Пам’ятки Київщини: Хутір Савки – етнографічний музей просто неба у селі Нові Петрівці

Хутір Савки – етнографічний музей просто неба, що розташований у селі Нові Петрівці поблизу урочища Межигір’я за 6 кілометрів від межі Києва. Основна тема музею – сільське життя XVIII–XIX ст.

Невелика садиба з притаманним їй українським побутом та речами, свійські тварини, город, все те, що є звичним для сільських мешканців і навряд чи їх здивує, для містян може виявитись справжньою несподіванкою і пригодою. Особливо, якщо все це можна не тільки роздивитись, а й відчути себе учасником всього, що відбувається навколо.

В експозиції музею немає жодного «експонату» під склом, натомість будь-який предмет побуту можна спробувати у дії. Історично-культурні надбання музею складають глиняні вироби 19 століття (горщики, глечики, макітри, гладишки, миски), предмети побуту та щоденного вжитку 18-19 століть (рогачі, граблі, молоти, сокири, ціпи, серпи, терези, хлібні діжі та інше), ремісничі знаряддя праці (ткацький та столярний верстати, прядки, гончарне коло, кузня).

Історія музею

Етнографічний музей виник з однієї садиби, яку господарю пощастило придбати у 2003 році. Садиба селянина була у геть занедбаному стані, тому відновлювали її зусиллями усієї родини. Вже влітку 2004 почали з’являтися перші відвідувачі новоствореного етнографічного музею. Спочатку кожен з команди музею, окрім господаря, пана Савки, вважав це розвагою, відрадою для родини. Діяли скоріше з цікавості, а трималося усе на голому ентузіазмі. Візити до садиби ставали дедалі частішими, гості починали захоплено відвідувати музей, цікавитися культурою українського народу та відзначати у садибі значущі родинні свята та життєві події.

Навесні 2005 року було споруджено перші господарські прибудови – клуню та кузню та збільшено наповнення предметами побуту. А уже влітку 2005 господар з сином вирушили у першу етнографічну експедицію селами Переяславщини. З того часу була освоєна чимала частина Київського та Житомирського Полісся. Новий етап в історії музею почався із відкриттям Дворянської садиби 10 жовтня 2009.

Архітектура та внутрішній устрій садиб музею

• Садиба заможного селянина

Одна із садиб музею – селянська, збудована 1786 року. Садиба побудована в зруб із тесаних соснових колод методом «лапа в лапу». Основою житла є дубові підвалини, які лежать на кам’яному фундаменті. Відповідно до народних вірувань житло вхідними дверима зорієнтоване на Південь, кут хати – на Схід, а задня частина хати, відповідно, на Північ. Сіни виконують роль прихожої кімнати та господарського вузла.

Водночас тут розміщується ткацький верстат, прядка-ковородка та скриня з родинними тканинами. Наступна кімната садиби називається коморою. Це традиційно господарська частина українського житла. У ній розташована майстерня столяра зі справжнім 90-річним столярним верстатом, та майстерня чоботаря з усіма необхідними інструментами. Під коморою розташований погріб, у якому сніг може зберігатися до червня. Всередині комора залишалася небіленою і використовувалась також для зберігання запасів їжі.

Світлиця за всіх часів вважалася центром родинного життя. Саме у світлиці розташовувались такі святі для кожного українця речі, як піч, стіл та Святий кут. З часів язичництва піч поважалася найбільше, оскільки містила у собі життєдайний вогонь. З приходом християнства центр домашнього світогляду було зміщено до кута.

 На куті стояли ікони, прикрашені найкращими рушниками та горіла лампадка. Також тут лежали церковні книги, свічки, стояв глечик з освяченою водою. На куті зазвичай сидів господар, також на це почесне місце садили поважних гостей. 

• Дворянська садиба 

Друга садиба з’явилась на території етнографічного музею 10 жовтня 2009 року. Вона була перевезена із села Мелені Коростенського району Житомирської області. Особливість архітектурного типу житла полягає у тому, що при її будівництві використовувались значно ширші соснові колоди з невибраною живицею. Хата має традиційний трикамерний устрій з удвічі більшою, ніж зазвичай світлицею. Через те, що це дворянська садиба – загальна площа кожної з кімнат більша від кімнат селянської хати у 1,5 – 1,7 раза.

Принципи будівництва садиби свідчать про древніші архітектурні традиції. Через погану шляхову сполученість, віддаленість тодішньої Волинської губернії та ускладнену прохідність поліського регіону у 17-19 століттях тут завжди спостерігалась найбільша консервація культурних надбань. Саме тому у сінях цієї садиби розташований бовдур, що в середині XIX століття вже майже не використовувався у житлах київського Полісся. Також особливістю архітектури є меншого розміру вікна та ширші й товщі дошки підлоги. Стріха обох садиб вкрита очеретом за дідівською технологією.

Гостини

Гостини до етнографічного музею – це унікальний за своїм змістом екскурс сторінками історії українського народу. Відвідувачів музею зустрічає родина з хлібом та сіллю, одягнута у національне вбрання, характерне для Київського Полісся. Поряд з господарями хутора стоять дідухи, як знак минулих поколінь і шанобливого ставлення до гостей музею.

Протягом екскурсії відвідувачі музею мелють борошно у кам’яних та дерев’яних жорнах, кують у кузні метал, перуть білизну у жлукті та труть конопляні мички. Староста хутору робить екскурс у походження древніх обрядових дійств та їх значення у сучасному світі. 

Експонати музею

Тематикою музею є селянське життя в Україні у період 18–19 століть. На його території розташовано два давні українські будинки та господарські будівлі. В цих спорудах зібрано велику кількість давніх предметів побуту з різних регіонів України: глиняний посуд, інструменти й знаряддя праці. Під стелею висять колиски: одна дерев’яна, а інша – виготовлена з тканини. Стіни прикрашені картинами й декоративними рушниками. Також тут зберігаються дитячі іграшки, книжки й журнали, надруковані у 19–20 століттях. Особливістю цієї садиби є малі вікна. Дахи обох будинків покриті очеретом.

Як дістатись?

Село Нові Петрівці розташоване недалеко від Києва і має автобусне сполучення зі столицею і сусіднім обласним центром Житомиром. З Києва сюди можна доїхати маршрутним таксі №795 від станції метро «Героїв Дніпра» та з площі Шевченка або ж власним авто автошляхами Р02 і Р69.

Читайте також: Пам’ятки Київщини: Спасо-Преображенський кафедральний собор у Білій Церкві

Фото: з відкритих джерел.

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook–сторінці і в Telegram–каналі.