Нічний рейд Гостомельською громадою: ексклюзивний репортаж «Київщини 24/7»

За розпорядженням голови Київської обласної військової адміністрації Олексія Кулеби з 19 червня на Київщині посилився контроль за дотриманням нічних обмежень воєнного часу. Наразі військова комендатура разом із патрульною поліцією регулярно проводять рейди, під час яких виявляють порушників комендантської години. Журналістка «Київщини 24/7»‎ отримала ексклюзивну можливість провести ніч у такому рейді Гостомельською громадою.

Нічна непроста робота

О 23:00 військові збираються біля селищної адміністрації. Комендант Євген Ігорович проводить шикування та інструктаж.

«Стали на місці. Тримаємо зв’язок з Іваном Богдановичем (представник поліції). Де та що сталося – одразу йому телефонуємо. Чи до мене, якщо що. Порушників затримуємо та чекаємо, поки приїде поліція та вручить повістки. Працюємо до 5 години ранку. О 5 – повертаємося сюди і роз’їжджаємося по частинах», – інспектує комендант.

Стою під гостомельськими зорями й думаю, як люди працюють цілу ніч, та ще й на вулиці, коли все зачинено… Розумію, що війна, і нікому несолодко. Але ж будь-яка праця має бути більш-менш комфортною, коли є на це можливість. Запитую в коменданта.

«Для бійців в адміністрації відкрито: хто хоче пити/їсти – під’їжджають та п’ють. Хочете й вас пригостимо чаєм/кавою?» – посміхаючись, питає Євген Ігорович.

«Тарасе Вікторовичу, усі готові, бійці по конях, поїхали?», – звертається він до начальника військової адміністрації Тараса Думенка.

Далі всі розділилися по групах і поїхали по різних точках, ретельно відслідковуючи обстановку на вулицях. Під час рейду ми побуваємо в населених пунктах громади, перевіримо блокпости, спостережні пункти й пости поліцейських, а також навідаємося до військових частин.

Тільки-но від’їжджаємо, Євгену Ігоровичу телефонують бійці, розпитуючи, як діяти в непередбачуваній ситуації.

«Якщо рухаються військові, одиночні машини зупиняєш, колони пропускаєш. Уточняєш, чи все нормально – пропускаєш, бо ти знаєш, що зараз відбувається», – відповідає він.

Їдемо повз багатостраждальний парк «Щасливий»

Тут на початку травня невідомі понівечили купу сосен. Тарас Думенко зауважує:

«Це наш парк. Парк, який не парк: тут колись взагалі насправді був густий-густий ліс, який простягався аж до Бучі. А потім потихеньку-потихеньку його почали вирубувати заради забудови – і тепер лишився тільки парк… Варварськи нищилися дерева на території нашої громади і в ході бойових дій. Багато дерев пошкоджено. Ось, бачите наполовину перебиті сосни від влучань пострілів? Щодо нападу на «Щасливий», наскільки мені відомо, правоохоронці здійснюють слідчі дії. Іще під час роботи Держекоінспекції, лісників і наших комунальних служб ми виявили, що взагалі є величезна проблема з парком в частині доорганізації. Наприклад, заради висадження трави було знято родючий шар ґрунту – через це сосни сохнуть. Тому зараз над цим працюють представники Держекоінспекції, які повинні встановити всі відповідні факти й дати рекомендації щодо відновлення парку».

Під’їжджаємо до першого блокпосту

«Бажаю здоров’я – свої!», – звертається до чергових комендант. Виходить, розпитує про стан справ.

23:30 – з’являється перша автівка-порушниця. Її зупиняють і перевіряють документи. Водій пояснює, що їде з роботи додому, трохи затримався в київських заторах. Його відпускають, адже адреса прописки відповідає його словам.

Їдемо далі – вулицею Садовою до Мощуна. Тихо, безлюдно, анічичирк. Видніється пост тероборони, нас зупиняють (їдемо на звичайній машині без будь-яких службових прикмет).

«Уже комендантська година – куди ви їдете?», – питають.

Євген Ігорович виходить і, посміхаючись, гордо заявляє: «Так, комендантська година, а я – комендант».

Бійці ТРО доповідають: «Нікого немає. Оце півгодини – як ото все вимерло».

Далі через густий ліс під’їжджаємо до однієї з військових частин. Нас там радо вітають; знайомлять із собакою (до військових завжди хтось прибивається з безпритульних тварин); розповідають, як готують борщ, коли є час; та як до них дикі кабани з лісу іноді на гостину приходять.

Центральне озеро в Гостомелі

Їдемо далі: «Ну що, Ігорович, проїдемося злачними місцями?», – запитує Тарас Думенко.

Євген Ігорович знову жартує: «Чому б і ні! Заодно дізнаюсь, де ті злачні місця знаходяться».

Заїжджаємо на Центральне озеро в Гостомелі: затишна й розлога берегова лінія, утопаюча в зелені. Над водою висять яскраві зорі – ідеальне місце для романтичного літнього відпочинку. Але ж війна – і зараз тут не має нікого бути. Військові розповідають, що частенько виловлюють на озері порушників комендантського часу.

Гуманітарні штаби всіх виручають

Ніч наближається до екватору. Усі зголодніли, їдемо до гуманітарного штабу, щоби підкріпитись.

Тарас Думенко розповідає, що наразі в громаді діють 5 гуманітарних штабів. Адже тут проживає 2600 людей, які підпадають під визначену адміністрацією категорію для отримання гуманітарки.

«Ми допомагаємо не тільки тим, хто постраждав від окупації. Багато людей за останні гроші виїжджали, десь щось знімали – і сьогодні не мають змоги повернутися до нормального життя, придбати собі, хоч що-небудь. Поки в нас не відновилася торгівля хоч яка-небудь (наразі почали працювати ринок і невеличкі магазини; більшість великих магазинів, супермаркетів повністю зруйновано) – то ми допомагали взагалі всім. Пам’ятаю: перший місяць нам «Київхліб» видавав по півтори тисячі буханок хліба. Люди просто плакали над тим хлібом, бо не бачили його тижнями. Потім ми почали формувати продуктові пайки. Але людей поверталося все більше і більше, і вони всі різні в аспекті забезпечення. У мене, наприклад, болить серце за волонтерів також: у нас 22 волонтери, які працюють вже третій місяць без зарплати. А в той же момент за гуманітаркою люди на Porsche Cayenne Turbo приїжджають. При тому, де і як заправити автівки волонтерів, щоби доставити допомогу, ми ламаємо голову, економимо до півлітра бензину», – розповідає Тарас Думенко.

«Ледь не кружками черпаємо», – зауважує Ігор Євгенович.

«Тобто деякі приїжджають за гуманітаркою на авто, яке жере 35 літрів бензину. То ми їм запропонували: приїхали на машині – візьміть 20 пайків, розвезіть адресно тим людям, які не можуть дійти до гуманітарну штабу – і отримайте собі зароблений пайочок. Як думаєте, багато погодилось? Ніхто. Усі кричать: ви нам винні. Тому ми ввели категорії людей з правом отримати гумдопомгу: це пенсіонери за віком, люди з інвалідністю, багатодітні сім’ї. А людям працездатного віку ми видаємо зараз пайки тільки за умови реєстрації в Центрі зайнятості. Бо деякі сідають на гуманітарну голку і вже потім не мають ніякого бажання з неї злазити, – продовжує Тарас Думенко. – Навіть Ювілейний тихо… Ну що поїхали в Озера. Хороше таке село – широкі вулиці, які ніхто не посунув парканами будинків».

Проїжджаємо дім, який раніше був помічений у порушеннях правил світломаскування.

«Що вже сигнали в космос не пускають – які молодці! Ми якось проїжджали – стоїть лампочка: вона включається і виключається щось типу азбуки Морзе», – розповідає Тарас Думенко.

Робоча ніч наближається до світанку

Село спить мирно й спокійно. Але у сквері біля сільради в темряві коменданти помічають двох молодих людей з пивом. Ті пояснюють, що живуть за 2 метри, просто вийшли зустріти друга, якого затримали на блокпосту. У комендантський час це нікого не обходить – порушення є порушення. Тому Євген Ігорович викликає поліцію. Вони затримують молодиків до ранку на блокпосту й видають їм повістки.

«Я щиро радію нашому сьогоднішньому рейду. От відверто. Знаєте, чому я радію? А того, що ми не повиявляли нічого. І чого не повиявляли? Бо скрізь порядок: немає злочинних нічних магазинів, підпільних ігрових закладів, люди здебільшого не шастають», – підсумовує Тарас Вікторович.