«Keep Going саме про людей, які не ходять і не просять допомоги»: інтерв’ю з Євгенієм Сафоновим

Коли справу всього твого життя руйнують, руки одразу опускаються. Під час повномасштабного вторгнення російські окупанти завдали значних збитків українському бізнесу. І зараз мова не лише про величезні компанії, а про звичайні маленькі підприємства у містах та селах України, які потребують допомоги.

Ми поспілкувалися із керівником проєкту Keep Going Євгенієм Сафоновим, який розповів, як їхня організація допомагає українським підприємцям під час війни, як відбуваються збори та з якими труднощами доводиться зіштовхуватися.

Розкажіть про себе, як прийшла ідея та коли вдалося заснувати проєкт?

На початку весни минулого року ми вирішили зробити проєкт допомоги українським підприємцям. Його ініціатором був мій колишній партнер, з яким робили видання «Bird In Flight», Дмитро Сергієв. Багато хто втратив приміщення, обладнання, був змушений переїхати, але разом з тим залишався в Україні і прагнув працювати далі. Ми допомагали таким людям. У нас був невеличкий фонд, частину потреб ми закривали коштом нього, частину — збирали краудфандингом. Ми виїжджали на деокуповані території, знаходили підприємців, які потребують допомоги, розповідали їхні історії, і збирали донати на їхні потреби.

Євгеній Сафонов

Скільком людям вже вдалося допомогти?

За рік роботи ми допомогли понад двом десяткам підприємців. Це не дуже багато, тому що для нас була принципово важлива історія кожного. Ми повинні були знати, що ця людина офіційно веде справи, сплачує податки, має добру репутацію. Треба було мати впевненість, що гроші, які збираємо у людей, будуть витрачені у цільовий спосіб. Ми відстежуємо історію кожної допомоги та інформуємо людей, як складається доля підприємців.

Підприємці — це не та категорія громадян, яка, на розсуд українців, потребує допомоги в першу чергу. Звісно, це справедливо. Тому у нас не такі об’єми, суми, кількість людей, яким допомогли, як скажімо у фондів, що збирають на допомогу армії.

Як відбувається процес, коли вже вдалося зібрати потрібну суму?

Є команда футболісток з Маріуполя, які 20 днів просиділи під обстрілами в місті. Крім того, що в них спортивна команда, вони займалися виробництвом напівфабрикатів, щоб розвивати футбольний клуб. Виїхавши з Маріуполя, дівчата залишили там все обладнання. Ми зібрали для них кошти (половину необхідної суми на новий цех для дівчат дав Андрій Шевченко, коли дізнався їхню історію). Коли необхідна сума зібрана, ми підписуємо з ними тристоронній договір на закупівлю необхідного обладнання. Детальний звіт по кожній кампанії можна знайти на сайті. 

Маріупольські футболістки

За якими критеріями ви обираєте тих, хто може отримати допомогу чи надаєте її всім, хто звернеться?

Ми не можемо допомогти усім українським підприємцям, які потребують підтримки. Адже є розуміння, що у нас є шанс зібрати гроші, коли є історія, яка розчулює. В першу чергу допомагаємо людям, що займають активну соціальну позицію або які перелаштували своє виробництво на гуманітарні потреби чи потреби армії. 

Але також хотіли б допомагати людям, які не мають драматичної історії. Саме для цього ми хочемо знайти українські або іноземні великі компанії, які могли б допомогти нам у цьому.

Яка історія вас зачепила найбільше?

Найбільше зачепила історія фермера, село якого було окуповане і безпосередньо на його складі окупанти влаштували штаб. Він надав координати своєї ферми українським артилеристам, які завдали удару, вибивши звідти росіян. Але через це фермер втратив свій склад. Та люди зібрали 700 тисяч гривень на відновлення покрівлі.

Фермер Олександр Кривошея

Власник цієї ферми взагалі не очікував на допомогу, адже був впевнений, що якщо втратив склад через своє рішення навести артилерію на власну ферму, то ніхто не повинен ці втрати компенсувати.

Тому він був дуже щасливий, його надихнула така допомога. Потім показав нам поле, яке засіяв капустою і буряком, щоб робити супові набори для українських воїнів.

Також розчулила історія маріупольських футболісток, які настільки люблять футбол, що готові присвятити йому своє життя, не заробляючи на цьому гроші. Вони повернулися з Болгарії, щоб брати участь в Українському чемпіонаті з жіночого футболу. Все для того, аби Маріуполь був представлений на всеукраїнських змаганнях.

Маріупольські футболістки

Keep Going саме про людей, які не ходять і не просять допомоги. Вони покладаються самі на себе, допомагають іншим, але часом їм буває важко в таких обставинах. Для таких людей разова допомога може стати мотивацією.

Наприклад, у нас є цікава історія про харківського майстра Славу Полаха, художника по металу, який робив тонкі дизайнерські речі для ресторанів, інтер’єрів у Харкові. Коли почалася війна, майже вся його команда евакуювалася. Чоловік залишився один і зробив оголошення в соцмережах, що готовий допомогти як майстер. Згодом почав робити скоби для бліндажів. Слава все робив вручну, тому ми придбали для нього станок для згинання арматури. Це збільшило об’єм зроблених скоб, але найголовніше — підприємець надихнувся такою підтримкою, продовжив працювати. Потім розповів нам, що до того мав на думці залишити справи.

В’ячеслав Полах

От саме цим відрізняється краудфандинг від, скажімо, гранту. Людина розуміє, що вона отримала допомогу від співгромадян. Це суттєва моральна підтримка. 

Роботи В’ячеслава Полаха

Такі історії є драйвером для нашого проєкту, адже ми розуміємо, що надаємо не просто разову грошову допомогу, а ще й надихаємо.

Хто ще, крім українців, допомагає закривати збори?

Як виявилося, історії цих підприємців є дуже цікавими для українських та іноземних медіа, які перевантажені драматичними новинами. Вони завжди в пошуку розповідей не лише про смерть, загибель, руйнування та розлуку, а й про щось позитивне. Також ці люди цікаві іноземним діловим виданням, які спостерігають за тим, як виживає український бізнес під час війни. 

Наприклад, історія про маріупольських футболісток вийшла в найбільшому діловому виданні в Бельгії. Журналіст, який написав цей матеріал, був так вражений дівчатами, що на свій день народження всім своїм друзям наказав не дарувати йому подарунки, а збирати кошти на допомогу футболісткам.

Маріупольські футболістки

Левова частка надходжень поки все ж від українців. Але ми не хотіли б конкурувати за донати з проєктами, які збирають гроші на допомогу ЗСУ. 

Взагалі у нас зараз ідея зробити так, щоб рушійною силою Keep Going була професійна солідарність. Тобто ми вважаємо і віримо в те, що українські підприємці, які наразі перебувають в біді, можуть розраховувати на грошову допомогу та підтримку від колег з усього світу. Наше першочергове завдання — створити канали зв’язку, щоб підприємці, спеціалісти та професіонали з усього світу дізнавалися про потреби своїх колег в Україні.

Скільки людей працюють над ним?

Над проєктом ми працюємо вдвох, але залучаємо до створення контенту та його розповсюдження й інших людей. Це редактори, фотографи, відеографи. 

Які плани на майбутнє проєкту?

Ми хотіли б вирушати у відрядження та шукати підприємців, які ніколи не дізнаються про Keep Going і про можливість отримання допомоги, тому що не сидять в інтернеті та не моніторять соцмережі. Тому саме їх у першу чергу хотіли б підтримувати. Для цього потрібно знайти бюджет на такі експедиції, чим наразі займаємося.

Співпрацюєте з якимись бізнесами, що допомагають у відновленні?

Нам допомогла «Visa». Ця компанія системно донатить на потреби українців, які постраждали через війну. Інші компанії теж епізодично допомагали. 

Зараз стало важче закривати збори, ніж на початку діяльності чи навпаки?

Закривати збори стало важче. В Україні люди допомагають в першу чергу ЗСУ і, як я вже казав, ми б хотіли залучати більше іноземних пожертвувань. Але й тут є складнощі — наразі увага до подій в Україні не та, що була на початку весни минулого року. Зараз ми шукаємо постійних партнерів, з якими ми можемо допомагати українському бізнесу. 

Авторка: Карина Бовсуновська

Фото: сайт Keep Going

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook – сторінці і в Telegram – каналі.