Чи добре там, де нас нема? Українки в Болгарії: про пологи, роботу та медицину

У зв’язку з повномасштабним вторгненням рф понад 9,5 мільйона українців виїхали за кордон і зіткнулися з тим, що Європа — то не завжди так безхмарно, як нам здавалося раніше. Ми поспілкувалися з жінками в багатьох країнах світу та дізналися недоліки й переваги життя за кордоном.

Героїні нашого сьогоднішнього матеріалу через війну перебралися в Болгарію. Як проходять пологи у цій країні, чи легко знайти там роботу та чому «Швидка допомога» зовсім не швидка — дізнавалася журналістка «Київщини 24/7».

«Взагалі життя українців в Болгарії — це скоріше всупереч, а не завдяки» — розповідає харків’янка Євгенія Кузєнкова. Вона приїхала до маленького болгарського містечка Банско 10 березня.

«Перше, що мене здивувало у Банско, — величезні кучугури снігу на тротуарах. У березні містом неможливо було ходити, доводилося пересуватися проїжджою частиною. Тут не дуже жвавий рух, але це все одно не дуже приємно. Тоді я запиталася у місцевої жінки, чому тут не прибирають сніг. Вона сказала: «Повірте, вас тут ще багато чого здивує». Не збрехала», — розповідає Євгенія.

Дівчина проживає в готелі за програмою. Компенсувати проживання біженців має держава, проте виплату власнику готелю затримують вже 4 місяці. В інших готелях схожа ситуація, оскільки деяким українцям повідомили про виселення за кілька діб. Однак багато хто знімає житло самостійно.
Вартість оренд квартири-студії обійдеться у близько 150 євро, однокімнатної — 200-250 євро. Однак ще стільки ж доведеться заплатити за комунальні послуги, коли почнеться опалювальний сезон.

Банско не має громадського транспорту, оскільки все знаходиться у пішій доступності. Проте Євгенія встигла оцінити місцеві міжміські автобуси. Вони нові й обладнані кондиціонерами. Але з автовокзалами дівчині не поталанило.

«Вони здебільшого закинуті. Наприклад, мені потрібно було доїхати із Розлогу до Банско. Проте коли я прийшла на автогару у Розлозі, вона виявилася закинутою. Ні розкладу, ні контактів немає. В інтернеті актуального розкладу теж немає», — зізнається дівчина.

Проблеми існують і в пошуку роботи. Євгенія за фахом SMM-менеджерка. За її словами, це невдала професія на ринку Болгарії, оскільки місцеві майже не користуються соціальними мережами. Тобто на манікюр та інші послуги через Instagram записатися точно не вийде. Доводиться особисто відвідувати салон. Ще одна перепона для SMM-галузі — стабільний інтернет, з яким у Болгарії не все просто.

«Для повноцінної роботи швидкості не вистачає. Є варіант придбати модем. Але місцеві компанії пропонують контракт на 2 роки. Якщо захочеш розірвати достроково — заплатиш великий штраф. Я знаю айтівця, який вирішив погодитися хоча б на щось і замовив собі майстрів для підключення інтернету. Каже, що чекає вже 1,5 місяці. Працювати тут не поспішають. Також знаю людей, які змінювали місце проживання через погану якість інтернету», — ділиться Євгенія.

Якщо ж робота не онлайн — виникають нові складнощі. За умови офіційного працевлаштування українці втрачають право на допомогу з житлом та харчуванням. При цьому місцевої зарплати ледве стане, щоб покривати ці витрати самостійно. А ще потрібно влаштувати дитину у садочок чи в школу. Для цього дитина має здати величезний перелік аналізів (деякі з яких роблять лише у столиці Софії, до якої з Банско їхати близько 3,5 годин). Також нерідко українські діти стикаються в школах з булінгом. Євгенія каже, що в місцевих крамницях є у продажу чашки з портретом путіна, кепки з гербом росії, матрьошки та шапки-ушанки.

По сусідству із Євгенією в селі Баня живе киянка Олена Колеснікова. На її думку, Болгарія відстає від України в цифровому розвитку років на 15-20.

«Тут відсутні банківські сервіси онлайн типу наших Приват та Моно. Місцевий OLX — це 10% від українського. Немає такого класного барахольного ресурсу, як Shafa. Болгари не розуміють, що бізнес треба розвивати в соцмережах: тут у них мало робочих сторінок в Instagram та Facebook. Вони дуже здивувалися нашій «Дії», і такого, як наш «Київ Цифровий», теж нема. Хоча оплата паркувань у Софії налагоджена за смс-ками, тут якась своя система. А тут у нас дядьки ходять гроші збирають», — ділиться Олена.

У Болгарії Олена втретє стала мамою. Пологи з документом «тимчасовий захист» були безкоштовними, хоча для іноземців ціна пологів в державному пологовому вартує біля 1100 євро. В пологову залу дозволяють взяти супровід. Палати нові, чисті й обладнані всім необхідним.

Дитина перебуває із матір’ю. Про дієту годуючої мами медики тут нічого не говорять, харчування схоже на українське, щоправда, замість масла подають маргарин.

«Ще мені не сподобалося те, шо вони змушують догодовувати, дають пляшки з глюкозною водою та сумішшю і кажуть «ваші краплі молозива — це недостатньо, дитині треба їсти, поки молоко не піде — догодовуйте». Я не догодовувала, бо знаю, шо цього не слід робити. Вони мене лаяли за це», — каже Олена.

У Болгарії страхова медицина. Місцевих мешканців на роботі зобов’язують платити податок на медичне страхування. Хоча за страхуванням до лікаря можна потрапити через кілька місяців. У термінових випадках звертаються у приватні клініки, ціни на послуги в яких коливаються залежно від спеціаліста. Олена каже, що УЗД в державній клініці їй обійшлося у 30 євро, а дитяча пломба у приватній — 40 євро.

Євгенії також оформили медичне страхування.

«Нам теоретично треба просто прийти в певний державний орган і отримати картку. Але за фактом отримати страхування майже неможливо. По-перше, треба написати купу якихось заяв болгарською мовою. Звісно ж, ніякого зразка не дають, пишіть у «довільній формі». Добре, що з нами поїхав власник готелю. Але й на цьому веселощі не закінчуються, бо ці документи треба відвезти в обласний центр, щоб вони… відправили їх у ту організацію, де ми і заповнювали документи», — ділиться Євгенія.

Шоком для Євгенії стала швидка допомога. У Болгарії в каретах швидкої нема жодних ліків, навіть знеболювальних. Фактично вони працюють службою таксі. Аптеки зачиняються о 18:00, тому людям часто доводиться чекати з болем до ранку.

Так само довго в Болгарії доводиться очікувати на посилки. До деяких людей вони йшли з України 4 місяці, і проблеми почалися саме на болгарському боці. Листи і звернення не допомагали. Тому посилки місяцями зберігались у Софії. І ця проблема не лише з міжнародними відправленнями.

«Одна дівчина замовила контактні лінзи, чекала місяць, але вони так і не прийшли. Інтернет-замовлення — це теж лотерея», — зізнається Євгенія.

Дівчина підсумовує: Болгарія — це варіант для «перечекати» й повернутися додому. Попри те, що весь час на її шляху траплялися чудові люди й різноманітні гуманітарні центри, які допомагали зі всім необхідним.

«Власне, все, що відбувається зі мною зараз, — це певною мірою підтвердження моїх поглядів на життя. Що в Україні все-таки краще», — зізнається Євгенія.

Авторка: Юля Галда.