Пам’ятки Київщини: «Олександрія» у Білій Церкві – розкіш класу головних столиць Європи

Це надзвичайний і величний парк романтичного стилю в архітектурі пізнього класицизму. Державний дендропарк «Олександрія» є зразком пейзажної паркової композиції, основу якої складають рослини, архітектурні споруди, скульптури, водна гладь річки Рось та ставків. До того ж вона є найбільшим архітектурно оформленим ландшафтним парком України. Парк розташовується у північно-східній частині Правобережного лісостепу, за 80 км на південь від Києва на північно-західній околиці міста Біла Церква, на висоті 80-106 м над рівнем моря.

Історія

1774 року польський король Август Станіслав Понятовський отримав у довічне володіння від Речі Посполитої найбагатше тоді в Україні Білоцерківське староство. 13 грудня того ж року він передав його разом із будівлями у Варшаві великому коронному гетьману Польщі Францішеку Ксаверію Браницькому в нагороду за придушення хвилі селянсько-козацьких повстань – Коліївщини. До його нових володінь входили міста Біла Церква і Сквира, а також 134 села з населенням понад 40 тисяч чоловік. З цього часу Біла Церква стає приватним містом графів Браницьких.

1784 року Браницький подарував свої дружині графині Олександрі білоцерківський маєток. Вона, витончена натура, почала наводити в ньому лад. Парки європейських столиць, де вона неодноразово бувала, надихнули Олександру на створення не менш вишуканого парку у своїй головній резиденції. Для цього вона обрала ділянку віковічної діброви у західному напрямку, за 3 км від Білої Церкви, в урочищі Гайок. Назву парку дала на свою честь — «Олександрія».

Для будівництва парку з Європи було запрошено спеціалістів-паркобудівників.

Автором генерального плану забудови парку став французький архітектор Мюффо. Пізніше в парку працювали архітектори та садівники Ботані, Станге, Бартецький, Вітт, Єнс, які втілили в життя проект генплану та заклали основу паркових композицій, використовуючи існуючий лісостеповий ландшафт та природні діброві насадження. Одночасно зі створенням паркових насаджень почалося будівництво резиденції та інших архітектурних влаштувань. Перші роботи розпочалися 1793 року.

Багато рослин для парку завозили з Польщі, інших країн Європи й світу.

Найбільша частина території була призначена для художньої частини паркових облаштувань. До них належать Мала й Велика галявини з прилеглими архітектурними спорудами-капризами: Колонада «Луна», «Китайський місток», «Руїни», «Арочний місток», «Острів Марії», «Острів Троянд», різні види фонтанів, водоспадів та інші малі архітектурні форми. Разом з галявинами та дібровою, ставками та річкою Рось вони утворили єдиний парковий ансамбль. Алеї парку прикрашали бронзові і мармурові скульптури, вази.

1815 року Олександра Браницька привезла в Білу церкву з Берліна молодого садівника Августа Єнца, який протягом наступних 54 років працював у парку, створюючи все нові й нові композиції. Творінням його рук є ландшафтні композиції, які збереглися й до наших часів на Великій і Малій галявинах. Як подяку за його багаторічну працю та на честь 50-річчя його служби, господарі встановили в парку пам’ятну металеву колону.

У середині XIX століття парк «Олександрія» набув неабиякої слави. Його відвідували відомі люди того часу: Г. Р. Державін, О. С. Пушкін, Т. Г. Шевченко. Неодноразово тут бували відомі польські поети та художники: Ян Ліппоман, який написав про «Олександрію» вірші, Ян Бровінський, який після відвідування парку видав поему «Олександрія» тощо.

Реформа 1861 року, яка скасувала кріпацтво, позбавила Браницьких безкоштовної робочої сили. Із того часу розвиток парку «Олександрія» уповільнився. Практично до 1917 року в ньому виконувались роботи, пов’язані тільки з доглядом вже наявних об’єктів. Після скасування панщини, коли за роботу стало потрібно платити, художній образ парку щораз гіршав. Занепадала дорожня мережа, протоки островів замулювалися, острови зливалися з берегом, павільйони-капризи, зокрема «Руїни», ушкоджувалися й не відбудовувалися. Деякі інші декоративні павільйони («Люстгаус» тощо) перетворювалися на сараї.

Під час громадянської війни 1918—1921 років парк зазнав величезних втрат. Більшість архітектурних споруд була повністю або частково зруйнована. З «Олександрії» вивезли велику кількість цінних мармурових та бронзових скульптур, значних збитків було завдано й парковим насадженням.

З 1921 року «Олександрія» стає основною базою навчально-дослідного господарства. «Олександрія» отримує нову назву — парк ім. Ч. Г. Раковського. Виходячи з потреб відбудови господарства перших років Радянської влади час від часу, поволі «на цеглу» розбиралися зруйновані, або напівзруйновані споруди, вирубувалися дерева.

Площа парку використовувалась не з декоративною метою, як це мало бути, а задля добування деревинної маси. Ще більшої руйнації парк зазнав після рішення Білоцерківського окружного виконавчого комітету в лютому 1928 року про забудову на території парку водогону для міста.

У 1922 році рішенням Київського губернського комітету парк «Олександрія» був проголошений заповідником і до 1946 року входив до складу сільськогосподарського технікуму, а згодом інституту.

Велику руйнацію принесли парку роки Другої світової війни. Ще більше були зруйновані архітектурні споруди, пошкоджена або зовсім знищена значна частина дерев. Під час німецької окупації в 1943 році було зрізано понад 3 га вікових дерев сосни звичайної. Водночас на попередньому рідколіссі: зона Дідинця, Саду Катерини II та Потьомкіна — все вкрилося густим самосівом, знівелювавши попередній художній образ цих ділянок парку. Руїни споруд — палацу, флігелів, танцювального павільйона заростали самосієм.

Постановою від 10 квітня 1946 року рада міністрів срср передала парк «Олександрія» у віддання Національної академії наук України, якій він підпорядковується до нині. З цього часу розпочалися роботи з відбудови парку.

Було відновлено всі основні паркові споруди за винятком палацу і танцювального павільйону: головний вхід, Ротонда, Колона печалі, Великий водоспад, колонада Луна, Китайський і Арочний містки, фонтани. Одночасно були збудовані нові об’єкти — джерело «Лев», «Кругла альтанка», закладені нові паркові насадження.

У процесі реставрації й розвитку рослинного комплексу було визначено ландшафтні райони парку, проведено комплексну оцінку природних чинників території і ландшафтна таксація наявних насаджень, організовано центральне планувальне ядро, знайдено рішення нових ділянок у поєднанні з композицією парку в цілому. Була впорядкована і розвинена мережа алей, забезпечені водо- і електропостачання, каналізація.

Головні характеристики

Територія парку – це друга заплавна тераса річки Рось, що має рівнинний схил місцевості до річки. Рельєф доповнюється наявністю 3 балок, що витягнулися майже в меридіальному напрямку.

У композиції плану і стильової спрямованості архітектурних об’ємів та споруд Олександрія має спільні риси з іншими парками романтичного стилю. Стиль архітектури — пізній класицизм.

Парк розташований на площі 400,67 гектарів на березі річки Рось. Площа декоративних водойм парку (ставки та річки Рось) становить 21 га. Загальна довжина алей і доріжок становить понад 20 км.

Рослинність парку. Видовий склад дерев, кущів та трав’янистих багаторічників нараховує 2240 таксонів. Окремі рослини мають вік понад 200 років: сосни чорна та Веймута, ялівець віргінський, тюльпанове дерево, модрини польська та європейська, дуб червоний, гледичія колюча, глід рожевий махровий та ін. Особливу цінність становить багатовікова діброва парку, де окрім 300—400 вікових дубів, багато дерев і кущів вихідці з Північної Америки, Китаю, Японії, Кореї, Західної і Південної Європи, Криму, Кавказу, Далекого Сходу.

Музеями рослин можна назвати Велику (9 га) і Малу (4 га) галявини парку.

Архітектурні споруди та скульптури. З рідкісними, цікавими рослинами, галявинами та дібровою, до паркового ансамблю було включено і безліч архітектурних споруд різного цільового призначення, які гармонійно доповнювали парковий ансамбль. Серед них є чимало таких, що збереглися і до нашого часу.

Як дістатись?

Парк розташований за адресою: Київська область, м. Біла Церква, 13.

Маршрутне таксі на Білу Церкву відправляються з Києва від залізничного вокзалу (метро «Вокзальна») та Либідської (метро Либідська). Можна доїхати також електричкою, яка курсує до Миронівки із залізничного вокзалу (за розкладом) – виходити на станції м. Біла Церква.

Фото: Роман Наумов, Ростислав Маленков, Dmitrii Donec, Uk-Kamelot, Maxim Gavrilyuk, Pedro J Pacheco.

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook-сторінці і в Telegram-каналі.