БРОВАРИ. ІСТОРІЯ ПРО ОДНУ СКАРГУ, ПИВО ТА ВЕЛИКІ ІНВЕСТИЦІЇ

Назва міста, швидше за все, походить від слова бровар (пивовар), бо свого часу заможні козаки активно займалися тут пивоварінням, ну, і воювали, звісно. За часів національно-визвольної війни Хмельницького місцеві організували Броварську козацьку сотню і приклалися до відвойовування незалежності у складі Гетьманської України. Місто в ті часи стало відомим торговельним центром, оскільки розташовувалося між Києвом, Черніговом та Переяславом.

Але з 1654 року для Броварів почалися нелегкі часи: місто нівечили  та російсько-польські війни, і татари, і бої війська гетьмана Виговського проти російського війська. Врешті-решт Бровари опинилися під протекторатом Московського царства, а коли повстали проти такої влади — росіяни ще раз спалили місто і стратили майже всіх українських та білоруських мешканців. Їхніх нечисленних нащадків почала експлуатувати Києво-Печерська лавра, в якій від того часу засів Московський патріархат, а експлуатація ця звалася кріпацтвом. 

Йшов час, Московське царство змінило свою назву, але залишило суть: якщо за Гетьманщини в XVI-XVII століттях більшість броварчан були писемними, то вже за Російської імперії не вміли ні читати, ні писати. Змінюватися все почало вже після скасування кріпацтва в 1861 році. Тоді через Бровари проклали залізницю, відкрили перші аптеки та фабрики, збудували школу. З 1890-х у Броварах одне за одним з’явилися нові підприємства та заклади відпочинку, а з 1913 року — мототрамвай Київ-Бровари.

Важкими були й часи Української революції: з 1917 по 1920 рік Бровари десять разів по черзі завойовували то більшовики, то білогвардійці, то армія УНР, поки, врешті, в місто цілковито не прийшов комунізм і не приніс згодом Голодомор 1932-1933 років. 

У 1935 в місті почав активно працювати аеропорт «Київ», де кіностудія імені Довженка знімала деякі свої фільми, наприклад, «Винищувачі», але незабаром розпочалася Друга світова війна — і аеропорт зрівняли з землею. Пекельними були літо та осінь 1941 року: три місяці поспіль місто ледь не щодня бомбардували німці й саме тут весь цей час діяв штаб Південно-Західного фронту, аж поки нацисти не зайняли цю територію і Бровари не стали містом Бориспільського ґебіту Генеральної округи Київ Райхскомісаріату Україна. Наступні два роки тут розташовувався табір для совітських військовополонених, а звільнили вщент знищене місто у вересні 1943 року.

Опісля, звісно ж, Бровари чекала масштабна відбудова, треба було відновити інфраструктуру ледь не з нуля, і робота закипіла з неймовірною швидкістю: лише за 1944 рік було відбудовано два шкіряних заводи, маслозавод, взуттєву та швейну майстерні, дві школи, лікарню та будинок культури. Броварчани плідно й виснажливо працювали задля відбудови промисловості й допомоги фронту, у 1946 році запустили клінкерний та чавуноливарний заводи, а також харчопромкомбінат, але це не врятувало їх і від Голодомору 1946-1947 років.

У 1950-х розбудова міста невпинно тривала: відкрився завод електровиробів, постали нові мікрорайони, з’явилися перші в Броварах багатоповерхівки, запрацював завод холодильників, а також Броварський експериментально-торговельний машинобудівний завод «Торгмаш», Світлотехнічний завод, єдиний у СРСР — завод порошкової металургії, шиноремонтний і ремонтно-механічний заводи тощо. Та хто б знав, що це лише початок — у 1970-1980-х роках місто чекав справжній «будівельний бум»! Багатоповерхівки одна за одною невпинно вростали в небо, як і найрізноманітніші заклади й підприємства — Бровари настільки урбанізувалися, що кожен третій мешканець був робітником на якомусь із місцевих заводів.

Коли ж сталася трагедія на Чорнобильській АЕС — броварські пожежники, рятувальники, водії та лікарі зіграли не останню роль у ліквідації аварії. Згодом у Бровари із зони відчуження переселилися близько 3500 евакуйованих.

У 2000-х роках місто не перестало бути важливим економічним та промисловим центром, а крім того — не залишилося осторонь таких суспільних процесів як, до прикладу, Революція гідності. Тоді броварчани заблокували східний виїзд із Києва, а це, своєю чергою, не дозволило беркуту отримати підкріплення. А єдиною жінкою-героєм «Небесної сотні» стала саме мешканка Броварів — Антоніна Дворянець, яка загинула під час мирного пікету в лютому 2014 року.

Що ж до повномасштабного вторгнення Росії в Україну — воно застало Бровари першого ж дня о п’ятій ранку, але не збило містян із пантелику. За лічені години почалася підготовка до спротиву: кілька тисяч броварчан подалися до тероборони та сформували добровольчі підрозділи, волонтерські рухи, поки росіяни лише підбиралися до міста. Вже незабаром у цих околицях відбулося найбільше танково-артилерійське протистояння з часів Другої світової війни. Цивільне населення активно повідомляло про розташування ворожих військ, що дозволяло точніше по них бити, тоді як добровольці спочатку не давали окупантам пройти через річку Трубіж, а потім і грандіозно розгромили російські війська, коли ті вирішили зайти в місто з села Скибин. Зрештою, вже до кінця березня цього ж року росіяни були змушені відступати, так і не захопивши Бровари.

— Броварський краєзнавчий музей;

— Спортивно-стрілецький клуб «Бровари»;

— Аквапарк «Термінал»;

— Мотузковий парк «Seiklar»;

— Місцеві церкви;

— Парк імені Т. Г. Шевченка.

Броварський краєзнавчий музей

Це місце, яке ви просто не можете оминути, якщо цікавитеся історією, бо Броварський краєзнавчий музеї має для вас купу цікавинок! Наприклад, експонати кам’яної доби, свідоцтва про антикріпосницький селянський рух, про відвідини Броварщини Тарасом Шевченком, про колективізацію, Голодомор 30-х, роботу педагога Антона Макаренка в дитячій трудовій колонії; тут можна побачити макети зруйнованих броварських храмів і картини місцевих художників. А як щодо унікальної кістяної сокири та срібних сережок часів Київської Русі? Ці експонати не мають аналогів у цілому світі! 

Також тут проводяться різноманітні лекторії, діє клуб колекціонерів і Броварське літературно-мистецьке об’єднання «Криниця».

Спортивно-стрілецький клуб «Бровари»

Раніше він називався «Сапсан», але з 2019 року дещо реорганізувався. Це один із найвідоміших в Україні стрілецьких клубів, де ви можете навчитися володіти різними видами вогнепальної зброї, керувати військовою бронетехнікою і навіть вивчитися на співробітника особистої охорони. Клуб підійде як новачкам, так і більш досвідченим стрільцям.

Аквапарк «Термінал»

Один із двох чудових київських аквапарків. Знаходиться він усередині величезного Торговельно-розважального центру «Термінал», де є кінотеатри, ковзанка, скеледром, боулінг, концерт-хол, картинг, лазертаг, фітнес-центр та кафе на будь-який смак. Аквапарк займає неймовірну кількість простору — 20 500 метрів квадратних. Він працює цілий рік і має розсувний дах, що дозволяє відкривати аквапарк влітку і тримати закритим в усі інші пори року. Тут розміщені різноманітні розваги: дитяча зона, SPA-зона, гірки, басейни, лазні та сауни. 

Тож аквапарк «Термінал» — чудовий варіант для сімейного відпочинку, крім того, на свій день народження сюди можна потрапити абсолютно безкоштовно. 

Мотузковий парк «Seiklar»

Справжня знахідка для любителів активно-екстремального відпочинку! Він розташований у київському парку Партизанської слави серед височенних сосен. Пропонує близько семи маршрутів різної складності, які підійдуть людям різного віку, фізичної підготовки та вподобань. «Seiklar» має не одну нагороду, наприклад, від Всеукраїнського галузево-аналітичного центру, і продовжує отримували схвальні відгуки від своїх відвідувачів, бо це справді цікавий, різноманітний і доглянутий мотузковий парк.

Церкви у Броварах

Їх тут багацько! І всі вони були побудовані вже за часів незалежної України. Люди взялися за їхнє зведення так завзято, наче намагалися відбудувати всі ті церкви, які століттями на цих землях плюндрували загарбники. Свято-Троїцька церква, до прикладу, стояла в Броварах ще в 1462 році й відтоді кілька разів знищувалася та кілька разів відновлювалася. Подібну долю має і Церква Святих Петра і Павла, створена в стилі українського бароко, а також особлива тим, що в її фундамент у 1999 році заклали капсулу часу.

Ще одним важливим для Броварів храмом є, зокрема, Церква Покрови Пресвятої Богородиці. Її почали будувати у 2005 році, і підпорядковується вона Православній церкві України. Над її іконостасом працювали тернопільські різьбярі, а розписом займалися іконописці львівської школи майстрів на чолі з Ігорем Леськовим. У 2008 році біля церкви спорудили Меморіал на честь жертв Голодомору та політичних репресій — великий чорний хрест, на якому розташовані менші хрести, наче на кладовищі, а поблизу — худа і згорьована жінка з дитиною на руках, наче Богородиця саме українська, яка незважаючи ні на що, продовжує боротися за життя своїх нащадків.

Окрім цього в місті є кілька баптистських церков, Церква адвентистів сьомого дня, Римо-католицька церква і Церква Ісуса Христа Святих останніх днів.

Парк імені Т. Г. Шевченка

Дмитро ГАМАЛІЙ — український краєзнавець, дослідник історії Броварщини, шевченкознавець, член Всеукраїнської спілки письменників. 

Дмитро Гамалій народився в 1919 році в Броварах у родині техніка-будівельника. Початок Другої світової війни змусив його піти у Київське танково-технічне училище замість Київського медичного інституту, а опісля — воювати. Вищу освіту Дмитро отримав у Лебединському учительському інституті за спеціальністю «фізмат», що дозволило йому викладати у Броварській школі № 1 вже згадану фізику, математику, а також — малювання, слюсарну і столярну справи. Пізніше він працював ще й електрослюсарем. 

Паралельно з цим, вільний час Дмитро Гамалій присвячував історії, вивченню бібліотечних архівів і власне образотворчому мистецтву. Тоді ж він створив близько 16-ти картин. А вже коли вийшов на пенсію — остаточно віддався краєзнавству: дослідженню свого рідного Броварського району і зокрема — зв’язку Тараса Шевченка з Броварами.

Гамалій допомагав музею Тараса Шевченка в Києві упорядковувати фонди, брав участь у створенні «Шевченківського словника», а також писав краєзнавчі статті (їх нараховується близько 230), які вийшли друком у газеті «Нове життя», журналі «Україна», «Родознавство» тощо. У 1994 році побачила світ його книга «Броварські шляхи Кобзаря».

Жанна КАДИРОВА — українська художниця та скульпторка.

Народилася 1981 року у Броварах. Закінчила відділення скульптури в Державній художній середній школі імені Т. Шевченка. Брала участь у діяльності Р. Е. П. (Революційного експериментального простору), що виник у ході подій Помаранчевої революції і проводив різноманітні мистецькі акції, перформанси та виставки. Виступала в музичному проєкті Penoplast, працювала в київському мистецькому просторі «LabGarage» як кураторка виставок. Творче життя Жанни Кадирової за останні двадцять років було таким активним, що й не перерахувати всього! Ми зачепимо лише дрібку досягнень.

Важливу роль у творчості Жанни зіграв такий матеріал як кахлі. Вона відкрила його для себе вже на початку шляху, коли готувала роботу для виставки «Кахлі. Сантехніка» і створила скульптуру «Сантехнік Толя». Щодо цієї скульптури процитуємо працю «Жанна Кадирова. Альбом 2013»: «Пласка двовимірна утопічна ідеологія СРСР перетворилася на тривимірну пострадянську реальність: кахляний «Сантехнік» скромно тулиться в кутку галереї, сунувши руку в кишеню і понуро дивлячись на свою валізку з інструментами, що стоїть на підлозі». «Толя» наче зроблений із того ж матеріалу, яким і заробляє собі на життя, ми ж бо стаємо тим, ким працюємо, хіба ні? Десь так і починається творчий шлях броварської мисткині, скульптури якої просякнуті несподіваним, подекуди провокативним, але вражаючим сенсом.

Впізнавати Жанну Кадирову як скульпторку почали з виставки «Діаманти» в Центрі сучасного мистецтва при НаУКМА. «Діаманти» ці зроблені з кахлів, цементу і монтажної піни. В подібному стилі виконані скульптури, що зображують сміття — зім’ята пачка цигарок, огризок яблука, чайний пакетик тощо. А в 2009 році з тих самих матеріалів Жанна створила «Пам’ятник новому пам’ятнику», який незабаром встановили в місті Шаргород.

Кадирову по-справжньому зацікавило оформлення міського простору, і в цьому напрямку вона створила серію скульптур, наприклад, «Знаки»: брала за основу звичайні дорожні знаки, змінювала в них лише одну деталь, а це, в свою чергу, наповнювало експонати зовсім новим сенсом. Тут ще можна згадати проєкт «Заповнення», в якому Жанна буквально заповнювала кахельними плитками різноманітні тріщини в міських будівлях.

Загалом мисткиня має близько 30 персональних виставок і понад 130 групових по цілому світові. Її творчість без перебільшень захопила європейську мистецьку публіку й отримала там заслужене визнання.

Із часу повномасштабного вторгнення Росії в Україну Жанна Кадирова створила вже кілька робіт, які осмислюють цю трагедію, щоб розмовляти про війну з іноземцями. Зокрема, однією з робіт є серія «Russian Rocket 2022» — це стікери для вікон у вигляді російських ракет, які викликають візуальну ілюзію прольоту ракет за вікном.

Вікторія КІПТЕНКО — українська географиня-країнознавиця, кандидатка географічних наук, доцентка Київського національного університету ім. Т. Шевченка.

Народилася Вікторія Кіптенко в 1966 році у місті Бровари. Вступила в Київський національний університет ім. Т. Шевченка на спеціальність «географ, методист екскурсійної справи, викладач географії» й успішно закінчила там аспірантуру. Побула перекладачкою Київського Інтурбюро, поки врешті не повернулася в рідний КНУТШ — тільки вже не навчатися, а працювати: спочатку завідувачкою лабораторії геоінформації і туризму, потім асистенткою, а на завершення — доценткою кафедри країнознавства і туризму. 

Вікторія Кіптенко розробила величезну кількість курсів із теорії туризму, основ країнознавства, туристичного менеджменту та багато чого іншого. Стала авторкою та співавторкою понад 30-ти наукових праць та навчально-методичних посібників. Серед них монографії: «Світове господарство в умовах глобалізації», «Глобалізація світового господарства: геопросторовий вимір», навчальні посібники: «Менеджмент туризму. Туроперейтинг. Понятійно-термінологічні основи, сервісне забезпечення турпродукту», «Країнознавство: основи теорії», та підручники: «Туризмознавство: вступ до фаху», «Менеджмент туризму».

Дмитро ЧЕПУРНИЙ — український совітський поет і драматург.

Дмитро Чепурний народився в Броварах у 1908 році. Коли навчався в семирічній школі, то потрапив до літературного гуртка, який відразу задав напрям його майбутній діяльності. Остаточно вивчився у Київському інституту народної освіти (в 1920-1930 роках так називався Київський національний університет ім. Т. Шевченка), а паралельно почав друкуватися в молодіжних часописах і журналах.

Працював секретарем драматичної секції Спілки письменників України, належав до літературних організацій «Молодняк», ВУСПП, СП СРСР,  а в 1937 році був арештований за те, що, начебто, «був учасником контрреволюційної націонал-фашистської троцькістської терористичної організації, пов’язаної з контрреволюційною троцькістсько-зінов’євською терористичною організацією, яка вчинила 1 грудня 1934 року підле вбивство тов. Кірова».

На першому ж допиті письменник оголосив, що жодного відношення до контрреволюційної діяльності не має, та вже незабаром, після тортур, був змушений «висповідатися». Вирок — десять років ув’язнення, кінця якого Дмитро Чепурний так і не дочекався.

Ольга ГАСИН — підпільниця Організації українських націоналістів, зв’язкова Олекси Гасина та Романа Шухевича.

Ольга народилася 1912/13 року в селі Конюхів (Львівська область).

Закінчила Стрийську жіночу гімназію та сільськогосподарські курси «Союзу жінок», вчителювала, а пізніше стала членкинею та лідеркою Стрийської філії «Союзу Українок».

У 1936 році вийшла заміж за Олексу Гасина і захопилася від нього націоналістичними ідеями. А так як захоплення для Ольги Гасин — це перш за все про дію, дівчина відразу приєдналася до діяльності Організації українських націоналістів. Їй дали псевдонім «Леся», і вона вирушила на пошуки конспіративних квартир для свого чоловіка та Романа Шухевича.

Звісно, така діяльність не могла лишитися непоміченою: в 1949 році совітські спецслужби вистежили родину Гасинів, затримали Ольгу і вже бралися за Олексу, та… не поспіли. Той застрелився. Ольгу засудили не відразу: спочатку відпустили, щоб за її слідом схопити ще когось із ОУН, та дівчина була розумною, ні з ким не контактувала, ховалася, тож совітам залишалося лише визнати свою поразку і знову її ув’язнити. 

Ольгу засудити на десять років таборів і заслали у Тайшет, де вона працювала на шкідливих роботах зі слюдою, і це остаточно знищило її здоров’я після всіх побоїв та катувань, які вона зазнала під час допитів. Через це під кінець життя вона страждала на розсіяний склероз.

У 1956 році Гасин звільнили. Вона відразу ж повернулася на Львівщину, та не змогла залишатися там довго, бо відмовилася співпрацювати із совітськими спецслужбами, тож у 1957 році жінці довелося оселитися у Броварах. Тут вона й побралася з Миколою Макодою — своїм табірним знайомим, репресованим за українство — і прожила останні двадцять років життя, працюючи в їдальні та буфеті Броварського заводу холодильників.

Військовослужбовці

Не можемо оминути увагою і броварських військовослужбовців, які ще в 2014 році захищали наші землі від загарбників. Перерахуємо лише дещицю, бо список можна продовжувати дуже довго, та віддамо шану всім, хто коли-небудь боровся за нашу свободу і добробут:

Руслан Бабівський (1972-2016) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Сергій Москаленко (1969-2015) — солдат ЗСУ, учасник російсько-української війни.

Аркадій Голуб (1979-2015) — солдат ЗСУ, учасник російсько-української війни.

Дмитро Янченко (1989-2015) — солдат ЗСУ, учасник російсько-української війни.

Євгеній Зеленський (1991-2014) — старший лейтенант Сухопутних військ ЗСУ, Герой України.

Не секрет, що під Броварами, у Великій Димерці, також працює величезний завод, що виготовляє безалкогольні і газовані напої від компанії Кока-Кола ІП «Кока-Кола Беверіджиз Україна лімітед». Бровари заслужено посідають перше місце в Київщині за прямими іноземними інвестиціями.

Провідні підприємства й виробництва Броварів:

— Казенний завод порошкової металургії (Броварський Завод Порошкової Металургії — БЗПМ);

— ВАТ «Броварський Завод Будівельних Конструкцій»;

— ЗАТ «Броварський завод пластмас»;

— ВАТ «Броварський шиноремонтний завод»;

— ВАТ «Броварський завод комунального обладнання»;

— СП «Броварський завод торгового машинобудування«; 

— ДП «MERX»;

— ТОВ «Броварський домобудівельний комбінат «Меркурій»;

— ВАИ «Кранобудівна фірма «Стріла»;

— КП «Київський завод алюмінієвих будівельних конструкцій»;

— ВАТ «Броварська друкарня»;

— Дочірнє підприємство «Зеландія»;

— ТОВ «Київгума»;

— Броварська меблева фабрика «Meblissimo»;

— ТОВ «Хімлаборреактив».

Найбільш популярною броварською продукцією є: вироби з вуглецевих матеріалів, тугоплавких з’єднань, труби з термопластів, плівки полімерні, крани на автомобільному ходу, камери холодильні, меблі, бланки, трикотаж, газетна продукція, хлібобулочні вироби, молочні продукти й виробництво взуття.

Компанія Softex-Aero з 2010 року створює у Броварах багатоцільові гелікоптери: VV-2, V-52, V-22 та літаки бізнес-класу: V-24/V-24L, а компанія ТДС Укрспецтехніка з 2018 року виробляє тут спеціальну та комунальну техніку. В Броварському Політехносервісі з 2020 року почали робити тролейбуси власної марки PTS.