Мовчазні жертви війни: як волонтери з Києва рятують тварин, які постраждали від повномасштабного вторгнення

Вже минуло два роки від початку повномасштабного вторгнення рф в Україну. Та непоправні втрати від війни вимірюються не тільки людськими життями, але й життями тварин. Вони ніколи не скажуть, як їм боляче і страшно. Але ці беззахисні створіння повсякчас страждають у загарбницькій і жорстокій війні, потребують нашої допомоги та порятунку. Дуже багато тварин під час війни страждають від постійних обстрілів, жорстокості та не людяності росіян. Агресорам все одно, кого вбивати та катувати, тому звірі повсякчас стають їх мовчазними жертвами. Окупанти відчувають їх слабкість та беззахисність, тому дозволяють собі знущатися з цих створінь, відчуваючи свою «перевагу» та показуючи справжні обличчя нелюдів.

2 квітня виповнилося вже два роки з повної деокупації всієї Київщини, де від кривавої агресії окупантів страждали не тільки люди, а й безліч тварин. З цієї нагоди журналісти видання «Київщини 24/7» зв’язалися з волонтеркою з Києва Катериною Дубровською. Після деокупації області вона була однією з засновниць притулку під назвою «Хатуль Мадан», який став справжнім прихистком для хвостатих, які постраждали від війни.

Катерина Дубровська — філолог української мови, за другою освітою – педагог, а за третьою ще і юрист. Почала свою волонтерську діяльність з порятунку тварин після деокупації Київського регіону.

• Чому вирішили рятувати саме тварин? З якого міста чи села на Київщині в першу чергу почали вивозити тварин?

–       Першими в «Хатуль Мадані» отримували прихисток врятовані тварини з Київщини. Переламним моментом стала евакуація хвостиків з притулку в Бородянці. Саме тоді стало зрозуміло, що розселяти таку кількість тварин по добрих людях не вийде, тож треба негайно організовувати свій власний притулок, щоб прихистити нещасних. Тим більше я дуже люблю тварин, тож точно не могла пройти повз їхньої біди. А попереду нас ще чекала деокупація Бучі, Ірпеня, Ворзеля, де теж було багато тварин, яких потрібно рятувати. А вже пізніше до хвостатих біженців із Київщини доєдналися чотирилапі переселенці з Лисичанська, Бахмута й інших міст, розташованих у зоні бойових дій або поблизу лінії фронту. 

•  Які історії з деокупованої Київщини пов’язані з тваринами вразили Вас найбільше?

–       У нас був кіт, назвали ми його Лондон. Його евакуювали зі зруйнованого будинку в Бородянці, він мав важкі поранення. Через переломи в кількох місцях йому довелося ампутувати хвіст. На стегно, де було осколкове поранення, наклали металеву пластину. Але ми спільними зусиллями його вже вилікували, тож він повернувся до звичного життя та навіть вже знайшов нову, люблячу родину. 

Була ще кішка Попіл. Біля її таблички висів осколок від снаряда, який із неї дістали. Її теж вилікували й вона вже давно домашня. Ми їй теж змогли знайти їй родину. 

Але була історія дуже страшна, яка просто не вкладається в голові. До нашого притулку прийшов чоловік, щоб взяти вівчарку – для мами, яка пережила окупацію в Бучі. І розповів, що маму росіяни, на щастя, не скривдили, навіть її курей не чіпали, але з’їли маминого собаку, якого вона дуже любила. Ну, це нормальним розумом узагалі неможливо осягнути. Тому ми без зайвих питань пішли показувати йому наших собак. 

Взагалі у нас є багато «хвостиків» із контузіями. Обстріли, під які потрапляли тварини, залишили звичайно свій непоправний слід. Тому на місці завжди є черговий волонтер, який особливо уважно стежить за станом таких підопічних. 

Також ми опікуємось й гризунами – кроликами та пацюками. Є в нас білі лабораторні щури, які приїхали з Ірпеня. Під час бойових дій зоомагазин, де їх залишили, зазнав руйнувань. Гризуни вилізли з клітки й певний час непогано себе почували серед безлічі різного корму, але ж потім корм закінчився і їх потрібно було рятувати.

• Чи були випадки, де все ж попередні господарі знаходили у вашому притулку своїх улюбленців?

–        Так, такі випадки були й далеко не поодинокі. Ми робимо особливий упор на те, щоб тварини, які опинилися в складних ситуаціях й розділені з господарями, отримали шанс повернутися у свою рідну сім’ю. 

Перша собака, яку ми повернули господарю, — це метис шарпея, на ім’я Шанті з Ірпеня. Історія вийшла така, що Шанті до нас приїхала ввечері, незадовго до комендантської години. А вже зранку за нею приїхав її господар. Вони розминулись всього на декілька годин. Коли ми запитали, а як так сталось, що собака залишилась без господаря, то виявилось, що в нього був вибір — або їхати з мамою, або з собакою. А на другу поїздку він вже не потрапив, його вже просто не впустили заїхати в місто. 

Також була історія про кота, яка всіх розчулила. Коли він до нас потрапив з Лисичанська, ми назвали його Візлі. І потім через деякий час нам написали дві людини, з паузою в декілька хвилин, що це їх кіт. Виявилось, це чоловік та жінка, які перебували в різних точках, побачили фотографії та впізнали. І коли ми назвали його ім’ям, яким вони його називали — Льовчик, в цей момент кіт впав на спину й дав почухати живіт. Всі просто плакали… Його приїхав забирати чоловік, а жінка не встигла, бо довго стояла на польському кордон. Вони вже зустрілися потім, на вокзалі. Так він приїхав сюди, дуже плакав, довго обіймав свого котика. Вони ще жартували, що їм це подарунок такий на Різдво. А сталося так, тому що старенька бабуся, в якої в Лисичанську жив цей кіт, коли оголосили евакуацію, вона його намагалась знайти в будинку, щоб забрати. А кіт сховався і вона його просто не забрала. Їй потрібно було вже їхати, а він залишився. А потім вже волонтери врятували Льовчика.

• Скількох улюбленців з вашого притулку за два роки війни вдалося прилаштувати в нові родини?

–          За 2022 рік ми прилаштували в нові сім’ї більше двох сотень тварин. А за 2023 трошки менше, але десь  122 тварини поїхали додому. Котів звичайно забирають частіше ніж собак, бо з ними трохи простіше. 

• Чи є якісь критерії, за яким Ви обираєте нових господарів для тваринок? Які?

–       Звичайно, ми не віддаємо ні в якому разі собак ні на ланцюг, ні в аналогічні методи утримання. Знаєте, як то буває в село беруть, ми не віддаємо тварин в такі умови. Це або квартирне утримання, або, якщо це великі собаки, вольєрне утримання. Тому що є велика група собак, яким комфортніше жити у вольєрах. 

Також господар повинен бути дуже відповідальним. Ми маємо повне право відмовити, якщо розуміємо, що він чи вона не впораються з твариною. Також зі всіма людьми ми підписуємо договори, в яких чітко прописано правила утримання тієї чи іншої тварини.

• Звідки найбільше тварин до Вас приїздить зараз?

–       Ми намагаємося рятувати всіх, кого можемо. Коли рік тому підірвали дамбу на Херсонщині, то було дуже багато тварин звідти. Зараз ми теж їх звідти вивозимо, бо це все-таки гаряча точка. Херсон майже постійно під обстрілами. 

Дуже багатьох тварин нам передають військові, з гарячих точок — з-під Авдіївки, з Лиманського напрямку теж.  Я прекрасно розумію, що наша робота навряд чи колись закінчиться. Навіть коли нарешті завершиться війна і не буде тварин, які страждають від бойових дій, будуть все одно якісь чотирилапі, яким допомога буде дуже потрібна. Тому на своєму фронті ми завжди намагаємося допомагати якомога краще, якомога більше та якомога якісніше. Зараз в нашому притулку є дуже багато породистих, британських котів, яких покинули господарі. Мені й досі не зрозуміло, чому саме їх покинули. Наприклад, в нас є кіт Оскар, його попердній господар просто покинув його в хостелі, а сам поїхав. А небайдужі люди передали його нам, бо інакше б кіт залишився на вулиці. Йому 3 роки, він абсолютно здоровий, чистенький, породистий кіт. Не купуйте тварин! В притулках теж є багато породистих тварин, які потребують вашої турботи та любові! Кожен бажаючий хто хоче допомогти, або подарувати тваринці новий дім може приїхати в наш притулок за адресою: Київ, вулиця Амосова 9, корпус 9. Або звернутись за телефоном: +380(073) 412 8442. 

Читайте також: Суїцид у війську: як врятувати життя?

Фото: Катерина Дубровська, з відкритих джерел

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook-сторінці і в Telegram-каналі.