Об’єднати світ навколо відбудови Ірпеня: інтерв’ю з координаторкою Irpin reconstruction summit Іриною Ярмоленко

Коли почалася повномасштабна війна, вона рятувала дитину і хвору матір, допомагала землякам на кордоні, збирала гуманітарну допомогу і врешті вирішила робити те, що виходить найкраще: посилювати підтримку Ірпеня на міжнародному рівні.

Депутатка Бучанської міськради, координаторка Irpin reconstruction summit Ірина Ярмоленко в ексклюзивному інтерв’ю «Київщині 24/7» розповіла про результати проєкту з відновлення Ірпеня, міжнародну підтримку та чи втомились від війни у Європі, а також про те, яким бачить місто після перемоги.

Де вас зустріла повномасштабна війна? Що робили в перші дні?

Почалось усе, як і в інших українців, о 5 ранку 24 лютого. Я почула гуркіт, пролетів надзвуковий літак. Перші думки: «Ні, це не правда, цього не може бути у XXI столітті». Але гуркіт повторився знову. У новинах вже говорили, що в Києві вибухи. У цей момент він пролунав і в Ірпені. Місцеві чати повідомляли, що почалась війна.

Того дня син перебував у Житомирі з мамою, тож, не гаючи ані хвилини, я подзвонила їй. Мамин голос тремтів, вона плакала, бо в Житомирі також були вибухи, і літали літаки. Я сказали їй чекати мене, а сама почала збирати найнеобхідніше (воду, документи) і побігла з Ірпеня в Житомир за своєю дитиною.

Напередодні я з сином планувала їхати у відрядження. Мене запросили як представницю Асоціації міст. Тож, не знаючи, як правильно пояснити малому, що відбувається, коли він прокинувся, сказала йому, що ми просто їдемо у відрядження раніше.

Зі свого досвіду спілкування з жінками зі сходу України я пам’ятала: діти бояться вибухів потім і, навіть коли вони вже в мирному місці, автоматично ховаються під стіл. Вони розповідали про стрес у дітей, і я хотіла вберегти від нього свою дитину. Тому по суті одразу, хоч і було купа заторів, сказала, що ми будемо пробувати їхати на захід України до дядька. Та він сказав, що там також є вибухи.

У той час мої знайомі з Португалії запросили для початку приїхати до них, а далі буде видно. Ми простояли на кордоні, мабуть, 17 годин. Було тяжко, малий вперше спав у машині. Машина без обігріву, тому що треба було заощаджувати пальне. У мене не було жодного сну, голова болить – все, як має бути, коли ти в стресі і не розумієш, що відбувається. Коли наступного дня я побачила, що підірвали наш міст в Ірпені (про нього писали всі медіа), офіс, в якому працювала, з вибитими вікнами, це було надзвичайно боляче.

Хоч тоді я вже була за кордоном, не могла навіть прийняти спокійно душ. Ми весь час сиділи в телевізорі, в ґаджетах, читали, що відбувається: усе, що відбувалося з Ірпенем, з Бучею, це було дуже жахливо. Тоді я зрозуміла, що як мама і як дочка мами, яка хворіє, я зробила правильно, що вивезла їх.

Тоді мені почали писати коментарі, що це несправедливо, що ти поїхала, ти ж депутатка. Але, на моє глибоке переконання, я, найперше, мама. І кожен має робити те, що він може найкраще.

Я найкраще вмію комунікувати, завжди опікувалась міжнародною діяльністю в останні роки. Із першого дня, відразу, коли прийшла до тями, я почала займатись питанням підтримки українців. Спочатку зустрічала на кордоні знайомих з Ірпеня й Бучі, допомагала їм з поселенням, доставкою до потягів, консультувала, яку країну обрати, досліджувала. Потім це перейшло в гуманітарну місію.

Спершу ми зібрали приблизно 100 тонн гуманітарки, і це було дуже багато.

Далі я вирушила в Мілан, і завдяки давнім контактам ми отримали потужну підтримку Ірпеня. Зараз відбудовуємо 4 комплекси в місті. З іншими італійськими партнерами ми працюємо над проєктом Irpin Reconstruction Summit.

На Дні свободи Італії мене запросили до слова на 50-тисячному мітингу, де був присутній мер Мілана, очільники навколишніх міст. Так усе й почалось: я сказала, що просимо підтримки у всіх. Хто як може, у будь-який спосіб. Підтримайте місто Ірпінь, яке зупинило ворога на шляху до Києва, 86% міста зазнало руйнувань через російські обстріли, однак воно вистояло і не здалося. Стало містом-героєм. Саме того дня і з цих слів для мене розпочався проєкт.

У Мілані під час виставки «Італія Х Україна» за вашої участі відбулася презентація проєкту з відновлення Ірпеня Irpin Reconstruction Summit. Розкажіть, як все починалось, як розвивається ініціатива сьогодні, яких результатів вже вдалось досягнути і що планується в майбутньому?

Ми зв’язались із мером Ірпеня, з головою інвестиційної ради. І всі люди, які відгукнулись, почали думати над проєктом: дизайнери, перекладачі, фандрейзери, будь-хто готовий долучитися до підтримки міста.

Ті, хто фізично знаходився у місті, займалися розгрібанням завалів та бруду, який залишили російські окупанти. Тим часом ми збирали команди, єднали міжнародних експертів. Спочатку вони долучились до нашого форуму онлайн, а через декілька днів приїхали і побачили на власні очі, що наробили рашисти.

Ми поділилися на команди, визначили технічні завдання для дизайнерів та архітекторів, зібрали інформацію, як виглядав об’єкт до бойових дій і після та дали експертам місяць на розробку проєкту. Натомість вони навіть перевершили наші очікування.

Нам дуже сподобалися їхні проєкти, однак ми розуміли, що неможливо втілювати їх в умовах війни. Коли відбувається щоденна боротьба і «прильоти» та є критично важливою підготовка до зими, робити це буде важко. Тому ми стали шукати ресурс на закриття нагальних питань на кшталт встановлення вікон і дверей. Однак паралельно усвідомлювали, що об’єкти самі по собі мають відповідати інтернованому, післявоєнному розвитку Ірпеня. Тобто ми маємо розуміти, що таке «місто», яку душу воно має, яку візію, як воно буде заробляти, адже до війни ми були одним із найбагатших міст.

Коли ми зрозуміли приблизну картину, яким є місто після цього болю й усіх втрат, то почали формувати команду для концепції серед тих, хто не воює. Тому що у нас є воїни – такі, як дизайнери та архітектори – що отримали свої відзнаки за волонтерську підтримку Ірпеня. Варто визнати, що в кожного своя війна: вчителі продовжують навчати дітей навіть в умовах бомбардувань, а дизайнери й архітектори малюють мрії про нові міста і передають свої знання так.

Так все і почалось. Зараз ми поділяємо завдання на короткотривалі та довготривалі. До короткотривалих відносимо підготовку до зими, зокрема латання дахів, встановлення вікон, тощо. А до довготривалих – повну концепцію відновлення міста, включно з питанням інклюзивності.

Що розглянули за круглим столом Британії?

Показали презентацію відновлення міста. Розповіли про нашу організацію і представили будинки, які потребують відбудови. Ми прагнемо показати реальну ситуацію з руйнуваннями через російські обстріли і залучити до відбудови Ірпеня та інших міст України, що зазнали атак окупантів, якомога більше партнерів.

Запрошуємо архітекторів до співпраці. Наразі у нас є 5 дуже потужних груп міжнародних експертів з Італії та Чилі, які вже представили меморіальні комплекси, показали, показали, як це може виглядати і яким коштом відбуватиметься фінансування. Також є партнери з Нідерландів. А з Британії поки не було нікого, тому ми їздимо, щоби здобувати нові зв’язки для відновлення міста і розповідати про війну, яка зачепила кожного українця.

Своїми поїздками ви щоразу нагадуєте, що є Україна, що є війна. На вашу думку, чи є зараз інформаційний спад цієї підтримки чи, навпаки, спостерігається підвищення інтересу, як було на початку повномасштабної війни?

Коли я нещодавно була на заході в Мілані, то розмовляла з мером. Він повідомив, що є спад, є втома від війни. Але я поки що не відчуваю цього. І хочу вірити, що, особливо в ці дні, коли в моє місто летять іранські дрони й атакують будівлі, де живуть мої друзі й колеги, світові не може бути байдуже.

Також, судячи з того, що я читаю в пресі, зокрема й про НАТО, ПАРЄ та інші інституції, я вірю, що все одно ця підтримка є.

Свою кар’єру ви розпочали в журналістиці. Чому згодом вирішили йти у депутати?

Тому що під час Революції Гідності, коли я була в журналістському пресцентрі, відчула, що у мене є своє бачення, я хочу про нього говорити, а не просто описувати. Коли я брала коментарі у деяких політиків, то розуміла, що маю іншу думку і не згодна з чимось. Тому вирішила спробувати на місцевому рівні зайнятись певними проблемами, і в мене це вийшло. Коли пішла на вибори, я отримала перше місце після лідера у списку кількості голосів. За першої своєї каденції була в Житомирі спікером від партії, яку представляла. Була автором проєктів рішень, що дуже не притаманно нашому українському місцевому депутату. Надалі мою команду запросили в Ірпінь.

Якою ви хочете хочете бачити  Київщину і всю Україну після війни? Які зміни в суспільстві, на вашу думку, вже відбулись, а чого ще потрібно навчитись?

Наше суспільство – одне з найкрутіших в плані об’єднання волонтерства, ми показали всьому світові, які ми згуртовані, коли треба бити ворога, які ми віддані і як ми віримо у це. Де б ми не були, ми стоїмо до самого кінця.

Також ми побачили, як працює банківська система в Україні. Тут ми можемо отримати практично будь-яку послугу протягом 15 хвилин, чого немає у Європі. А ще є наш крутий сервіс. За доступними цінами можна спробувати смачну кухню. Ми можемо, ми даємо.

Єдине – у нас є проблема з корупцією, яка, на жаль, навіть під час війни має місце. Коли десь хтось намагається всюди ставити «своїх». Тому ми будемо довго так гребтися.

Сподіваємось, наш народ вже перетнув точку «неповернення» і не захоче терпіти корупцію в новій країні з вибореною Незалежністю і вже після перемоги над зовнішнім ворогом, зрушить якісь внутрішні процеси.

Хотілося б у це вірити, але, як бачимо, після Революції Гідності, після зміни Януковича ми теж думали, що ми вже все перемогли і з усім справились.

До речі, про Януковича. Нещодавно було опубліковано «Топ 100 видатних українців усіх часів», і його прізвище теж якимось чином опинилось у цьому списку. Як ви думаєте, чому таке можливо зараз?

Я не знаю відповіді на це питання. Можливо, ми досі не навчилися відрізняти, хто є героєм, хто є українцем, а хто працює на інтереси інших держав. У цьому випадку – навіть терористів.

Фото: зі сторінки у Facebook Ірини Ярмоленко.

Авторка: Софія Шевченко.

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook-сторінці і в Telegram-каналі.