Пам’ятки Київщини: Лиса гора у Києві

Лиса гора — це історична місцевість і пагорб у Києві, один із шести київських пагорбів, які мають назву «Лиса гора». Вона розташована на південний захід від району Видубичі, на правому березі річки Либідь, між Теличкою, Саперною Слобідкою та Багриновою горою. До цієї місцевості ведуть вулиці Лисогірська та Бескидська. Територіально Лиса гора входить до складу Голосіївського району столиці.

На території Лисої гори знаходиться регіональний ландшафтний парк, а також пам’ятка містобудування національного значення — Лисогірський форт Київської фортеці. Користувачем земель цієї території виступає Національний історико-архітектурний музей «Київська фортеця».

Ця місцевість є однією з найцінніших природних зон Києва, адже поєднує у собі виняткову природну красу з багатим історико-культурним значенням.

Історія гори

На північно-східному виступі Лисої гори, знаному як Лиса верхівка, археологи виявили залишки поселення доби трипільської культури. Це поселення, відоме як «Поселення трипільської культури в урочищі Лиса гора», постраждало під час зведення форту — культурні шари були частково знищені або переміщені. Сліди трипільської культури знайдено також на прилеглих територіях, зокрема біля підніжжя схилів Лисої гори, у заплаві Дніпра, в гирлі річки Сирець, а також у районі Корчуватого. Тут знаходили залишки жител, фрагменти розписаної кераміки, глиняні фігурки та мушлі.

Точна дата, коли ці землі перейшли до володіння київських монастирів, досі невідома.

Станом на середину XIX століття більша частина Лисої гори перебувала у власності Києво-Печерської Лаври, Видубицького монастиря та приватних осіб. Після зведення Дарницького залізничного мосту з’явилася потреба в укріпленні Києва, що й зумовило будівництво Лисогірського форту. За планом Едуарда Тотлебена форт почали споруджувати у 1872 році. Вигідне розташування гори — з природними укріпленнями у вигляді ярів і весняних повеней у долині річки Либідь — робило її стратегічно важливою.

Лисогірський форт мав складну інженерну структуру: бастіони, люнети, ретраншементи, равеліни, теналі. Насипи сягали 10–12 метрів заввишки, їх перетинали тунелі-потерни, викладені цеглою. У казармах могли розміщуватись тисячі солдатів, а автономне водопостачання забезпечувалося паровою машиною. У долині річки Либідь було збудовано казарми для інженерних підрозділів — нині це відображено в назві вулиці Саперно-Слобідська.

План фортеці був суворо засекречений: за його розголошення загрожувало заслання до Сибіру або навіть розстріл у воєнний час.

Згодом Лисогірський форт, у складі нової Печерської фортеці, отримав статус фортеці III класу. Із 1897 року його переобладнали під військові склади та в’язницю гарнізонного типу.

У 1906 році на півночі гори з’явилися шибениці, призначені для страти «державних злочинців». Засуджених привозили з Косого капоніра, а після виконання вироку їхні тіла ховали поруч. Деякі поховання збереглися донині.

У 1941 році, під час боїв за Київ, Лисогірський форт був важливим оборонним пунктом на шляху до Дарницького мосту. У спадок від того часу залишились німецькі аерофотознімки, які демонструють вигляд урочища та форту у 1940-х роках.

Після завершення війни територія знову опинилася під контролем військових — тут розміщували артсклади Київського військового округу. У 1970-х роках Лиса гора втратила своє стратегічне значення, і військові залишили територію. Один із військових об’єктів — так званий «радіооб’єкт № 7», що раніше глушив ворожі радіосигнали, був переданий Міністерству зв’язку для розміщення ретранслятора.

З 1982 року Лиса гора офіційно має статус природного парку. Проте її територія залишається малолюдною і відносно диким куточком природи у столиці. Поруч розташований ще один маловідвідуваний зелений масив — парк Покол.

Фауна Лисої гори

Лиса гора є унікальним осередком дикої природи в межах столиці. Зокрема, тут зафіксовано багату фауну кажанів — усі виявлені види охороняються Червоною книгою України та включені до Додатка II Бернської конвенції. Серед них:

Нетопир білосмугий (Pipistrellus kuhlii s. l.)
Пергач пізній (Eptesicus serotinus)
Вечірниця дозірна (Nyctalus noctula)
Вухань австрійський (Plecotus austriacus)
Вухань звичайний (Plecotus auritus)
Нічниця водяна (Myotis daubentonii)

Крім того, на території зустрічаються й інші види ссавців, зокрема:

Заєць сірий (Lepus europaeus)
Вивірка лісова (Sciurus vulgaris)
Ласка (Mustela nivalis)
Куниця кам’яна (Martes foina)
Лисиця руда (Vulpes vulpes)

Загалом на Лисій горі зафіксовано 21 вид тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, з яких 6 — представники флори, а 15 — фауни.

Природний статус та історична спадщина

Лиса гора є однією з найцінніших природних територій у Києві. Вона поєднує рідкісне поєднання високої природної та історико-культурної цінності. Тут створено цілу низку об’єктів природно-заповідного фонду:

Регіональний ландшафтний парк Лиса гора — заснований у 1994 році за ініціативи Київського еколого-культурного центру, площею 137,1 га (рішення Київради від 17.02.94 № 14).
Ботанічні пам’ятки природи місцевого значення: «Дуб Відун», «Дуб Григорія Кожевнікова», «Дуб Тотлебена», «Ополченський дуб» Всі ці дерева, віком 400–500 років, отримали охоронний статус у 2011–2017 роках, також за ініціативи КЕКЦ.
Пам’ятка природи місцевого значення: «Природне русло річки Либідь», розташована поруч.

Крім природної цінності, Лиса гора має вагоме історичне значення:

Лисогірський форт Київської фортеці — пам’ятка містобудування національного значення (118,7 га), охороняється згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2012 № 929.
Археологічна пам’ятка «Поселення трипільської культури в урочищі Лиса гора» — рештки кераміки та фрагменти культурного шару ІІІ тис. до н. е. (рішення Київської міськради від 17.11.1987 № 1112).
Центральний історичний ареал Києва — частина території Лисої гори включена до нього відповідно до наказу Міністерства культури та інформаційної політики № 599 від 02.08.2021.
Зона охоронюваного природного ландшафту — визначена рішенням виконкому Київради від 16.07.1979 № 920 та розпорядженням КМДА від 17.05.2002 № 979.

Цікаві факти

Згідно з Коротким топонімічним словником «Київ», назву «Лиса гора» в історії міста вживали щодо шести різних підвищень. Крім відомої Лисої гори біля Телички (також званої Дівич-горою), цю назву мали:

Чортове (Хрещатицьке) Беремище — пагорб на території сучасного парку Володимирська гірка (схил Михайлівської гори).
Юрковиця — стародавнє урочище на Подолі.
Западинка — або найвища з її піщаних гір, за іншими джерелами — ще одне окреме підвищення.
Піщане підвищення між Чортороєм і селищем Троєщина та Вигурівщиною (лівий берег).
Відсутнє зараз підвищення на Верхній Солом’янці, біля річки Либідь.

Це свідчить про глибокі архетипічні уявлення, пов’язані з «лисим» пагорбом — відкритим, вітряним і часто містичним місцем.

Лиса гора не раз ставала джерелом натхнення для митців. Модест Мусоргський у 1867 році написав симфонічну поему «Іванова ніч на Лисій горі», яка пізніше стала основою для балету «Ніч на Лисій горі» у постановці Миколи Римського-Корсакова.

У 2010 та 2012 роках аматорською студією «Горизонт-А» знято два документальні фільми під загальною назвою «Лисогірський форт». Перший фільм присвячено архітектурі форту, другий — природному середовищу Лисої гори.

У 2012 році вийшов роман-містерія «Лиса гора» письменника Сергія Головачова (видавництво «Каяла»). У книзі зібрано колоритний набір персонажів: від наркоманів до неоязичників, від «польових відьом» до божевільних інквізиторів. Твір є водночас сатирою та містичною одою київським пагорбам.

Також відомо, що у 2015 році Лиса гора увійшла до переліку семи найбільш містичних місць України.

Окрім того, між цією горою та історичною місцевістю Корчувате розташоване урочище Поколіть, де ховається унікальний водоспад та острів Галерний, що технічно є півостровом. Ці природні об’єкти маловідомі широкому загалу й не згадуються в жодному туристичному довіднику.

Як доїхати?

Дістатися до Лисої гори у Києві доволі просто, хоча й трохи незвично, адже ця місцевість не має чіткого туристичного входу чи розгалуженої інфраструктури. Найзручніше розпочати маршрут з району Видубичів — це найближча до Лисої гори транспортна розв’язка. Сюди можна доїхати метро (станція «Видубичі», зелена гілка), а також численними автобусами чи маршрутками. Вийшовши зі станції метро, потрібно перейти на інший бік Наддніпрянського шосе — пішки або через підземний перехід. Далі варто рухатися у бік Лисогірської вулиці, яка поступово веде до підніжжя гори. Вхід до території Лисогірського парку не позначений яскравими покажчиками, тому слід орієнтуватися на невеликі стежки, що починаються неподалік залізничної колії.