«Перетягування каната влади гальмує відбудову»: велике інтерв’ю з головою фракції «Слуга народу» у Бородянській селищній раді Олегом Бульбанюком

На початку повномасштабного вторгнення росії проти України Бородянка чинила опір російському вторгненню. Внаслідок агресії росіян було знищено індивідуально-житлові та багатоквартирні житлові будинки, цивільну інфраструктуру, адміністративні будівлі.

На жаль, після звірств російських окупантів від мирного містечка фактично нічого не залишилося. В громаді було зруйновано більш ніж 1780 індивідуально-житлових будинків, в Бородянці 11 багатоквартирних будинків, школа, суд. Війська агресора цинічно знищували все на своєму шляху.

Але вже півтора року відбудова Бородянки майже стоїть на місці – через перетягування владного каната між різними політичними представниками та обранцями громади.

Журналісти «Київщини 24/7» поспілкувалися з головою фракції «Слуга народу» у Бородянській селищній раді Олегом Бульбанюком. Він розповів нам про період окупації, а також про те, що зараз відбувається у селищній раді та які перспективи відбудови у Бородянці.

– Як Ви зустріли повномасштабне вторгнення росії в Україну?

– 24 лютого 2022 року я був присутнім на сесії у селищної ради. Хоч про наступ я дізнався о п’ятій ранку, попри це ми зійшлись на сесію, однак не всі. Саме на тому засіданні ухвалили рішення перерахувати кошти з резервного рахунку, щоб громада могла використовувати їх на нагальні потреби в тій ситуації, що склалась. Коштами розпоряджався на той час в.о селищного голови Георгій Єрко, звіт про те, куди їх було спрямовано я досі не чув.

28 лютого російські війська заїхали колоною танків на Центральну вулицю, саме тоді на Михайлівській площі зав’язався стрілковий бій. Окупанти хаотично гатили по всьому, що бачили: будинках, зокрема по адміністративних – по військкоматі, музичній школі, магазинах. Тоді ж обстріляли два супермаркети. Біля одного з них я саме перебував. Я і ще 6 добровольців біля магазину займались організацією продовольства для будинку літніх людей та опинились в епіцентрі стрілкового бою. Дивом нам вдалось виповзти звідти живими… П’ять годин ми крадькома добирались до мого будинку, який знаходився не більше кілометра від супермаркета, де і залишились усі в гаражі на ночівлю, бо пересуватись по вулиці було небезпечно.

– Де Ви перебували під час окупації? Чим допомагали жителям Бородянки?

– Був на місці, як і всі мої однодумці. Перший тиждень я не покидав Бородянку. Але 1 березня  прокинувся о 5 ранку, розбудив сім’ю, яка ночувала у підвалі, й зрозумів, що попри все маю їх вивезти. Вранці випав сніг, я зрозумів, що це допоможе мені рухатись у тому напрямку, де нікого немає, бо по слідах я бачитиму хто і куди рухається. Тож, посадивши в авто всю родину і домашніх тварин, з мінімальним набором особистих речей о шостій ранку ми виїхали на Загальці, потім на Пісківку Бучанського району та Радомишль Житомирської області. Це був єдиний на той час безпечний шлях. Далі – на свою Батьківщину в Житомирську область, село Степове.

Коли я розумів, що моя родина тепер у відносній безпеці, то ухвалив рішення возити за свої кошти хліб зі Звягеля до Пісківки, оскільки Бородянка була вже окупована. Саме тоді трапилась дотепна ситуація: коли я купляв хліб, мене запитали, куди я купую хліб. І коли я сказав, що для Бородянки, робітники заводу, на якому я брав хліб, покликали директора, який хотіли викликати поліцію, оскільки Бородянка була окупована. Там подумали, що хліб я везу москалям. Довелося телефонувати першому заступнику начальника Житомирської ОВА Наталії Остапченко, яка пояснила директору, що я є депутат Бородянської селищної ради і дійсно купляю хліб для мешканців Бородянки.

Однак, одного разу, коли проїжджав повз якийсь магазин в Пісківці, то побачив, що хліб там є, але його ціна було несправедливо високою. У цю мить мене охопило велике розчарування. Бо зрозумів, що не всі усвідомлюють ситуацію, у якій опинилися окуповані села: я везу хліб за 200 кілометрів для людей до Пісківки, звідти чоловіки, ризикуючи життям, вночі везли в окуповані села Бородянки, а місцеві бізнесмени наживаються на простому населенні, завищуючи ціни. В той час жителі Бородянки потребували базової гуманітарної підтримки. Вони потребували їжі, води, теплих речей. Більшість волонтерів не могли потрапити у селище через окупацію, тож доводилося ризикувати. Але я робив те, що міг в той час. Головне завдання для людей, які перебували на окупованій території Бородянської громади, як потім з’ясувалось, було протриматись. Кожен безсумнівно вірив у ЗСУ і звільнення своєї рідної землі.

– Що Ви відчували, коли звільнили Бородянку?

– Насправді я був розбитий, тому що, коли повертався у Бородянку, бачив, що наробили москалі. Також ми усі розуміли, що під завалами будинків, які знищили росіяни, є люди… Було важко пояснювати дітям, чому уся дорога, як їжак, всіяна російськими боєприпасами та мінами, що лежали просто на узбіччі. Важко було дивитись на усе навколо.

– Ваш будинок вцілів після окупації? Що Ви побачили коли повернулись?

– Мій будинок уцілів, однак, у стилі росіян, був пограбований. Крім того, ми з сім’єю боялись, що можуть бути вибухові пристрої, адже мої сосуди повідомили, що окупанти знали, що тут проживає місцевий депутат. Тож ми помаленьку, папірець за папірцем підіймали усе, і, як то кажуть, «розмінували» свій будинок. У гаражі було все перевернуто. Офіс був теж пограбований, все позабирали. У мене був плотер, один на всю громаду, на якому можна було робити широкомасштабний друк – і його вкрали. Дивом вцілів автомобіль, який стояв у гаражі. Через вибухову хвилю там заклинило металеві двері і їх, скоріш за все, не змогли відкрити.

– Розкажіть про свою діяльність після деокупації?

– Одразу після деокупації Бородянки я та мої колеги однопартійці Максим та Ірина долучилися до постачання мешканцям гуманітарної допомоги: продукти харчування, одяг, ліки. У моєму гаражі ми розмістили, так званий, продуктовий хаб, і все, що могли, роздавали людям. Наприклад, до Великодніх свят зі Звягеля нам вдалось привезти паски, які ми безплатно по дві штуки роздавали на своїх округах.

– Як наразі триває відбудова Бородянки?

– 14 червня 2023 року, коли Олександр Сахарук повернувся на свій пост голови, почали рости темпи збору та обробки інформації на шляху до відбудови. До цього ж ця робота практично стояла на місці.

Одразу після повернення голови була створена робоча група і почали збирати пакети на проєктні рішення: десь на відбудову, десь на капітальний ремонт. На території громади почали працювати фонди з відновлення і все зрушилось з місця. Ми затвердили генеральний план, проєктні рішення фасадів вулиць і їх майбутній вигляд. Це дало змогу надати відповіді на питання щодо відбудови Бородянки. Після цього Сахарука знову відсторонили від роботи, чим заблокували роботу селищної ради.

На мою думку, потрібно зробити все для того, щоб продовжити цю роботу у напрямку завершення проєктування, дати змогу пройти цим документам експертизи, тендерування, що потім дасть нам можливість перейти до відбудови. Людям потрібне житло, адже вони тимчасово живуть хто де. Я дотримуюся теж думки, що є речі, які зараз не на часі, це внутрішній розбрат. Але повернення житла для сімей, які його втратили – це ключові завдання на сьогодні!

До слова, на території Бородянки розташоване модульне містечко, яке побудоване завдяки литовському та польському урядам. Тут проживає 357 людей, які втратили житло. Будиночки автономні – вода, каналізація, все своє.

Загалом громада розвивається за можливістю. Наразі майже завершують будівництво ліцею №1, ремонтують фасади по вулиці Центральній, пройшов тендер і скоро почнуться роботи в будинку по вулиці Парковій, 2. Плануємо виконати важливий екологічний проєкт, який пов’язаний з реконструкцією очисних споруд, а це дасть можливість очищувати стічні води. Також за допомогою міжнародного Червого хреста поміняли 2,8 кілометра колектора до очисних споруд. Життя триває.

– Як на відбудову впливають баталії, що відбуваються в місцевій раді?

– Усе, що зараз відбувається у селищній раді, напряму негативно впливає на відбудову Бородянки. Голову селищної ради, Олександра Сахарука, обрали люди. Яке право мали депутати знімати його? Я не розумію. Це просто зневага до мешканців громади. Ми запропонували об’єднатися навколо провладної партії. Це, на мою думку, допомогло б у відновленні та відбудові Бородянки. Ми надіялись створити провладну вертикаль і взяти на себе усю відповідальність за відбудову. Однак, підтримки не отримали, як буде надалі – невідомо.

– Яка Ваша думка щодо суперечок за крісло голови та секретаря? Що зараз відбувається у селищній раді?

– На сьогодні голова Київського обласного партійного осередку «Слуги народу» Андрій Мотовиловець своїм розпорядженням рекомендував нашій фракції в Бородянці підтримати на посаду секретаря селищної ради кандидатуру від партійного осередку «Нові обличчя» – Ірину Захарченко. Зібравши фракцію для розгляду цього розпорядження, ми ухвалили рішення утриматися від цієї рекомендації. Бо ці депутати будуть робити те ж саме зараз, що і до війни. У них немає ніякого каяття. Як можна, побачивши, що відбулось у Бородянці, продовжувати діяти лише у своїх інтересах?

Ми запропонували об’єднатися навколо нашої провладної партії і обрати секретаря. Але не всі підтримали таку ідею. Наразі ми маємо унікальну ситуацію, що у громаді немає ні голови, ні секретаря.

– Чи будете Ви висувати свою кандидатуру на пост голови або секретаря?

– Ми ухвалили фракційне рішення «Слуги народу», щоб висунути мою кандидатуру на посаду секретаря. На підтримку підписались 11 депутатів, однак цього замало – для перемоги в голосуванні потрібно ще кілька «За». Наразі складна ситуація, бо питань багато, а сесії не відбуваються. Якщо секретар з’явиться, то ситуація зміниться, бо він як адміністратор може об’єднати колектив, направити усіх у потрібне русло.

Я переконаний, що секретар має думати про людей і як виконати свою роботу, а не про власні інтереси. У мене плани доволі зрозумілі: я хочу, щоб люди відчули підтримку і те, що про них дбають. У мене є відповідна освіта, яка допоможе у роботі, і я знаю потреби громади. Тому впевнений, що міг би працювати й адмініструвати до виборів на посаді секретаря та гідно справлятися зі своєю роботою.

Фото: Олег Бульбанюк, КОВА.

Авторка: Катерина Чабанюк

Читайте також: У Київоблраді черговий скандал – депутати від «Слуги народу» судяться один з одним

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook-сторінці і в Telegram-каналі.