«Кожен виїзд — це ризик»: керівник ДСНС Київщини про небезпеки та виклики служби під час війни

Вибухи, пожежі, завали, дрони, ракети, снаряди, зруйновані будинки, евакуація цивільних. Все це стало частиною щоденної реальності для рятувальників Київщини. На тлі війни служба ДСНС стала ще важливішою — бо від їхніх дій залежить життя тисячі цивільних.

Та чи знаємо ми, як саме працює ця система під час війни? Як рятують життя, коли лунає сирена, і чим загрожує звичайне паління сухої трави?

Журналісти видання «Київщина 24/7» поговорили з начальником Головного управління ДСНС у Київській області Дишкантом Сергієм Володимировичем та знайшли відповіді на всі ці запитання.

Три роки повномасштабного вторгнення та три роки звільнення Київщини. Як працювали рятувальники під час окупації та одразу після визволення регіону? Які основні виклики стояли перед ДСНС?

– Ну насамперед від початку повномасштабного вторгнення весь особовий склад головного управління — це близько 3 тисяч людей, і в тому числі підпорядкований підрозділ, були залучені до виконання поставлених завдань за призначенням. Звичайно, що ранок 24 лютого почався з оголошення тривоги та особовий склад прибув до місця несення служби та відповідно вже діяли відповідно до тої обстановки, яка була.

Кожному керівнику на місцях були визначені певні задачі. Зокрема це аналіз оперативної обстановки з урахуванням збройної агресії. Ми ж прекрасно пам’ятаємо масовані обстріли військових об’єктів, особливо, тому що перші дні величезні ворожі сили були спрямовані саме на Київщину.

Відповідно, з урахуванням цього і приймалися рішення щодо передислокації та техніки особового складу. Також був стрімкий рух окупантів територіями Київщини, тому і приймалися відповідне рішення щодо передислокації особового складу та техніки в більш безпечні місця. На жаль, частина наших рятувальників попала в окупацію — це, зокрема, Чорнобиль, які перебували на вахті.

Але завдяки вмілому керівництву, вважаю так, професіоналізму, стійкості та мужності наших хлопців, жодна людина не постраждала. Всі цілими повернулися вже після деокупації до звичного, несення служби.

Зауважу, що до прикладу із зони відчуження, ви ж самі знаєте, були військові, і цивільні люди, яких брали в полон. На щастя, нікого з наших не забирали.

Єдине, що вже після деокупації один автомобіль рятувальників підірвався на міні під час слідування на пожежу. Добре, що всі вижили, але отримали різного ступеню травми. Події швидко розвивались. Було багато викликів, до яких ми не були готові, проте люди швидко пристосувалися, знаходили нестандартні інтегративні, так сказати, рішення, ну і діяли відповідно до обстановки. Перше — це було збереження життя, здоров’я, особового складу та безпека. Ну і відповідно порятунок людей, які в першу чергу страждали від хаотичних вибухів, обстрілів і таке інше.

Як війна змінила роботу ДСНС ? Якщо порівняти діяльність рятувальників до повномасштабного вторгнення і зараз — які основні відмінності?

– Так, звичайно. Зараз ми працюємо в умовах підвищеної небезпеки — це й обстріли, й повторні атаки, й робота з вибухонебезпечними предметами. Додалося завдання діяти в засобах бронезахисту, у тісній взаємодії з ППО та ЗСУ.

Тобто спектр розширився, але при цьому я вважаю, що ми швидко до цього пристосувалися, навчилися, озброїлися відповідно. Ну, і на сьогодні, я вважаю, успішно виконуємо поставлені завдання.

Чи вистачає рятувальників? В умовах щоденних надзвичайних ситуацій, атак дронами та ракетами, ДТП, пожеж — як рятувальники Київщини справляються з навантаженням? Чи є кадровий дефіцит?

– Навпаки. До війни був некомплект, а зараз престиж служби виріс. Люди самі йдуть. В нас соціальні гарантії та соціальний пакет — на гідному рівні.

Рятувальники завжди напоготові, завжди перші. Ну, звичайно, що мені б хотілося, щоб в ідеалі було 10 тисяч рятувальників на Київщину. Проте той кадровий потенціал, який на сьогодні є, — його цілком достатньо, щоб виконувати ті завдання, які перед нами стоять.

Чи всі співробітники ДСНС заброньовані, тобто не підлягають мобілізації до лав ЗСУ ? Чи багато пішло добровольцями ?

-Раніше було 50%, зараз — 90% військовозобов’язаних співробітників мають бронювання. Перш за все це ті, хто виїжджають на місця подій.

Інші 10% — це працівники бухгалтерії, технічної частини. Проте серед них є люди, які мають відстрочку від мобілізації відповідно до законодавства. Хтось має трьох малих дітей, а хтось певні обмеження по здоров’ю.

Чи є ті, хто добровільно пішли до ЗСУ?

– Так, шестеро написали рапорти ще під час служби. Але є ще ті, хто спочатку звільнився, а потім мобілізувався. Загалом — восьмеро, один уже демобілізований.

Чи вважаєте Ви=, що рятувальники, які щодня ліквідовують наслідки ворожих атак, працюють у небезпечних умовах і фактично ведуть боротьбу на власному фронті, мали б бути визнані учасниками бойових дій?

– Маємо 255 співробітників, які брали участь у зоні бойових дій. З них 11 жінок. Є чіткий механізм присвоєння статусу — через комісію в управлінні й в центральному апараті. Якщо документи відповідають критеріям — статус надають. Це працює.

Чи були випадки загибелі або поранення рятувальників Київщини під час виконання своїх обовʼязків саме під час ліквідації наслідків війни?

— На жаль, такі випадки є. В нас п’ятеро загиблих. Троє — під час служби, двоє — поза. 25 наших людей отримали травми. Ще раз повторюсь, що безпека особового складу — пріоритет, але ризики завжди є.

Чи залучають рятувальників Київщини до ліквідації наслідків війни в інших регіонах України?

— Так. Наші сапери й інженерна техніка працюють на Харківщині, Донеччині, Дніпропетровщині, Херсонщині, Миколаївщині. Ми долучаємося до облаштування фортифікаційних споруд, укріплення оборонних рубежів і до виконання низки інших завдань. Це і допомога, і досвід, який ми передаємо іншим та отримуємо самі.

Наскільки зараз гостро стоїть проблема замінованих територій на Київщині ? Чи вистачає ресурсів і фахівців для проведення цих робіт ?

– Зона забруднення після деокупації складала 8 400 км² (це третина області). Сьогодні обстежено вже 70%. Знищено понад 84 000 вибухонебезпечних предметів. Проте ця проблема залишається актуальною й нині.

Пріоритет — житлові райони, сільгоспугіддя, критична інфраструктура та лісові масиви.

Ми активно використовуємо сучасне обладнання, техніку, отриману й завдяки державі, і завдяки міжнародній допомозі. Зараз нам її вистачає.

Які плани та головні виклики стоять перед управлінням у найближчій перспективі?

– Продовжуємо реформу пожежної інспекції — переходимо до сервісної моделі цивільного захисту. Створюємо нову прозору структуру, яка виключає корупцію. Працюємо над оновленням техніки — вже отримали 54 одиниці інженерної та пожежної техніки, ще 18 придбали.

Також маємо реагувати на щоденні надзвичайні ситуації — це й атаки, і розбір завалів, і пожежі в екосистемах. Весна і літо — гарячі сезони. Фіксуємо понад 200 пожеж щодня. І головна причина — підпали сухостою.

Паління сухостою теж дуже гостра проблема сьогодні. Чи не розглядається варіант запровадити кримінальну відповідальність за спалювання сухої трави?

– Зараз чинним законодавством визначена адміністративна відповідальність. Найчастіше траву палять в селах — люди похилого віку й аргументують свої вчинки тим, що так повелося. Нещодавно ми у соцмережах поширювали відео з жінкою, яка спокійно сказала: «Я 10 років палю траву». І спалила сусідський хлів. Стосовно кримінальної відповідальності, я вважаю, що це вже буде залежати від ступеня завданих збитків, адже від таких дій може бути й загибель.

На вихідні ми створюємо мобільні групи з поліцією, старостами, літаємо дронами, щоб контролювати ситуацію. Однак, за статистикою у порівнянні з минулим роком, аналогічним періодом, фіксується збільшення на 73%. Тобто торік у нас було 1970 пожеж, на сьогодні 3417.

Ми закликаємо: не паліть траву, не паліть державу. Це шкодить екосистемі, тваринам, людям. Іноді вогонь перекидається на будинки.

І насамкінець. Що найголовніше сьогодні для вас як для керівника?

– Створити належні умови для тих, хто щодня виконує свої обов’язки в складних і небезпечних умовах. Ми продовжуємо вдосконалювати структуру, оновлювати техніку, підвищувати мобільність і ефективність підрозділів. Це пряма інвестиція в безпеку людей і стабільність регіону.

Після розмови з керівником Головного управління ДСНС у Київській області стає очевидно: служба не лише витримала удар перших місяців війни, а й суттєво зміцнилася. Сьогодні вона працює на межі можливостей — одночасно реформується, долає наслідки бойових дій і реагує на щоденні надзвичайні ситуації. І, попри всі труднощі, головний пріоритет залишається незмінним — безпека та життя людей.