Пам’ятки Київщини: Церква Святих Бориса та Гліба у Вишгороді

Церква Святих Бориса та Гліба – чинна церква, другої половини XIX століття у місті Вишгород, що на Київщині. В 1030 році на місці згорілої церкви Ярослав Мудрий збудував храм-усипальницю на честь святих Бориса і Гліба, куди були перенесені рештки святих мучеників, а в 1115 році онуки Ярослава звели кам’яний собор.

Зруйнований татаро-монголами храм відроджений протоієреєм Михайлом Сікачинським за проєктом архітектора Костянтина Тона. За радянських часів Борисоглібська церква у Вишгороді була перетворена на музей. Нині храм чинний.

17 червня 2023 року громада проголосувала за перехід храму святих Бориса і Гліба до Православної Церкви України. 5 вересня у храмі Української Православної Церкви на честь Бориса і Гліба вперше відбулася служба українською мовою.

Історія

Початок незвичайної історії Борисоглібської церкви припадає на 1020 рік. До цього тут існував дерев’яний храм святого Василія, який збудували, ймовірно, за часів правління Володимира Великого. Поряд із ним були поховані брати Борис і Гліб – перші святі. 1020 року святиня пережила сильну пожежу. Пізніше на місці церкви святого Василія за наказом Ярослава Мудрого побудували перший кам’яний храм на честь двох святих, і перенесли їхні мощі всередину у 1072 році.

Після того, як 1240 року Монгольським військом була зруйнована кам’яна церква, декілька разів на її місці було встановлено дерев’яну. Свідоцтва про першу таку церкву датуються 1614 роком. Наступна церква була зведена у 60-80-х роках XVII століття. Існують припущення, що вона була зруйнована у 1662 році при розоренні татарським військом Київських земель під час Московсько-польської війни. Вона проіснувала приблизно до 1744 року, коли було зведено третю дерев’яну церкву.

У 1852 році Міністерству державних маєтностей в західних губерніях було доручено підготувати для ремонту і відбудови православні храми. У 1860 році колишню дерев’яну церкву Бориса і Гліба було розібрано, а в 1861 на фундаменті історичної церкви розпочалося будівництво мурованого храму. Через недостатню кількість коштів нова церква виявилася меншою за історичну і зайняла лише половину первісного фундаменту. Остаточно будівництво та оздоблювальні роботи були завершені у 1862 році й 17 липня того ж року храм був освячений. Через брак коштів будівництво відхилилось від проєкту: замість п’яти куполів був зведений один, з трьох абсид залишилась одна. Після завершення будівництва Вишгородській церкві від Покровської був переданий іконостас. У 1863 році була зведена дзвіниця.

Після утворення Української РСР церква продовжувала працювати до кінця 1929 року, після чого її було зачинено, а з куполів зняті хрести. Восени 1943 року в район Вишгорода вийшли передові частини 1-го Українського фронту. В боях за визволення населеного пункту по храму Бориса і Гліба, в якому закріпилися сили Вермахту, радянською авіацією був завданий бомбовий удар. Після якого храм значно постраждав. Були зруйновані: дах, баня, шатро, а також частково була зруйнована дзвіниця. Крім того, згоріли всі дерев’яні частини будівлі, були знищені всі декоративні елементи інтер’єру. Частково зберігся лише фасад з елементами декору. Крім того, повністю зруйнованими були будівлі, що розташовувалися поблизу церкви: школа, дім священника тощо.

У 1987 році у храмі знову було дозволено проводити богослужіння. А у 1990 році його було передано російській православній церкві. У травні 1993 року розпочинається реконструкція церкви. До кінця року дахом була вкрита центральна частина, під якою розміщувався тимчасовий вівтар. Тому богослужіння проводилися лише в цій частині храму, де могло розміститися близько 200 осіб. 23 вересня 1996 року на дзвіницю був встановлений купол. Другий купол був встановлений 22 червня 1998 року. Того ж року вівтар був встановлений на належне місце і були завершені всі оздоблювальні роботи, після чого церква могла вмістити до 500 парафіян.

Екстер’єр

Церква мала витягнуту вздовж хрестоподібну форму і складалася з нави (ред. – поздовжня або поперечна частина простору споруди), гранованої абсиди (ред. – виступ будівлі, здебільшого півкруглий у плані) та притвору (ред. – прибудова перед входом в храм) до якого примикала дзвіниця. Довжина церкви за центральною навою була 34 м, ширина – 12 м, а висота від фундаменту до хреста – 21 м. Дах притвору був односхилий, нави – чотирьох схилі, абсиди – п’ятисхилі, виконані з листового заліза. Дзвіниця була виконана триярусною з високим гранованим шатром. Верхній ярус був декорований кілеподібним кокошником (ред. – напівкруглий або кілеподібний зовнішній декоративний елемент). На ньому розміщувалися дзвони до яких вели дерев’яні сходи. Всього дзвонів було п’ять, найбільший з яких важив близько 650 кг. Вхід до дзвіниці здійснювався через тамбур (ред. – прохідний простір між дверима в будівлях), який був добудований з часом.

Церква з дзвіницею мали чотири входи: по одній з південної й західної сторони, та дві з північної, одна з яких була «вівтарною». Вікна нижнього ярусу були більшими за верхні, що надавало ілюзію більшої висоти. Вікна були обрамовані прямокутною лиштвою (ред. – накладна планка, що обрамляє вікна або двері). Нава була декорована чергуванням високих та звужених лопаток (ред. – тонкий і плоский вертикальний виступ стіни).

Інтер’єр

Церква мала два престоли. Головний – на честь святих Бориса і Гліба, та невеликий боковий, з правого боку частини храму – в ім’я архангела Михаїла. Великі арки забезпечували належну відкритість інтер’єру. Для освітлення центральної частини храму – були розміщені вікна. Середня частина храму мала по п’ять вікон з південної та північної частини.

Вхідна частина храму була відділена від середньої дугуватою кам’яною аркою. В зимовий період ця частина відокремлювалася скляною перегородкою і слугувала теплою церквою. Також в ній розміщувалася пічка. У 1880 році ця частина була пофарбована олійною фарбою. На вході, з правої сторони, була розміщена ікона Стрітення Господнього, з лівої – зображення святого Бориса в повний зріст, виконане на полотні у дерев’яній рамі, на стелі було розміщено зображення Бога Отця. З одного боку церкви розміщувалась зроблена під мармур гробниця, на якій були зображені святі Борис і Гліб.

На дугоподібному куполі середньої частини храму розміщувалось полотно із зображенням Святої Трійці. Вище, всередині ліхтаря – великих розмірів зображення святих князів Володимира й Ольги – зі східного боку, та святі Борис і Гліб – з західного. На чотирьох кутах нижньої частини купола були зображені чотири євангелісти. Стіни цієї частини храму були вкриті олійною фарбою світло-блакитного кольору.

Вівтар був відділений від середньої частини храму дугуватою стіною. В ньому розташовувався престол, по обох боках якого були розміщені ікони із зображенням чотирьох новозавітних пророків на північній стороні, та чотирьох апостолів – на південній. Тут розміщувалась ікона Спаса Вседержителя з Божою Матір’ю й Іваном Хрестителем, чиї голови були вкриті срібними коронами.

Іконостас

Іконостас був переданий до Вишгорода Покровською церквою після завершення будівництва церкви Бориса і Гліба. Він був встановлений у 1862 році, а у 1884 його було позолочено. Іконостас був триярусним, прямим, з золоченими колонами й різьбленням, та традиційним для православних храмів розміщенням ікон. На правому боці іконостаса була розташована ікона святих Бориса і Гліба у срібній карбованій ризі й зі срібними позолоченими коронами, що разом важили близько 5 кг. На лівому боці був розташований список з Києво-Братської ікони Божої Матері, оригінал якої знаходився в Києво-Братському монастирі, на якому була зображена Божа Матір з позолоченою мідною короною. Ікона була виконана на липовій дошці висотою 1,3 м та шириною 85 см. Також в церкві знаходився давній список з (Володимирської) ікони Божої Матері, яку викрав вночі Андрій Боголюбов з Вишгорода у 1155 році. У верхньому третьому ряду розміщувалось розп’яття на 2,5 м хресті, поряд з яким були зображені Матір Божа й апостол Іоан Богослов.

В іконостасі, біля ікони Бориса і Гліба, розміщувався кіот (ред. – символічна захисна рама, або шафка). В нього було поміщено ікону Ісуса Христа зроблену в грецькому стилі, з пошкодженням лику. Згідно з історією, це пошкодження своїм списом зробив татарський воїн у 1666 році, після чого із нього потекла кров. А згодом воно стало схоже на рану зроблену на живому тілі, яка загоїлася. Ікону було виконано на липовій дошці висотою 1,3 м та шириною 85 см. У 1818 році до лику була додана позолочена срібна корона, яку пожертвував священник церкви Миколи Притиска, а у 1845 ікону одягнули в срібну ризу, що була пожертвувана жінкою яка приховала своє ім’я.

Що цікавого?

Поряд з церквою знаходився колодязь, який вважався чудотворним і на початку XIX століття у 1809 році був приблизно 8,5 м завглибшки. За місцевою легендою в ньому були сховані рештки святих Бориса і Гліба. Одного дня, щоб переконатись – з колодязя вичерпали всю воду, але нічого не було знайдено.

Як дістатись?

Від станції метро «Героїв Дніпра» їде автобус № 397 до міста Вишгород. У Вишгороді потрібно вийти на зупинці на вулиці Шолуденко. Далі пройтись до церкви потрібно буде пішки.

Читайте також: Пам’ятки Київщини: Ландшафтний парк «Добропарк» в селі Мотижин

Фото: з відкритих джерел.

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook-сторінці і в Telegram-каналі.

Автор: Пам’ятки Київщини