Пам’ятки Київщини: Церква Покрови Пресвятої Богородиці в селі Сулимівка – Пантеон України козацької доби

Звідки б ви не заїхали в Сулимівку Бориспільського району, обов’язково потрапите до сільського майдану, де з-за верхів’їв дерев підноситься темно-зеленими куполами Покровська церква. Це чинна мурована церква, зведена ще на початку XVIII століття. Вона є історико-архітектурною пам’яткою козацького бароко та унікальною пам’яткою архітектури доби Гетьманщини. Адже започаткувала відродження мурованого будівництва на Подніпров’ї та Лівобережній Україні. Сулимівська церква – чи ненайголовніший архаїчний приклад перенесення в муровану елітарну архітектуру розпланувально-просторової структури українського традиційного дерев’яного храму в стилістиці оборонного будівництва на всій Україні. Достеменно науковці визначають її стилістику як ренесансно-бароковий синтез в умовах хронологічної ретардації.

Історія

До кінця XX століття датою спорудження цієї пам’ятки вважалися 1621–1629 років, а фундатором – гетьман Іван Сулима, якому належало село. Проте дослідженнями реставратора С. Юрченка та історика А. Шамраєвої доведено, що мурована церква була збудована 1708 року замість занепалого однойменного дерев’яного храму. Фундатором був онук гетьмана – генеральний хорунжий Іван Федорович Сулима. Згодом Покровська церква стала родовою усипальницею, підтримувалась і утримувалась нащадками Івана Сулими.

Сулими відігравали визначну роль у козацьких справах Запоріжжя та уряду Гетьманщини. Їхня багата спадщина може стати безцінною пам’яткою української історії та культури, справжнім надбанням нації. А величний родинний храм – гідним експонатом майбутнього Пантеону України козацької доби.

До 1825 року храм так занепав, що керівництво Полтавської єпархії припинило в ньому богослужіння. Але в цю справу втрутився власник Сулимівки – Яким Якимович Сулима. 10 років він витратив на те, щоб відремонтувати церкву і в 1835 році відновити в ній богослужіння. Того ж року дерев’яну покрівлю було замінено бляхою. В 1841 році Яким Якимович помер і похований у родовій святині. У цілому тут поховано 8 представників славетного козацького роду.

Отож, церква неодноразово ремонтувалася: 1767, 1785, 1835, 1845, 1856 років.

У 1905 році вона зазнала суттєвих перебудов:

розібрано західну стіну бабинця й добудовано притвор із двоярусною дзвіницею;

добудовано тамбури перед північним і південним входами, а також ризницю;

змінено форму центральної бані, яку зробили дуже приземкуватою;

ліквідовано декоративні маківки на гребенях дахів бабинця й вівтаря.

Це дещо спотворило первісну композицію будівлі.

За радянських часів церкву і некрополь родини Сулимів було повністю пограбовано Тут перебував табір для військовополонених, стайня для коней та зерносховище. Наразі проведено реставрацію, відтворено іконостас.

Пам’ятку досліджено протягом 1977–1979 та 1988–1990 років (В. Іваненко, І. Іваненко, С. Юрченко, А. Шамраєва та інші) А протягом 1990-х років здійснено реставраційні роботи. За радянської влади церква стояла закритою, нині використовується за призначенням.

У роки незалежності тут було відновлено іконостас. На церковному подвір’ї збудували криницю. У день престольного свята Покрови сюди збираються прихожани Сулимівки та інших сіл, приїжджають священики Бориспільського району, щоб разом відзначити храмове свято та помолитися за майбутнє села.

Із Сулимівської церкви походять визначні пам’ятки українського малярства: відома ікона Покрова Богородиці (30-і рр. XVIII ст.) та портрети Сулими і Сулимихи (середина XVIII ст). Вони зберігаються в Національному художньому музеї.

Архітектура й внутрішнє убранство

Конструктивні особливості Свято-покровської церкви зумовлені неабияким мистецьким та інженерним талантом майстрів. Стиль архітектури, характер пласких пілястр невибагливого карниза, суворість масиву зближують її з київською церквою Миколи Притиска на Подолі (1631 р.) та Іллівською церквою в Чернігові (1649 р.). У внутрішньому просторі, як і в екстер’єрі, височить баня, що підкоряє собі неглибокий бабинець та вівтар. Завдяки цьому домінує прийом висотного розкриття простору.

Архітектори і мистецтвознавці вважають, що Сулимівська церква відзначається суворістю форми, притаманною оборонному будівництву XVII ст. Про це свідчать масивні стіни, високо розташовані вікна та відсутність декоративних прикрас на фасадах. Зовні скромна споруда мала багато прикрашений інтер’єр. Стіни її були вкриті живописом. До різьбленого іконостасу входила популярна на той час ікона «Козацька покрова», де зображено старшин, які оточують Петра.

Зовні церква прикрашена темно-зеленими куполами та увінчана ще тими, автентичними, козацькими хрестами, всередині розпису вже немає.

На церкві в різний час було встановлено 7 дзвонів: Скликун Великий (5 квітня 1629 р.), Суботник (28 червня 1684 р.), Благовіст (20 липня 1684 р.), Скликун Малий (1701 р.), Постовий (1750 р.). Були ще Скликун Менший і Кустицький (з с. Кустичі), але дати їх встановлення поки що невідомі.

Один із дзвонів важить 21 пуд 13 фунтів, на ньому напис:

«Для прославления имени Трёхипостасного Бога в честь Покрова Матери Божия и в память усопших в Бозе прародителя моего Генерального Хорунжего и вице-гетьмана Ивана Сулимы и родителя моего полковника Переяславского Симеона Сулимы даю сей колокол Малороссийской губернии владения брата моего Тайного Советника и Кавалера Якима Сулимы в село Сулимовку. Епископ Слободско-Украинский и Харьковский Христофор Сулима, 1802 г., мая 9 дня. Весу 21 п. 13 ф.».

Типологічно сулимівська церква належить до класичного в українській церковній православній архітектурі тридільного однобанного типу церкви. Щоправда, первісно вона була хоча й однобанною, проте триверхою – завдяки декоративним маківкам над бабинцем і вівтарем, накритими вальмовими дахами.

Центральна баня сферична, має світловий підбанник – восьмигранний зовні й циліндричний всередині (загальна внутрішня висота бані становить 17,25 м від підлоги до склепіння). Підбанник лежить на підпружних арках і трикутних пандативах. Бабинець перекрито циліндричним склепінням, вівтар – напівлотковим. Вікна з арковими перемичками розміщені досить високо, над ними – розпалубки. Декор в інтер’єрі обмежується профільованими імпостами на лопатках. Іконостас не зберігся.

Зовні форми пам’ятки монументальні: фасади членуються пілястрами, вінчаються масивним розкріпованим карнизом. Архітектурні форми прибудов 1905 року суголосні стилістиці самої церкви (схоже вирішення пілястр, карнизів, однаковий профіль цоколя, схожі форми двоярусних верхів церковної бані й дзвіниці).

Перший ярус дзвіниці тридільний, містить сходову клітку; другий ярус – восьмерик з арковими отворами дзвонів. Під дзвіницею є підвал, а під навою церкви – крипта.

За даними давнього інвентарного опису, сулимівська колекція складалася з:

«образов дерев’яних, куншту папірного о побіді Шведській, картини Хмельницького, образков папірних на двірми, картини запорожця, партрета Іоанна Сулими в рямах на холсту, конклюзії о вступленії на престол Єлизавети Пстровни в рямах простих…».

В 1740 році полковник Семен Іванович Сулима найняв талановитих художників (їхні прізвища поки що не встановлено), які витворили Іконостас Покровської церкви. Від нього зберіглося кілька ікон.

На храмовій іконі «Покрова Богородиці» триває свята літургія. На ній зображені жебрак і цар із царицею, гоноровитий гетьман і худорлявий засмучений січовик, сам полковник Сулима у зеленім жупані і вчений чернець. Всі разом, перед Богом усі рівні.

Серед сулимівських ікон є такі, що можуть конкурувати з творами Рубенса. Саме такою вважають фахівці ікону «Халев та Ісус Навин – розглядачі Ханаан – землі обітованої» на сюжет Старого Завіту. Творець цього шедевру – невідомий художник західної орієнтації.

Непоказна зовні, церква мала колись чудово прикрашений інтер’єр. Від розкішного різьбленого

Основна храмова ікона «Покрова Богородиці» – своєрідний ктиторський портрет, властивий для тогочасної доби, має величезне історичне, культове та родове значення.

На ктиторських портретах художники зображували осіб (навіть померлих), які підтримували церкву або монастир. Таке мистецтво існувало ще з часів Київської Русі і доповнювало зображення інтер’єрів православних храмів для прославлення благочинності і добрих справ зображуваних. У часи Гетьманщини ктиторами виступали гетьман і козацькі старшини. Меморіальний характер зображуваних не допускав нічого випадкового: обличчя поєднують типові риси з індивідуальною виразністю. Портрети малювали з натури або за описом чи за наявним оригіналом; замовляли копії з портретів іменитих предків.

Цікаву думку щодо ікони висловив Ф. Уманцев. Він переконаний, що на іконі зображено представників кількох поколінь Сулимів:

«У канонізованих образах царя, цариці та святих художник виявляє неабияке володіння новою живописною технікою. Але постаті козацької знаті він вирішує переважно засобами іконописного письма. Цей родинний портрет, що становить галерею яскраво індивідуальних типів, ніби відтворює живу історію старого козацького роду. Серед портретованих виділяється колоритна постать найвидатнішого представника роду – Івана Сулими, ватажка запорожців початку XVII століття. Плечі Сулими прикрашає горностаєве гетьманське вбрання. Митець прагне до показу в портреті всіх осіб у їхньому взаємозв’язку, відтворюючи атмосферу світської невимушеності».

Оскільки ця ікона – родинна, бо на ній зображено родину Сулимів, нема сумніву в тому, що на іконі зображено самого гетьмана Івана Михайловича Сулиму. Підходить опис «гонорового» гетьмана, з мужнім, чітко виразним обличчям, і одяг: поверх червоного урочисто-військового жупана з золотими ґудзиками – вишукана темно-синя мантія, обрамлена хутром горностая, скріплена зліва фібулою, що підкреслює шляхетне походження (гетьман Іван Сулима був не просто шляхтичем, а нащадком династії відомих лицарів герба «Сулима»). На передньому плані зображено візантійських царя Костянтина і царицю, що є традиційними постатями для іконопису.

Портрети Івана Федоровича Сулими, генерального хорунжого, Семена Івановича Сулими та його дружини Параски вважаються шедеврами українського живопису заключного періоду «козацького бароко».

Як дістатись?

Мурована церква стоїть у центрі села Сулимівка при дорозі з Баришівки й сіл Кучаків та Мала Стариця неподалік ландшафтного парку, що зберігся від садиби колишнього власника села. Церква є архітектурною домінантою села, а її дзвіниця – композиційний орієнтир на шляху з Кучакова в Сулимівку.

З Києва до Сулимівки можна дістатися маршрутом № 751, який здійснює 10 рейсів на день від станції метро «Лісова».

Фото: з архіву «Українське Реєстрове Козацтво», Роман Маленков, Іван Биков, А. Домбровський.

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook – сторінці і в Telegram – каналі.