Польський політик Томаш Гаєвський: ніколи б не подумав, що плакатиму через іншу країну

Важко переоцінити підтримку нашої держави з боку Польщі, адже саме вона підставила своє плече чи не в найтемніші часи з періоду становлення незалежності України. За інформацією ООН, з 24 лютого 2022 року за межі України виїхало понад 5,5 млн людей. Найбільше їх зараз у Польщі — там нині понад 3 млн переселенців.

Для українців, що з початку війни виїхали до сусідньої країни, запровадили безкоштовний проїзд польською залізницею, а українські водії отримали дозвіл не обмінювати водійські посвідчення до кінця 2022 року. Також у польський застосунок із розкладом громадського транспорту додали українську мову, щоб українцям було зручніше добиратися до потрібного місця. Крім цього, Польща спростила нам умови перевезення гуманітарної допомоги. А щоб українські біженці могли отримувати оперативну інформацію рідною мовою, у Польщі створили україномовне радіо.

Подбала польська влада і про здоров’я громадян нашої держави. Усі українці, які прибули після повномасштабного вторгнення росії на територію України, мають право на безкоштовне медичне обслуговування та можуть отримати 500 злотих на купівлю ліків. Ба більше — Польща приймає онкохворих дітей з України, яким необхідне термінове лікування.

Редакція «Київщини 24/7» поспілкувалася із польським політиком та представником фондів «Гідно жити» й «Партія Ностра» Томашем Гаєвським та дізналася більше про так звану «польську гостинність».

Чому поляки так щедро допомагають українцям? Нас дуже зворушила така підтримка й із боку польської влади, і зі сторони польського народу.

Поляки не люблять росію — ні країну, ні людей. Дехто навіть називає їх собаками й дегенератами, але то таке.

Щодо українців. У Польщі є поняття «польська гостинність», і ви можете її зараз побачити й відчути. Звісно, у відносинах наших країн були й темні, і світлі сторони, але в Польщі вже не один рік проживає декілька мільйонів українців, і ми бачимо, що вони такі самі, як і ми. Ми направду дуже подібні між собою.

А близько, як народи й нації, українці й поляки познайомилися, коли спільно організовували проведення Євро-2012. Це був великий крок до дружби, справа, яка поєднала наші народи. Раніше я боявся їхати до України через якісь історичні моменти (сміється). А під час Євро-2012 треба було часто літати до Києва, адже виникало чимало організаційних питань як у міст-партнерів із проведення футбольного турніру серед європейських країн.

Ну й Польща завжди була адвокатом України. Коли ваша країна отримувала незалежність — Польща дізналася перша. Хоч у нас і були посткомуністи в партії, але всі вони вболівали за Україну й підтримували її.

Ще раз повторюся: важливу роль зіграло те, що чимало українців уже багато років працюють, вчаться й живуть у Польщі. Хоча я маю інформацію, що інші країни теж вас дуже підтримують у російсько-українській війні. Це португальці, німці, італійці та інші.

Я часто повторюю українцям, що для мене ніколи не буде братським народом той народ, який вбивав у Голодомор.

Ви зауважили, що раніше боялися їхати до України. Чому?

Не те щоби боявся, просто не розумів, яких вражень там можна шукати. Я й до Росії не їздив, якось усе Європою подорожував. А коли проходило Євро-2012, я жив у Петропавлівській Борщагівці і їздив на Хрещатик громадським транспортом у польському вбранні й чоботях. І повірте, ніхто мені жодного слова не сказав, а ми й по пивоварнях ходили, де багато нетверезих людей.

У той час я був місцевим депутатом і приїхав із друзями до України на матч Україна-Росія. Мене всі питали, чому я не в Польщі дивлюся, а в Києві. Я тоді виграв квитки. Ну, наче купив їх. Пам’ятаєте, тоді важко було купити, то влаштовували таку нібито лотерею з купівлі. Так ми й потрапили до Києва на матч. Пригадую один кумедний момент: ми з друзями-поляками та українцями дивимося на Хрещатику матч, звучить фраза «хто не скаче, той москаль», і в цей час починає стрибати весь Хрещатик разом із нами (сміється). У мене гарні спогади про Україну.

Востаннє я був в Україні 5 років тому й після вашої перемоги обов’язково приїду ще. Мене багато що пов’язує з Україною. Тут, у Варшаві, є центр допомоги українців «Український світ». Я їх дуже підтримую, наприклад, виставки Майдану проводили.

А ще нещодавно відбувався Марш подяки, який українці влаштували для поляків. Я, виступаючи на ньому з трибуни, вигукнув крилату фразу «хто не скаче, той москаль» (сміється).

Нам відомо, що ви допомагаєте поширювати українську культуру. Розкажіть, будь ласка, про ансамбль «Чисті роси».

Вокально-інструментальний ансамбль «Чисті роси» — із Києва. Їхній директор живе в Петропавлівській Борщагівці. Знаю його 13 років, ми завжди на зв’язку, особливо в ці важкі часи. У нас виникла ідея, щоби музиканти приїхали в Польщу з виступами, аби підтримати співвітчизників, які втекли до нас через війну, адже вони, безумовно, сумують за Батьківщиною.

Коли відбувався Марш подяки, який проходив від Сейму до Замкової площі, ансамбль у декількох місцях співав та висловлював вдячність полякам. Крім цього, вони заспівали в подяку й німцям, бо в центрі Варшави німецька делегація відкривала пам’ятник «падінню комунізму».

Що би ви хотіли сказати українцям?

Я б ніколи не подумав, що буду плакати через іншу країну…

Хочу сказати, щоби трималися й не здавалися, бо правда й перемога за українцями. Бажаю вам віднайти в собі сили, щоби відбити ворога й тирана. Інакше цей шлях не буде вартий нічого. Я ніяк не можу зрозуміти, який сенс у цій війні. Якби росіяни мали з цього якусь вигоду, здобутки, то був би сенс, а так…

Найважливіше, що є у світі — це людина, і треба бути дуже нерозумним, щоби таке робити.

Наш президент і прем’єр їздять по різних країнах і роблять усе залежне від них для підтримки України. Гадаю, що це добре видно з медіа. Якби ще й НАТО так сильно підтримувало, то війна б йшла по-іншому.