«На місці Ігоря Гуменюка можу опинитись і я, і ви, і хто завгодно»: правозахисниця про вибухи і смерть у суді Києва

Минулого тижня Україну сколихнула подія рівня драматичності голлівудського блокбастеру – «Підривник-терорист» збігає з туалету суду Києва: вибухи – жертви. Оновлюється. Смерть. Але ми з таким заголовком жорстоко помилилися…

Якщо ви хоч раз були в суді – знаєте, що навіть, будучи ні в чому не підозрюваною звичайною людиною – просто так ви туди не зайдете: обшуки, металошукачі і таке інше. Тож, ви розумієте, що пронести туди вибухівку – навряд чи можливо. А тим більше, якщо ви до того 8 років знаходились під вартою в СІЗО…

Навіть якщо ви не в курсі політично-кримінальних подій 8-річної давності під назвою «Справа захисників Конституції» – ви, певно, проти внесення змін до Конституції України щодо особливого статусу ОРДЛО. Так ось саме під час масштабного мітингу влітку 2015 року проти таких змін загиблого в минулий четвер, 6 липня, Ігора Гуменюка в Шевченківському суді Києва – і було затримано. Затримано грубо, у купі масовки, з розпливчастими звинуваченнями. Затримання переросло у 8-річний арешт в очікуванні вироку суду, винесенню якого так і не судилося статися…

Громадська діячка, правозахисниця, членкиня «Комітету визволення політв’язнів», учасниця зазначеного мітингу під ВР, бранка СІЗО (3 місяці за акцію громадської непокори «Яєчня на Вічному вогні») і дружина одного з фігурантів «Справи захисників Конституції» Ганна Сінькова в ексклюзивному й трагічному інтерв’ю «Київщині 24/7» розповіла, ким насправді був Ігор Гуменюк, яким саме чином його затримали, чому тримали в СІЗО 8 років і чому його смерть радше можна вважати політичним вбивством, а не загибеллю «підривника-терориста».

Ігор Гуменюк народився на Хмельниччині 1994 року. Виходить, загинув він, не доживши до 30 років, а всю молодість провів за ґратами в очікуванні вироку суду, який ніяк не міг довести його винуватість у підриві гранати під ВР. До того – під час студентства брав активну участь у Революції Гідності, після якої пішов добровольцем у батальйон «Січ» (офіційно – рядовим міліції) на захист Донбасу від навали рф. Служив у Кураховому та Пісках, неподалік Донецького аеропорту. Очолював Кам’янець-Подільський осередок ВГО «Сокіл», був активістом ВО «Свобода»…

Наразі навіть невідомо, коли поховають Ігора, бо й досі його тіло не віддають рідним – через проведення ДНК-експертизи. Кажуть, унаслідок вибуху верхньої частини тіла немає (про це повідомив батько загиблого). Тобто звичайне упізнання провести неможливо. У правозахисників виникає нове питання: як унаслідок такого потужного вибуху, усі навколо обійшлися легким переляком?

Ігор Гуменюк був підозрюваним у справі про підрив гранати під Верховною Радою влітку 2015 року: загинули 4 нацгвардійців, понад 100 людей постраждали. Тоді ВР голосувала Закон про внесення змін до Конституції України (щодо децентралізації влади). Я правильно розумію, що масштабний мітинг тоді був спричинений окремими положеннями законопроєкту про «особливий статус ОРДЛО» на догоду «Мінських угод» (російських окупантів)? І саме завдяки суспільному протесту той закон так і не проголосували остаточно?

Так, усе правильно. Того дня Рада слухала законопроєкт про особливий статус самоврядування в ОРДЛО, який збиралися закріпити в Конституції. Звісно, що патріотичні сили миритися з цим не могли — зібрався досить велелюдний мітинг. Але, наголошу: мирний мітинг. Особисто я, чесно кажучи, навіть подумати не могла, що Порошенко протягуватиме це таким нахрапом, адже галасно було не тільки під стінами парламенту, а й у самій ВР. Та й політичні наслідки ми знаємо — фактично це голосування й розвалило постмайданівську коаліцію. Та все ж голосування «за» сталося. Звісно, таке нахабство не могло не викликати обурення і цілком закономірно, що люди (а це учасники Революції Гідності, ветерани війни) не могли спокійно споглядати за тим, що відбувається. Зрозумійте це відчуття: ось ти борешся за сам факт існування твоєї країни, ризикуєш життям, бачив, як за це ж гинуть твої друзі… і водночас, у стінах парламенту голосують зміни до Конституції, які перекреслять це все. Вони позбавляють Україну суверенітету, а бойовиків-терористів назвуть «народною міліцією» і наділять… законними повноваженнями. Спокійно стояти і дивитися на це було просто неможливо.

Чому не сталося наступних читань і зміни так і не прийняли? Гадаю, це було просто нереально. Суспільне обурення щодо цього могло призвести до значно трагічніших наслідків (можливо, автори цих пунктів в «мінських» на це й розраховували). До того ж процедура ухвалення змін до Конституції досить непроста. А вже після першого читання тодішня влада навряд могла розраховувати як на беззаперечну підтримку Конституційного суду, так і на те, що зможе набрати необхідні 301+ голосів в Раді. Тобто весь цей маховик трагічних подій і репресій був від початку марний.

Чому Ігор Гуменюк був визнаний «Комітетом визволення політв’язнів» саме політичним в’язнем?

Політв’язнями ми визнаємо людей, яких переслідують у зв’язку з їхньої націозахисною діяльністю. Як і всі затримані того дня, він переслідувався через те, що брав участь у акції проти надання ОРДЛО особливого статусу. У нього були усі підстави бути визнаним за нашими критеріями: громадський активіст, ветеран, перебував на націозахисній акції, не з корисливих мотивів тощо. Як і у всіх, кого було затримано того дня. Адже те, як розподілялися звинувачення… як силовики проголосили винними одразу всіх (а це понад 40 чоловік) і нікого конкретно… Просто зла випадковість, яка вказала на Гуменюка. От і все. Треба було призначити винного — обрали, призначили, посадили.

31 серпня було затримано й мого чоловіка — Богдана Тицького. Силовики накинулися на нас, коли ми після акції викликали таксі. Мене просто сильно відштовхнули (тоді, схоже, рознарядки арештовувати жінок не було), а от Богдана почали крутити, та так, що зламали руку (потрійний перелом був, важкий). У машині патрульної поліції душили і докручували руку, вже добре розуміючи, що наробили. Лікарів у відділок поліції ніхто не викликав. Там довга історія знущань ще була – тож, перескочу трохи наперед і скажу просто, що в результаті Богдан ледь не втратив руку, загалом знадобилося дві важкі операції… А от відповідальність за катування досі ніхто не поніс.

Ви були особисто знайомі з Ігорем? Якщо так – щоби ти сказала про нього, як про людину? Адвокат Ігора Олександр Свиридовський в одному з інтерв’ю назвав підопічного націоналістом. Чи справді це так було і яке саме слід значення вкладати в це поняття в цьому контексті?

На превеликий жаль, не мала нагоди бути знайомою з Ігорем до цих подій і не мала можливості поспілкуватися після. На превеликий жаль і сором… Варто було знайти змогу, але як і завжди — приходиш до цього розуміння надто пізно.

Стосовно ідеології також не спілкувалася особисто, але навряд ненаціоналіст взяв би собі позивний Дубенко (таке псевдо собі взяв націоналіст, ОУНівець Микола Лемик – юний хлопець, який пішов на вчинення атентату. У 1933 році він мав убити консула срср у Львові, щоб привернути увагу світу до вчиненого на території України геноциду – Голодомору).

Те, що адвокат казав про його ПТСР, бачення світу як чорно-білий тощо — не коментуватиму — я не лікар. І пан адвокат, гадаю, також. В увʼязненні Дубенко поводився достойно. Повірте, була нагода побачити зразки і достойної, і недостойної поведінки дуже багатьох вʼязнів. І недостойним значно легше вийти на волю: перекласти звинувачення на інших, зробити потрібну політичну заяву, підписати кілька папірців, як попросить слідчий тощо. За 8 років він цього не зробив. Нехарактерна поведінка як для неадекватної чи надломленої людини, чи не так?

З чим ти пов’язуєш те, що Ігора 8 років тримали в СІЗО та, очевидно, затягували судовий розгляд? Чи вважаєш ти переконливими нинішні пояснення цих 8-и років прокуратурою?

Це пояснюється дуже просто – така, на жаль, багаторічна традиція вже. Коли прокуратура розуміє, що в суді не може довести провину обвинуваченого – вона обирає шлях максимального затягування. У такому разі тримання людини у СІЗО в рамках слідства — використовується як різновид покарання (хоча вже є низка рішень ЄСПЛ, згідно з якими цього робити в жодному разі не можна). Прокуратура, звісно, казатиме, що винен захист. Мовляв, заявляли відводи суду і таким чином затягнули справу. Чомусь «правоохоронні органи» у нас взяли на озброєння оце «зловживання правом», вважаючи, що коли громадяни правом користуються — це обов’язково зловживання. Але ж… а що, власне, заважало відвестись судді, щодо якого виникали підозри в необ’єктивності? Ну, справід ж, як може викликати довіру у справі майданівця суддя, який відзначився винесенням незаконних рішень по майданівцях під час Революції Гідності? Переконана, що десь в Києві пара-трійка суддів, які такого не робили, знайдеться. А як ні — реформуйте суди нарешті, а не розповідайте про «зловживання правом».

В офіційних джерелах про загибель Ігоря повідомляється:

«Під час засідання Ігор Гуменюк закрився в туалеті, кинув вибухівку у конвой і намагався втекти. Однак правоохоронці спробували затримати підозрюваного пострілами. Після того Гуменюк забарикадувався в іншому приміщенні, кинув ще одну вибухівку у працівників КОРД і підірвався сам».

Що в цих фактах у тебе викликало підозру чи можна таке сфальшувати, чи є насправді достовірні докази цих подій? За свідченням адвоката Ігора: «Його могли застрелити працівники КОРД під час штурму. Тут важливо буде досліджувати судово-медичну експертизу». Чи довго нам чекати експертизи і точних доказів? Що треба зробити суспільству, щоб добитися справедливості в цьому питанні?

Що там могло статися? Та все що завгодно! Велика проблема цієї справи полягає в тому, що доказів чи спростувань немає взагалі. Ми не бачили ні ненарізаних МВС відео, ні відео з камер спостереження (у Шевченківському суді їх безліч), не маємо заяв неупереджених свідків – нічого. Тобто зараз ми маємо взяти і повірити силовикам на слово? Навряд. Поки немає доказів – будь-яка версія (зокрема і спроба вбивства людини, провини якої не довели, але й випускати не хотіли) є однаково вагомою.

Щодо спроби втечі, гранат і т. д. Мені це все видається, м’яко кажучи, сумнівним. Якби все озвучене було реально зробити – вже неодноразово таке б сталося. І першим був би точно не Гуменюк (особа, яка перебувала під значно більшим наглядом, ніж інші в’язні), а хто завгодно й кожен день.

Скільки триватимуть експертизи? Скільки захоче слідство, а вони це можуть затягувати безкінечно і виносити рішення, яке захочуть. Про незалежну експертизу наразі навіть не йшлося.

Що може зробити суспільство? Наразі, в умовах воєнного стану, на жаль, значно менше. Що обов’язково слід робити – не забувати, говорити про цю справу, нагадувати і не миритися з відмовками. Загинула людина. Причина загибелі нам наразі невідома. Але якщо спустити цю справу на гальма – ми будемо мати ще не один десяток незрозумілих смертей. І ніхто не виключає, що на місці Ігоря Гуменюка можу опинитись і я, і ви, і хто завгодно.

Якщо би колись Ігорю врешті винесли вирок і він виявився невинним – то що би сталося з тими 8 роками ув’язнення?

В таких випадках можна позиватися щодо грошової компенсації, процес непростий, але це варто робити. Не тільки заради себе, а й заради всього суспільства — воно має вчитися «не слідкуємо за якістю судів і слідства — усі скидаємося на компенсації невинно ув’язненим». Тільки так.

У ЗМІ вже з’явилися такі коментарі щодо можливості виробити вибухівку, знаходячись під вартою:

«У СІЗО погано обшманали передачу. Забили на шмон при виїзді до суду. Конвой по-приятельськи пустив заарештованих до суду без шмона, сподіваючись, що все зробили в СІЗО. Потім у Шевченківському суді стався вибух», – колишній ув’язнений Володимир Фомічов в Facebook.

Ти як людина, яка сама за свої громадські вияви непокори проводила час у СІЗО, що можеш з цього приводу сказати? І чи не пов’язуєш ти такі коментарі з піар-кампанією щодо «очорнення» невинуватого?

Щодо бігав по всьому суду і барикадувався в якихось приміщеннях… ну, це теж нонсенс. Це ж суд, а не прохідний двір. Усі приміщення за замовчанням або закриті, або перебувають під постійною охороною. Щодо того, що він, як стверджувалося «забіг в бокси і там закрився»… – ну, йдеться про найбільш підконтрольне приміщення в суді, яке призначене для того, щоб тримати там одразу багато потенційно небезпечних арештантів. Ви справді вірите, що туди ось так просто можна забігати-вибігати коли заманеться? Щодо пронести туди зброю і боєприпаси – взагалі мовчу. Людина на шляху від СІЗО до суду і в мирний час проходила таку кількість обшуків і перевірок, що це просто нереально. Та навіть неарештанти, мусять проходити купу рамок-обшуків-перевірок, щоб зайти до суду. Без цього навіть на власне засідання не допустять – тож…

Паралельно промацують версію про «зробив вибухівку сам з чаю, ліків і дротів». Навіть коментувати не хочеться, але все ж: як гадаєте, якби з таких складових можна було штампувати бомби – в Лукʼянівському СІЗО бодай одна цеглинка встояла б на своєму місці за стільки років? Нонсенс і знущання якесь…

Те саме щодо «погано відшмонали» передачку – теж смішно. Навіть в мирний час, поки передаси людині поїсти – усю душу з тебе виймуть. Процедура просто божевільна. Та й ніхто при своєму розумі не ризикнув би таке передавати: система побудована так, що ти не знаєш, хто твою передачу перевірятиме. А перевірки ділять «на капець які ретельні» і «просто жах капець які ретельні», коли кожну цукринку в пачці переберуть і дадуть собакам обнюхати. Гадаю, тут мета у поліції така – якомога швидше відвести підозри від самих себе і будь-якою ціною, наприклад, перевівши стрілки на те ж начальство Лук’янівської в’язниці. Таке вже бувало (справа «бунту» бійців Торнадо в СІЗО). Мабуть вирішили «чом би й не повторити»…

Кого насправді треба підозрювати у смерті Ігора, гранаті під ВР та загибелі нацгвардійців?

Я не слідство, щоб висувати підозри. Можу тільки свою власну думку озвучити. А вона така: єдиним вигодонабувачем подій під ВР 31 серпня – була влада. Увагу суспільства миттєво відвели від сепаратистських законодавчих ініціатив; нові опозиційні (до того – просто конкуруючі) політичні партії були значно послаблені перед місцевими виборами; а на своїх депутатів нагнали страху, мовляв, «або ми, або вулиця, а там – дивіться шо коїться». Але слідство цієї версії не розглядало, на жаль. І марно сподіватися, що колись розгляне.

Кого підозрювати у смерті Ігоря? Поки не готова сказати. Однак, якби у нас не була можлива ситуація з покаранням людини без вироку суду 8-ма роками увʼязнення – цієї страшної смерті вдалося б уникнути. Варто почати з цього…

Авторка: Аня Алляйн.

Фото: Facebook Ігора Гуменюка, Олена Білозерська, «Конфлікти і закони».

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook-сторінці і в Telegram-каналі.