«ВОРЗЕЛЬ» СПІВЗВУЧНЕ «ВЕРСАЛЬ»?

Раніше землі нинішнього Ворзеля належали Гостомелю. У 1618 році населення сіл і містечок, розташованих поблизу Гостомеля, увійшло до створеної тоді козацької сотні та проголосило себе частиною Запорозького війська. Згодом ця сотня стала частиною Київського козацького полку. 

Наприкінці XVII ст. гостомельські землі, зокрема й територія сучасного Ворзеля, належали фастівському полковнику Семену Палію. У XVIII столітті по річці Ірпінь проходив кордон із Польщею, встановлений після укладення 26 квітня 1686 року «Вічного миру». Лівобережжя Ірпеня, де розташований сучасний Ворзель, відійшло до Польщі.

У ті часи територія теперішніх Ворзеля, Бучі, Гостомеля та Ірпеня були ніби затиснуті між двох кордонів — по обидва боки розташувалися польські й московські прикордонні форпости. А поблизу них діяли контрабандисти, які потай провозили в Київ угорське вино і французьку горілку. Місцеві жителі надавали притулок їм та гайдамакам, іноді навіть брали участь у походах гайдамак і ділили з ними здобич.

Заснований Ворзель у 1900 році. Саме на початку ХХ століття поблизу села Михайлівка (нині Михайлівка-Рубежівка) на 37-му кілометрі залізниці Київ — Ковель за ініціативи місцевого поміщика Йосипа Пеховського почалося будівництво дачного селища. Київські багатії, серед яких переважали промисловці, високі чиновники, генерали та офіцери, а також представники елітної частини інтелігенції, почали скуповувати землі під свої заміські дачі. 

За переказами, аби залізниця проходила повз їхній ліс, Пеховський із сусідами дали хабар високопосадовцю з міністерства шляхів сполучень. Ліс був поділений на 229 прямокутних ділянок під єдине селище. 

На той час купити там земельні ділянки та побудуватися могли тільки досить заможні люди й до того ж — обов’язково християнського віросповідання. Місцева влада пильно слідкувала за тим, щоб у новому селищі, що знаходилося в безпосередній близькості від Києва, не селилися євреї, яких у роки столипінської реакції масово виселяли з Києва. 

Віддаючи належне заслугам Йосипа Пеховського, новий населений спочатку пункт хотіли назвати Оленівкою (Оленою звали його дружину), потім Кринички (через близькість до Ірпеня, від якого до Ворзеля напряму — 7 кілометрів). Але потім дали оригінальну назву — Ворзель, походження якого й досі достеменно невідоме, адже існує кілька версій. 

Перша — найпрозаїчніша, пов’язана з цегляним заводом фон Верзеля (Вьорзеля), що був розташований неподалік. Його, незадовго до будівництва селища, викупив той-таки Пеховський. Назва йому сподобалася своєю співзвучністю з французьким «Версаль».

Однак історик Рибаков вважає, що Ворзель утворено з двох коренів. Перший — «вор», в українській мові мав значення «межа» («воріття», «ворота», «ворожити» (виходити за межу), ворог (чужий, із-за межі)). А друга частина слова — «зель» — може бути ім’ям або прізвищем господаря, власника цієї межі. На користь такого припущення свідчить той факт, що недалеко від цих земель містилася німецька колонія. Тож цілком можливо, що землями сучасного Ворзеля колись володів якийсь німець на прізвище Зель.

Завдяки винятковим природно-кліматичним умовам Ворзель набув широкої популярності насамперед як оздоровча місцевість. Цьому значною мірою сприяли спостереження за позитивними результатами лікування осіб із захворюваннями серця, нервової системи та серцево-судинних захворювань, що провели академіки Стражеско, Маньковський і професор Яновський. Вони називали Ворзель «українським Кисловодськом». 

Під час Другої світової війни селище перебувало під німецькою окупацією з 22 серпня 1941 року по 6 листопада 1943 року. Потім його без бою зайняли радянські війська. 

Німці знищили майже все господарство оздоровниць, проте з 1944 року почалося відновлення курорту, яке велося дуже швидкими темпами. Під час літнього сезону 1949 року тут уже функціонували 17 оздоровчих закладів на 2585 ліжок, а на початку 1980-х років у Ворзелі працювало 28 оздоровчих закладів на 7580 ліжок.

І хоч «окупація нової доби» — російська, тривала не так довго — усього півтора місяці, окупанти вбили сотні невинних людей, пошкодили і знищили сотні будівель. Загальна сума зруйнованої та пошкодженої російськими окупантами інфраструктури у смт Ворзель на Київщині становить 52 млн доларів. Це близько двох мільярдів гривень. Загалом внаслідок війни у Ворзелі зруйнована та пошкоджена 541 будівля.

Наприкінці лютого важка ворожа техніка зайшла до селища з боку Бучі, через це понад 3000 людей не встигли евакуюватись. Окупанти проводили обшуки місцевих мешканців, захоплювали та обкрадали їхні будинки, багатьох убивали. Через постійні обстріли змоги добратися до кладовища у жителів не було. Людей хоронили просто в дворах, без священників та належних обрядів. 

Ворзель був заблокований російськими окупантами з кінця лютого до 9 березня 2022 року, більшість будинків залишались без світла, тепла і водопостачання. Лише 9 березня вдалося розпочати евакуацію місцевих мешканців, серед яких — відомий український композитор Ігор Поклад. 

1 квітня 2022 року Ворзель звільнили. Поступово його відновлюють, у селище повертаються люди, котрі виїхали в окупацію, і життя…

Будинок графині Уварової

Вважається головною пам’яткою та справжньою окрасою Ворзеля. Це чи не найяскравіша будівля всіх дачних поселень початку ХХ століття. Її легко помітити поблизу залізниці завдяки складній архітектурі, башті з флюгером, незвичним формам та яскраво-жовтому кольору. 

Побудував будинок у перші роки існування селища київський фабрикант купець 1-ї гільдії Карл Септер, а потім продав графині Наталії Федорівні Уваровій, доньці відомого київського цукрозаводчика та мецената Терещенка. Перед будівлею спорудили фонтан, проклали гравієві доріжки, висадили дерева рідкісних порід.

Графиня Уварова була енергійною жінкою. Отримавши спеціальність акушерки, вона відкрила приватний пологовий будинок, в якому сама й працювала. А поблизу власної дачі виділила територію для висадження екзотичних рослин. 

Після революції в колишньому будинку графині Уварової працювала школа. Можна сказати, що все корінне населення Ворзеля здобуло початкову освіту саме тут. У 1920–1923 рр. у школі вчителем політосвіти та української мови працював видатний український письменник Валер’ян Підмогильний.

На початку 60-х у школі створили кінотеатр «Космос», який існував понад 20 років і посів перше місце на Всесоюзному конкурсі шкільних кінотеатрів. У гості до школярів приїздили відомі кінорежисери й інші діячі кіномистецтва: Олександр Роу, Сергій Параджанов, Григорій Мілляр, Олександр Хвиля та інші. Кінотеатр був відомий навіть у Голлівуді, про що свідчать листи з Національної Академії кіномистецтва, які надходили сюди з Америки.
У 1990-х історична будівля залишилася бездоглядною, поступово руйнувалася. У 2007 році Ворзельська селищна рада віднайшла кошти, провела ремонт будівлі, взяла її на свій баланс. І на День селища, 18 вересня 2007 року, після реконструкції відкрили Ворзельський музей історії та культури «Уваровський дім».
Наразі в будівлі колишньої дачі графині Уварової, крім музею, який займає чотири зали на першому поверсі та одну на другому, містяться центр культури «Уваровський дім» і деякі підрозділи Ворзельської селищної ради.

Санаторій «Україна» 

При в’їзді у Ворзель із півдня впадають в око масивні парадні ворота та великі будівлі, розкидані за огорожею посеред парку. Це санаторій «Україна», колишній радянський військовий шпиталь. Комплекс споруд, прикрашених колонами, балконами та складними системами сходів, одночасно нагадує великий пансіонат та виставку палаців культури. Одна будівля схожа на прогулянковий катер, інша нагадує театр, третя — садибний будинок, ще одна — ресторан… У загальному вигляді та дрібних деталях відчувається, що будувався комплекс у радянські часи. 

 У ньому є добре обладнаний конференц-зал. Це, а також зручне розташування, робить санаторій «Україна» не лише місцем відпочинку та оздоровлення, а й чудовою локацією для бізнес-заходів, конференцій тощо.

Наразі санаторій переживає не найкращі часи.

Будинок творчості композиторів України

За санаторієм «Україна» до 2013 року розміщувався ще один комплекс відпочинку, який складався з кількох десятків невеликих, переважно одноповерхових, будинків. Ця територія належить Спілці композиторів України й називається Будинок творчості композиторів України. Тут раніше відпочивали та займалися творчою працею композитори та співаки, проводилися музичні фестивалі та конкурси, зокрема й міжнародні.

Історія Будинку творчості почалася в 1940 році. Тоді згідно із заповітом видатної української актриси Ганни Борисоглібської (1868–1939) її дача перейшла у власність Спілки композиторів. Будинок творчості почав приростати землею і дво- та трикімнатними будиночками. Усього їх було 21. Розташовані вони на відстані 100–200 метрів один від одного. У цих будиночках творилася вагома частина української музичної класики. (Наприклад, опери «Тарас Шевченко» та «Ярослав Мудрий» Майбороди, опера «Богдан Хмельницький» Данькевича, симфонії Штогаренка та багато інших. Тут також працював над своїми творами відомий український композитор Борис Лятошинський.) Про це було написано на меморіальних табличках, установлених на більшості з них. Унікальним є той факт, що в кожному з будиночків стояв концертний рояль. У двоповерховому приміщенні містився зал на 120 місць. Для співавторів — поетів, вокалістів, мистецтвознавців — збудували пансіонат на 12 номерів. 

На превеликий жаль, під час директорства І. Закалюжного заклад припинив своє існування, будинки розграбовані й занедбані, частина землі продана, плани відремонтувати 9 будинків залишилися нереалізованими, сюди більше не приїздять митці. Але до війни дізнатися більше про період існування Будинку творчості композиторів можна було у приватному музеї музичної культури «Ворзель», який заснувала Олена Іванівна Куц — незмінна директорка БТК упродовж 50 років. Відкрився музей 12 листопада 2011 року. У ньому представлені матеріали та особисті речі композиторів, що працювали у Ворзелі, їхні приватні подарунки Олені Куц, які вона зберегла і долучила до експозиції. Тут час від часу відбувалися мистецькі зустрічі, вечори та події. Нині музей тимчасово не працює.

Храм апостолів Петра і Павла

Дерев’яний, однобаневий, був споруджений у селищі з часу його заснування. У 1930-х роках радянська влада зруйнувала храм. 

У 1993 році за ініціативи жителів відродилося духовне життя релігійної громади на честь небесних покровителів селища — святих апостолів Петра і Павла. Спочатку богослужіння відбувалися в пристосованому приміщенні, а у 2004 році громада розпочала будівництво нового храму, яке завершилося у 2007-му.

Сьогодні це дворівнева споруда: нижній храм присвячений святому великомученику Іоану Сочавському, а головний, верхній, — небесним покровителям Ворзеля — святим апостолам Петру і Павлу. При храмі є збудована з каменю двоярусна дзвіниця, де на нижньому ярусі розміщена каплиця на честь святителя Миколая в пам’ять усіх полеглих православних воїнів. За вівтарем — колодязь, над яким споруджено каплицю на честь мучениці Фотинії (Світлани) Самарянки. З південного боку храму стоїть дерев’яна каплиця на честь преподобного Серафима Саровського. Храм прикрашає величний іконостас із різьбленого дуба.

У храмі є кілька святинь з Афону, Почаївської лаври. Але головною святинею вважається список із чудотворної ікони Пресвятої Богородиці «Всецариця» (Пантанасса), біля якої щонеділі служиться акафіст за здоров’я.

Церква Преображення Господнього (Преображенська церква) 

фото: Алла Багірова

Чинна мурована церква у Ворзелі, збудована на честь Преображення Господнього. Належить до Бучанського благочиння Київської єпархії  Православної церкви України. Церква збудована протягом 2008–2010 років та освячена 11 грудня 2010 року Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом. Вона має багатий іконостас. Поруч — парк, березовий гай і навіть мінізоопарк для дітей. А ще — бесідки у затінку дерев, де можна відпочити та попити свіжої води.

Тюльпанове дерево

або ліріодендрон тюльпановий не має прямого відношення до тюльпанів — це родич магнолії. У Ворзелі збереглося тюльпанове дерево віком майже сто років. Його в 1914 році висадили учні Мироцького ветеринарного технікуму на території маєтку секретаря Київської земської управи Жеребцова.

Це одне з найвищих тюльпанових дерев в Україні (яких узагалі всього декілька), адже сягає 30 метрів, а в діаметрі — понад метр. Квітне щорічно в червні ніжними жовто-рожевими квітами. На його честь назвали вулицю, на якій воно росте: вона так і називається — Тюльпанова. 

Ганна Борисоглібська

Видатна українська актриса, народна артистка УРСР, та, яка заповіла свою дачу у Ворзелі Спілці композиторів, що свого часу перетворило селище на музичну мекку. 

Народилася вона 1 липня 1868 року в місті Себежі Вітебської губернії  (тепер Псковської області) в сім’ї службовця. Разом із батьками переїхала до міста Ізюм на Харківщині, де й минуло її дитинство. Освіту здобула в Харкові, у школі «Благодійного товариства». Затим склала на звання народної учительки при Харківському університеті іспит, того ж року почала вчителювати в селі Новоселівці Ізюмського повіту.

Театром захоплювалася з дитинства. В аматорських гуртках міста  Слов’янська, де Ганна Іванівна жила з сім’єю, з великим успіхом грала ролі Одарки («Сватання на Гончарівці» Квітки-Основʼяненка) і Терпилихи («Наталка Полтавка» Котляревського). На запрошення Марка Кропивницького в 1888 році вступила на професійну сцену, на все життя пов’язавши свою долю з українським театром. У трупі Кропивницького працювала до 1902 року, потім чотири роки в трупі Панаса Саксаганського і Карпенка-Карого. Працювала в першому українському стаціонарному театрі у Києві під керівництвом Миколи Садовського.

Створила велику галерею яскравих сценічних образів за п’єсами українських митців: Риндичка, Текля, Гапка, Варвара («По ревізії», «Доки сонце зійде — роса очі виїсть», «Зайдиголова», «Чмир» Кропивницького), Секлета, Вустя («За двома зайцями», «Ой не ходи, Грицю…» Старицького), Ганна («Безталанна» Карпенка-Карого), мати (в п’єсах «Суєта» Карпенка-Карого і «Лісова пісня» Лесі Українки), Стеха («Назар Стодоля» Шевченка), Шкандибиха («Лимерівна» Панаса Мирного), Мазайлиха («Мина Мазайло» Миколи Куліша).

Після Жовтневого перевороту була одним з організаторів у Києві Першого державного українського театру імені Т. Шевченка (нині в місті Дніпро — ДніпропетровськийДніпропетровський академічний український музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка).

З 1925 року і до кінця життя працювала в Київському театрі імені І. Франка. 

Жила в Києві. Часто бувала у Ворзелі, де мала дачу. Померла 29 вересня 1939 року.

Валерʼян Підмогильний

Один із найвизначніших українських письменників і перекладачів проживав у Ворзелі протягом двох років. 

Він народився на Катеринославщині (тепер Дніпропетровщина) у 1901 році. Закінчив реальне училище, навчався в Катеринославському університеті. Друкуватися почав ще під час навчання у школі. У 1920 році вийшла його перша збірка оповідань.

У 1921 році Підмогильний переїхав до Києва, де буяло літературне життя. Але невдовзі довелося переїхати до Ворзеля — Київ голодував. У Ворзелі він викладав українську мову у школі. Тут написав цикл оповідань «Повстанці».

Дружиною Валер’яна Підмогильного була актриса Театру юного глядача Катерина Червінська, донька місцевого священника. Вони побралися в  1921 році, проживши разом 13 щасливих сімейних років.

Невдовзі подружжя переїхало до Києва. Валер’ян Підмогильний працював редактором у видавництві, став членом могутнього літературного об’єднання «Ланка», куди входило багато київських літераторів. Вийшли друком його книги, серед яких — найвідоміший роман «Місто». Також письменник  блискуче перекладав із французької, яку знав досконало.

Це був час піднесення і відродження української культури. Але поступово в середовищі української інтелігенції нагніталася тривожна атмосфера. Підмогильний утратив роботу, в 1931 році разом із дружиною і 4-річним сином Романом переїхав до Харкова. Тут він зосередився на перекладацькій роботі. Його переклади багатотомних видань французьких класиків досі вважаються неперевершеними.

У грудні 1934 року Валер’яна Підмогильного заарештували зі звинуваченням в «участі у роботі терористичної організації, що ставила собі за мету організацію терору проти керівників партії» і в березні 1935 року засудили на 10 років. Відбував термін у Соловецькому таборі особливого призначення. А 3 листопада 1937 року, до двадцятиліття Жовтневої революції, Валер’яну Підмогильному винесли новий вирок: розстріл.

У 1956 році Валер’яна Підмогильного реабілітували.

Ігор Поклад

Український композитор та опермейстер, народний артист, Герой України, лауреат Шевченківської премії, член Національної спілки композиторів України. За своє життя написав понад 150 пісень та музику до більш ніж 10 фільмів.

Ігоря Дмитровича можна назвати корінним ворзелянином, адже із селищем його доля пов’язана не менш як пів століття. А народився майбутній композитор у місті Фрунзе (тепер  Бішкек, Киргизстан) у родині кадрового військового під час евакуації. Після закінчення Другої світової війни родина повернулася в Україну, в Тернопіль, де Ігор закінчив середню школу та одночасно семирічну музичну школу по класу фортепіано. Опісля став студентом композиторського факультету Київської державної консерваторії, яку закінчив у 1967 році.

Багато пісень він написав у співавторстві з такими відомими поетами, як Борис Олійник та Юрій Рибчинський. Серед найвідоміших пісень композитора: «Ой летіли дикі гуси», «Чарівна скрипка», «Кохана», «Два крила», «Моя Україна» та інші. Пісняр також є автором музичної комедії «Друге весілля в Малинівці», мюзиклу «Конотопська відьма», «Різдвяна ніч» та інших, а також творів до класичних мультиплікаційних стрічок «Як козаки в хокей грали» та «Енеїда».

Композиції Ігоря Поклада виконували Ніна Матвієнко, Дмитро Гнатюк, Назарій Яремчук, Руслана, Тіна Кароль, інші популярні співаки.

У грудні 2021 року він отримав звання Героя України «за визначні особисті заслуги в розвитку національного музичного мистецтва, високу професійну майстерність та багаторічну плідну творчу діяльність».

Під час російського вторгнення 2022 року композитор із дружиною перебували у Ворзелі. Вони не встигли евакуюватися і спустилися в підвал свого будинку (який пізніше замінували окупанти). Родина спершу припускала, що проведе в підвалі не більше кількох днів. Однак незабаром колони техніки окупантів увійшли в сусідні населені пункти на Київщині, а потім і у Ворзель. 80-літній Герой України провів у холодному підвалі два тижні. Врятував легендарного музиканта, його дружину, тещу та двох собак волонтер Костянтин Кястутисович, який побачив допис із закликом вивезти Ігоря Поклада з окупації на сторінці медійника Дмитра Гордона.

Станіслав Войцеховський

фото: Володимир Шилов

Художник, картини якого побували у 62 країнах світу. Полотна митця прикрашають Український фонд культури, є у приватних колекціях поціновувачів мистецтва Канади, Німеччини, Польщі, Голландії, Австрії, ОАЕ тощо. А скульптури, пов’язані з місцевими історичними подіями, невдовзі прикрашатимуть рідне селище.

Станіслав Войцеховський понад 30 років живе у Ворзелі. А народився він у 1939 році в селі Чепелівка на Київщині. Малювати почав із дитинства, тому закінчив Київське художньо-ремісниче училище, а згодом — Львівський поліграфічний інститут.

Про свої молоді роки, що припали на шістдесяті, Станіслав Іванович згадує з особливим трепетом. Для нього то був час творчого підйому, організовувалися його перші виставки, до яких він завзято готувався з друзями. Щоб не витрачати час на дорогу до гуртожитку — навіть ночували у виставкових залах, на підвіконні.

Митець працював у Художньому фонді України, займався графікою, монументальним мистецтвом, скульптурою, дизайном. На початку 90-х став працювати зі шпоном (тонкими зрізами різних порід дерев). Малював картини, щоб потім через дерево передати всі відтінки та нюанси. Цей вид творчості називається інтарсією (з малих шматочків дерева) або маркетрі (з великих шматочків). Всього у доробку художника майже 600 картин, виконаних у таких техніках.

Потім у його життя ввійшов Інститут цивільної авіації, який, розбудовуючись, приростав новими корпусами. Художнє оформлення в них — від Станіслава Войцеховського. Дотичність до авіації переросла в захоплення темою космосу, яка червоною ниткою проходить крізь його творчість. Войцеховський часто зображує землю з висоти, з космосу. Художник-філософ бачить її незахищеною, із загрозами, які на неї чатують. Картина «SOS» — серед тих, які побачили в десятках країн.

Притаманна його творчості й релігійна тематика. «Таємна вечеря» вражає своєю комічністю; «14 стацій Ісуса Христа» — скрупульозна, подвижницька праця. Фото цієї серії робіт були представлені на Великодні свята у ворзельському «Уваровському домі». У цій техніці митець виконав композиції на релігійні теми в київському храмі на вулиці Гарматній, у розписах використані орнаментальні мотиви Софії Київської.

Окрім того, він виготовляє шахи — у фігурах відтворює свої пластичні роботи минулих років. До речі, в середовищі художників існує таке поняття, як «пластика Войцеховського» — це стиль майстра, створений на базі Львівської школи, якій властивий модерн, відкарбований роками праці.

У Ворзелі жило багато видатних людей. Тут мешкав, лікуючись від туберкульозу, Євген Плужник — всесвітньо відомий український поет, представник Розстріляного відродження. Після перебування у Ворзелі, де Плужник, попри тяжку хворобу, продовжував писати й навіть укладав із Валерʼяном Підмогильним словник української ділової мови, він прожив ще 10 років, і жив би довше, якби не арешт 1934 року та заслання на Соловки за підозрою в націоналізмі. На Соловках, позбавлений лікарського нагляду, Євген Плужник помер. Його останніми словами були: «Я вмиюся, пригадаю Дніпро і вмру».

У Ворзелі часто відпочивав видатний композитор Борис Миколайович Лятошинський, актори Віра Михайлівна Юренєва, Іван Олександрович Мар’яненко (Петлішенко), видатні письменники Дмитро і Юрій Бедзики, Юрій Гудзь, Юрій Збанацький. До речі, саме у Ворзелі в 1962 році Юрій Збанацький написав повість для середнього шкільного віку «Курилові острови», в якій розгорнув картину життя дітей у школі-інтернаті. Повість вийшла друком у Києві в «Державному видавництві дитячої літератури УРСР» в 1963 накладом 40 000. 

Олександр Михайлишен 

Нова доба і нові герої. Вони зараз не просто захищають Україну, а виборюють право для всіх українців жити у власній вільній, суверенній і мирній країні. 

У вересні 2023 року житель Ворзеля Олександр Михайлишен на позивний «Змій» отримав дві нагороди: відзнаку «За оборону України» від Президента Володимира Зеленського та нагрудний знак «Золотий хрест» від Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного. 

Герой служить у 72-й окремій механізованій бригаді на Вугледарському напрямку. На захист країни став у вересні 2022 року. Ворзельці пишаються своїм героєм та всіма земляками-захисниками!

Війна вплинула на економічну ситуацію в селищі, однак люди не сидять, склавши руки, а відбудовують зруйновані заклади та відкривають нові. 

Після звільнення Ворзеля у селищі відновив роботу один із найбільших food-ритейлерів України Fozzy Group. Його продукція вже надходить до мереж «Сільпо» та «Фора». Fozzy Group здійснює власне виробництво хліба, кондитерських виробів та обсмажування кави.  

Розконсервувати завод після окупації вдалося завдяки відновленню у Ворзелі електро- та водопостачання. Наразі це поки що єдине велике виробництво, яке відновило виробничу потужність у Ворзелі. На роботу повернулися 150 фахівців заводу. Тут діють три цехи, продукти з яких доставляють по всій Україні.

Також у селищі Ворзель у рамках відновлення планується будівництво французького кварталу. Його мають намір звести неподалік Ворзельського музею історії та культури «Уваровський дім». Протягом кількох місяців група французьких архітекторів працює над концепцією розвитку цієї частини Ворзеля.

Керівники громади та проєктанти вважають, що дуже важливо зберегти та відреставрувати сам «Уваровський дім», а також збудувати новий корпус школи №10 та дошкільного навчального закладу, зруйнованого рашистами.