«Коли підняла очі, то побачила в небі два винищувачі: тоді я ще не розуміла масштабу цієї війни»: білоцерківська волонтерка й депутатка Ольга Нагорна

Під час повномасштабного нападу росії волонтери стали другими захисниками України. Адже без них і ЗСУ, і цивільним було б вкрай важко. У Білій Церкві з перших днів вторгнення заснували Волонтерський штаб ТрО, який став надійним тилом для бійців, які боронять Україну від окупантів.

Ми поговорили із засновницею штабу, депутаткою Білоцерківської міської ради та викладачкою київського вишу Ольгою Нагорною. Вона розповіла про труднощі волонтерської діяльності, проблеми Білоцерківської громади та чого найбільше зараз потребують українські воїни.

Розкажіть, де ви зустріли повномасштабне вторгнення рф? Якою була перша реакція: панікували або ж прогнозували, що таки буде велика війна?

Як і всі українці, я прокинулась від вибухів. Чесно кажучи, не можу сказати, що злякалась або в мене була паніка, адже я мала певний алгоритм дій, які маю робити. Спершу поїхала заправити машину, потім склала тривожну валізу та купила переноски для котів. Після цього записала відео для мешканців громади про те, що ми на своїй землі, у своїй країні й що треба вірити в нашу сильну армію. Зазначила, що не планую нікуди їхати, залишуся в Білій Церкві, адже тут я народилася та живу.

Як депутатка на початку березня я відвідала першу сесію в період війни, на яку нас скликали задля прийняття важливих рішень. Після деокупації Київщини продовжила депутатську діяльність, долучившись до комісії з перейменування вулиць. Ми вже змінили назви для 70 вулиць, адже треба забувати про все російське, те, що було насаджено протягом багатьох років. Ця російська пропаганда привела нас до війни, тому треба докорінно її знищувати.

Повною мірою виконувати функції депутатки місцевої ради в перші місяці війни було неможливо, адже всі рішення до жовтня 2022 року приймав Виконавчий комітет, а депутатів відсторонили.

Розкажіть детальніше про ваш волонтерський штаб ТРО. Як вдалося заснувати його так швидко, у перші дні війни, та кому вдалося допомогти?

Наступного ж дня після початку повномасштабного вторгнення ми вирішили, що створюємо волонтерський штаб ТРО. Спочатку заснували його під егідою Білоцерківської державної районної адміністрації та керівництвом Дмитра Киришуна, а згодом трансформувалися у власну громадську організацію.

Оскільки я депутатка Білоцерківської міської ради, уже перед початком війни наша фракція закликала на сесії створювати територіальну оборону. Таким чином ми заснували певний рекрутинговий центр у районній адміністрації. А вже з 24 лютого там стояла неймовірна черга добровольців.

26 лютого ми цей рекрутинговий центр перемістили фактично до себе в штаб. Цей день мені дуже запам’ятався, адже, коли я якось підняла очі, то побачила в небі два винищувачі. Тоді я ще не розуміла масштабу цієї війни.

Наш штаб спочатку нараховував 200 основних волонтерів і біля 100 на складах. У ті перші дні ми майже не спали. Стан був не знервований, проте було відчуття великої відповідальності, адже почалася повномасштабна варварська кривава війна і вона суне на Київ. Ми не знали, що буде далі, але чітко розуміли, що треба допомагати. З того часу стали певним форпостом Київщини, адже в нас були створені найбільші штаб і хаб.

Наші волонтери допомагали громадам, які були окуповані та тим, що перебували біля території бойових дій. Також ми допомагали Києву, тому що після 24 лютого там позакривалися магазини й люди залишилися без нічого. Наша волонтерка Надія тоді поїхала з двома молодими хлопцями під Гостомель розвозити гуманітарну допомогу. Вони чули всі постріли та вибухи. Коли повернулися, були шоковані, що все це відбувається у 21 столітті зовсім поряд із нами.

Ми передали десятки тонн продукції в Ірпінь, Бучу, Коцюбинське, Вишгород, Білогородку, Вишневе та інші населені пункти. Крім того, возили допомогу в Київ, Чернігів, Херсон, Харків та Миколаїв.

Оскільки все було зачинено, то до нас зверталися поліція, СБУ, ДСНС та інші служби, які на той час потребували гуманітарної підтримки. Основним обов’язком штабу стала допомога й відвантаження тоннами продукції саме військовим, силам територіальної оборони та добровольчим батальйонам. У нашій громаді, у першу чергу, ми допомагали облаштовувати блокпости.

Для захисників шукали все — від шкарпеток до військової амуніції. Передавали це для ЗСУ в гарячі точки й Новою поштою, й автівками, і фурами. Та навіть вагонами приймали та передавали. У нас була настільки потужна діяльність, що коли зараз це згадуєш, важко уявити, як ми із цим впоралися. У нас був штаб, який вміщував у себе багато різних відділів, а саме медичний, комунікаційний, організаційний, логістичний та інші.

Ми й досі покриваємо всі запити й потреби, шукаємо ресурси. Наш штаб багато хто знає, нам довіряють, ми з багатьма закордонними та вітчизняними організаціями співпрацюємо. З квітня 2022 року вже створили громадську організацію, щоби бути самостійними і незалежними. Робота велася тоді 24/7. Зараз, звичайно, ми перейшли у звичний режим роботи та продовжили свою діяльність.

На чому сьогодні зосереджена основна діяльність вашого штабу?

Зараз у нашого штабу є чіткі вектори роботи — покривати військові потреби, допомагати ВПО, літнім людям та багатодітним родинам. Окрім того, нещодавно ми підписали меморандум з 114 бригадою ТрО про співпрацю, адже маємо забезпечити потужний тил для наших воїнів.

Зараз організовуємо різні благодійні акції для дітей ВПО і наших місцевих, тому що розуміємо, що треба допомагати тим, хто опинився в такому непростому життєвому становищі.

Крім того, влаштовуємо масштабні безплатні ярмарки одягу. У нас були як нові, так і вживані речі. Люди, які потребували, брали все для себе необхідне, адже багато хто евакуювався, не маючи змоги взяти із собою базовий одяг. Я хочу безмежно подякувати кожному члену нашої команди, який докладає максимум зусиль, свого часу, енергії, здоров’я, щоб знайти всі ці речі. Це дуже складно, особливо зараз. Якщо в перший період війни нам привозили буквально все, то сьогодні, щоби віднайти щось — треба витратити час та власні ресурси.

Також досить часто ми вітаємо наших молодих матусь baby-боксами, які прийшли від партнерів із Шотландії, та наших вітчизняних. Загалом ми багато з ким співпрацюємо, тому не хочемо когось конкретно виділяти.

Які наймасштабніші проєкти допомоги ви реалізовували?

Масштабними проєктами є допомога військовим, покриття всіх їхніх потреб та прохань. Якщо звернулися за генератором, то ми його знайшли й передали. Якщо для 72 бригади потрібен був автомобіль, то наші партнери його купили, а ми відправили. Треба були тепловізори — придбали. Не можу виділити щось конкретне, адже кожна допомога важлива.

Ми працюємо за заявками. Тобто, якщо до нас звертаються — ми маємо покрити. Звичайно, що в нас були такі масштабні проєкти, як для дітей на День захисту дітей, ми роздали майже півтори тисячі футболок від наших партнерів, якщо говорити про цивільне населення. З початку повномасштабного вторгнення ми три місяці індивідуально адресно завозили допомогу: наші волонтери на своїх машинах розвозили кожній людині додому гуманітарну допомогу.

Якої волонтерської допомоги зараз найбільше потребують ЗСУ?

На певних етапах завжди чогось не вистачає. Спочатку не вистачало військових засобів, потім військової амуніції, після цього генераторів, адже на той час це було актуально, та й зараз теж. Також не вистачало окопних свічок та буржуйок, адже деякі буржуйки були великі і з ними було незручно на фронті. Було доволі складно знайти якісні, але в нас є людина, яка виготовляє і маленькі, і великі: за них наші захисники дуже дякували.

Зараз велика потреба в продуктах харчування, ліках, тепловізорах, дронах. Були випадки, що ми тільки привезли допомогу, і, на жаль, усе було знищено. Також є потреба в логістиці, адже все треба завозити, якось передавати на позиції. Завжди потрібні автомобілі та їхній ремонт. Сказати, що щось важливіше, ніж інше — теж складно. Це все залежить від бригади і того, де вона розміщена. У нас є волонтери, які їздять до гарячих точок та на різні напрямки фронту. Перелік бригад, частин та підрозділів важко навіть назвати, бо ми багато кому допомагаємо.

Якою була ваша діяльність як депутатки в перші тижні війни? Розкажіть, як працює зараз міська рада? Чи надається від міської влади допомога ВПО та яка саме?

До 24 лютого я повноцінно займалася депутатською діяльністю на благо громади. Попри це, мала свої соціальні та благодійні проєкти. А вже після 24-го мій функціонал змінився: приміряла роль волонтера. Я така людина, яка хоче бути максимально корисною суспільству, й ми зараз зосереджуємо основне питання в міській раді — це допомога військовим, але вона не оприлюднюється.

Далі — підтримка ВПО, і ми внесли в цю програму певні зміни. Про одну із них можу розповісти. Це перепрофілювання людей. Тобто, якщо людина займалася одним видом діяльності, то за цією програмою вона має можливість себе перекваліфікувати, а саме змінити власні професійні навички, щоби бути потрібною на ринку праці. У сьогоднішніх реаліях це дуже актуально. І, звісно, додали фінансування до цієї програми.

Яка ситуація з укриттями й бомбосховищами в Білій Церкві? На початку війни це була дуже гостра й болюча проблема. 

Я увійшла до складу комісії з моніторингу найпростіших укриттів та бомбосховищ. Зараз вона зосереджує увагу на облаштуванні безпечних для людей укриттів, щоби там було все, що потрібно для нормального перебування. Якщо приміщення придатне, робимо там ремонт, укомплектовуємо його генератором, буржуйкою, водою та іншим. За два місяці ми проаналізували 250 укриттів у громаді та виділили кошти на те, щоби вони були повністю облаштовані. Наша команда депутатів виступає за безпеку та захист цивільного населення.

Які найбільш нагальні проблеми Білоцерківської громади зараз, на вашу думку?

Найболючішою проблемою є ВПО. Адже до нас приїхало багато людей, які потребують підтримки та роботи. Звісно, є проблема із тимчасовим розміщенням таких людей.  Для цього необхідно створювати приміщення, переобладнувати певні комунальні готелі та приміщення. І в цьому напрямку треба працювати, адже не вистачає місця для переселенців. Навіть якщо вони і є, то непридатні, а для людей мають бути комфортні умови. Ми не можемо розселяти людей бозна-як і бозна-де, тому що у ВПО й так важкий моральний стан, у них мають бути відповідні умови.

Питання соціального характеру також у пріоритеті сьогодні. Це сфери медицини, освіти, спорту та культури. Ми опікуємось цими напрямками.

Розкажіть більше про вашу викладацьку діяльність. Коли вдалося її відновити з початку повномасштабної війни?

Моє основне місце роботи — це моя душа, адже вже 15 років я викладаю. Перші місяці після початку повномасштабної війни ми не могли проводити заняття, тому я відновила викладацьку діяльність у середині квітня 2022 року. З того часу покроково вдосконалюю та покращую навчальний процес та дистанційний режим роботи.

У наш час студенти опинилися в надскладних умовах, дуже багато викликів: спочатку коронавірус, сьогодні — страшна війна. Доволі складно було навіть із моральної точки зору проводити заняття, тому що не всі могли себе зібрати, сконцентруватись. Дуже багато студентів зверталися до психологів, щоб адаптуватися.

Зараз у нас уже все чітко — заняття проходять у звичному онлайн-режимі, проводимо різні івенти з практиками, семінари, концеренції, стартап-батли, ворк-шопи, співпрацюємо з іноземними університетами. Я викладаю дисципліни «Публічне інвестування» на третьому курсі, а на п’ятому — «Інвестиційний менеджмент» на кафедрі корпоративних фінансів і контролінгу в Київському національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана.

У мене завжди дружні відносини зі студентами. Запрошую до нас на навчання ОПП «Інвестиційний менеджмент» та «Корпоративні фінанси». На жаль, ця вступна кампанія проходила досить складно, адже сьогодні молодь часто обирає навчання за кордоном. Однак я за те, щоби підтримувати вітчизняну освіту. У нас теж навчання на дуже високому рівні.

Деякі з моїх студентів пішли добровольцями, дехто — в територіальну оборону. Багато з них стали волонтерами, постійно збирають кошти на ЗСУ та допомагають максимально. Пишаюсь ними. Ми обов’язково переможемо. Разом ми — сила та міць!

Фото: Ольга Нагорна/Facebook

Авторка: Карина Бовсуновська