«Коли захисники просять вивезти їхні сім’ї на відпочинок – розумієш, що на тобі колосальна відповідальність» – Марина Колєснікова, власниця турагенції в Ірпені про війну та збереження бізнесу

Марина Колєснікова – власниця туристичної агенції «TOURS&TICKETS IRPIN». Її команда не припиняла роботу навіть попри повномасштабне вторгнення – у режимі онлайн вони організовували евакуацію за кордон для сотень українців. А тепер допомагають людям перезавантажуватись та відпочивати від повітряних тривог, обстрілів та просто вивозять у безпеку дітей.

Чи подорожують люди зараз? Де відпочити найдешевше? Чи може Ірпінь стати туристичною локацією пам’яті, як Освенцим? В інтерв’ю «Київщині 24/7» Марина розповіла про те, як їй вдалося зберегти бізнес, робочі місця, а також про те, як не опустила рук, коли росія знищила її власний світ і відібрала найдорожче, залишивши однією із немовлям на руках.

Коли була створена туристична агенція? Ви давно мріяли зробити подорожі своїм бізнесом чи це була спонтанна ідея?

Ми з чоловіком створили нашу туристичну агенцію майже 5 років тому. Це була спонтанна ідея, тому що у нас тоді був інший бізнес.

У вас велика команда?

Команда у нас складається з 10 людей: 7 менеджерів, також є IT-спеціалісти, бухгалтерія. Зазначу, що ці люди працювали і до війни, нам вдалося зберегти колектив.

Ірпінь був досить багатим містом до повномасштабної війни. Наскільки вплинуло російське вторгнення та бойові дії та достаток ірпінців у співвідношенні до можливості подорожувати?

Війна дуже вплинула на подорожі, особливо в минулому році. Ірпінці подорожували менше, адже багато хто зайнятий відновленням пошкодженого житла. Але, як ми бачимо, все одно тенденція зростає та люди все-таки знаходять час, кошти та вивозять дітей на відпочинок, тому що хочуть трохи перезавантажитись та відновити ментальне здоров’я.

Колись люди відкладали своє життя «на потім» через необхідність добудувати житло, зробити ремонт, придбати нову автівку, тощо. Зараз змінились пріоритети, люди обирають таки побачити море чи побувати за кордоном?

Так-так, якщо раніше бувало таке, що людина мріяла щось побачити, але відкладала це, то зараз все навпаки.

У мене, наприклад, була мрія побувати на Мальдівах і цьогоріч у березні я її втілила у реальність. Тоді я літала у відрядження з інспекцією резортів там у складі українсько-молдавської групи кращих турагентів.

Коли ви відчули, що вже час запускати роботу? Як це було?

Навіть з початку повномасштабної війни у нашому офісі жили люди, зокрема одна сім’я з дитиною жила до 5 березня. Наш офіс знаходиться у цокольному приміщенні і з 24-го на 25-те у нашому офісі ночували працівники. З перших днів війни ми вже працювали онлайн, на той час робили страховки для біженців, які були змушені виїздити з країни. Тому, грубо кажучи, ми не зупиняли своєї роботи, хоча спочатку трошки переформатувались.

Із кінця березня ми організовували евакуаційні рейси до Болгарії. Ми одна з небагатьох турагенцій по країні, яка організувала евакуацію такої кількості людей – завдяки нам сотні українців виїхали точно і 200-300 з них це тільки бучанці та ірпінці. Болгарія нас приймала безкоштовно: до початку сезону надавали житло, харчування в готелях. Люди тільки платили за проїзд.

Організаційний супровід був на волонтерських засадах?

Майже так. Був якийсь мінімальний заробіток на проїзді до Болгарії, але ми від початку відправляли дуже багато на армію. Тоді наша команда була розкидана по країні через окупацію та бойові дії. Я тоді була вагітна на пізніх термінах і треба було якось жити. До червня ми онлайн організовували евакуацію людей, а вже потім повернулись до роботи офлайн, як звичайна туристична агенція.

Відновлення бізнесу після війни було, мабуть, складним не тільки з економічної точки зору, а й, у першу чергу, важко психологічно? Як ви з усім змогли справитись? Що допомогло не опустити руки?

Коли почалась повномасштабна війна я була вагітна і в мене загинув чоловік. Це сталось у березні, він був у територіальній обороні міста. Це все разом, ще й робота… мені треба було зберігати свій психологічний стан і якось триматись та навіть не допускати думки, щоб закривати бізнес. Хоча тоді всі говорили, що туризм якось зараз не на часі. Але це був не просто бізнес, а наш спільний із чоловіком проєкт, тому я доклала зусиль, аби з червня ми запрацювали. Я повернулась в Ірпінь з немовлям на руках і без чоловіка.

Спочатку ми почали відправляти мам із дітьми на відпочинок. І був такий момент: психологічно було важко продавати тури, розповідати людям про мандрівки, показувати фото у той час, коли над містом літають ракети, а за вікном розбитий Ірпінь. Але ми розуміли, що людям необхідно переключатись, трошки відпочивати від цих повітряних тривог. Тому, з думками про те, що робимо добру справу та вивозимо дітей на відпочинок, ми взяли на себе цю місію. Особливо це відчувається, коли телефонують захисники десь із-під Бахмуту і просять вивезти на відпочинок їхні сім’ї, тоді розумієш, що на тобі просто колосальна відповідальність.

До речі, якщо минулого року попит був менше 50 % довоєнного, то зараз із кожним днем він зростає. Люди дійсно втомилися і хочуть відпочити.

Чи вдалося отримати грант чи підіймали все самостійно?

Ніяких траншів не було. Єдине, що ми маємо поки що – це невеликі пільги для певних категорій бізнесу по податкам. Більше жодних допомог чи чогось іншого у нас немає. Але ми і не просимо, головне – щоб нам не заважали (сміється – ред.).

Чи набагато змінилась вартість подорожей через відсутність прямого авіасполучення з України?

Ціна, звичайно, змінилась.Вплинув курс валют, різниця на ціни авіарейсів і різних аеропортах, також враховується плата за доїзд з України. Цінник зріс. Однак люди, за бажання, все одно знаходять альтернативу – їздять автобусом, що вдвічі дешевше за авіапереліт.

Які напрямки мандрівок найпопулярніші? Це закордонні маршрути чи все-таки подорожі рідною Україною?

Ми більше займаємося закордонними поїздками, по Україні люди самі собі можуть організувати все і менше звертаються до турагенцій, так завжди було, так прийнято у нас у країні. Але якщо брати виїзний туризм, то на першому місці у нас Болгарія – автобусні виїзди з Києва та навіть з інших країн. На другому – Туреччина і на третьому – Єгипет та інші країни.

Українські туроператори досить швидко зорганізувалися і повідкривали свої філіали у Європі, тому тепер значно простіше організувати поїздки, бо авіакомпанії ставлять вильоти на потрібні рейси. Також літають наші літаки, тільки поки, на жаль, у небі інших країн.

Який курорт найбюджетніший серед морських поїздок?

Я завжди раджу в таких випадках їхати у Болгарію. До війни ми якось забували про цю країну, недооцінювали. А зараз зрозуміли, що маємо прекрасних сусідів через море і добиратись сюди найвигідніше та досить зручно. До того ж усі туроператори обирають автобуси підвищеного комфорту, подекуди зі старлінками, аби зробити максимально приємним навіть доїзд.

Після війни Україна може стати привабливою для іноземних туристів не тільки як країна з надзвичайно мальовничою природою та архітектурою, а й, у першу чергу, як країна, яка пережила найбільшу трагедію після Другої світової війни. Чи можливо в Ірпені зробити туристичні локації пам’яті, на кшталт Освенцима у Польщі, при цьому не спаплюживши пам’ять загиблих людей у цих місцях?

Я думаю, так. І вважаю, що це буде зроблено. 19 червня вже рік, як я в Ірпені і я бачу як на очах відбудовується місто, керівництво Ірпеня та області старається, щоб місто розквітало, тож я переконана, що це буде зроблено. Будуть залучені інвестиції і це буде дуже цікаво для іноземців. З деякими я особисто спілкуюсь по роботі і вони кажуть, що готові приїздити до України коли тут стане безпечно. Такі локації мають бути і це буде дуже доцільно. Я знаю, що в нашій країні є талановиті люди, які зможуть зробити це цікаво, сучасно і в пам’ять про загиблих та найтрагічніші події міста.