Пам’ятки Київщини: Меморіальний музей Марка Вовчка у Богуславі

Музей-садиба Марка Вовчка в Богуславі є філіалом Музею історії Богуславщини. Його відкрили в 1985 році на честь 100-річчя перебування Марії Вілінської – письменниці, відомої під псевдонімом Марко Вовчок в Богуславі у будинку, де вона проживала в 1885-1886 роках.

Музейний фонд складається з близько 500 експонатів та представлений у 5 виставкових кімнатах. В експозиції – оригінальні речі письменниці, вишивка, листи. Подвір’я перед музейним будинком засаджене квітами, серед яких встановлено пам’ятник Марко Вовчок авторства Тараса Братерського.

Історія музею

За сприяння та безпосередньої участі Заслуженого працівника культури, директора богуславського краєзнавчого музею Бориса Левченка, створено меморіальний музей-садибу Марка Вовчка у будинку, де письменниця мешкала у 1885-1886 роках, та встановлено погруддя письменниці роботи скульптора Тараса Братерського. 10 серпня 1985 року, у 100-літній ювілей перебування Марка Вовчка у місті, відбулося відкриття пам’ятника та музею-садиби Марка Вовчка у Богуславі.

Експозиція музею

Експозиція музею, присвячена богуславському періоду у творчості Марка Вовчка, зосереджена у п’яти кімнатах будинку.

У першій кімнаті, при самому вході до якої, стоїть пам’ятник письменниці, а на стіні – її висловлювання: «Живу і мислю думою одною про ті світлі часи, коли людина стане володарем своєї долі, свого щастя». Далі у кімнаті – матеріали, що дають уявлення про формування особистості письменниці до приїзду в Богуслав (1833-1885 роки). Окремі факти її біографії, портрети оточення, літературні досягнення… Як, наприклад, знайомство із німецьким композитором Едуардом Мертке в 1864 році й результат цього спілкування – вихід у світ збірника «200 українських пісень».

Друга кімната, присвячена богуславському періоду життя Марка Вовчка, де відтворено інтер’єр початку XX століття – піаніно, майстерно розписане ліжко, шафа. Тут, у Богуславі, вона мешкала з 10 серпня 1885 року до кінця червня 1886 року.

10 серпня 1885 року Марія Олександрівна Вілінська разом зі своїм чоловіком Михайлом Дем’яновичем Лобач-Жученком – керівником третього Богуславського округу оселилася на тодішній околиці міста, в орендованому удільним відомством будинку мирового судді Володимира Антоновича Колосовського. Спочатку приїхав чоловік Марії, Михайло Лобач-Жученко. У своїх листах до дружини він писав, що хата сільська, лише «має панські широкі половиці», додаючи до листа план будівлі. Письменниця приєдналася до сім’ї пізніше. Довгі роки напруженої праці та переживань, пов’язаних із літературними скандалами й особистими проблемами, арешт та заслання сина, якому вона, попри свої зв’язки, не змогла допомогти, спричинили важку хворобу. Вона обстежувалася у київських лікарів, і на додачу до серцевих проблем, у неї виявили ще й онкологічне захворювання. Однак від оперативного втручання Марія відмовилася.

Всі ці фактори призвели до того, що у Богуславі вона фактично ні з ким не спілкувалася та перебувала у вкрай депресивному стані; за спогадами її чоловіка «могла тижнями, місяцями не виходити з хати». На щастя, страшний діагноз у 1886 році було спростовано. Важка хвороба онука Бориса теж певним чином посприяла поверненню до нормального життя – Марко Вовчок зосередилася на клопотах за хворим. Наприкінці червня 1886 року подружжя переїхало до с. Хохітва.

Наступна, третя кімната, розповідає про перебування Марка Вовчка у Хохітві. Саме, з кінця червня 1886 року до грудня 1893 року подружжя Лобачів мешкало у сільському будинку, що колись належав графам Браницьким, а пізніше викуплений удільним відомством під контору та помешкання керівника. Тут письменниця вже «ожила» і навіть повернулася до літературної діяльності. Загалом на Богуславщині родина Лобач-Жученків прожила майже дев’ять років.

Щодо інтер’єру кімнати, то тут зібрано дещо з речей кінця XIX – початку XX століть: вигадлива люстра, стіл зі стільцями, дерев’яна скриня. На стінах фотокопії архівних матеріалів, що стосуються цього періоду життя Марка Вовчка. Зокрема, вражає репродукція портрета Лева Толстого, виконаного С. Хазіним. Якщо придивитися уважно, то видно, що одяг письменниці утворює рядки її «Крейцерової сонати», котрий Марія переписувала з чоловіком у 1890 році.

Четверта та п’ята кімнати музею присвячені останнім рокам життя (1893-1907) видатної літераторки. Наприкінці 1893 року подружжя Лобачів переїздить до Саратова. Але Марія Олександрівна ще раз відвідала Богуславщину. У жовтні 1896 року вона приїздила сюди збирати показання свідків на захист свого чоловіка, що став жертвою наклепу. Свідчення 129 осіб – мешканців Богуслава, Хохітви, Стеблева, були нею власноруч переписані й передані судовому слідчому.

В останні роки свого життя Марія Олександрівна не раз виявляла бажання відвідати ці мальовничі місцевості над Россю. Зокрема, в експозиції є лист, у якому Марко Вовчок з ностальгією згадує «милу Рось» та її зелені береги, де так вільно дихалося…Після виходу чоловіка у відставку подружжя назавжди вирішило повернутися до Богуслава, але обставини склалися так, що Лобачі переїхали до Нальчика, де письменниця й померла 10 серпня 1907 року.

Марко Вовчок: коротка біографія

Марко Вовчок (літературний псевдонім Марії Олександрівни Вілінської) народилася 10 (22) грудня 1833 року в маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії у збіднілій російській дворянській сім’ї.

Деякий час Марія жила в Орлі у рідної тітки – Катерини Мордовиної, на правах «бідної родички» з притулком у кутку за ширмою. Фактично вона мусила бути за няньку для дітей тітки. Тоді мати віддала дочку в приватний пансіон у Харкові. На канікулах дівчина поверталася в маєток тітки й мала змогу у її салоні спілкуватися з відомими письменниками й фольклористами, які його часто відвідували. Саме там Марія познайомилася з українським фольклористом і етнографом Опанасом Марковичем – на той час він відбував заслання в Орлі за участь у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства і був старшим за дівчину на 11 років. У 1850 році сімнадцятилітня Марія вийшла за нього заміж. Проживаючи в 1851–1858 роках з чоловіком у Чернігові, Києві, Немирові на Вінниччині, й супроводжуючи його в етнографічних експедиціях, Марія Олександрівна досконало вивчила побутове життя, звичаї, культуру і мову українського народу.

У 1957 році вийшла друком перша україномовна збірка, яка містила 11 творів Марії Вілінської під назвою «Народні оповідання». Існує версія, що псевдонім «Марко Вовчок» придумав для письменниці її перший видавець – Пантелеймон Куліш. У її щоденнику є свідоцтво про те, що вона свій псевдонім не любила і називала його «прізвиськом». Книжка «Народні оповідання» одразу стала надзвичайно популярною серед української інтелігенції й привернула увагу до творчості письменниці

У спілкуванні Марія, як стверджували її знайомі-сучасники, була небалакучою, «вовчкуватою». Ганна Барвінок, дружина Пантелеймона Куліша, згадувала про неї: «…Була мовчазна, мало говорила, так що трудно було узнати її розум. Може, од того Куліш назвав її «Вовчком», що вона наче злякана, мовчуща!». Можливо, ця «вада» характеру письменниці була наслідком її гіркого дитинства.

Пантелеймон Куліш покохав Марію і розлучився зі своєю дружиною. Він називав її «мовчущим божеством», порівнював її душу з крутим берегом, на якому ростуть незрушні сосни і до якого йому так і не вдалося причалити.

Під час довготривалого перебування за кордоном (1859–1867) у Франції, Німеччині, Швейцарії, Італії Марко Вовчок розірвала шлюб з Опанасом Марковичем. У європейський період своєї творчості письменниця писала оповідання та казки французькою мовою, друкуючи їх в паризькому «Журналі виховання й розваги», не полишала працювати й над різножанровими україномовними творами.

У 1867 році Марко Вовчок зблизилася з публіцистом Г. Єлисеєвим – видавцями журналу «Отечественные записки», і до 1872 року вела у ньому рубрику зарубіжної літератури, а також публікувала свої російськомовні твори й переклади російською європейських класиків з французької, англійської, німецької, польської мови, й зокрема, п’ятнадцять романів Жуля Верна. Крім того, одночасно видавала журнал, у якому підіймалися питання жіночої емансипації. У 1871 році вийшло 12 чисел цього видання, а в 1872 – п’ять. «Мене дуже тепер хвилює думка, скільки б могли зробити жінки, священицькі доньки й дружини, і що вони нічого не роблять», – написала письменниця.

У 1872 році сталася доволі неприємна подія – 19 літераторів визнали Марка Вовчка винною у плагіаті. Річ у тім, що до перекладів казок Андерсена вона долучила молодих перекладачок із провінції, бо була дуже завантажена іншою літературною роботою, але переведені ними тексти, навіть не читаючи їх, підписувала своїм іменем. Після цього скандалу письменниця на якийсь час переїхала жити до знайомих в глушину Тверської губернії.

У 1878 році вона вдруге вийшла заміж. Її чоловіком став значно молодший за неї молодий офіцер Михайло Лобач-Жученко, якого часто переводили по службі з одного місця до іншого і наступні 29 років Марко Вовчок мешкала в різних місцевостях, де доводилося служити її чоловіку.

Померла Марко Вовчок у віці 73 років – 28 липня (10 серпня) 1907 року від раку мозку і була похована у кавказькому містечку Нальчику, де на той час мешкало подружжя. Іван Франко відгукнувся на смерть письменниці такими словами: «Зломала ся велика сила. Закотилася ясна зоря нашого письменства. Умерла Марія Маркович, по другому мужу Лобач… невблаганна смерть скосила сю велику силу».

Як дістатись?

До Богуслава з Києва від станції метро «Видубичі» кожну годину-півтори вирушає маршрутне таксі (приблизно 120 кілометрів). Можна також зі столиці добратись електричкою або потягом до залізничної станції «Миронівка», звідти до Богуслава їхати автобусом (23 кілометри).  Музей-садиба Марка Вовчка розташована на однойменній вулиці, у будинку під номером 15, неподалік від парку Небесної сотні.

Читайте також: Пам’ятки Київщини: Гора Могила у Витачеві

Фото: з відкритих джерел.

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook-сторінці і в Telegram-каналі.