Історії, які болять: унікальна платформа «Svidok.org» збирає свідчення українців про війну в Україні

Повномасштабне вторгнення росії в Україну триває вже три роки, а російсько-українська війна – 11. Кожен день цієї війни залишає за собою нові болючі факти та свідчення: втрати, окупацію, масовані обстріли. Те, що колись здавалося далеким минулим, стало жахливою реальністю сьогодення.

Лютий 2022 року, який нам болітиме завжди, розділив життя на «до» та «після». Здається, минуле життя розчинилося в диму вибухів, і лише спогади можуть зберегти його назавжди. І задля того, щоб кожен українець міг зберегти свої історії та пережиті події війни, в Україні запрацювала платформа «Svidok.org». Це не просто особисті свідчення – це докази злочинів, які допомагають відновити правду та розповісти світові, що принесла в наше життя країна-агресор. А згодом ці свідчення українців можуть бути представлені й у судах проти росії.

Ексклюзивно «Київщина 24/7» директорка з контенту та комунікації онлайн-платформи «Svidok.org» Олена Кук розповіла про свій «Лютий, що болить», історію створення платформи, значення особистих свідчень у розслідуванні воєнних злочинів та про те, як кожен українець може залишити свій голос в історії.

Довідково: 

Олена Кук – директорка з контенту та комунікації онлайн-платформи «Svidok.org». 

• Журналістка, закінчила Львівський національний університет імені Івана Франка. Кар’єру в журналістиці розпочала у 2014 році на телеканалі ЗІК. Працювала на 24 каналі у Львові та Києві, а також в інших медіа, зокрема на ТРК «Україна» та Суспільне. 
• Має понад 10 років досвіду в телевізійній журналістиці. Спеціалізується на темах політики, міжнародних відносин, культури та спорту. 
• Волонтерка з 2014 року. Допомагає українським військовим, координує волонтерські ініціативи під час війни.  

«Якщо тисячі людей бачать одне й те саме, це стає беззаперечною правдою»

– Коли і як виникла ідея створення платформи «Svidok.org»?

-Цей проєкт ініціювала американська фундація EA for Good Foundation («Штучний інтелект для добра»), яка використовує цифрові технології для розв’язання соціальних проблем. Джеймс Ходсон, генеральний директор фундації, був вражений тим, що відбувається в Україні. Він родом із Ковентрі (Велика Британія) – міста, яке було розбомблене під час Другої світової війни. Однією з його найбільших жалів було те, що тоді не зібрали достатньо свідчень очевидців.

Саме тому він хотів допомогти зафіксувати свідчення українців, які переживають війну тут і зараз. Проєкт почав створюватися одразу після початку повномасштабного вторгнення. Це повністю збігалося з моїми цінностями, і в серпні 2022 року, коли запустився сам проєкт, я приєдналася до команди.

-Як би Ви пояснили людям, які вперше чують про «Svidok.org», що це за проєкт? Яка головна мета?

-«Svidok.org» – це головне сховище спогадів українців про війну. Це своєрідний воєнний щоденник, де кожен може зафіксувати свої свідчення та історію у зручному для себе форматі та в зручний час. Дуже важливо записувати ці деталі, поки вони ще свіжі в пам’яті, поки ми можемо усвідомити емоції, які переживаємо. Адже ці деталі надзвичайно цінні.

Перша і головна мета платформи — збереження правди. Ми хочемо зафіксувати історію, щоб у майбутньому росія не змогла її перекрутити, сфальсифікувати факти чи маніпулювати ними, як вона робила багато разів. Чим більше свідчень ми зберемо, тим складніше буде заперечити очевидне. Якщо тисячі людей бачать одне й те саме, це стає беззаперечною правдою.

Це нагадує щоденник Анни Франк, який значно прояснив події Другої світової війни. Наші історії — це не просто цифри у підручниках. Вони показують війну з людського погляду: що ми відчували, як реагували, куди бігли після вибухів. Це важливо для майбутніх поколінь.

Друга мета — допомога в притягненні винних до відповідальності. Люди можуть зберігати різні спогади: про життя під час вибухів, окупацію, евакуацію, волонтерство, власні рефлексії. Значна частина з них містить факти воєнних злочинів. Ми передаємо такі свідчення до Офісу Генерального прокурора та Міжнародного кримінального суду, щоб вони стали доказами у розслідуваннях і судових справах проти російських злочинців. Ми отримуємо інструкції щодо передачі матеріалів і регулярно надсилаємо їм пакети свідчень у тому вигляді, в якому нам надають їх українці. Далі правоохоронці все оформлюють відповідно до своїх вимог.

Третя важлива мета — поширення інформації про війну за кордоном. Ми організовуємо міжнародні заходи, виставки, спілкуємося з журналістами. Платформа перекладена англійською, щоб іноземці могли читати ці історії. Персональні свідчення часто вражають сильніше, ніж новини чи статистика. Люди за кордоном можуть навіть не усвідомлювати, що війна триває. Але коли вони читають історії українців: як ми біжимо в коридори після вибухів, спимо в метро, евакуюємо дітей  — це змушує їх глибше співпереживати та підтримувати Україну.

Коли я була в США, ми готували виставку в Нью-Йорку, я бачила, як американці реагують на ці історії. Багато хто навіть не знав, що війна досі триває. Вони були шоковані. Це спонукає їх тиснути на уряди своїх країн, щоб ті допомагали нам більше. Тому наша мета — розголос і донесення правди про війну через персональні історії українців.

Крім того, «Svidok.org» — це ще й інструмент для підтримки ментального здоров’я. Це простір, де люди можуть вести свій воєнний щоденник, розповідати історії, «виговорюватися». Це допомагає дистанціюватися від травми. Після публікації свідчення на платформі, людина отримує сповіщення з пропозицією безоплатної психологічної підтримки. Якщо вона готова — може звернутися до фахівців. Якщо ні — хоча б зробити перший крок до внутрішнього відновлення через писання.

-Як влаштована платформа? Як відбувається збір і перевірка інформації?

-Безпеці ми приділяємо велику увагу. Усі свідчення, збережені на платформі, є анонімними та конфіденційними, щоб люди не хвилювалися, що їхні персональні дані можуть бути використані проти них або стануть публічними. Ті, хто перебуває на окупованих територіях, можуть зберегти свої спогади та опублікувати їх пізніше. Це дуже важливо, оскільки люди часто бояться ділитися своїми переживаннями через страх осуду або можливих наслідків. Ми зробили все, щоб люди почувалися комфортно, не відчували скутості та могли вільно розповідати власні історії. Навіть якщо історія буде опублікована, вона все одно залишиться анонімною. Є повністю приватні свідчення, які не публікуються, і людина може вести особистий воєнний щоденник, доступний лише їй. Також є спогади, які, хоча й залишаються непублічними, можуть бути видимими для розслідувачів або правоохоронних органів, якщо вони містять інформацію про воєнні злочини. Ми особливо дбаємо про анонімність, конфіденційність та безпеку людей. Кожне свідчення проходить модерацію, щоб запобігти поширенню російської пропаганди та кремлівських наративів. Якщо ми виявляємо дезінформацію, вона не потрапляє у публічний простір.

Соцмережі — ненадійний майданчик для збереження інформації. Часто історії українців блокують, позначають як чутливий контент або вони просто зникають. Дуже складно знайти матеріали з 2014 року чи навіть перші відео з вибухами, які були опубліковані у лютому 2022-го. Вони губляться. Саме тому ми створили платформу, яка гарантує збереження свідчень назавжди. У нас кілька рівнів захисту від кібератак, сервери розташовані у різних країнах, а щоденне резервне копіювання забезпечує їхню безпеку. Ми прагнемо створити цифровий архів цієї війни, щоб вона стала найбільш задокументованою в історії. Історія має властивість повторюватися, і щоб цього не сталося, ми повинні зафіксувати правду тут і зараз, у найбільшій можливій кількості свідчень.

Кожен може самостійно розповісти свою історію. Для цього достатньо зайти на сайт Svidok.org, пройти коротку реєстрацію та записати своє свідчення. Також можна скористатися Telegram-ботом @SvidokNoteBot, що дозволяє швидко й легко подати інформацію. Окрім цього, нещодавно ми запустили телефонну лінію — за номером 0 800 507 480 можна розповісти про пережите, відповівши на кілька запитань про локацію, дату та обставини події. Ми прагнемо зробити процес максимально зручним, щоб люди могли подати свідчення у тому форматі, який їм підходить, тоді, коли вони готові. Це дає можливість не лише зафіксувати правду, а й емоційно опрацювати власний досвід, не боячись осуду чи небезпеки.

«У ній зароджувалося життя, а навколо війна несла смерть»: історії очевидців з Київщини та інших регіонів України 

-Які історії постраждалих або свідків війни Вас найбільше вразили? Чи є регіони, з яких надходить найбільше свідчень?   

-Є багато історій та спогадів, які мене дуже вразили. Зокрема, це історія свідка, яка вела дитину до садочка, її син лякався всіх цих «шахедів», а Росія, після безсонної ночі, знову почала атаку. Це справді боляче читати. Також мене вразила нотатка жінки, яка завагітніла і мала народжувати, коли почалася повномасштабна війна. Який це був жах: у ній зароджувалося життя, а навколо війна несла смерть.

Це жахливі історії, але є й такі, що надихають — про людей, які волонтерять, мобілізуються та допомагають одне одному. Ми закликаємо людей ділитися своїми історіями, бо кожна з них важлива. Не варто думати, що якщо ви не пережили щось жахливе, ваша історія не має значення. Де б ви не були, в якому б регіоні не знаходилися — війна пройшла через серце кожного.

У нас є свідчення з усіх регіонів. На платформі є цифрова мапа, де можна натиснути на регіон і почитати нотатки з цієї місцевості. Це дуже важливо, адже згодом історики зможуть побачити хронологію подій, як війна впливала на різні території та людей.

Найбільше історій надходить із прифронтових зон, бо там люди найчастіше стикаються з обстрілами, руйнуваннями, втратами. Ми також помітили, що коли в регіоні стає тихіше, люди менше діляться історіями. Але це не означає, що вони не важливі. Ми хочемо, щоб навіть ті, хто живе у відносно спокійних умовах, розповідали, як війна змінила їх життя: як вони волонтерять, як бачать війну у своїх містах, навіть через інформаційні банери чи інструкції про дії у разі ядерної атаки. 

Я також використовую платформу як воєнний щоденник, описуючи свої переживання. Дуже цікаво простежувати, як змінилося моє ставлення до подій: як я реагувала на повітряні тривоги у перші дні війни і як це відчувається зараз. Думаю, такі нотатки будуть важливими не лише для нас, а й для майбутніх поколінь, щоб вони могли зрозуміти, що ми переживали в цей час.

-Як Ви особисто пережили початок війни? Де були, як це вплинуло на Ваше життя? Коли і як виникла ідея створення платформи «Svidok.org»?

-Початок повномасштабної війни я зустріла в Києві. Я пам’ятаю, що мала їхати о 7 ранку 24 лютого на зйомку – робила матеріал про електронні медичні картки, які планувало запроваджувати МОЗ. Лягала спати з думкою, що треба відпочити, але в повітрі вже витали тривожні розмови, було багато матеріалів про можливе повномасштабне вторгнення. Путін якраз оголосив про «приєднання» Донецької та Луганської областей до росії, що викликало ще більше хвилювання.

Напередодні, 23 лютого, ми працювали над матеріалами, і більшість експертів запевняли, що вторгнення можливе, але малоймовірне. Я пам’ятаю, як ми з колегою поверталися з роботи, вона говорила з чоловіком телефоном і раптом сказала мені: «Оленко, зніми всі гроші». Я не стала нічого питати, просто пішла до банкомата й зробила це. Вона пояснила: «Просто на всякий випадок, різні думки, різні розмови». Ми домовилися, що якщо щось станеться, вона з чоловіком мене забере, адже в мене не було власного транспорту.

Я спакувала «тривожну валізку» й лягла спати. О 4:30 прокинулася від звуку, якого ніколи раніше не чула. Я міцно сплю, але цей звук змусив мене розплющити очі. Спершу намагалася знайти логічне пояснення – може, щось впало на будівництві поруч або це шумить сміттєвоз. Але звук ні на що знайоме схожим не був. Я почула, як прокинулася моя подруга (ми винаймали разом квартиру). Вона пішла до вбиральні, а я подумала, що, може, просто збіг обставин. Але потім вона зайшла в мою кімнату й сказала: «Оленко, війна».

Я почала заперечувати: «Та яка війна? Все гаразд». Вона відповіла: «Послухай вибухи за вікном». Тоді я усвідомила, що це справді відбувається. Я запитала: «Що робити?» Вона сказала: «Збирай речі». Я відповіла, що в мене є тривожна валізка, а вона: «Ні, збирай речі так, ніби ти більше не повернешся».

Друзі, які мали мене забрати, добиралися до мене хвилин 15, але через затори їхали понад годину. Ми прийняли рішення рушати за Київ, у бік Білої Церкви, до бабусі мого друга. На дорогах був хаос, правила дорожнього руху ніхто не дотримувався. Люди з рюкзаками переходили багатосмугові траси, обличчя в них були перелякані – усе виглядало так, ніби відбувається справжній апокаліпсис.

Згодом ми вирішили їхати до Львова. На той момент я працювала на телеканалі «Україна» й дуже хотіла щось робити, але через хаос організувати робочий процес було складно. Керівники радили просто залишатися в безпеці. Оскільки я родом із Львівщини, а моя подруга теж мала там, де зупинитися, ми вирішили їхати туди. Зрештою, телеканал «Україна» теж евакуювався до Львова, і ми почали працювати. Ми вели ефіри в межах марафону «Єдині новини». Пам’ятаю нараду, на якій створювався цей проєкт – усе відбувалося в хаосі.

Наш перший ефір тривав із 12 ночі до 4 ранку. Удень я знімала сюжети, їздила на кордон. Я намагалася не зупинятися, бо розуміла: якщо зупинюся, почну усвідомлювати, що відбувається, і не знаю, чи витримаю цей жах. Робота була моїм способом вижити. Але згодом я помітила, що дуже стримую емоції, що мені не вистачає дихання, почалися панічні атаки. Тоді я зрозуміла, що треба трохи сповільнитися.

Про саму ж платформу «Svidok.org» я дізналася у липні 2022 року, коли стартувала ця ініціатива. Мені імпонували її цінності та місія, тому я вирішила долучитися.

-Наскільки багато історій з Київської області? Які з них Вас найбільше вразили? І чи продовжують жителі Київщини і досі, і через майже три роки після деокупації, ділитися спогадами?    

-Наразі з Київщини збережено 361 спогад. З них кілька десятків є непублічними, а 331 — доступні для перегляду. У нас також є історії у форматі приватних щоденників, до яких ніхто, крім їхніх авторів, не має доступу. Це важливо з міркувань безпеки. Але ми закликаємо людей ділитися своїми історіями, адже кожному є що сказати. Жителі Київщини мають багато чого розповісти, зокрема про перший рік повномасштабного вторгнення, але не лише про нього. Російські атаки на Київ та область тривають досі. Я сама живу в Києві й чую всі ці вибухи: вже розрізняю звук «шахеда», балістики чи ракети. Це цікавий, хоч і тривожний факт, який також варто документувати.

Якщо говорити про свідчення загалом, дуже зачіпають історії з окупації, особливо від неповнолітніх. Вони розповідають, як ходять до школи в окупації, що там відбувається, як вони борються, попри небезпеку. Це важко читати, але ми маємо це фіксувати. Усі ці свідчення передаються правоохоронцям через безпечні канали. Проте навіть знаючи це, мені страшно. Я дуже хочу, щоб цим дітям і всім, хто залишається в окупації, допомогли. Їхні історії — одні з найболючіших.

Люди з Київщини продовжують ділитися своїми переживаннями, і це дуже важливо. Попри те, що область деокупована, вона все ще відчуває наслідки війни й періодично потерпає від атак. Варто розповідати не лише про трагедії, а й про відновлення, про те, як люди повертаються до життя. Ми б хотіли, щоб було ще більше свідчень з Київщини, адже кожна історія має значення.

Сотні історій очевидців долучені до досудових розслідувань

-Як багато інформації вже зібрано на платформі? Скільки свідчень наразі зафіксовано? Чи виникають труднощі у верифікації фактів? Як Ви боретеся з можливими фейками або неточностями?

-Загалом на платформі збережено майже 4,5 тисячі свідчень, з яких майже 3 тисячі — це історії, які вже зафіксовані.

Щодо верифікації фактів, іноді дійсно виникають труднощі. У таких випадках ми передаємо ці свідчення безпосередньо правоохоронцям, адже вони мають більше ресурсів і можливостей для перевірки. Таким чином, непідтверджена інформація не потрапляє в публічний простір. Якщо ж історія проходить перевірку, вона публікується на платформі.

-Чи співпрацюєте Ви з українськими та міжнародними правоохоронними органами або організаціями, що займаються документуванням воєнних злочинів?

-На нашій платформі є спеціальна секція та окремий акаунт для журналістів, розслідувачів, дослідників і науковців. Оскільки платформа є анонімною і з міркувань безпеки контактні дані та імена свідків не публікуються, ми створили цей акаунт, щоб журналісти чи дослідники могли зв’язатися з людиною. Власники такого акаунта мають спеціальну функцію, яка дозволяє надсилати запит свідку на зворотний зв’язок. Людина отримує відповідне повідомлення на електронну пошту і, якщо почувається в безпеці та готова спілкуватися, може вийти на контакт.

Цей механізм дозволяє різним правозахисним організаціям, журналістам і дослідникам комунікувати зі свідками, коли це безпечно для останніх. Серед зареєстрованих користувачів платформи багато іноземних журналістів з авторитетних медіа, а також представники ЗМІ з США, Великої Британії, Італії. Вони можуть використовувати цю функцію для зв’язку зі свідками та поширення їхніх історій за кордоном, щоб світ знав правду про події в Україні.

Щодо співпраці з Офісом Генерального прокурора та Міжнародним кримінальним судом, ми діємо за спеціальною інструкцією, яку отримали від них. Свідчення передаються правоохоронцям разом із контактними даними, але лише за умови, що людина дала на це дозвіл. Якщо такого дозволу немає, ми не передаємо дані, оскільки для нас найголовніше — безпека свідка. Однак, якщо людина під час реєстрації не позначила відповідну опцію, ми можемо зв’язатися з нею додатково, і в більшості випадків вона погоджується.

-Чи бачите Ви можливість використання платформи для судових процесів у майбутньому?  

Так, ця платформа є джерелом воєнних свідчень українців, зокрема й свідчень про воєнні злочини. Уже зараз сотні з них долучені до досудових розслідувань, які ведуть правоохоронні органи.

Важливо розуміти, що кожен з нас має можливість допомогти та сприяти притягненню винних до відповідальності.

-Проєкт створювався у співпраці з американськими партнерами. Як саме відбувалася ця співпраця? Чи впливають останні міжнародні події на вашу роботу? Чи є складнощі через політичні чи бюрократичні моменти?   

Як я вже зазначила, наша платформа є ініціативою американської благодійної фундації AI for Good Foundation. Це неприбуткова та неурядова організація, яка фінансується коштом донатів американців, фандрейзингу та грантів.

Ми постійно шукаємо фінансування, але не залежимо від уряду США. Тому, навіть коли USAID припинив фінансування, ми продовжуємо самостійно підтримувати роботу платформи.

Але так, фінансування справді шукати дедалі складніше. Якщо в перший рік війни було легше знаходити гранти чи проводити фандрейзинг, і американці активніше донатили, то на третьому році це стало набагато важче. 

«З організаціями, які роблять щось схоже, ми намагаємося не конкурувати, а об’єднуватися»

-Чи плануєте залучати нових партнерів для розширення діяльності?  

-Партнерів ми залучаємо в контексті об’єднання спільних зусиль для досягнення спільної мети. Зокрема, у нас немає конкурентів, як я завжди кажу, адже з організаціями, які роблять щось схоже, ми намагаємося не конкурувати, а об’єднуватися. 

 Спільними зусиллями ми швидше досягнемо цієї мети. А мета в нас у всіх одна — ми всі працюємо на перемогу. Тому ми партнеримося з різними медіа, благодійними організаціями, але на нашій платформі вони виступають під своїм логотипом. Ми можемо передавати їм, наприклад, свідчення, які можуть бути їм корисними, якщо йдеться про правозахисні організації. Але перед цим ми завжди перепитуємо людей, або ж вони самі можуть зв’язуватися з людьми через цей акаунт — що, власне, і відбувається. 

Також ми налагодили співпрацю з організацією Save Ukraine, яка займається поверненням викрадених країною-агресоркою дітей та загалом українців із росії в Україну. Ми співпрацюємо з різними урядовими відомствами: з Міністерством захисту довкілля, Міністерством культури, Міністерством у справах ветеранів. До речі, зараз із Мінветеранів ми на етапі переговорів та підписання меморандуму про співпрацю. І, власне, ми намагаємося запартнеритися з усіма, хто дотичний до нашої роботи, з ким ми можемо об’єднати зусилля і принести більше користі.

-Які подальші плани щодо розвитку «Свідка»? Чи є нові ініціативи або технічні оновлення, які плануєте запровадити?  

-Щодо нових оновлень і нововведень, на нашій платформі нещодавно запрацювала телефонна лінія. Ми намагаємося максимально розповісти про це людям, адже раніше у нас була можливість залишити свідчення лише через сайт або Telegram-бот. Але, можливо, не всім комфортно працювати з цифровими технологіями, особливо людям середнього чи старшого віку — їм зручніше зателефонувати і поділитися своєю історією. Тому ми запустили цю телефонну лінію. Якщо люди зателефонують за номером 0800 507 480, вони зможуть розповісти свою історію. Після запуску вже багато хто ділиться, розповідає. 

-Як можна допомогти вашому проєкту? Що можуть зробити волонтери або міжнародна спільнота?

-Ми будемо дуже раді, якщо ви повідомлятимете нас про якісь можливості чи гранти, що стосуються нашої роботи та виду діяльності. Це дуже допомогло б нам із фінансуванням, адже ми постійно перебуваємо в пошуку ресурсів. Також є можливість бути волонтером проєкту: ми можемо створити спеціальний акаунт, через який можна інтегрувати свідчення інших людей. Зокрема можна буде інтерв’ювати своє оточення, спілкуватися зі свідками та допомагати зберігати їхні історії на нашій платформі. Тож якщо знайдуться охочі долучитися до такої ініціативи, ми завжди раді допомозі, бо ще дуже багато історій не записано, а на це потрібно чимало ресурсів. Хтось готовий сам розповісти свою історію, зайти на платформу й написати, а комусь, можливо, комфортніше поділитися цим через інших. 

«Svidok.org» – це не просто платформа для збору спогадів та фактів, а архів правди, що зберігає голоси українців для майбутніх поколінь, допомагаючи розслідувати воєнні злочини. Своєю історією ми робимо найголовніше: аби правда про війну в Україні ніколи не була забутою.

Читайте також: Скандальна учнівська вистава про ТЦК: директорка столичної школи пояснила, як стався цей інцидент

Фото: «Svidok.org»

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook-сторінці і в Telegram-каналі.