Ірпінь обов’язково відбудується і стане ще красивішим: депутатка міськради Євгенія Ковтун розповіла про відбудову міста й потреби мешканців

До початку повномасштабного вторгнення рф Ірпінь зачаровував своєю красою та стилем. Проте з приходом рашистів місто стало темним та сірим й зазнало серйозних руйнувань. Журналістка «Київщини 24/7» поспілкувалася з депутаткою Ірпінської міської ради Євгенією Ковтун. Вона розповіла, як наразі відбувається відбудова міста та чого найбільше потребують місцеві жителі.

Розкажіть, у чому полягає ваша політична діяльність? На які напрямки концентруєте свою увагу, особливо зараз, під час війни?

Я стала депутаткою Ірпінської міської ради два роки тому. Увійшла до складу комісії з питань архітектури й капітального будівництва та почала працювати в цьому напрямі. Ми готували важливі інфраструктурні проєкти, займалися розробленням планів розвитку міста, які б враховували його стрімкий розвиток, аж поки не сталося 24 лютого… З того дня я, як і багато моїх колег, перекваліфікувалася у волонтерів. Якщо в когось і були якісь політичні амбіції та розбрат, то вони вмить зникли, тільки-но ми зрозуміли, що означає повномасштабне російське вторгнення. Адже наше місто постраждало одним із перших, і наслідки цього побачив увесь світ.

Розкажіть про свою благодійну діяльність? Чим саме займаєтесь?

Спочатку ми допомагали людям з евакуацією, і я як депутат намагалася особисто сприяти в цьому й допомагати мешканцям свого округу, який знаходиться далеко від місця безпечної евакуації. Згодом я перемикнулася на кухню. В Університеті державної податкової служби України відчайдушні жінки організували приготування гарячої їжі для місцевих мешканців. Чому відчайдушні, тому що кухня працювала під час окупації тієї частини міста, а по-друге, і більш важливе — жінки потрапили у полон до російських загарбників, і після звільнення не залишили місто, а продовжили свою роботу на кухні. Звісно, дізнавшись про це, я вирішила до них приєднатися.

Через 10 днів я вже готувала обіди у 17-й школі, де був організований пункт роздачі їжі для тих, хто залишився в місті. Це центральна частина міста, і людей, які не хотіли полишати місто, було вдосталь. У перші дні після деокупації світла, газу та води не було майже по всьому Ірпеню. Ще було чутно вибухи. Люди йшли в школу, аби отримати порцію гарячого обіду. Мабуть, ніколи ці спогади не зітруться з пам’яті.

Спочатку нас було шестеро. Ми готували в суто відведений час, коли давали світло та воду. Згодом приєдналися ще волонтери, з’явилося світло, і через місяць було вже повністю налагоджено роботу пункту видачі готової їжі у цій школі, який працює й до сьогодні. З середини квітня мені почали телефонувати люди й просити про різну допомогу, зокрема привезти їжу до тих, хто не може пересуватися самостійно.

Я їздила годувала залишених тварин, фотографувала помешкання людей зі свого округу, які були у західних областях і не знали, ціле чи пошкоджене їхнє житло. Прибирала вулиці та збирала інформацію про поранених і пошкодження майна. Роботи було вдосталь після звільнення міста.

Останні декілька місяців ми плетемо маскувальні сітки та розвозимо їжу й продуктові набори для багатодітних родин, тих, хто постраждав від воєнних дій та окупації, та інших категорій громадян. Паралельно збираємо ініціативні групи для відновлення пошкоджених будинків наших мешканців.

Зараз болюча тема — відновлення покрівель приватних будинків та зведення нових перекриттів верхніх поверхів багатоповерхівок. Пішли дощі, у квартирах стоїть вода. Аби не пішла руйнація далі по житловій площі, потрібно це все рятувати. Як тільки починається злива – мій телефон стає червоним. Допомога від держави, скоріше за все, очікується після закінчення воєнних дій. Принаймні дієвого механізму відновлення житла станом на зараз поки ми не бачимо.

Як зараз живе Ірпінь? Чи багато людей вже повернулися?

Мешканці почали повертатися до міста, тільки-но відновили всі комунікації. Це було на початку травня. Працювало декілька закладів харчування, магазини та деякі підприємці. Про великі підприємства мова не йде, багато з них були пошкоджені чи навіть зруйновані. Їм завдано значних втрат, а це означає, що надходження податків до місцевого бюджету також значно скоротилося.

Наразі у місті у громадських місцях людно, проте гадаю, що близько 10 тисяч людей покинуло Ірпінь через втрату житла або близьких. Деякі й досі перебувають у західних областях або за кордоном, оскільки чекають на відновлення своїх помешкань від держави. Скажімо так: кому було куди повертатися, ті повернулися в Ірпінь, відновили чи знайшли роботу та допомагають таким чином економіці країни.

Чи з’являються робочі місця, адже під час війни дуже складно знайти роботу?

Що стосується роботи, то ситуація нічим не відрізняється від тієї, яка склалася по всій країні. Як і до війни, легше знайти роботу у столиці, і у нас більшість містян працює в Києві або дистанційно. Подорожчав громадський транспорт, тож люди все більше переходять на роботу онлайн. Якщо говорити про роботу в самому місті, то зараз потрібні робітники різних служб, освітньої сфери та сфери обслуговування. Звісно ж, вакансій не дуже багато. Багато людей наразі залучено у волонтерській діяльності.

Чи долучаються інші країни до відбудови Ірпеня?

Як тільки місто звільнили, до нас почали приїздити міжнародні делегації. Рівень високоповажних гостей ви самі могли бачити й чути у ЗМІ. Це і президенти розвинених країн, і навіть всесвітньо відомі актори. Іноземних делегацій було у нас вже понад 50. Я дуже добре пам’ятаю делегацію з Великої Британії та Японії, коли вони запитували у мене про найнеобхідніше для міста. Звісно, я казала про допомогу у відновленні житла людей чи будівництві тимчасового, поки не запрацює державна програма у цьому напрямку. Зараз у модульному містечку в санаторії «Дубки» проживає 350 сімей. Ще стільки буде скоро зведено, проте це не вирішує проблему з житлом – людей, які потребують його, набагато більше. Ситуацію ускладнює й те, що є будинки, які визнані аварійними внаслідок потрапляння снаряда чи обстрілу, і проживати в них не можна. Проте люди все одно живуть, бо іншого варіанту не мають, а мешкати у вагонах («Залізне містечко») чи модульних не хочуть.

Що зараз з найнеобхіднішого потрібно людям та чи допомагають великі компанії у відбудові?

Окрім відновлення житла, нам потрібні значні кошти на ремонт шкіл та дитячих садочків. Добре, що є такі великі компанії, як SOCAR, які дуже допомогли нашій громаді тим, що взяли на себе ремонт одного такого закладу, а саме 12-ої школи. Але я все-таки сподіваюсь, що цей процес буде системним саме з боку держави. Від області зараз дуже повільно здійснюється допомога навіть у тому, щоби замінити людям вікна, тож багато хто робить це за власні кошти. Загалом на поточний ремонт пошкоджених житлових будинків, дитсадків, шкіл та інших соціальних об’єктів для міста потрібно мільярд гривень. Іноземні партнери говорять про підтримку, але всі чекають закінчення війни. Водночас треба діяти вже зараз.

Зі свого боку ми, депутати від «Батьківщини», писали офіційне звернення до Верховної Ради щодо компенсаційної програми для людей, які втратили житло, найперше — родин військовослужбовців. Вона передбачає, що держава компенсує орендарю частину оплати, а люди можуть оплачувати за мінімальною ціною решту оренди. Чекаємо відповіді… Зрештою ми розуміємо, що в Україні відсутнє нове будівництво комунального, муніципального житла в оренду, і все воно перебуває у приватній власності. Ми вперше зіткнулися з тим, що потрібно масово відбудовувати чи компенсувати проживання для громадян внаслідок воєнних дій. Але я все-таки сподіваюсь, що законодавці цієї осені знайдуть рішення.

Що надихає вас займатися благодійністю і працювати на перемогу України?

Мені щодня телефонують люди з приводу тих чи інших питань. Не було ще жодного вихідного дня після початку війни, коли б я не розв’язувала якесь питання наших мешканців і займалась суто своєю родиною. Я навіть створила чат у вайбері, в якому 300 людей з мого округу щодня чи навіть щогодинно про щось запитують або просять про допомогу. Я інформую про те, де і як можна отримати продуктові набори, як розібратися з технічними питаннями, та навіть здійснюю психологічну підтримку, адже є ті, хто втратив членів родин або свої домівки.

Я просто роблю свою роботу не як політик, а як волонтер, якого люди колись обрали собі у поміч. Саме тому я не задумуюсь над тим, що в мене на себе мало часу. Слава богу, в мене є помічники-волонтери, й нас усіх об’єднує одна мета – допомогти одне одному у цей складний час. Мене надихають люди – герої, які рятували та рятують інших, нехтуючи безпекою власного життя. І це зазвичай звичайні люди без військового чи будь-якого іншого досвіду, необхідного під час війни. Оті жінки, які годували усіх під час окупації, справжні героїні. На них і рівняюсь. А ще мені дуже приємно, коли у чаті та особистих листуваннях з іншими волонтерами я отримую слова вдячності та благословення. Сподіваюсь, все роблю правильно.

Розкажіть більше про організацію «Сміливі відновлювати».

Відновлювати наше місто допомагають різні волонтерські організації. Серед них «Добробат» та «Сміливі відновлювати». «Сміливі» на останніх вихідних проводили вже 13-у толоку. Дуже добре, що є небайдужі люди, які допомагають ірпінчанам розгрібати та прибирати завали своїх будинків та квартир, надаючи при цьому ще і моральну підтримку.

Яким у майбутньому ви бачите Ірпінь? Це буде зовсім інше місто? Які ідеї вже втілюються?

Незважаючи на матеріальні збитки та труднощі, які завдали нашим мешканцям російські загарбники, Ірпінь обов’язково відбудується і стане ще красивішим, ніж був. Це буде сучасне, комфортне європейське місто під Києвом із видатною історією, куди будуть приїжджати туристи. Це позиція міської влади й про це знають місцеві мешканці. Я тут народилася і виросла і, як і всі мешканці, на власні очі бачила, як розквітало місто за останні роки.

Так, бюджет міста, як і жоден міський бюджет в Україні, не зможе повністю покрити витрати на відбудову, тим більше що кошти з державного бюджету зараз в основному мають бути спрямовані на оборону нашої держави від агресора. Проте ми щодня працюємо над тим, аби про наше місто дізнавалося якомога більше міжнародних партнерів, міжнародних організацій, українських підприємців, які здатні допомогти технікою, обладнанням, «руками та головами фахівців» тощо.

Ми працюємо над налагодженням міжнародних зв’язків. Також допомогу у вигляді різної техніки для міста ми отримуємо від європейських країн, включаючи карети швидкої допомоги. Популяризуємо подвиг захисників міста через різні культурні заходи. Приклад нашого міста — це приклад незламності та сили духу народу, бажання не допустити розповсюдження рашизму не тільки в українських містах, а й в європейських країнах.

Фото надані Євгенією Ковтун.

Авторка: Карина Бовсуновська.

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook-сторінці і в Telegram-каналі.