«Нас били залізними прутами»: моторошні історії викрадених росією українських дітей

Українських дітей  депортують, перейменовують, ховають у далеких регіонах росії. Водночас державна російська пропаганда називає це «порятунком» і «усиновленням». Але за кожним таким фактом стоять маніпуляції, знущання та погрози.

Робота з повернення наших дітей ведеться у надзвичайно складних умовах: логістичних, дипломатичних, безпекових. Це окрема спецоперація, що триває місяцями.

Діти як трофеї росії

За даними постійного представника України при міжнародних організаціях у Відні Юрія Вітренко, вже задокументовано 19 546 випадків так званого «влаштування дітей» по території російської федерації. Ще 1700 дітей через російську агресію вважаються зниклими безвісти. Щонайменше 380 українських дітей були передані під так звану «тимчасову опіку»(незаконно всиновлені) в росії. Станом на зараз лише 1227 дітей вдалося повернути, однак окупанти продовжують перешкоджати цьому процесу всіма можливими способами. Більшість вкрадених дітей залишаються або в російських інтернатах, або у прийомних родинах, що часто мають зв’язки з армією чи силовими структурами рф.

«Це не просто депортація. Це геноцид у реальному часі — коли дитині забирають не лише дім, а й національну пам’ять», — зазначає експертка з міжнародного права Катерина Рашевська.

Дітям давали зіпсовану їжу, змушували слухати гімн росії

В організації Save Ukraine, яка повертає українських дітей додому, розповіли історію Віталія з Херсонської області, якого разом з іншими дітьми відправили до табору в Криму. У школі учнів запевняли, що на них чекає цікава та весела поїздка.

Та табір виявився зовсім не таким, як обіцяли. Від самого приїзду дітей постійно принижували й знущалися з них співробітники, що підтримували російську владу. Їх примушували годинами слухати гімн росії, махати її прапорами, співати хвалебні пісні Путіну й зневажати Україну. У дітей забрали телефони та одяг. Їм давали зіпсовану їжу, відмовляли в базовій гігієні. Дітей били залізними прутами, спалювали українську символіку, а ще — намагалися промити мозок пропагандою. Їм казали, що вони більше не побачать своїх рідних, що їх заберуть до росії й віддадуть у прийомні сім’ї. Їм твердили: «Ви будете російськими дітьми».

Віталій разом з іншими українцями тікав до найближчого міста, щоб знайти їжу. Відмовлявся їсти зіпсовані страви. Сміявся з Путіна, поставивши в своїй кімнаті його фігурку з короною і підписом: «Путін – цар». Попри побої й приниження, він не втратив віру в Україну.

На щастя хлопця вдалося повернути додому під час місії Save Ukraine.

Від сироти до  солдата росії

10-річного Степана з окупованої Луганщини «усиновила» пара з Новосибірська. «Новий батько» — російський офіцер. Сім’я швидко зачистила сліди у соцмережах. Хлопчик уже мріє стати військовим. Так «виховує» росія — робить із викрадених дітей нове покоління солдат.

Степан народився вже під окупацією, його мати ймовірно відмовилася від нього через складне медичне становище. Українського хлопчика вилікували в Москві за підтримки благодійного фонду — але замість повернення до рідні, дитину віддали стороннім людям. Це — поширена практика, яка суперечить міжнародному праву.

«Історія Степана – яскрава ілюстрація необхідності повертати дітей з окупації, оскільки звідти лише маленький крок до депортації та усиновлення, що супроводжується зміною цивільного статусу та, ймовірно, персональних даних. Слова хлопчика про те, що він хоче стати російським солдатом – ще більш промовисті. Так за кілька років рф виховає з українських дітей нову армію, готову взяти участь у черговому витку агресії та звірств проти власної нації», — пояснює Катерина Рашевська.

Повернення дитини зайняло дев’ять місяців складної боротьби

Дар’я Касьянова, програмна директорка СОС Дитячі Містечка Україна, голова правління Української мережі за права дітей, розповіла, що повертати українських дітей додому надзвичайно складно — цей процес може тривати місяцями.

«У багатьох дітей є лише російські паспорти, іноді навіть немає свідоцтва про народження. Росіяни не пускають на свою територію законних представників дітей або їхніх батьків. Наприклад, повернення 12-річної дівчинки зайняло дев’ять місяців. На початок повномасштабного вторгнення вона перебувала у бабусі в Херсонській області, яку дуже швидко окупували», — пояснює Дар’я Касьянова.

Мати кілька разів самостійно намагалася потрапити на окуповану територію через Білорусь. На кордоні її змусили роздягнутися, виявили татуювання, яке не сподобалося прикордонникам. Тому жінку депортували.

Згодом з’ясувалося, що дівчинка живе з сусідкою, адже бабуся померла. Жінка відмовлялася повертати дитину, оскільки вона вже була «під опікою» міської влади та школи.

«Ми безліч разів оформлювали документи для вивезення дитини, писали десятки звернень та пояснень для місцевої влади, аби довести, що в дитини є біологічні батьки. Лише з дев’ятої спроби нам вдалося повернути її додому», — каже Касьянова.

У листопаді минулого року батько зустрів дівчинку на українському кордоні. У неї була лише маленька валізка з бабусиними книжками. Вона приїхала в стареньких кросівках та поношеній кофті, без жодних особистих або теплих речей. Ось так росіяни «піклуються» про викрадених дітей.

Механіка злочину викрадення дітей

росія не допускає міжнародні моніторингові місії на окуповані території. Дані про дітей утаємничені. Більшість з них — позбавлені контактів із рідними, не мають змоги звернутися по допомогу.

Відомо про щонайменше п’ять сценаріїв росіян з викрадення українських дітей:

• спершу вбивають батьків і потім забирають дітей;
• розлучають дітей з батьками під час фільтраційних заходів;
• вивозять із закладів інституційного догляду;
• вилучають із біологічних родин шляхом позбавлення батьків під вигаданими приводами батьківських прав;
• змушують батьків підписати «папірець» щодо дозволу вивезти в «оздоровчі» табори, звідки дітей уже не повертають додому.

Це чітко вибудована, системна схема, в якій кожна дія — складова злочину, що порушує Гаазьку конвенцію 1907 року, Женевські конвенції та Конвенцію ООН про права дитини.

ДНК-прорив: як Україна шукає своїх дітей

5 травня, стартувала всеукраїнська кампанія «Повернемо українських дітей додому». Її мета – створити єдину ДНК-базу даних родичів зниклих дітей, зокрема тих, які були депортовані та примусово переміщені російськими агентами. Про це повідомили в Українській мережі за права дитини.

Ініціатива є спільним проєктом МВС, Нацполу, BKB UA та Міжнародної комісії зі зниклих безвісти. Для того, щоб повідомити про зниклу (в т.ч. депортовану, примусово переміщену) дитину, слід звернутися до Спеціалізованого центру з розшуку і керуватися алгоритмом за посиланням https://surl.li/uppsyn.

Протягом 2023–2024 років було зібрано понад 400 зразків від родичів зниклих дітей у Польщі, Німеччині та ще шести країнах ЄС. Уже вдалося встановити близько 90 збігів. Зараз географія розширюється.

Поки інші країни шукають «баланс» і «діалог» з окупантами, Україна рятує своїх дітей. Через суди, спецоперації, волонтерів, дипломатів. За кожною історією повернення — люди, які не дозволили забути, що ця дитина — українська.

Авторка: Наталя Толуб

Фото: Фріпік та з відкритих джерел

Читайте також: 13-річні «герої» для ворога: як ФСБ вербує українських підлітків і що можуть зробити батьки?

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook-сторінці і в Telegram-каналі.