«На передовій – купа жінок»: інтерв’ю про жіночі права з Радницею з ґендерних питань Командувача Сухопутних військ ЗСУ

Оксана Григор’єва – громадська діячка, волонтерка, кандидатка фіз-мат наук, а з 2022-року – Радниця з ґендерних питань Командувача Сухопутних військ ЗСУ. «Київщині 24/7» вдалося долучитися до занять, якими опікується Оксана, для реабілітації військових під час ротації на Київщини. Вона розповіла нам про те, яким чином заслужила можливість добиватися ґендерної справедливості в ЗСУ; чи принижуються в українській армії права жінок і чоловіків; як захисниці воюють на передовій та яка їх кількість на війні; чи існує всередині нашого війська насильство/харасмент/зґвалтування та чи стають на заваді жінкам у службі наші фізіологічні особливості?

Оксана запустила в Києві Проєкт для військових з іпотерапії (метод лікування, заснований на взаємодії людини зі спеціально навченим конем, адаптованим до можливостей хворого в опануванні верхової їзди) на базі Реабілітаційного центру «Спіріт». Ми на власні очі побачили, як проходять заняття у військових, та на собі відчули, який чудовий душевнозцілюючий ефект дає спілкування з кіньми та іншими терапевтичними тваринками на іподромі:

«У 2020 та 2021 роках я була автором проєкту «Іпотерапія для дітей з інвалідністю» Громадського бюджету м. Києва. Цей метод дуже добре себе зарекомендував у світі саме для лікування аутизму і ДЦП у дітей. А в нас аутисти починали говорити. Але сталося повномасштабне вторгнення: такі бюджетні проєкти закрились, бо все пішло на боротьбу з ворогом. До того ж під час спілкування з військовими на ротації я побачила, що в них ціла купа проблем психологічного характеру: вони закриті, злі, ПТСР тощо. Тож, я поговорила з директором центру, і вона розробила експрес-метод для реабілітації військових. Ось із грудня, дякуючи спонсорам, ми запустили іпотерапію для військових: через 3 години занять в нас – це вже інші люди. І це лише така маленька частинка, що ми можемо зробити для ЗСУ, бо на ротації в Києві чи під Києвом військових дуже мало.

Тут треба розуміти, що таке ротація. Це не відпустка – військові не їдуть додому. Вони вертаються з бойових завдань для фізичного і психологічного відновлення – та досить часто, фактично, нічого не роблять. Бійцям проводять декомпресію, поранених лікують, та дехто сидить на тумбочці й тихо сходить з розуму. Я це побачила в деяких частинах і почала їх висмикувати на цей проєкт. Зрозуміло, що у військових – складний психологічний стан: їм потрібна допомога. А в нас немає такої кількості військових психологів. Тож, якщо ви психолог і через війну лишились роботи – ідіть у ЗСУ, перепрофілюйтесь за кілька місяців на військову психологію і допомагайте захисникам України.

Проте в нас на цей проєкт так само не виділяються кошти з бюджету, тож, ми постійно в пошуку будь-яких донатів і допомоги. 1 заняття на 1 особу коштує 700-900 грн. У тиждень ми можемо реабілітувати 24 особи. Тож, у місяць – це близько 60-80 000 грн», – розповідає Оксана про проєкт.

РЕКВІЗИТИ РАХУНКУ для донатів: №UA173226690000026005300898556 (UAH).

Яким було ваше життя й кар’єра до роботи в ЗСУ?

Я займалася збройними силами НАТО (як президент Молодіжного центру Атлантичної Ради України та заступник голови Громадської ліги Україна-НАТО) – організовувала Міжнародний проєкт-конкурс про безпеку і діяльність НАТО серед дітей та молоді усієї України. Зараз серед випускників моєї програми, наприклад замміністра Міністерства цифрової трансформації України, директор фонду «Повернись живим» та інші молоді та успішні люди.

Це був позашкільний проєкт, який ґрунтувався на військово-спортивних змагання у наших військових частинах. Переможців ми возили в країни НАТО для відвідування військових об’єктів. Я об’їздила весь світ, була на різних військових базах, мені є з чим порівнювати.

Також я і зараз продовжую займатись волонтерською і благодійною діяльністю як директорка Благодійного фонду «Дніпровець. Успіх і розвиток».

Узагалі я за фахом фізик, кандидатка фізико-математичних наук, викладала в КПІ, в Європейському університеті, була деканом Факультету безпеки підприємств. Тобто безпека – це моє. Завдяки цій моїй активності в громадському секторі та 20-річній співпраці із ЗСУ мене запросили в Командування Сухопутних військ для офіційного просування ґендерної політики з огляду на традиції НАТО. І на цій посаді – такий собі мікс моїх талантів і навичок.

Як довго ви обіймаєте посаду Радниці з ґендерних питань Командувача Сухопутних військ ЗСУ?

У ЗСУ я прийшла з цивільного життя, до речі, 1 лютого 2022 року. І поки оформлялася, малювала величезні плани щодо організації ґендерних конференцій, тренінгів, методів упровадження ґендерної політики. Фактично, таких радників, як я, почали призначати тільки в серпні 2021 року. За цей час відбувся, може, один великий тренінг, одна якась нарада, конференція. Ця політика в нас ще тільки почала формуватися.

А з початком повномасштабної війни в нас функції набагато збільшилися і розширилися. Спочатку ми займалися впровадженням ґендерної політики. Тепер, з лютого 2022 року, допомагаємо армії будь-якими можливими способами, зокрема й волонтерством. Фактично, ми стали займатися забезпеченням всього необхідного, зокрема і для жінок безпосередньо – жіноча форма, броніки, гігієна… Гігієною ЗСУ взагалі не забезпечують – тобто видається туалетний папір і господарське мило.

Як ви прийшли саме до теми ґендеру?

Опосередковано я цією темою займалась завжди. Також співпрацювала із ЗСУ, знала цю тему, займалася НАТО (де функціонує Комітет НАТО з ґендерних питань і Міжнародний офіс радника з ґендерних питань), працювала з програмою «Жінки. Мир. Безпека». Нещодавно ми зустрічалися зі спеціальною представницею Генсека НАТО Ірен Феллін саме з питань жінок, миру та безпеки. Тобто я прийшла фактично з натівської теми. Мене запросили як кваліфікованого спеціаліста, який може цю тему потягнути в ЗСУ.

Чи заважало вам колись у житті і кар’єрі бути жінкою, з якими упередженнями та дискримінаціями особисто ви стикалися в житті?

Для мене жінка й чоловік – це завжди було однаково. Ми зростали в сім’ї, де було партнерство, рівноправ’я повне, абсолютне. Тож, у мене такі цінності від природи. Мені не треба щось розказувати, показувати. Я себе так поводжу, шо в мене жодного разу не було дискримінації через те, що я жінка – ніде, ні на якій роботі, посаді.

У чому головним чином полягає ваша робота в якості радниці з ґендерних питань Командувача Сухопутних військ ЗСУ?

Структура ґендерних радників створювалась згідно з цілями Національного плану дій щодо сталого розвитку для забезпечення рівноправ’я чоловіків і жінок з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки. Мир. Безпека». Ґендерний радник вносить пропозиції щодо реалізації державної політики з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, протидії насильству та дискримінації за ознакою статі, зокрема в ЗСУ.

Армія до сих пір – найбільш патріархальна структура в нашому суспільстві. Але таке в принципі у всіх країнах світу. Хлопців готують як захисників споконвіку. Жінок готували більш до «жіночих» ролей. Це неправильно з точки зору ґендерної рівності, але так було. І ми не можемо це за раз так просто взяти і змінити.

Фактично, я формую ґендерну політику в Сухопутних військах ЗСУ, слідкую щоб не було дискримінації за ознакою статі. Важливим є, зокрема, й матеріальне забезпечення. Наприклад, щодо побуту – то в армії має бути жіночий туалет. Також мають бути й інші побутові умови в казармах. Жінки й чоловіки мають бути все ж таки розділені: в окремих кімнатах – жінки, в окремих – чоловіки. Ми, радники, за цим всім слідкуємо, щоб не було порушень.

Дуже багато спекуляцій, маніпуляцій щодо форми. Не було в нас військової жіночої форми. Можливо, її не було із суб’єктивних причин, бо на законодавчому рівні не було забезпечено участь жінок в бойових професіях. Це лише з 2018-го року стало можливим під тиском громадськості… До речі, я завжди дякую різним феміністським організаціям і рухам. Завдяки їм ми, жінки, не тільки здобули право голосу в якомусь тисяча дев’ятсот, не пам’ятаю, якому році. Але й тепер в Україні вони пролобіювали законодавче право жінки займати бойові посади в армії. Велика заслуга в цьому жіночого проєкту «Невидимий батальйон».

А це було необхідно, адже 2014-го наші жінки масово пішли в армію. Але їх не могли брати на бойові посади. Їх оформляли там кухарками, швачками. Вона – снайпер, бо професійна біатлоністка. А її оформлюють кухаркою – і зарплату вона отримує як кухарка. А це ж інші виплати. От тут у нас була катастрофа. Фактично з 2018-го це все щезло – закон нарешті дозволив жінкам займати будь-яку бойову посаду рядового, сержантського та старшинського складу.

Це велике зрушення.

Це просто титанічний зсув. Це основне, що відбулося взагалі у Збройних силах України та секторі безпеки і оборони.

Також зараз у ЗСУ дуже багато нових людей і їх потрібно навчати. Моя робота, зокрема, у систематичному проведенні тренінгів щодо ґендерної рівності в армії. Адже зараз у ЗСУ – багато офіцерів запасу, полковники й генерали зокрема. Вони були у відставці, а 2022-го їх поставили на керівні посади, а вони ж нові закони не читали. Вони ж не знають, що з 2018-го року в армії вже все жінкам дозволили. Наприклад, звертаються до мене дві дівчини (але не з Сухопутних військ), які пішли добровольцями, а їм командир: мені немає куди вас поселити – не беремо. Я звертаюсь до нього, а він дивується:

— Так жінки ж не можуть займати бойові позиції.

— Ви хоч нікому такого не кажіть, не ганьбіться.

— А куди мені їх розмістити: у нас немає умов?

— Поставте їм намет.

Дівчата були готові жити в наметі. Тож, проблема швидко вирішується. Мається на увазі військовий намет, який має нормальні житлові умови: зручні матраци, переносні душі й туалети.

Яка в нас ситуація з правами жінок в українській армії порівняно з НАТО?

Я багато на практиці стикалась щодо жінок: якщо стосується зарплат і прав – вона за рівноправ’я;  а коли йти в наряд у нічну зміну – «я дівчина»; «я всіх порву на полі бою, але буду ходити з розпущеним волоссям, довгими нігтями». Це сильні суспільні упередження, які породжують подвійні стандарти. Та є устав один для всіх – так само, як і в НАТО. Він передбачає і певну форму, і поведінку – усе для того, щоб військові якнайкраще виконували свою роботу.

Але порівняно з НАТО в нас є велика різниця: там дівчат, так само як і чоловіків, готують як бійця вже зі школи. До кожного незалежно від ґендеру ставлення як до бійця, який виконує свою функцію. У нас зі школи нема цієї підготовки – це неправильно. У нас мають готувати однаково: і хлопчиків, і дівчаток. Для того, щоб всі мали вибір. Звичайно, не кожна жінка фізично може тягати міномет, але і не кожен чоловік може це робити. В армії ти маєш займати таку позицію, яка відповідає твоїй фізичній формі та компетенції незалежно від ґендеру.

Ситуація з жіночою формою дуже змінилася останнім часом на краще?

Так. Але вона ще й досі тестується. І я знову буду піднімати питання, що там робиться, бо вона щось дуже довго тестується – уже треба шити. Я не бачу  в цьому проблем ні законодавчо, ніяк. Якось же шиють за стандартними розмірами цивільний жіночий одяг. Але всі держави з жіночою військовою формою чомусь теж так гальмували.

Це вже є державна програма і держзамовлення на жіночу форму?

Про це говорять на найвищому рівні. Але тут проблема навіть не в дискримінації, а в небажанні змінювати оці стоси паперів. Бо ми все ж таки настільки ще бюрократична держава. А це все можна оптимізувати, цифровізувати й позбутися багатьох проблем. Якби ми, ЗСУ, мали право робити форму самі – уже б давно це зробили, але ми чекаємо, коли Міноборони протестує, затвердить та замовить її.

Наразі в чому жінки служать?

Ті, що на передовій (їх там близько 5 000), усим забезпечені. Вони можуть нам і напряму зателефонувати – ми возимо форму, яку надали волонтери. У нас є багато волонтерських ініціатив, де відшилася жіноча форма – вона класна, і зимова, і літня. Усі, хто звертався, – усі отримали і форму, і взуття, і білизну. Питання білизни – теж важке, бо жінкам чомусь видають чоловічу білизну. Хоча я бачила Наказ ще від 2021 року, який затверджує жіночу білизну. Але наразі я поки що не знайшла відповіді на це запитання.

Однак разом із тим фізіологічно ми все-таки дискриміновані від природи порівняно з чоловіками. То, наприклад, тема менструації – погане самопочуття в цей час. Є країни, які навіть надають відпустки в ці дні жінкам. У нас і в цивільному житті з цим погано. А в армії як? Чи враховує якось ЗСУ фізіологічні особливості жінки, банально: чи забезпечує тампонами тощо?

Коли насправді дуже погано, звертаєшся в медчастину – тобі дають знеболюючі чи що потрібно; звільнення, якщо потрібно.

А з приводу засобів гігієни я проводила опитування серед захисниць щодо жіночої гігієни. Вони не хочуть, щоб їм закуповували щось стандартне і видавали. Бо кожна користується чимось своїм: одна любить прокладки, інша – тампони; одна любить одну форму, інша – іншу…

З цього погляду жінки на передовій можуть служити?

Так. Усюди на передовій служать жінки. У нас – купа жінок на передовій. Для цього є сучасні гігієнічні пакети, сухі душі, шампуні. Волонтери цим всім дуже добре забезпечують.

На передовій, наприклад, дуже добре себе зарекомендували бойові медикині. Вони більш стресостійкі, ніж чоловіки. Також зокрема психологині: захисники й захисниці більше їм відкриваються.

Скільки всього жінок у ЗСУ на війні?

Точні цифри озвучувати не можна наразі. Але, по суті, гіпотетично в нас в армії було 200 з лишком тисяч людей, з них – 16-17% жінок. Навіть, порівняно з країнами НАТО, це велика частка. В Україні завжди було багато жінок в армії, просто вони не займали бойових і керівних посад – працювали кухарками, діловодами в штабах тощо.

З повномасштабною війною звичайно кількість жінок збільшилась. Зараз у нас в Сухопутних військах – в армії 15 970 жінок, з них: 2088 – офіцерки, інші – солдатки та сержантки. Але якщо брати у відсотковому еквіваленті щодо чоловіків, то армія з 2022 року збільшилась приблизно в 5 разів щодо чоловіків. Жінок же в 5 разів більше не стало, бо ми ж їх не призивали.

Усі жінки в армію прийшли добровільно. Бо мобілізація їх не стосується. Мобілізують у нас тільки чоловіків. У нас зараз в принципі ґендерна дискримінація, я вважаю, чоловіків, бо їх мобілізують. Це питання потребує окремого обговорення.

Тож, у цілому в Україні майже 42 000 жінок-військовослужбовиць. До того ж іще десь 27 000 – працівниць ЗСУ: радниці, юристки тощо. Тобто я, наприклад, працівниця ЗСУ.

Чи обіймають жінки керівні посади в армії?

У нас дуже мало ще офіцерок наразі. Чому? Тому що аби бути офіцеркою, цьому треба навчатися. В Україні так само було табу на деякі спеціальності у військових навчальних закладах. Не мали права дівчата-курсанти вчитися на ту чи іншу бойову посаду. Вони не здобували відповідної освіти, не могли зростати у війську кар’єрно. Але в тому ж 2018-у році дівчатам дозволили вступати до військових ліцеїв, а курсанткам – навчатися на всіх військових спеціальностях. І я от прогнозую, що років через 5 буде дуже багато жінок в армії на керівних посадах.

Наразі жінок, які прийшли за другої хвилі (це була велика хвиля в 2022-му році після 24-го лютого, коли почалося повномасштабне вторгнення), безумовно, іще треба навчати. Тільки через це вони не займають керівні посади в достатній кількості. У нас дуже мало жінок-керівників роти чи взводів. Вони є, але їх мало, бо порівняно з чоловіками, у них нема досвіду. Разом з тим ті жінки, які вже навчались у військових ВНЗ, займають командирські посади, чоловіків уже «зацькували під плінтус» – їм ніяка моя допомога не потрібна.

Прояви дискримінації, насильства чи неоднозначного ставлення, харасмент і зґвалтування в армії. Що наразі робить держава для того, щоб захистити жінку всередині українського війська?

Якщо є якісь прояви приниження прав, я отримую звернення як радниця через гарячу лінію (уряду, Міноборони). Але саме з теми дискримінації дуже мало звернень, в основному – про виплати, переведення і т. д. У всьому я прагну розбиратись дипломатично, минаючи бюрократію та максимально швидко вирішуючи проблему.

Наприклад, військовослужбовиця, яка вагітна на 4-му місяці, служить у Бахмуті. Вона ще не в декреті, тому її командир не переводить в більш безпечне місце: уставом не передбачено. Звичайно, не передбачено, бо в нас жінки офіційно в армії тільки з 2018-го: іще не всі нюанси прописано. Але ж є людський фактор. Я йому дзвоню і кажу: «Слухайте, а от чисто по-людськи, вона не в декреті. Але завтра тут бахне і вона втратить цю дитину. От на чиїй це совісті буде? – Та я її вже перевів…». Дзвоню їй, а вона: ви не повірите, мені тільки що сказали, що перевели. І немає офіційних розбірок, скарг, бюрократичних стосів паперів. У нас цих звернень лежить від підлоги до стелі, а питання не вирішуються швидко. Тож, нащо плодити цю бюрократію?

Щодо сексуального насильства держава вже захищає. Я кажу з кожного чайника: дівчата, не бійтеся про це говорити, бо якщо ви будете мовчати – то ніхто вам не допоможе. Вони бояться, бо а раптом він ще більше буде. Не буде: для цього є безліч чинників впливу на військовослужбовця. Направду сексуальних домагань в цивільному житті набагато більше, ніж в армії. У нас вони все ж таки бояться: якщо і не буде швидкого прямого покарання, то буде миттєве позбавлення посади, премій, звільнення, комісія, прокуратура тощо. Якщо командир знає, то він жорстко присікає такі речі.

Чи є в нас спеціальні жіночі підрозділи в ЗСУ?

Ні, немає. Їх і не може бути. Я вважаю, що це була б дискримінація.

Авторка: Аня Алляйн.

Фото: Анна Євтушенко (репортаж), Оксана Григор’єва.

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook – сторінці і в Telegram – каналі.