Бійців з Київщини нагородили почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий Хрест»

«Київщина 24/7» продовжує серію статей про Героїв, які своєю діяльністю прославляють наш регіон. Звісно, військові серед них на першому плані, бо саме на їхніх плечах тримається вся країна, за їхніми спинами живе кожен з нас і щодня зустрічає сонце.

Менш як місяць залишилося до вже другої річниці вторгнення в Україну. І досі кожен сантиметр нашої землі щоденною важкою працею виборюють Захисники України – молоді хлопці та дівчата, які залишили свої родини, улюблену роботу та розмірене життя, аби, ризикуючи найціннішим, боротися з російським окупантом за нашу незалежність та свободу.

Одними з таких мужніх бійців є військові 49 Окремого штурмового батальйону ЗСУ «КАРПАТСЬКА СІЧ ім.Олег а Куцина». Формування брало участь в боях під Києвом: в Ірпені, Романівці та на Броварському напрямку. Після деокупації Київщини батальйон був передислокований під Ізюм. У травні його переформатували на 49-й стрілецький батальйон «Карпатська Січ». І в ньому воюють бійці з Київщини. Вони нещодавно здобули почесні нагороди – нагрудний знак Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий Хрест». Захисники отримали нагороди всередині січня з рук генерал-полковника, командувача Сухопутних військ ЗСУ Олександра Сирського. І сьогодні ми познайомимо Вас з Героями. Якою ціною виборюється свобода України? Про що думають військові у вільний від запеклих боїв час? Та якими бойовими досягненнями пишаються? Розкажемо у цьому матеріалі.

Богдан Місяць

Захисник, який отримав почесну нагороду, – командир 2-го штурмового взводу 2 штурмової сотні «Білі Демони» 49 ОСБ «КАРПАТСЬКА СІЧ ім.Олега Куцина» Богдан Ашотович Місяць, позивний «Арес». Він виконує завдання з захисту України як військовослужбовець за мобілізацією – з 25 червня 2022 року. Під час виконання бойового завдання з утримання раніше зайнятих позицій та рубежів оборони, в районі населеного пункту Макіївка Богдан проявив мужність та організаторські здібності.

До того ж під час планування оборонної операції Богдан Місяць особисто організовував та очолив заходи щодо своєчасного переміщення особового складу у визначені райони, що призвело до позитивних результатів із зайняття та утримання визначених рубежів.

20, 21 та 26 жовтня минулого року під щільними ворожими обстрілами він організував та очолив групу для розкопок та евакуації загиблих військовослужбовців з сірої зони, за 50 метрів від ворожих позицій.

18 грудня 2023 року молодший сержант на чолі свого відділення заступив на бойове чергування на одну з передових позицій. О 8 годині ранку після шквальної артпідготовки, обстрілів з мінометів та з FPV-дронів почалися ворожі штурми. Молодший сержант Богдан Місяць, перебуваючи на передовій позиції в напівоточенні, спільно з іншим військовослужбовцем прийняли нерівний бій проти 9 штурмовиків противника. Бій тривав протягом 30 хвилин. Завдяки героїзму та рішучості командира штурм було відбито, знищено 4 та поранено 5 окупантів.

У цьому запеклому бою Богдан отримав контузії різного ступеня тяжкості. Проте наступного дня він приймає вольове рішення висунутись вперед на чолі зведеної групи з трьох військовослужбовців – для зачистки передових спостережних постів противника.
Непомітно для окупантів українські військові підійшли до ворожих СП. Далі був запеклий, контактний бій з використанням стрілкової зброї та гранат – під командуванням та за безпосередньої участі Богдана Місяця. І в результаті було повністю зачищено три ворожих СП, вбито шістьох та поранено трьох ворожих піхотинців. Також був взятий в полон поранений російський піхотинець. І це лише декілька прикладів героїчної боротьби молодшого сержанта.

До початку повномасштабного вторгнення Богдан працював оператором станків з ЧПУ на меблевому підприємстві. Каже, що його мотивацією у військовій справі є любов до України та українських людей.

Згадуючи мирний час, «Арес» каже, що якби можна було б повернутися в минуле до війни, то дав би собі пораду: проводити більше часу з близькими та рідними людьми.

Артем Шевченко

Одним з нагороджених почесним нагрудним знаком став командир Протитанкового відділення взводу вогневої підтримки в/ч А4599 Сухопутних військ Збройних Сил України, сержант Артем Русланович Шевченко з позивним «Шева». З перших днів повномасштабного вторгнення він став на захист Держави у лавах Збройних сил України.

5 травня 2023 року Артем доєднався до складу взводу вогневої підтримки 49 ОСБ «КАРПАТСЬКА СІЧ ім.Олега Куцина». За його участі трофейний танк Т-80-УК у районі населеного пункту Макіївка зумів успішно відбити напад противника.

Сержант Артем Шевченко проявляє найкращі риси справжнього українського бійця та нашої армії в цілому. 16 жовтня 2023 року під час штурму військами російської федерації сержант вміло керував танком на передовій. Він активно підтримував своїх товаришів в утриманні позицій, ефективно використовуючи вогонь для знищення ворожої піхоти та техніки. Завдяки вмілій стрільбі прямим наведенням та завдяки складним скоординованим діям екіпажу, трофейний танк Т-80-УК у районі населеного пункту Макіївка неодноразово успішно відбивав напади противника.

До повномасштабної війни хлопець працював старшим вантажником у компанії «Розетці». А з початком вторгнення «Шева» увійшов у десяток людей, яких було відібрано для навчання на командирів танків з двух сотень прибулих бійців. Станом на сьогодні його танк знищив 500 військових країни-агресора. І ось деякі цікаві факти про Героя.

– Як ти потрапив у «Карпатську Січ»?
– Мене мобілізували на початку літа, коли січовикам вдалось забрати перший підбитий у Вірнопіллі танк. Місяць ми витратили на ремонт, щоб нарешті танчик почав працювати на нашій стороні.

– Які результати твоєї роботи у батальйоні?
– До того, як ми зайшли в Ізюм, згідно з даними розвідки, мій «результат» – це приблизно три сотні знищеної живої сили противника, на сьогодні – це вже пів тисячі орків. У мій найуспішніший день ми «дерусифікували» сотню ворогів.

– Як працюється на російському ленд-лізі?
– Така техніка, затрофеєна, небезпечна, бо всі снаряди розташовані під нами. Наприклад, в американських танках позаду є така будка, де розміщені всі снаряди. Взагалі, я б робив нові танки на екіпаж з двох людей, бо посада командир танку є швидше пережитком радянщини, як на мене.

– Тобі подобається твоя професія?
– Мені тут дуже подобається, снарядів лише б трохи більше. Коли ми переїхали на нову локацію, одразу пройшлись по селу, знайшли снаряди, вони ще на диво гарно літають, лише один не вистрілив. Буває, що снаряд іноді не долітає, якщо він відсирів, також похибка може бути великою. Стріляючи в одне й те саме місце – різниця потрапляння до 4 км. Завжди варто дивитись за відкатом пушки та на те, які снаряди. Ще треба вміти правильно рахувати. Нам кажуть 25 м вперед, планшет тобі показує приблизно, що 30 метрів – це одна поділка. Але буває він каже «поправка 5 метрів», тоді її треба ділити візуально на десять і приблизно накручувати, адже танком дуже важко 5-10 метрів поправити. Буває це виходить навмання.

– Ким ти працював до військової служби?
– До війни був старшим вантажником у «Розетці». Робота важка, але мені завжди подобались великі навантаження. Танк обрав, бо ним можна в короткі терміни наробити багато справ, чим ми й займаємось.

Максим Крикутин

На День Соборності України почесною відзнакою також нагородили бійця з Києва Командира 3-го штурмового взводу сотні «Білі Демони» Максима Крикутина з позивним «Тихий».

До повномасштабної війни Максим займався підприємницькою діяльністю. Проте після вторгнення росії в Україну вирішив піти захищати країну. На питання, що саме мотивувало його йти на війну, відповідає коротко: помста за знущання окупантів над невинними дітьми та цивільними.

Через російські військові злочини Максим втратив тестя. Його племінниця з Бучі залишилася без руки та з покаліченою долею. Тому на фронт «Тихий» йшов з метою помститися за трагедію своєї родини та сотень інших таких родин.

Найбільше у своїй роботі «Тихий» любить оточення потужних однодумців. Та не втрачає почуття гумору. На питання, яку пораду дав би собі до війни, жартівливо відповідає: «Їсти більше каші!»