Переломний момент повномасштабного вторгнення настав: яких дій від росії чекати далі

Зараз Збройні сили України відвойовують українські міста один за одним. А окупаційні війська росії поспішно відступають і називають це «великим відступом», проводячи аналогії з 1915 роком. Але яка аналогія тут дійсно доречна, чого чекати від ворога далі чи прийме кремль так просто поразку й що буде далі?

Україна — далеко не перша країна, де росія розв’язала війну, підігріваючи свої імперські амбіції, і саме досвід минулих воєн може допомогти нам остаточно перемогти ворога. На мою думку, більш яскравим та підходящим є приклад російської агресії проти Чеченської республіки.

Коли росія розв’язала першу чеченську війну, вона заявляла про факти геноциду російського населення в Чечні, що, за твердженням її офіційних представників, було одним із приводів конфлікту. Нічого не нагадує?

А саму війну офіційно російською стороною було названо «заходами щодо підтримання конституційного порядку», як можна побачити, уже тоді росія не називала війну війною, а активно використовувала новояз.

Зустрівши жорсткий опір, РРФСР уклала договір про виведення російських військ із території Чеченської республіки й повністю вивела їх. Цими діями росія юридично визнала незалежність Чеченської республіки.

Україні в цьому випадку не варто розслаблятися і сподіватися на відведення військ ворогом навіть на ті межі, на яких вони були до 24-го лютого, адже росія так просто не відведе свої війська з нашої території через суспільний тиск у країні та віру в перемогу росії. Сюди можна також додати віру в те, що російська армія — друга армія світу. Причиною цьому є те, що сучасна російська пропаганда є більш концентрованою, ніж вона була 30 років тому, коли ще тільки зароджувалася, і більш масовою. У головах більшості громадян росії це війна проти всіх її «ворогів»: так званого колективного заходу, НАТО, США та «бандерівців». Тож відступити в цій війні рівноцінно програти всім своїм «ворогам, що може вкрай негативно позначитися на утриманні влади нинішніми очільниками кремля. Адже всі ми досі пам’ятаємо масові протести в росії. Якими безглуздими з нашої точки зору вони не були, але показали, що в росії був попит на зміни і для того, щоби путін та інші могли й надалі утримувати владу, їм необхідна була маленька переможна війна. Саме тому російська пропаганда й розвивала цей масовий ажіотаж стосовно війни в Україні. Тепер, коли справи на фронті для росії вкрай негативні, а суспільство в напрузі та чекає перемогу, росії нікуди відступати.

Подібна ситуація була й майже 30 років тому, адже, не отримавши перемоги військовим шляхом, росія не змогла відмовитися від своїх імперських амбіцій і просто змінила тактику ведення війни. Зокрема почала використовувати всі можливі засоби тиску на незалежну Чеченську республіку, була влаштована повна економічна блокада Чечні, яка й до того дуже постраждала внаслідок бойових дій. Половина населення країни стало біженцями. Тому росія через блокаду вирішила остаточно знищити економіку новоствореної країни. Нагадує те, як зараз росія за допомогою газового шантажу намагається тиснути на наших союзників. Адже сьогодні українська армія сильно залежить від постачання західної зброї, тому успіх ЗСУ по всій лінії фронту безпосередньо залежить від постачання озброєння, яке потрапляє в нашу країну від західних партнерів.

Також росія активно почала розпалювати ворожнечу всередині країни. Зокрема вона мала намір зіштовхнути дуже близькі народи — інгушів із чеченцями. Зараз же росія намагається розділити Україну на «україномовних західняків» і «російськомовних східняків», розпалюючи конфлікти на основі розбіжностей, які є в українському суспільстві, про що я говорив у попередньому матеріалі.

Дуже часто в соцмережах можна зустріти досить різні за своєю суттю тези. Перша: поки «російськомовні» воюють з окупантами, «україномовні», які «ховаються за кордоном», змушують їх говорити державною мовою. Або ж навпаки: поки люди із «західної» України відвойовують території на сході та півдні України, біженці з тих регіонів ховаються від повісток і нахабніють попри добре ставлення до них. Адже ще з часів радянського союзу Україну умовно поділяють на лояльний до росії Схід та бандерівський Захід. Також до цього ще додалося штучно створене мовне питання. Саме на цих розбіжностях росія намагатиметься спекулювати, щоби розділити наше суспільство із середини. Це лише одиниці із тих прикладів, які перераховувати дуже багато.

Важливий внесок у розбрат нашого суспільства може внести так звана 5-та колона, яка бажає на російських багнетах отримати владу в Україні навіть на умовах автономії в складі росії, як це у свій час зробив Ахмат Кадиров. Але це не заклик шукати «зраду» там, де її немає, а лише нагадування того, що перш ніж підтримувати того чи іншого кандидата, виборець має бути в ньому впевнений і чітко розуміти, кого він підтримує.

Підсумовуючи вищесказане, наголошу на тому, що, читаючи новини про те, як ЗСУ звільнили ще один населений пункт, варто розуміти, що вони тим самим заганяють росію у відчай. А це лише буде змушувати використовувати більш брудні методи війни й намагатися бити в найбільш болючі точки в нашому суспільстві.

Саме тому ми маємо бути єдиними як ніколи, підтримувати армію й пам’ятати, що війна ще не закінчилася.