«Ще вчора ми думали, як вберегти Київ, а вже сьогодні хочемо бути в Криму»: легендарний майор Верес пояснив на кому лежить відповідальність за невдалий контрнаступ

Від 24 лютого 2022 року триває масштабна агресія росії проти України. Російська армія, не досягнувши на початку вторгнення заявлених кремлем цілей, веде головні бойові дії на Донбасі та Півдні України, а також щоденно обстрілює цивільне населення. Ми навчилися жити під звуки сирен, піклуватися про себе і близьких, шукати безпечні місця за кордоном або у власних помешканнях. Та найтяжче зараз тим, хто на фронті та зі зброєю в руках боронить нашу країну від російської навали.

Журналісти «Київщини 24/7» поспілкувалися з Кирилом Вересом – командиром батальйону «К-2» 54-ї окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи, Героєм України, повним лицарем ордена Богдана Хмельницького, майором ЗСУ та був нагороджений відзнакою Президента «Хрест бойових заслуг». 

У 2014 році майор Кирило Верес обороняв Луганщину. У середині березня 2022 року в ході повномасштабного російського вторгнення організовував оборону населеного пункту Мар’їнка на Донеччині, де зупинили просування противника на південно-східні околиці міста. І зараз знову перебуває в одній з найгарячіших точок.

Через два складних роки ми вирішили  розпитати, яка ситуація на фронті зараз і що сталося з контрнаступом? З найголовнішого: Герой-Захисник не обіцяє швидкої та легкої перемоги. А деталі – читайте далі.

• У жовтні минулого року Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний (ред.: на момент підготовки інтерв’ю ще чинний Головнокомандувач ЗСУ) вважав, що ситуація на фронті зайшла в «глухий кут», коли жодна зі сторін не може просуватися, бо однаково технологічно оснащена. Про це тоді він розповів в інтерв’ю британському виданню The Economist.  Чи змінилась ситуація зараз? Зокрема на Лиманському напрямку? 

– Я не можу коментувати слова Головнокомандувача. Але можу сказати, що зараз противник активізувався та намагається проводити наступальні дії, дуже масовано. Вони відновили свій наступальний потенціал. На Авдіївському напрямку, ймовірно, противник наступає, але це не точно. А от на Лиманському напрямку противник точно веде активні наступальні дії. 

• Чи може Путін знову спробувати захопити столицю? 

– На Київ в нього шанси є піти хоч завтра. Дав наказ і пішов. Якщо брати з Донбасу до Києва, то це приблизно 700 кілометрів, а якщо з Білорусі, то 100.  Вони зараз запросто можуть зібрати військо та спробувати знову піти на столицю. У них армія велика набагато більша, ніж наша. В них потенціал мобілізаційних 140 мільйонів. У них ресурси більші, ніж в нас. Якби це було неможливо, то наші війська б не стояли на півдні, а були б в гарячих точках. Це стовідсотково можливо! Скільки ми там втрат нанесли рф? 200 тисяч? 300 тисяч? 400 тисяч? Але ж ще мільйони залишилися. 

• Якого озброєння нашій армії не вистачає найбільше? 

– До повномасштабного вторгнення в нас все озброєння було радянським, все совкового типу. А те, що нам зараз дали західні партнери, ну… дали. Але ж вони повністю не змогли забезпечити нашу країну. Це по-перше. А ще нам звісно не до кінця вистачає озброєння. І здебільшого, на мою думку, нам не вистачає боєкомплекту. У нас снарядний голод в армії. Це не означає, що їх зовсім немає. Це означає, що їх не немає вдосталь. 

• Чи змінилася б на краще ситуація на фронті, якби ми почали виготовляти власну зброю? 

– Звісно, зброя повинна бути повністю наша. І в цьому я бачу лише плюси. Це й автономність. Це дешевше. Це швидше. Тоді ми можемо розраховувати на свій потенціал і планувати дії. А якщо нам «дали не дали», є поставка чи немає поставки, то складно щось планувати і прогнозувати. А може Європу засипле снігом, то як тоді привезти навіть те, що дадуть? А літаками ми зараз доставляти не можемо. 

Звичайно, в мільйон разів краще, коли ми виготовляємо своє. Ми маємо виробляти своє! Ми мали б вже давно виробляти своє! Я не знаю, наскільки наразі налагоджене це виробництво, але, вочевидь, що не достатньо. І це питання потрібно було вирішити ще сто років тому…

• Чи відчутно змінилась ситуація на фронті у порівнянні з 2014 роком? 

– До лютого 2022 року також працювала артилерія, були постійні обстріли й піхотні засоби взагалі постійно використовувалися. І це попри Мінські домовленості (з якого часу вони там почалися?). Але ж до цього автомати, гранатомети, кулемети до 73 міліметрів – все включно працювало. Війна йде вже 10 років, тож свою оборонку треба було налаштовувати не через стільки років, а ще в 2014. Потрібно було переладнати всю країну на військові рейки. 

• Чи є в України шанси на успішний контрнаступ найближчим часом? 

– Контрнаступ правильно здійснювати при сприятливих умовах. Якщо вас на вулиці чекає п’ятеро людей і кричить вам під вікном: «Виходь, Афоня! Ти мені грошей винен, я тебе поб’ю», – то це не сприятливі умови для контрнаступу. А коли трьох з них переїхала машина, один впав зі зламаною рукою, а залишився тільки один, – це тоді сприятливі умови для контрнаступу. 

Наступ… Хто не знає, то я вам розкажу, як пише книжка, що це і як. Це – один до трьох в польовій місцевості. У міській зоні – один до семи. Бо якщо я наступаю на одну тисячу противника особового складу, то мені в полі треба, щоб в мене було три тисячі людей, щоб нас було втричі більше. Перевага має бути один до трьох. Як в живій силі, так і в артилерії, в авіації, в усьому. Один до одного – це називається зустрічний бій. Коли вони наступають і ми наступаємо, це – найгірший бій у війні. Дуже не пощастило тим підрозділам, які в цей бій вступають. Але це взагалі не наступ і не контрнаступ.

Контрнаступ – це коли противник проводив атакувальні дії, при цьому він зазнав втрат, в нього зменшився наступальний потенціал, оборонний – став дуже поганим. Це й насправді називають контрнаступ. А все решта – це зустрічний бій.

А взагалі, я скажу вам чесно, всю ілюзію контрнаступу зробили журналісти. Я вам скажу чесно. Послухали якихось військових, які не дуже компетентні. Бо коли щось говорить головнокомандувач або командувач, то, можливо, він говорить так, бо саме так потрібно сказати, правильно? Але це ж не факт, що він розповідає всю правду. Можливо, треба ввести противника в оману, можливо, треба там підтримати трішки населення, підняти вольовий дух. 

• Часто можна було почути, що ми влітку ще 2023 року мали б бути в Криму. Як можете це прокоментувати? 

– Можливо, хтось один сказав, бо так потрібно було. А всі решта, не розуміючи цього, просто на хвилі хайпу зробили ілюзію про якийсь великий наступ. Я не коментую високе керівництво, бо я не знаю, який в нього при цьому був сенс. Але коли там якийсь сержант чи комбат, як я, виступає і говорить про контрнаступ, то він може об’єктивно говорити за контрнаступ тільки свого підрозділу. На своїй смузі відповідальності. Говорити навіть про три кілометри вліво чи про п’ять вправо він просто немає права, бо в нього немає інформації, яка там ситуація. Не може одна людина судити іншу, якщо в неї немає цієї компетенції, або вона не було в цих умовах. Я можу сказати, чого я не наступаю. Але чого не наступає сусідній підрозділ, я сказати вже не можу. Це просто роздули якийсь міф з цим контрнаступом. 

У нас завжди з крайнощів у крайнощі. Або в нас все добре, або все погано. Я два місяці тому десь сказав, що у нас все погано. А тепер от вся країна говорить, що все погано. Воно й було погано, завжди. Але одні про це говорили, а інші мріяли, що можна перемогти за 5 днів країну, в якої набагато більший оборонний бюджет, набагато більші склади зброї після розпаду СРСР залишились, набагато більша та сучасніша оборонка (вона й досі в них сучасніша). У нас супутників своїх навіть немає – про що тоді можна говорити взагалі? У них набагато краща розвідка, як внутрішня, так й зовнішня. Скільки шпигунів і колаборанті у нас тут було.

Ми чудом вистояли. Чудом! І після того, як ми ледве вижили, хтось вирішив, що ми можемо все забрати через три дні?! Ну, це дурні люди. Чи наївні, чи дурні, або такі самі вороги. А тепер в армію ніхто не хоче йти, бо пообіцяли, що скоро все повернуть. 24 числа 2022 року ми боялися, що захоплять Київ, а тепер ми вже хочемо забрати Крим? Нічогенькі у  нас запити! 

• Вже давно ходять чутки, що російська армія слабка, ну принаймні стала слабшою. Чи це так? 

– Один комбат з Третьої штурмової сказав дуже влучну фразу: «Якщо росіяни невдахи, але вони зараз в нас забирають територію, то хто тоді ми?». Якщо я невдаха, але мене б’ють, то я тоді набагато гірший за цю невдаху.

Мені ніколи не траплявся слабкий противник, ніколи в житті. Це завжди був сильний, оснащений, потужний ворог. Так, можливо розуму не багато в них. Але він не був ніколи слабким. Можливо, мало обізнаним – так. Можливо, в них менше було бойового досвіду – так, це правда. Ми воювали 10 років, а всі збройні сили російської федерації не воювали 10 років. А ми воювали всіма збройними силами. І воювали давно і дуже добре, бо нас життя змусило. Але говорити, що вони слабкі, не можна точно. У них є ракети, Іскандери та все те, чого немає у нас. 

• Чи проводить Ваш підрозділ зараз якісь наступальні дії?

– Мій підрозділ зараз в глухій обороні. Я не можу сказати, що нашого противника зараз стало більше чи менше. У нас як була у ворога перевага один до п’яти проти мого підрозділу, то така і залишилась. На мою тисячу у них п’ять тисяч бійців. Я не думаю, що мій підрозділ – це виключення. Я думаю, що так у 80 відсотків на смузі бойового зіткнення. 

• Чи є у Вашому підрозділі проблеми з особовим складом?   

– Зараз, мабуть, трохи не вистачає піхотинців. Не тому, що ми зазнали втрат, а тому, що насправді люди хворіють, люди переводяться в інші підрозділи, люди втомлюються, люди отримують поранення і буває іноді гинуть, на жаль.

Мені б зараз 60 людей ще – і я б взагалі ні про що не думав би. Я не прошу тисячу, мені достатньо буде 60 людей. Ну, 100 до повної комплектації. У нас не так погано все з підрозділом. Якщо в мене буде ця кількість людей, то в мене особовий склад знову почне їздити у відпустки, як і повинно бути. У нас не так погано, як у всіх інших. На сьогодні для стримання ворога вистачає. Дуже великих проблем немає. Але труднощі є завжди.  

• У грудні 2023 року військове командування України хотіло мобілізувати  500 тисяч українців. Як Ви вважаєте чи реально це? 

– Я точно вам сказати не можу чи реально це. Але точно можу сказати, що люди ж змучились, вони вже стільки часу тут, вони ж не вічні. Особисто я дуже втомився, а мої бійці втомилися у два рази більше, а може і в три. І звісно, я б хотів, щоб мій підрозділ поміняли хоча б на пів року. Наш підрозділ стоїть більш як три роки. Я вважаю це багато. Ми не виїжджаємо на відновлення, просто з маршу на марш в одне місце. Ну, це важко, скажу так відверто. А комусь і два місяці простояти – це важко, комусь тиждень – це важко. У кожного своє «важко». Ми стоїмо на дуже гарячому напрямку, але ж стоїмо. І ще пів року простоїмо, але це важко.

Також ми зараз бачимо все, що робиться на вулицях з ТЦК. Я не за такі жорсткі методи. Такий воїн, якого до мене силоміць принесли, мабуть, мені не потрібен. 

• Чи сяде Україна, на Вашу думку, найближчим часом за стіл переговорів?  

– Я поки що не бачу варіантів перемоги. Завжди всі війни закінчуються переговорами. Друга світова закінчилася капітуляцією Німеччини. Але все одно – то були переговори. На яких умовах – це вже питання третє. Для того, щоб не було переговорів, то має бути повне знищення ворога. Так що перемовини будуть. Сприятливі умови чи ні – це вирішувати Верховному Головнокомандувачу. Але я скажу так: які б умови не були, завжди частина людей на них не погодиться, завжди скажуть, що це зрада. Щоб не було зради, нам мають віддати Ростов. Тоді зради не буде. А в інших випадках – завжди буде зрада для якоїсь частини населення. Але це буде для тієї частини населення, яка не воює, або у якої не воюють рідні. Не так, що кум чи сват, а прям дитина або батько. 

Для кожного перемога – це своє. От я зараз не відступаю і я вважаю, що я перемагаю. Або, наприклад, я відступлю і заберуть там у мене пів кілометра території, а при цьому помре 5 тисяч росіян, а мій підрозділ майже не зазнає втрат, то це для мене буде перемога. А для когось це буду зрада, бо я втратив там 400 метрів, але при цьому знищив 20 тисяч кацапів. 

Але додам і хочу, щоб почули всі: попри труднощі та гірку правду українці не можуть опустити руки, бо на кону стоїть дуже висока ціна – наша Україна. Ми всі повинні триматися разом, тільки так можна здолати ворога. 

Нагадаємо, що раніше ексклюзивно для «Київщини 24/7» герой розповів про те, чому російські війська можна було не допустити так близько до Києва і затримати на 8 годин. Та чому ж тоді колони російської техніки дійшли впритул до столиці й на кому лежить ця відповідальність?

Читайте також: «Найважчий момент у моїй роботі – пряме зіткнення з ворогом»: інтерв’ю багаторічного керівника «Мунварти» Ірпеня Миколи Ковальчука

Фото: Кирило Верес

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook-сторінці і в Telegram-каналі.