«Діти війни»: на Рівненщині проходить виставка фотографа з Києва

Коли на околицях Києва почалися бойові дії, фотограф Дмитро Головченко виїхав у маленьке містечко Здолбунів, що на Рівненщині. За місяць він познайомився з місцевою громадою й вирішив створити фотопроєкт, який би привернув увагу до українських дітей, чиє дитинство забирає війна.

Місто допомогло йому втілити ідею й представити свою першу фотовиставку «Діти війни», яка проходить у Здолбунівському краєзнавчому музеї 27 квітня — 15 травня 2022 року. На її відкритті побувала кореспондентка «Київщина 24/7».

У музеї зібралося близько 70 охочих подивитися на роботи київського фотографа — молодь, громадські діячі, а також головні герої та героїні проєкту зі своїми батьками. Майже вся малеча — місцева або з сусідніх міст, окрім 11-річного Іллі з Бахмуту (Донецька обл.). Знімок хлопця, який грає в шахи з убивчим снарядом, отримав багато уваги відвідувачів.

Як реквізит для фотосесії використали іграшки та стару зброю, яку надала команда музею. Місцем зйомки стали музейні підвальні приміщення, де в часи Другої світової війни та після неї енкаведисти катували в’язнів.

«Я захотів поєднати у проєкті дітей, які намагаються бути собою, грати, щось розглядати, знайомитись з незнайомими їм предметами, та зброю, якою цих дітей вбивають. Хочу передати цю трагічність, коли російські загарбники забирають шматочок дитинства в дитини», — каже Дмитро про свій проєкт.

За його словами, він швидко спрацювався з дітьми, адже вони чудово усвідомлюють те, що відбувається в Україні.

«Діти класні. Вони добрі. Вони знали, що їх будуть фотографувати, та й батьки їх підготували. Майже в усіх це була перша фотосесія, тому діти переживали, але віддавалися дуже швидко. Потрібні емоції я не видавлював — вони самі їх показували. Молодці, і батьки молодці», – каже фотограф.

До повномасштабної війни Дмитро Головченко займався фоторепортажами, знімав події, конференції, весілля. Утім війна змусила його переїхати на безпечніше місце. У Здолбунові та Рівному він почав фотографувати місцеві події.

«Дружину з дитиною вивіз у Чехію. Потім вже поселився тут і якийсь час заспокоювався, тому що події біля Києва були складними. Це місто більш спокійне, тут немає бойових дій. Коли відійшов — узяв фотоапарат і почав хоч щось робити. Познайомився з людьми, з музеєм. Ідея проєкту сама спала на думку — і я почав те все фотографувати. Це місто на мене так вплинуло — дало можливість і волю думкам», — розповів фотограф у коментарі.

Окрім цього, у новому оточенні Дмитро вирішив перейти на українську мову. Він розповідає, що багато його друзів теж принципово відмовилися від російської, хоч це й не всім далося просто.

«Більшість моїх клієнтів у Києві спілкувалися російською. Якщо хтось говорив українською, то я перемикався. Було важко, бо я не розмовляв нею ще зі школи. Важко складати речення, підбирати слова. Але тут, у Здолбунові, усі говорять українською, тому це змотивувало перейти відразу. Плюс, через війну маю неприязнь до наших «братів» із росії, а це ще більше мотивує перейти. Мої друзі тепер пишуть: «Буду балакати суржиком, але російською говорити я принципово не хочу». Така позиція в них після початку війни, і це класно», — розповів він.