Пам’ятки Київщини: унікальна козацька Свято-Миколаївська церква у селі Синява

Церква у селі Синява унікальна – це дерев’яний п’ятибанний козацький храм, зведений у 1730 році. Це рідкісний храм, оскільки святинь такого віку на Наддніпрянщині збереглося мало. Будівля церкви так само гарна, як і назва села. Оглядати її знавці радять з усіх боків, так само як скульптуру. План її фундаменту закладено у формі рівно плечового хреста, вона симетрична всюди, окрім того місця, де під час реставрації зробили прибудову у вигляді псевдоросійської дзвіниці. Обходячи довкола церкви, це місце легко помітити.

Село Синява має герб і прапор, ці символи офіційно затверджені місцевими депутатами. Деталлю герба Синяви є маленька перлинка села – дерев’яна Миколаївська церква.

Церкви такого типу, крім Київщини, зустрічалися дуже рідко. Гадають, що ці будови з витворами народних майстрів однієї школи, що сформувалися на стародавніх будівельних традиціях Києва та його околиць.

Історія

У селі Синява діяло в давнину дві дерев’яні церкви: Воскресіння Господнього побудована у 1649 році та Святого Миколая Чудотворця. Церква Святого Миколая існувала вже у 1665 році, але була спалена татарами і вдруге відбудована у 1730 році.

У 60-х роках XIX ст. до вівтаря було добудовано ризницю, а в 1878 році до церкви прибудована дзвіниця та бабинець. Поблизу Синяви розташоване красиве урочище Божі Гори, де, за легендою, у III ст. готи забили ватажка антів Божа. Тут і донині ростуть сучасники тих дубів, з яких було збудовано церкву, і на яких її поставлено. Грубезні колоди-фундаменти укладені прямо на українську землю і за 280 років анітрохи не підгнили. Щоправда, цьому зарадило і традиційне опасання, вочевидь встановлене на оптимальній висоті.

У часи атеїзму церкву Воскресіння Господнього було спалено, а церкву Святого Миколая – зачинено.

1990 року, стараннями нині покійного протоієрея Петра Ковальчука, церкву відновлено.

У 2018 році віряни релігійної громади УПЦ (МП) без погоджень із Київською ОВА та Міністерством культури України розпочали реконструкцію церкви Святого Миколая Чудотворця, на яку в них немає будь-яких документів. Через увагу громадськості та охоронних організацій роботи були зупинені. У 2023 році самовільну реконструкцію будівлі відновили. Проведені роботи на пам’ятці спотворили зовнішній архітектурний вигляд та призводять до руйнації матеріалу, з якого побудовано церкву.

22 лютого 2023 року парафія змінила церковну юрисдикцію та перейшла з УПЦ (МП) до ПЦУ.

Архітектура

В архітектурі церкви найяскравіше виявлено риси, що відрізняють дерев’яні церкви Придніпров’я від церков Галичини. В дерев’яних будовах Галичини одна чи три бані виростають з єдиної основи трьох, переважно прямокутних зрубів, об’єднаних опасанням на кронштейнах або стовпах. У Миколаївській церкві гранчасті масиви всіх п’ятьох зрубів, що виростають прямо з землі, відокремлені один від одного глибокими западинами. В цьому полягає одна з найістотніших рис дерев’яної архітектури Придніпров’я, яка червоною ниткою проходить через усе будівництво XVIII ст.

Бічні зруби Миколаївської церкви поставлено навколо центрального так, що між ними утворюються глибокі западини, внаслідок чого чіткими світлотіньовими контрастами виділяється кожний зруб зокрема. Вони як окремі об’єми композиційне групуються навколо центрального об’єму, створюючи виразну пірамідальну композицію. Завдяки навісові над підвалинами, здійснено плавний перехід від землі до стін, які мають помітний нахил до центра. Церква стоїть на грубих дубових підвалинах з великими залишками, що виступають за площини стін. Підвалини захищені від дощу невеликим дашком, схожим на низеньке опасання.

До прибудови недоречної псевдоросійської дзвіниці (кін. ХІХ ст.) вона була цілком симетрична, являючи в плані рівнораменний пластичний хрест. Але й нині цю церкву слід неодмінно оглядати як скульптуру, обходячи навкруги.

Карнизи церкви оздоблено лаконічним різьбленим орнаментом, але чомусь не в усіх зрубах. Зате кожний зруб складено з відчутним нахилом стін до центру. Цей поширений в українському зодчестві манір у синявській церкві стає просто таки хрестоматійним, надзвичайно пожвавлюючи обриси храму, а всередині створюючи ефект значного збільшення висоти.

Церковне обійстя обсаджене старими соснами, на рідкість суголосними зі старою церквою, яка увійшла в усі підручники і посібники з традиційного українського храмобудівництва, але, на щастя, не стала мертвим музеєм, а лишилася храмом Бога живого.

Що всередині церкви?

В інтер’єрі церкви привертає на себе увагу надзвичайна пластичність стін, наметів та над банники. Вони не мають геометричне чітких окреслень, бо кожний вінець зроблено по-своєму, з різним нахилом. Багатство пластики посилюється кількома різьбленими скобами, які виступають з площини стіни, та клинцями, що закріплюють верхні зарубини бічних прибудов з центральним зрубом.

Від XVIII ст. в інтер’єрі церкви лишилися золочені рами іконостаса і царські врата із наївним іконописом, а також зворушливі народні розписи склепінь бабинця й бічних приділів. Особливо вирізняється зображення Агнця Апокаліпсиса з поширеного біблійного сюжету, якого можна докладно роздивитися тільки за допомогою оптики.

Як дістатись?

Дістатись до Синяви найпростіше з райцентру Рокитне. До села звідти 5 кілометрів. Пішки шлях долається за годину. Можна взяти таксі.

Читайте також: Пам’ятки Київщини: костел Воздвиження Святого Хреста у Фастові

Фото: з відкритих джерел.

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook-сторінці і в Telegram-каналі.