Пам’ятки Київщини: найстаріша дерев’яна церква Центральної, Східної, Південної України

«До створення видимого світу повстав проти Бога архангел Люцифер. Виступив проти сатани один з найвищих янголів Божих – архангел Михаїл. І сталася на небі війна…» (Лк. 10, 18).

Недарма в Україні, яка б’ється з різноманітними загарбниками, шанують святого Архистратига. З давніх-давен у нас на його честь зводяться сотні храмів. Він є покровителем нашої столиці. А фастівський Храм Святого Архистратига Михаїла (який для збереження перевезено в Музей «Пирогово») – найдавніший з усіх збережених донині дерев’яних церков Центральної, Східної та Південної України. Він пережив багато буремних віків української історії, витримавши потопи, шторми, війни, загарбання, зберігши свою прадавню виразну українську ідентичність.

Історія

Спочатку Храм Михаїла належав до греко-католицької церкви. Вважалося, шо його збудовано не пізніше 1600-го року. Також існували інші суперечливі версії. Остаточно крапку в цьому питанні поставив радіовуглецевий аналіз колод Інститутом геохімії Національної Академії наук України: вони датуються 1528 роком. Храм перевезено до музею з села Дорогинка Фастівського району Київської області 1971 року. В його зовнішньому вигляді збереглися надзвичайно древні, архаїчні особливості. Тут він діє для вірян з 10 березня 1990 року і належить до Православної церкви України.

Подібні дерев’яні церкви першими поставали на українській землі ще за святого Володимира Великого чи навіть напівлегендарних князів Аскольда та Діра (ІХ ст.). На старовинних українських гравюрах і малюнках найчастіше зображено саме такі споруди — тридільні, з чотиригранними наметовими перекриттями та низьким опасанням (дашками від дощу та снігу).

Отож, пам’ятає храм багато — і Литовське князівство, і утворення Речі Посполитої, і вільні козацькі часи, і Руїну, і біскупщину (коли разом із селом був у власності католицького єпископа), й імперський синодальний період, і червону чуму срср. Відповідно й мусив переходити від православних до уніатів, а то й геть стояти пусткою. Але попри все знову й знову повертався в рідне православ’я.

Достеменно відомо, що 1751 року, за поляків, храм капітально відремонтували. Те саме було зроблено й у 1852, цього разу коштом державних служб російської імперії. На жаль, водночас з «імперським» ремонтом первісні чисті лінії церкви було порушено добудовою дияконника, ризниці та незугарного тамбура. Натомість чудову барокову дзвіничку безжально розібрали (її зображення збереглися на малюнку українського етнографа французького походження Домініка П’єра Де ля Фліза). Якимось дивом нову дзвіницю не прибудували на російський манер до бабинця, а спорудили за українською традицією — окремо від церкви.

Наприкінці ХІХ ст. храм належав до «бідного» 5-го розряду (тобто до нього було приписано десь із півтисячі парафіян). Як випливає з архівних документів, прекрасний іконостас церкви не становив для імперських чиновників ніякої цінності, вважався старим та вартим заміни. Диво, що його не розібрали або не перемалювали за новою академічною модою. Ще більшим дивом є те, що іконостас та власне храм уникли цілковитого знищення під час військових змагань і комуністичного богоборства.

Але 1930-тих церкву було остаточно закрито й приречено на поступове руйнування. Урятувало його створення в селі Пирогово на Київщині Музею народної архітектури та побуту України. Колектив найбільшого у світі скансена фактично врятував храм. На нове місце його перевезли 1971 року, досить швидко зібрали й відреставрували, надавши первісного (до 1852 р.) вигляду.

Відреставрували також славетний іконостас. Виконаний у стилі українського бароко невідомими майстрами київської школи протягом 1690-1750-х років, різьблений з липи, посріблений та позолочений, він є справжнім шедевром сницарства та ікономалярства. Особливо вирізняються в іконостасі вишукані царські врата і чотири намісні образи, рівних яким не віднайти і в знаменитих іконописних збірках Києва, Львова та Луцька.

Стиль і структура

Храм зведено у формі тризубого «вітрильника», у якому середня «щогла» ширша ти вища за бічні. Зруби із соснових брусів поставлені вряд із заходу на схід. Східний зруб (вівтар) — шестикутний, центральний (неф) та західний (бабинець) — прямокутні. Над кожною частиною храму височить шатровий дах. Бані, як і дах, покриті ґонтом, а стіни обшиті вертикальною шалівкою. Кожну баню завершує ажурний кований хрест.

Місцеві розповідають, що вже в Пирогово в храмі сталося божественне чудо. До щойно відкритого храму мешканці Пирогова принесли ікону Божої Матері «Годувальниця» кінця ХIХ ст. Вона була настільки потемніла від часу, що обриси Богородиці з Немовлям ледь проглядалися. Але коли перед іконою зазвучали церковні молитви, вона оновилася.

Також говорять, що в Свято-Михайлівській церкві хворі почали зцілюватися – і зцілюються донині.

Як дістатись з Києва?

До «Музею просто неба в Пирогово» з Києва можна дістатись:

• маршрутним таксі № 507 від Центрального залізничного вокзалу;
• тролейбусом № 11 від метро ВДНГ;
• маршрутним таксі № 496 від метро Лук’янівська;
• маршрутним таксі № 576 від метро Академмістечко.

Фото: Uk-Kamelot, uatravel.info, Київ Фото.

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook – сторінці і в Telegram – каналі.