Пам’ятки Київщини: Микільська церква у Білій Церкві, завдячує своєю появою гетьманові Івану Мазепі

Центральну площу Білої Церкви – Соборну – формують Спасо-Преображенський собор і Костел святого Іоанна Хрестителя, що є не лише окрасою, а і центром духовного життя міста. Поряд з цими пам’ятками архітектури XIX століття зберігся маленький затишний храм Святителя Христового Миколая (більш відомий у місті як Миколаївська, або Микільська церква).

Микільська церква – це найстаріший храм древнього міста, його передісторія сягає до дерев’яної церкви, яка стояла тут ще у XVI столітті. Пам’ятка українського бароко із понад двохсотлітньою історією завдячує своєю появою гетьманові Івану Мазепі.

Історія

Гетьман Мазепа уподобав Білу Церкву в розквіті своєї могутності. За народними переказами, він зібрав в тутешньому замку всі свої скарби після доносу Петру про «зраду» фастівського полковника Семена Палія. Розраховуючись закріпитися в Білій Церкві надовго, гетьман заклав тут церкву. Про це свідчить напис, висічений на металевій платівці, знайденій в 1842 році у фундаменті північної стіни. Ця платівка і святі мощі, про які згадується в написі, зберігались в хрестоподібному заглибленні великого вапняку, закладеного в фундамент при заснуванні храму.

Місце для церкви було обрано не випадково. Один з її дослідників викладач Київського університету Бутник-Сіверський писав, що в 1838 р. неподалік від Микільської церкви Олександра Браницька будує Преображенську церкву, дзвіниця якої була споруджена серед руїн вівтарної частини якогось стародавнього храму.

План храму не має аналога серед пам’яток української архітектури XVII–XVIII століть, його розміри нагадують розміри таких стародавніх храмів, як Орининська церква в Києві (1037 р.)або Успенський собор Єлецького монастиря.

На початку XVII ст. споруджується дерев’яна велика церква святого Миколи, яка була на той час головним храмом міста. В її стінах у 1620 році проводив службу Єрусалимський патріарх Феофан. Тут у різні часи були присутні на богослужінні знатні представники козацької старшини, зокрема, гетьман Богдан Хмельницький. Також відвідував церкву король польський Ян Казимир. Територія Миколаївської церкви стала місцем поховання знатних містян, священнослужителів, захисників міста.

У кінці XVII століття дерев’яна церква зазнала значних руйнувань унаслідок пожежі. Тож, сучасна Микільська церква закладена в 1706 р. на місці її попередниці. За планом – це великий трипрестольний храм, який не був повністю втілений у камінь, бо такі події як втеча з України Мазепи, Прутський мир (1711 р.), передача Білої Церкви Польщі перешкодили завершенню будівництва.

Поляки, переслідуючи православ’я, насаджували католицизм, а тому висвячено було лише південну частину храму як маленьку прихідську церкву. До 1783 р. побіля неї знаходився цвинтар.

В 1799 р. церковна будівля постраждала від пожежі. Після освячення Преображенського собору в 1839 р. Микільська церква припинила своє існування. Північна частина її була розібрана, а південна (нинішня Микільська церква) полягла в руїнах. І лише в 1852 р. настоятелю Преображенського собору Петру Гавриловичу Лебединцеву (1819–1896 рр.) – автору багатьох праць з історії та археології Києва й Білої Церкви, кафедральному протоієрею, який, до речі, 6 травня 1861 р. відправляв панахиду по тілу Т. Г. Шевченка в Київській церкві Різдва Христового на Подолі) – вдалось відновити південну частину і зберегти її для нащадків.

Разом з Преображенським собором Микільська церква була окрасою однієї з головних площ міста у XIX ст. – Соборної. У цей час вона набуває сучасного вигляду, оздоблюється монументальним живописом, авторство якого не встановлене.

29 червня 2023 на засіданні Білоцерківської міської ради було ухвалено рішення передати Микільський храм в користування ПЦУ.

Реліквії церкви

Однією з реліквій церкви був шматочок «животворного древа» з Хреста Господнього, вправленого у золотий хрестик. За легендою це був подарунок Браницькому князю Потьомкіну-Таврійському на честь взяття ним Очакова. В церкві зберігалися рідкісні стародруки – «Євангеліє» в золотій оправі (1634–1636 рр., Львів), «Євангеліє» (1657 р., Московська друкарня).

Також в церкві зберігалося намисто молдавської княжни Розанди Лупул, дружини гетьманича Тимоша Хмельницького. Пізніше намисто було передане до Білоцерківського краєзнавчого музею, а потім було вилучене радянською владою для продажу за кордон.

Інтер’єр

Згідно з описом церкви 1902 р., зробленим законовчителем Білоцерківської гімназії, священником Н. Сараєвським, в церкві було два старовинні триярусні неповні іконостаси, датовані першою чвертю XVIII ст. – точна копія ікон головного іконостасу Київського Софіївського собору. Він твердить, що це живопис епохи козацтва і виконаний він у візантійському стилі. За його припущенням, частина ікон перейшла з Микільської дерев’яної церкви.

На початку XX ст. богослужіння тут вже не велось. Ця церква як чинна культова споруда була закрита однією з перших у місті в 1926 р. Настоятель Преображенського собору священник О. Рудицький переносить ікони, які вціліли, на зберігання в кімнату біля дзвіниці, щоб згодом створити музей. За свідченням старожилів, він діяв у 20–30 рр.

Риси храму

В середині 60-х рр. церковна будівля була капітально відремонтована і зараз це прямокутна в плані споруда (14,6X14,8 м), висотою 11,7 м, розділена на два приміщення – вівтар і південну частину. Північна частина відсутня, і це робить будівлю асиметричною. Кожне з приміщень має окремий вихід. Східний фасад з підвищеною середньою частиною увінчують три невеликі бані. Під центральним склепінням в нішах збереглись зображення ликів святих (серед них образ св. Миколи).

Як дістатися?

Дістатися до Білої Церкви з Києва можна прямим автобусом від автовокзалу «Видубичі». З автовокзалу Білої Церкви до храму легко дійти пішки, прямуючи вулицями Ярмакова та Шевченка до вулиці Гагаріна, або доїхати на таксі.

Читайте також: Пам’ятки Київщини: Руїни палацу Остен-Сакен

Фото: з відкритих джерел.

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook-сторінці і в Telegram-каналі.