«Людям потрібно допомагати»: Олексій Кулеба про головне в житті, Київщину у війну та чи завадить рф нам перезимувати (відео)

Усі українці боялися настання холодного сезону 2022 через терористичний повномасштабний наступ рф. Після 10 жовтня ситуація в області й усій Україні ускладнилася, але наша влада була до цього готовою.

Журналістка «Київщини 24/7» взяла ексклюзивне відеоінтерв’ю у начальника Київської обласної військової адміністрації Олексія Кулеби про особливості обігріву в непросту воєнну зиму, можливість продовольчої кризи, переваги бізнесу в регіоні й персональну грошову допомогу, яку можуть отримати жителі області. Відеоверсію розмови можна подивитися нижче текстової.

Інтерв’ю було записано наприкінці вересня. Інформація в ньому залишається актуальною. Після 10 жовтня через наймасованіші терористичні атаки рф на всю Україну обставини дещо змінилися. Але КОВА у підготовці до зими це передбачало. 

Ви стали головою КОВА ще до початку повномасштабного вторгнення. Якими були почуття й сподівання, коли ви заступали на цю посаду, і як вони реалізувалися в реальності?

Дійсно, указ був підписаний Президентом України 10 лютого 2022 року. До цього я працював на посаді першого заступника голови Київської міської державної адміністрації Віталія Володимировича Кличка. Почуття, що я відчував у той момент, – це, звичайно, велика відповідальність. Адже я розумів і знав, що таке Київська область. Я мав певний досвід. Так склалося життя, що я був депутатом міської ради невеликого міста Ржищів.

Усе життя я прожив у Києві. Усі мої родичі з Київської області або Києва. Тому я добре розуміюся на тому, що таке Київщина, які в неї є особливості. Це пристоличний регіон, прикордонний регіон – тобто регіон, який надзвичайно важливий. І так склалося життя й доля, що для мене то були не просто слова – це виявилось справжнім випробуванням. Звісно, я відчував велику відповідальність. Відчував, що це серйозний виклик для мене особисто. І в принципі виходив на цю посаду з бойовим гарним настроєм.

Це особисто для вас було досягненням? Ви відчували радість від такого кар’єрного стрибку?

Я не можу сказати, що я відчував радість. Взагалі не можу сказати, що я маю якісь здобутки протягом свого життя. Це не радість – це більше відчуття великої відповідальності. Тому що я чудово знаю, що це за робота, з чого вона складається. Вона складається з роботи з людьми. А люди дуже вибагливо ставляться до своїх потреб. І публічний сервіс – сфера, у якій я працюю – у нашій країні має надзвичайну політичну ознаку. І громадськість завжди приділяє цьому велику увагу.

Тому можу сказати точно: це непроста робота.  Це я знав на 100 відсотків – і в мене не було радості, що є певні звершення. Я просто знав, що на мене чекає дуже цікава й дуже відповідальна робота. Що в мене буде дуже багато викликів і дуже багато проблем. Я не уявляв, звичайно, якими вони будуть, наскільки це буде серйозно. Але можу сказати, що мені це подобається і для мене немає проблеми спілкування з людьми. Навпаки. Так склалася доля, що мене навчили, що кожній людині, яка приходить до тебе необов’язково в кабінет, а взагалі, де б ти не був, потрібно допомагати. Людям потрібно допомагати. Це і є публічний сервіс. Інша справа, що це неможливо робити точково. Ми маємо створити системні умови для того, щоби люди отримали повноцінні сучасні публічні сервіси. І були задоволені тим, як вони живуть в цій країні.

На початку лютого, коли вас вперше призначали, уже в повітрі дрижало передчуття війни. І це були не тільки чутки: уже посольства виїжджали з Києва одне за одним. Сьогодні Володимир Зеленський заявляє, що він іще восени точно знав про такий наступ. Що думали про це ви? Чи можливо було здійснити якісь превентивні заходи, щоб захистити людей в Київські області? Чи можливо було краще захистити північні кордони?

Давайте розберемо це питання на декілька складових. Я можу сказати: емоційний фон стосовно того, що надходило багато інформації, звичайно, був присутній. Й інформації було багато: ми отримували її кожного дня із засобів масової інформації, з нарад, які ми проводили. Звичайно, не було чіткої інформації про те, що 24 лютого о 4 годині ранку станеться напад. Ця інформація постійно оновлювалася, з’являлися якісь нові аспекти, нові дати…

Мені здається, це дуже схоже з тим, що відбувалося перед нападом фашистів на Радянський Союз у 1941 році. Тоді війна вже йшла щонайменше протягом 2 років (бо в Європі ще раніше: почалися аншлюси і там певні історичні події). Тому можна провести аналогію і сказати, що в нас вже 8 років відбувалися сутички – відбувалася війна на Сході. І зрозуміло, що питання було тільки в тому: як вони підуть, з яких боків, хто буде наступати.

У чому було питання з білоруським кордоном? Ми маємо розуміти: це зараз ми з вами розмовляємо наприкінці вересня 2022 року і вже знаходимось в іншому контексті . Наразі для нас зрозуміло, що білорусь – це майже росія, що вони повністю налаштовані проти нас, і так далі, і так далі. У лютому контекст, зокрема інформаційний, був зовсім інший. І на той час однозначного розуміння того, що з території іншої держави (білорусі) піде такий широкомасштабний наступ, точно не було. Ви вже знаєте із засобів масової інформації про те, що інформація розвідки й військових дещо різнилася. Мені здається, уже зараз (також озираючись назад) я можу сказати, що це відбувалось через те, що військові орієнтуються на військову доктрину. І вони чітко аналізують те, що прописано в доктринах. Розвідка більш гнучка в цьому плані. Вона більше орієнтується на сучасні інформаційні технології. Тому інформація була різна й неоднобічна. Я розумів, що нам треба готуватися до будь-яких подій і сценаріїв.

Те, що відбулось через 2 тижні – звичайно, це був такий… я не можу сказати, що це був шок. Не можу сказати, що ми знаходились в шоковому стані. Але було повне розуміння того, що починається нове життя. І воно буде настільки іншим, що тут вже йде мова про виживання нашого народу, нашої країни. Тобто ми забуваємо про політичні, економічні, будь-які інші ризики й проблеми – починається новий етап, з яким більшість наших громадян ніколи не мали справу. Було розуміння, що починається новий етап в житті нашої країни, де треба боротися за своє життя.

Я знаю, що ваш батько Володимир Кулеба – знаменитий журналіст і письменник. Який вплив він мав на формування вашої особистості, чому навчив, чим вас надихає, може, і наразі?

Мій батько був досить відомим журналістом. До початку 2000-х років він займався журналістською діяльністю. У цей час я якраз вчився в школі, здобував середню освіту, потім вступив до університету. Тому, звичайно, мій батько – для мене певний приклад. Треба сказати, що його журналістська діяльність була пов’язана з патріотичною складовою. Він товаришував із покійним Чорноволом. Чорновіл був у нас вдома. Мій батько – патріотичних поглядів. І звичайно, що це не могло на мене не вплинути. Я дивився на те, як батько ставиться до країни, до подій, які розгорталися навколо нього. Щоби закрити тему про його журналістську діяльність, треба сказати, що газета, де батько був головним редактором, називалася «Незалежність».

Так само вся родина має для мене велике значення. Вона, звісно, сформувала певну частину мене як людини, яка вже потім пішла своїм шляхом. Для мене батько – це приклад ще й в тому, як достойно можна виходити з гри. Мені здається, що ще з 2007-го або з 2008-го року він вийшов на пенсію і почав писати книжки. Здебільшого про футбол. Це те його захоплення, яке пройшло крізь все життя. Тепер він просто живе з моєю мамою у своє задоволення. Звичайно, зараз я не можу сказати, що вони можуть насолоджуватися життям. Але тим не менш він зробив свій вибір. І я вважаю, що це дійсно, якщо розділити наші стосунки батька й сина, для мене приклад. Іноді я задаю собі питання: а чи зміг би я так зробити. І чи зможу я так зробити для того, аби приділити увагу своїй сім’ї.

А ваші батьки залишились у Києві?

Так. Мої батьки взагалі мешкають тут через дорогу. Так склалась доля.

На обіди приходять, борщик приносять?

Не приходять, не приносять. Але мама завжди запрошує. Каже: приходь на обід. На жаль, у мене немає часу приходити до них так часто, як хотілось би.

Кажуть, що спорт зміцнює людину не тільки фізично й морально. Ви кандидат у майстри спорту з баскетболу. Що цей спорт дав вам у моральному аспекті і чи є у вас зараз час на такі захоплення? З якою метою ви заснували ГО «Школа баскетболу» і чи діє вона наразі?

Я з самого дитинства займався спортом. Мене завжди приваблювали командні види спорту – займався баскетболом і футболом. І в певний час мені так пощастило, що я потрапив до тренера, який допоміг здобути певні вершини в спорті. Саме завдяки йому я мав відношення до професійного баскетболу. Звичайно, це велика частина мене як особистості. Бо спорт сформував певні особливості характеру і певне розуміння того, як необхідно спілкуватися.

А як?

Це ж чоловічий колектив. Є певні особливості, які зрозумілі нам, чоловікам. Я дуже багато часу провів в спортивних таборах. По суті, всі літні канікули завжди проводив у спортивних таборах. І був дуже задоволений. Вважаю, це чудовий приклад того, як треба виховуватись. Я жодного дня не жалію про той час. Навпаки, завжди згадую як про щасливі моменти свого дитинства. Для хлопчиків (я думаю, що і для дівчат) важливо, щоб саме у такому перехідному віці, коли тобі 13-14-15 років – ти маєш справу, якій повністю відданий: у тебе немає думок про те, як зайняти свій час, що робити, куди піти. У мене ніколи не було таких проблем, тому що всю енергію, увесь свій час я приділяв спорту.

Після закінчення школи, в університеті, певний час, коли я ще займався баскетболом професійно – мій тренер запропонував продовжити його шлях і створити баскетбольну школу для дітей. Ми разом із однодумцями (я не один це створював, нас було четверо) створили мережу баскетбольних секцій для дітей у Києві. Вона до сьогодні працює. Це те, чим я пишаюся. Але не особисто як своїм звершенням, а своїм товаришем, який пройшов увесь цей великий шлях у 15 років. Ми починали тренувати дітей разом, і зараз він дуже серйозний великий тренер в Україні. Кожного року він дає нашій країні 2-3 хлопця, які є гравцями Збірної України дитячого рівня.

Зараз уже не займаєтесь?

Ну звичайно ні, уже давно не займаюсь.

Перейдімо до нагальних питань. Питання транспорту, транспортного зв’язку між Київщиною й Києвом. Нещодавно ви анонсували, що вже облаштовується другий тимчасовий переїзд через річку Ірпінь. Чи вирішить він усі проблеми мешканців Київщини щодо поїздок до Києва?

Тут треба повернутися трішки в загальний контекст і сказати про те, що 2 квітня, коли ЗСУ остаточно звільнили Київщину від російського ворога – нам залишилися величезні руйнування. І якщо говорити про транспорту інфраструктуру – уявіть, це 49 мостів і мостових переходів, які були зруйновані. Звичайно, певною мірою це зробили наші ЗСУ для того, щоб ворог не зміг зайти в Київ. Та більшу частину – російська армія.

Київська область розділяється декількома річками – такими, як Ірпінь. І нашим завданням було якомога скоріше відновити транспортне сполучення між громадами. Адже ми розуміємо: дістатися з Києва до Полісся або Іванкова немає можливості. Для цього доводилося застосовувати виключно річковий транспорт. І це був справжній серйозний виклик.

Разом із військовими ми змогли за 3 місяці повністю відновити все транспортне сполучення по Київській області. Це серйозна робота, яка допомогла відновити нормальну життєдіяльність у всіх громадах. Що стосується мостів через річку Ірпінь – ця цитата, про яку ви говорите, стосується мостового переходу, який поєднує Київ і Гостомель. Там дійсно зруйнований міст, зараз там іде капітальний ремонт.  Планується його завершити до кінця цього року. А до цього часу там знаходиться один тимчасовий переїзд. Через те, що величезна кількість людей повернулася до Гостомеля, Бучі, Ірпеня і Ворзеля, серйозно збільшилося транспортне навантаження. І ми зрозуміли, що нам потрібно робити і з іншого боку також іще один альтернативний переїзд, щоби машини могли повноцінно рухатись з двох сторін.

Продовольча криза: чи очікує вона Київщину, бо зараз усі кияни шаленіють від того, як підвищуються ціни на овочі й фрукти. А нібито ж то не було недоурожаю картоплі. З чим це пов’язано і чи стане колись краще?  

Я можу сказати, що в нас була серйозна проблема знову ж таки з 2 квітня, коли ми зіштовхнулися з тим, що велика кількість людей були в окупації – хто більше місяця, хто місяць. І звичайно, мабуть, до червня ми відчували серйозну гуманітарну проблему. Було розгорнуто декілька гуманітарних штабів, які працюють до сьогодні, але вже, звичайно, не в такому динамічному режимі.

Наразі ми не бачимо того, щоб у Київській області відбувалась якась продовольча криза. Ми не бачимо того, щоби в нас був певний дефіцит. Дійсно, ціни зростають: у країні йде війна. І ми з вами чудово розуміємо, що всі економічні можливості зараз кинуті на фронт. На те, щоби наша армія була повністю укомплектована, у неї було пальне і всі інші засоби для того, аби відкинути ворога з нашої території. Тому, звичайно, економічна ситуація в нас складна. І я впевнений, що ми зможемо її подолати завдяки співпраці з міжнародними партнерами. Завдяки тому, що європейські і світові лідери розуміють, що ми зараз воюємо.

Це війна світоглядів. І ми маємо справу з імперією, яка просто захоплює чужі території. Там немає ніяких розмов про цінності, демократію, ще про щось. Мова йде виключно про імперські амбіції загарбання території інших країн. Тому за допомогою міжнародних партнерів і наших чудових підприємців, я думаю, що ми подолаємо цю економічну кризу, переможемо і дуже швидко будемо переходити до відновлення країни на зовсім іншому рівні, ніж це було навіть до війни.

Щодо економіки. Зараз ви закликаєте підприємців відновлювати свій бізнес для того, щоб покращувалась економічна ситуація. Зокрема говориться навіть про релокацію бізнесу із зони активних бойових дій. Але разом з тим ми всі розуміємо, що на Київщину в будь-який момент може бути повторний наступ – і це не найбезпечніший регіон. Як це суміщається: релокація бізнесу на Київщину і постійна загроза нападу, і які взагалі є сьогодні в цих умовах переваги в Київської області, наприклад, порівняно з західними областями?

У нас, дійсно, були дуже серйозні економічні втрати через те, що тут протягом майже 42 днів перебувала російська армія. Більше половини області знаходилось у зоні активних бойових дій. Як це позначилося на підприємцях і нашому бізнесі? 100 підприємств на Київщині було пошкоджено, 40 – знищено повністю. Тобто ви уявляєте собі масштаби й обсяги.

Найголовніше – те, що ми втрачаємо людський потенціал: люди виїхали за межі Київської області, хтось поїхав взагалі за межі країни. І це мене як для керівника ОВА занепокоює найбільше. Ми можемо все відбудувати, бо в нас унікальні люди. Якраз сьогодні відкривали у місті Буча відновлений центр «Дія», який був відкритий буквально за 2 місяці до повномасштабного вторгнення. Під час війни його повністю знищили – там знаходився штаб російської армії. Вони винесли звідти всю техніку, він був дуже сильно пошкоджений. Сьогодні ми його відновили – по суті, відкривали вже після війни. Це говорить про те, що наші люди здатні на будь-які вчинки. Якщо ми робимо такі геройські вчинки на фронті, то у цивільному житті точно розберемось. Наш основний капітал – це люди. Ось про що треба думати, і ось що треба рятувати. Кожне життя, кожна людина – це дуже важливо.

Що стосується релокованого бізнесу – дійсно, ми серйозно ведемо цю роботу. Бо економічна активність – це кров організму Київської області. 40 підприємств ми релокували з півдня і сходу. Я не можу сказати зараз, що цього достатньо – звичайно, ми будемо продовжувати роботу в цьому напрямку, але це серйозний результат.

Чому люди обирають Київську область? Є декілька основних причин. Вони зрозумілі. Бо Київська область знаходиться на перетині основних транспортних артерій країни й біля Києва. І з одного боку, ми маємо надавати не гірші, ніж у Києві, соціальні послуги – дитячі садочки, школи… Тобто соціальна інфраструктура, що отримують люди, які переїжджають разом з підприємствами. З іншого боку – наші тарифи відрізняються в набагато кращий бік, ніж у місті Київ.

Звичайно, тут треба говорити про те, що органи місцевого самоврядування, керівники територіальних громад зацікавлені в тому, щоби до них переїжджали підприємства. Тому вони готові в ручному режимі допомагати бізнесу й людям, які готові переїжджати до них. Адже цей бізнес залишає податки в громадах. Я хочу сказати, що децентралізація, яка відбулася в 2019 році, дає можливість громадам залишати фінанси у себе на місцях. Вона взагалі дуже сильно вплинула на розвиток наших громад. Громади стали більш самостійними, більше уваги приділяють розвитку саме свого регіону. Під час війни це був дуже сильний плюс для центральної влади. Тому що як в Київській області сталося? У нас північ: 3 основні райони – Бучанський, Вишгородський і Броварський – були в зоні активних бойових дій. А 4 райони – Білоцерківський, Обухівський, Фастівський і Бориспільський – стали тилом Київської області. І громади дуже сильно допомагали – і гуманітарно, і взагалі будь-яким чином… Тобто самоорганізація у нас дуже серйозна.

Тому, якщо казати про підприємців, то звичайно наше завдання – приділяти їм увагу, давати можливості для того, щоб вони розвивали будь-який бізнес в Київській області – від відкриття маленьких кав’ярень в Бородянці на центральній вулиці… Я чому про це кажу? Тому що це і є символ нашого підприємництва. Це був, здається, іще червень, коли на центральній вулиці посеред понівеченого міста приїхав підприємець і відкрив пересувну торгівлю. І я завжди, коли приїжджав, до нього підходив і купляв каву. Таким чином хоч якось його підтримуючи.

І зараз він процвітає?

Я не можу сказати, чи процвітає, але він працює. Він перебуває в Бородянці: і нам важливо, щоб таких людей у Бородянці було більше.

Він мешканець Київщини?

Так, він місцевий. І таким чином, не дивлячись ні на що, просто продовжив свою роботу – ось це важливо. Таких людей ми маємо підтримувати. Це і є той маленький бізнес, з якого складається економічна активність усього регіону.

На початку травня вас призначили головою КОВА вдруге. Коли ви заступили, то мали працювати з руйнаціями після окупації Київщини. Тоді ви зазначили, що з 69 громад Київщини 46 мають руйнування. Скільки станом на кінець вересня відновлено будівель і яка з громад найбільш відбудована?  

Наразі загальна ситуація по Київській області наступна. Ми можемо говорити те, про що вже прозвітували: біля 27000 об’єктів в Київській області зруйновано. Це величезна кількість. Об’єкти зруйновані в різній стадії. Але тим не менш це 5000 будинків по селах і населених пунктах, які зруйновані повністю. 161 багатоповерховий будинок зруйнований повністю. Це те, що нам потрібно буде будувати з нуля.

Якщо казати по певних галузях: по закладах освіти – 127 закладів освіти пошкоджено, повністю зруйновано 5 шкіл, повністю зруйновано 6 дитячих садочків. У нас було одне з основних завдань – 1 вересня запустити освітній процес. Ми його запустили, хоча мали, по суті, подвійне навантаження. Адже, крім того, що необхідно було відремонтувати школи і садочки (57 закладів із 127 ми відремонтували до 1 вересня), нам потрібно було облаштувати укриттями всі заклади освіти Київської області, а їх 1353. Ця робота була виконана. Звичайно, не все ми ще зробили. Я думаю, нам знадобиться певний  час, щоб завершити цю роботу. Але тим не менш. Якщо казати про медицину – ситуація дуже схожа з галуззю освіти. Тобто ми говоримо про величезні масштаби руйнування.

Що зроблено? У травні ми отримали від уряду 400 млн грн на відновлення Київської області. За ці гроші вже відновили більше 1100 об’єктів. Окрім цього, з обласного бюджету ми виділили 87 млн грн на громади, які найбільш постраждали. Це Гостомельська громада – вона на першому місці за кількістю зруйнованих об’єктів . Бородянківська, Макарівська, Ірпіньська, Бучанська – це ті громади, які прийняли на себе найбільший удар російської армії.

Окрім цього, звичайно, ми співпрацюємо з міжнародними організаціями: ЮНІСЕФ, ООН, Червоним Хрестом. Це ті організації, які вже конкретними справами довели, що вони здатні нам допомагати не на словах.

Ось такі складові, за рахунок яких ми можемо відновлювати Київську область. Якщо сказати загальними цифрами, то наразі відновили понад 3000 об’єктів. Тобто попереду ще величезна кількість роботи. І варто розуміти нашу сьогоднішню стратегію. Вона заключається в тому, що зараз ми відновлюємо те, що забезпечує життєдіяльність Київської області – те, що потрібне в першу чергу. Нам потрібно перемогти, і після цього ми вже будемо відновлювати зовсім по-іншому – повномасштабно.

Насувається холодний сезон. Ця осінь холодніша, ніж інші. Питання модульних будинків, які наче б то не дуже прилаштовані до холодного сезону. І загалом питання опалення дуже хвилює всіх, бо дрова дорогі, централізоване опалення дороге… Чи буде жителям Київщини цього року холодніше, ніж минулого? І чи є якісь пільги, допомога від обласної адміністрації, від держави від меценатів?

Цей опалювальний сезон, дійсно, справжній виклик для нас всіх – для мешканців не тільки Київської області, усієї України. Ми це розуміємо. Я хочу вам сказати: ми почали займатися підготовкою до опалювального сезону ще в травні. У нас були зруйновані котельні, зруйнована інфраструктура. Ми змогли все це відновити: завершуємо підготовку і зараз рухаємося чітко за планом, який встановив нам уряд. До 10 жовтня будемо готові на 100% до опалювального сезону. Що це значить? Усі наші мережі, усі наші котельні будуть перевірені, відремонтовані – і все буде готове до початку опалювального сезону.

Ми розуміємо з вами, що в нас є воєнна складова – і маємо враховувати всі можливі сценарії. Звичайно, не хотілося б, але російська армія настільки підступна, що ми дуже серйозно ставимось до таких можливостей і відпрацьовуємо різні сценарії. Завдяки цьому зараз відкрили 350 пунктів обігріву, які будуть обладнані таким же чином, як гуманітарні штаби. Там будуть знаходитись і засоби гігієни, і їжа – усе для того, щоб люди змогли там розміщуватись у випадку «якщо». Також треба сказати, що буквально тиждень тому на сесії обласної ради з нашої ініціативи (і депутати це підтримали) – ми виділили 42 млн грн на депутатський корпус. І люди Київської області зможуть звернутись за матеріальною допомогою до депутатів, щоби вони виділяли кошти, які містяни витратять так, як хочуть.

Це в персональному аспекті чи як?

Це звичайна практика …

Якщо я мешканець Київської області, який має якісь матеріальні проблеми з опаленням, звертаюсь до депутата, за якого я голосувала…

Так, ви можете звернутись зі зверненням до депутата обласної ради (звернення в досить такому простому вигляді) – і він виділяє вам кошти. Далі ви вже можете зі свого боку витратити їх – там є перелік, на що саме. Це нормальна практика, так було завжди – і ми пішли таким шляхом для того, щоби ці гроші були виділені як фінансова допомога людям. Здебільшого люди чудово самі набагато краще розуміють: на що їм потрібні гроші і на що їх витратити. Хтось їх бвитрачатиме на дрова, хтось – на медичні засоби.

Звичайно, ми окремо працюємо щодо запасів дров. І наразі на 85% по громадах ця закупівля закінчена.

Іде планова робота. Планова підготовка до складного опалювального сезону. Якщо військова складова не втрутиться в цей опалювальний сезон, ми його пройдемо, можливо, не настільки безболісно, як це було раніше – але я впевнений, що люди будуть з теплом, соціальна інфраструктура працюватиме і забезпечення області не постраждає. Якщо буде втручатись військова складова – то будуть пункти обігріву, де можна буде знаходитись.

Прокоментую також щодо модульних містечок. Я хочу сказати, що це проєкт, який був започаткований урядом Польщі разом із Міністерством регіонального розвитку. І він зарекомендував себе дуже добре та ефективно. Чому? Тому що ця допомога надійшла саме в той момент, коли вона була потрібна. Дуже багато людей залишились взагалі без альтернативного місця розташування. Звичайно, що ми зі свого боку пропонували людям проживання в санаторіях, пансіонатах. Але не всі хочуть виїжджати зі своїх рідних місцин, населених пунктів… Тому ці модульні містечка наразі – порятунок: у середньому наповненість – десь на 70%. Звичайно, що чим ближче буде холодна пора року, тим жвавіше вони будуть заповнюватись. Проблеми, які є в цих модульних містечках побутового характеру, вирішуються: десь скоріше, десь це трохи більше часу займає. Але тим не менш ми тримаємо на контролі всі ці локації.

А можна там зиму перезимувати?

Так, модульні містечка розраховані також і на зимовий період. Ми підсилюємо їх певними електричними засобами для того, щоби люди були точно з теплом. Якщо навіть не буде, у випадку військової складової, вони всі облаштовані додатковими генераторами, у них є запаси дизелю чи бензину. Тобто люди зможуть там нормально повноцінно перезимувати.

Я хочу сказати, що важливо, що це тимчасове житло. І для мене як для представника влади, представника президента тут, у Київській області, дуже важливо, щоби це житло для людей так і залишилось тимчасовим. Щоб через рік ми їх забрали звідти і переселили в нові оселі.

Фото: пресслужба Олексія Кулеби.

Авторка: Аня Алляйн.

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook-сторінці і в Telegram-каналі.