Ігор Копитін: у Комітеті з питань нацбезпеки, оборони та розвідки переконані, що українське озброєння матиме шалений попит на світових ринках

До початку повномасштабного вторгнення Україна займала одну з передових позицій на світовому ринку з продажу зброї. Але через війну країна перетворилася на найбільшого імпортера озброєння. Це боляче вдарило по державному сектору спецекспортерів. Нині під загрозою зникнення опинилася ціла галузь – а це не лише технології та виробничі потужності, але й унікальні фахівці та напрацьовані міжнародні зв’язки.

Ігор Копитін, народний депутат України, Голова підкомітету з питань оборонної промисловості та технічної модернізації Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки розповів в ексклюзивному інтерв`ю «Київщині 24/7» як не втратити потенціал експорту зброї під час війни. Чи зможе Україна відновити свої позиції на світовому ринку озброєнь та де у Києві можуть навчати найкращих фахівців.

– Україна сьогодні перетворилася на найбільшого імпортера озброєння. Наскільки це вплинуло на державний сектор спецекспортерів? Які загрози несе?

– Після початку широкомасштабного вторгнення  і заборони експорту озброєння галузь  пережила певний шок: були призупинені діючі контракти, стали на паузу перемовини по майбутнім договорам. Спецекспортери понесли як фінансові, так й іміджеві втрати.  Проте державою було прийняте рішення залучити фахівців сектору  до імпортних операцій.

Наразі активно використовуються міжнародні зв’язки галузі задля отримання найкращих умов при придбанні зброї та товарів подвійного призначення на світових ринках. Адже, за даними звіту Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру (SIPRI), Україна стала найбільшим європейським імпортером зброї у 2019–2023 роках і четвертим за величиною у світі після того, як з лютого 2022 року не менше ніж 30 держав поставили Україні основні озброєння в межах військової допомоги. Частка країни в глобальному світовому ринку імпорту зброї становить 4,9%. Перше місце з 9,8% посідає Індія. На другому та третьому місцях Саудівська Аравія та Катар з 8,4% та 7,6% відповідно.

– Які види озброєння/розробки наша країна зможе запропонувати світу після закінчення війни? У чому унікальність українського досвіду з виробництва зброї?

– Як показав досвід ведення реальних бойових дій, деякі зразки озброєння вже морально застаріли та не можуть ефективно використовуватися на полі бою. Деякі потребують глибинної модернізації та переосмислення філософії застосування. З’явилися напрямки, які стрімко розвиваються і які сміливо можна назвати зброєю майбутнього. Це перш за все, робототехніка та безпілотні летальні апарати. Саме вони мають стати головною статтею українського експорту після закінчення війни. Головною перевагою українських зразків такого виду озброєння має стати те, що вони активно використовувалися в бойових умовах та довели свою ефективність.

Вітчизняні виробники оборонної продукції у 2024 році значно наростили обсяги виробництва озброєння за широкою номенклатурою. За 1 півріччя допущено до експлуатації в Силах оборони України майже 480 зразків озброєння та військової техніки. Близько 290 з них – продукція вітчизняних виробників. Для порівняння – за весь минулий рік було прийнято на озброєння та допущено до експлуатації в Силах оборони понад 200 зразків ОВТ вітчизняного виробництва, а за пів року 2024 року — близько 290.

«Сучасна війна повністю переписала філософію застосування озброєнь»

– Які напрямки роботи спецекспортерів варто оперативно розвивати зараз? Які кроки для цього має зробити держава?

– Головне не втратити свої позиції на світовому ринку перш за все інформаційно. Тож від  початку широкомасштабного вторгнення та припинення експорту підприємства сектору спецекспортерів постійно підтримують міжнародні зв’язки: знайомлять потенційних покупців зі своїми новітніми розробками, беруть участь у світових виставках озброєння. Але і тут необхідна підтримка держави, адже такого рівня контракти узгоджуються на рівні найвищого політичного керівництва країн, потенційних покупців озброєння. Тож ми маємо надати всебічну підтримку спецекспортерам саме по дипломатичній лінії.

– До початку повномасштабного вторгнення у ТОП-10 країн — основних імпортерів української продукції спецекспортерів були: Китай, Туреччина, Пакистан, Індія, Йорданія, В’єтнам, Азербайджан, Алжир, Марокко, Ефіопія. В які країни ми зможемо постачати продукцію спецекспортерів після закінчення війни?

– Сучасна війна повністю переписала філософію застосування озброєнь, з’явилася ціла низка новітніх безпілотних та роботизованих систем, які роблять результат на полі бою. Можна сміливо сказати, що фактично це призведе до перегляду не тільки до тактичних, але й стратегічних методів ведення бойових дій.

Я вважаю що українське озброєння, яке пройшло фактично випробування, буде мати шалений попит на світових ринках. Тут ми матимемо  безперечну перевагу, через унікальний досвід використання представлених зразків у реальних бойових умовах.

До потенційного  ринку збуту української зброї  входить будь-яка країна, що  не входить у санкційні списки.

У Києві мають чудовий базис для навчання фахівців з озброєння

– Яким чином можна зберегти галузь та утримати унікальних фахівців?

– На  сьогодні держава прийняла єдине правильне рішення задля збереження сектору спецекспортерів. Переорієнтація на імпортні операції дозволила підприємствам галузі зберегти платоспроможність, а відтак забезпечити наповнення фонду заробітної плати задля збереження  фахівців. Більшість спецекспортерів почала реалізовувати свій потенціал у виробничих процесах, беруть участь у створенні озброєння та військової техніки. І тут теж необхідна підтримка держави.

–  Саме торгівля зброєю й угоди про передачу технологій дозволили Україні зберегти цілі науково-виробничі школи, зокрема літакобудування та танкобудування. На Вашу думку, чи буде держава розвивати надалі  цей навчальний напрямок?

– А ще варто згадати школу суднобудування. Скажу так: держава обов’язково має розвивати ці напрямки. Це і створення профільних факультетів у Вищих навчальних закладах і гарантоване державне замовлення на випускників за такими спеціальностями. Наші університети у столиці, а це, насамперед НАУ та КПІ, мають чудовий базис для підготовки  фахівців.

Не в останню чергу через війну  цілі галузі отримали потужний імпульс для розвитку. Це перш за все виробництво БпЛА та морських дронів. На липень ми вже мали перевагу у застосуванні повітряних безпілотників над ворогом. Безпілотні надводні човни Magura  господарюють в Чорному морі в реальних бойових умовах демонструючи свої характеристики. Наша школа підтвердила свій найвищий клас. А це запорука інвестиційної привабливості.

Технологічно ми вже в деяких аспектах переважаємо супротивника, але кількісно ще потребуємо допомоги.   А у майбутньому, на мою думку, саме ці напрямки  надалі можуть стати основою українського експорту.  Це означатиме  — створення робочих місць та надходження валютного виторгу, яка  буде так необхідна поствоєнній Україні.

«Позбавлення статусу ядерної держави боляче відгукнулося сучасній Україні»

 – У результаті підписання Будапештського меморандуму та наступних договорів про роззброєння України, ми віддали або знищили зброю, якою можна було стримувати росію. Наприклад, за інформацією з відкритих джерел, в обмін на гарантії безпеки Україна передала рф 176 міжконтинентальних балістичних ракет та біля 4200 тактичних ядерних боєприпасів. Були передані росії, або знищені 42 стратегічні бомбардувальники ТУ-95Н та ТУ-160, які зараз окупант використовує для завдавання ударів по Україні. Крім того, до повномасштабного вторгнення Україна роками продала велику кількість озброєння за кордон. На Ваш погляд, наскільки виправдані були такі кроки?

– Мені важко коментувати  політичну логіку кроків керівництва молодої суверенної країни. Певно масове роззброєння мало своє підґрунтя задля здобуття незалежності. Я можу судити лише про наслідки. Позбавлення статусу ядерної держави боляче відгукнулося сучасній Україні. Безумовно необхідно було залишати свої гарантії безпеки, а саме ядерна зброя на сьогодні є чи не єдиною запорукою цього. Як виявилося, жодні міжнародні угоди та меморандуми не рятують від жорсткої сили агресора.

– За офіційною статистикою, лише з 2001 по 2014 р. було продано та утилізовано 762 літаки, 2815 танків та 1910 ракетних установок. Це значно більше, ніж мала Україна напередодні вторгнення. Чи понесе хтось у майбутньому відповідальність за такий бездумний «розпродаж»?

– Я б поставив питання  інакше: куди поділися всі гроші які отримала Україна за продану зброю? Певна логіка у масовому «розпродажі» була. У спадок від Радянського союзу нам дістався величезний арсенал озброєння, який не відповідав чисельності української армії. Консервувати старі зразки військової техніки   не було сенсу: без підтримки її працездатності та модернізації через певний час це просто перетворилося б на купу брухту. Попит був, продавати було потрібно. А от залучені кошти мали б бути направлені на розробку та виробництво новітніх зразків озброєння, які б мали поступати до армії. Чого не було зроблено… Винних ми вже не знайдемо, а от висновки на майбутнє маємо зробити. Надалі валютний виторг від експорту зброї в тому числі має використовуватися для потреб технічного переоснащення наших збройних сил.

Авторка: Наталя Толуб

Фото: пресслужби Ігоря Копитіна, завода імені Малишева, armyinform.com.ua

Читайте також: Київстар на зв`язку: що чекає абонентів оператора під час тривалих відключень світла?

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook-сторінці і в Telegram-каналі.