Сім опор повернення: як Україна може зберегти своїх громадян

На четвертий рік повномасштабної війни Україна стикається не лише з бойовими викликами, а й з глибокою міграційною кризою. За даними Держприкордонслужби, у 2024 році з країни виїхали і не повернулися понад 443 тисячі українців — утричі більше, ніж попереднього року. Загалом, від початку вторгнення рф, країна недораховується майже 3 мільйонів громадян, а ринок праці втратив понад 3,5 мільйона робочих місць.

Журналісти «Київщина 24/7» поспілкувалися з радницею українського омбудсмана Віолеттою Дворніковою. Вона також є головою ГО «Європейської асоціації жінок України» – організації, яка опікується українцями за кордоном. Тож наша співрозмовниця не з чуток знає – які умови потрібні для реального повернення, яких кроків бракує державі та чому не можна покладатися лише на емоційні заклики.

Досьє 

• На початку 2024 року Віолетта Дворнікова заснувала ГО «Європейська асоціація жінок України» – першу організацію, що об’єднала українок, які виїхали через війну до Європи. Мета – допомогти в адаптації, реалізації прав та захисті інтересів українських жінок. Асоціація постійно проводить важливі заходи та саміти у різних країнах ЄС – у Бельгії, Болгарії, Італії, Відні, Ірландії, Франції.
• Віолетта Дворнікова має великий досвід роботи в країнах Європейського Союзу. І є, фактично, громадянською амбасадоркою України в Європі. 
• В кінці 2023 року Віолетта Дворнікова стала володаркою премії «Жінка ІІІ тисячоліття». А наприкінці 2024 – стала радницею Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Масовий відтік: цифри, які не можна ігнорувати

За офіційними даними Державної прикордонної служби України, протягом 2024 року понад 443 тисячі громадян України виїхали з країни й не повернулися. Це більш ніж утричі перевищує аналогічний показник попереднього року, що свідчить про поглиблення тенденції довготривалої міграції. Від початку повномасштабного вторгнення у 2022 році Україна втратила близько трьох мільйонів людей, які або тимчасово залишили країну, або остаточно вирішили будувати життя за її межами.

Цей процес має серйозні та багатоаспектні наслідки. Насамперед — для економіки. За даними Міністерства економіки України, ринок праці скоротився на понад 3,5 мільйона робочих місць, що суттєво знизило податкову базу, обмежило виробничий потенціал і поглибило дефіцит кваліфікованої робочої сили в ключових галузях — будівництві, охороні здоров’я, освіті, логістиці.

Освітня сфера також зазнала втрат. Тисячі учнів і студентів продовжують навчання за кордоном, і чим довше триває їхнє перебування за межами країни, тим менш ймовірним стає їхнє повернення. Водночас система освіти в Україні стикається з браком педагогів, зниженням наповнюваності шкіл та нестачею ресурсів для модернізації.

Демографічні виклики поглиблюються. Зростає частка літнього населення, скорочується кількість молоді, що створює довгострокові ризики для стабільності пенсійної системи, збереження трудового потенціалу та розвитку внутрішнього ринку.

Крім того, відтік працездатного населення має прямий вплив на обороноздатність держави. Значна частина виїжджаючих — це чоловіки призовного віку або жінки, які можуть бути задіяні в тилових структурах. Зниження чисельності населення також ускладнює проведення мобілізаційних кампаній і формування резервів.

За словами Віолети Дворнікової, причина цього масового виїзду не стільки у війні, скільки у втраті впевненості в завтрашньому дні.

«Люди не тікають з України — вони тікають від невизначеності. Якщо ми хочемо, щоб вони повертались, маємо дати не обіцянки, а гарантії: роботи, освіти, соціальної підтримки», — наголошує вона.

Повернення українців додому потребує комплексної державної політики, орієнтованої не лише на безпеку, але й на створення умов для гідного життя. Це включає масштабні програми з працевлаштування, реконструкцію житла, відновлення медичних і освітніх послуг, а також стабільність правової системи, прозорість інституцій і перспективи розвитку для молоді. 

Нові державні ініціативи: чи є надія?

У листопаді 2024 року в Україні було створено Міністерство національної єдності — новий орган виконавчої влади, який отримав стратегічне завдання: об’єднати українську націю в умовах війни, переміщення мільйонів громадян і демографічних викликів. Головним пріоритетом нового міністерства став план повернення українців із-за кордону, які виїхали внаслідок повномасштабної війни, або залишаються в еміграції ще з попередніх хвиль.

Одним із перших практичних кроків стало створення Центрів єдності — мережі офісів підтримки українців за межами України. Їх функціонал значно ширший за класичні дипломатичні або консульські установи. Ці центри мають на меті не лише надання адміністративних послуг (відновлення документів, консультування щодо повернення тощо), але й активну підтримку освітніх, культурних, мовних і професійних зв’язків між діаспорою та Батьківщиною.

Центри мають діяти як комунікаційні платформи, де українці можуть не просто вирішити практичні питання, а й відчути належність до великої національної спільноти, залишатися залученими до подій в Україні, брати участь у державних та волонтерських ініціативах, а також готуватися до повернення.

«Це правильний крок, але критично важливо, щоб це не були вітрини для звітів, а живі структури, де люди отримають відповіді, допомогу, напрямок і, найголовніше, — відчуття, що їх чекають», — наголошує експертка з соціальної політики Віолета Дворнікова.

Водночас голова ГО «Європейської асоціації жінок України» відзначає, що успішність цього проєкту залежатиме від реального наповнення Центрів єдності — кваліфікованого персоналу, партнерств із місцевими громадами, цифрових сервісів, а головне — зворотного зв’язку з українською державою. Не менш важливими є економічні й соціальні гарантії, які Україна повинна запропонувати тим, хто розглядає можливість повернення додому: робота, житло, освіта для дітей, доступ до медицини та безпеки.

Досвід інших країн — приклади, які можна брати вже сьогодні

Післявоєнне повернення громадян — це виклик, через який проходили багато країн. Це звернула нашу увагу Віолетта Дворнікова. Ці країни довели: якщо держава дійсно хоче повернути своїх людей, вона має діяти цілеспрямовано, злагоджено і системно. Україна — не перша у цьому процесі, і тому має унікальний шанс скористатися досвідом інших, адаптуючи його до власних умов.

«Україна не повинна вигадувати велосипед. Вона має брати найкраще, адаптувати, і робити своє. Але починати треба вже», — підкреслює Дворнікова.

У звернути увагу треба на досвід Хорватії, Косово, Грузії, Ізраїля — країн, які у різні періоди своєї історії стикалися з масовою еміграцією через війну або конфлікти. Їм вдалося повернути десятки, а подекуди й сотні тисяч співгромадян завдяки цілеспрямованій політиці репатріації. В основі цих політик — п’ять ключових елементів.

• Агентства з повернення. Успішні кейси передбачали створення спеціалізованих державних інституцій, відповідальних за супровід повернення — від логістики до документів і інтеграції. В Ізраїлі це — Jewish Agency, у Хорватії — окремі підрозділи у складі Міністерства ветеранів та внутрішніх справ. Такі агенції координують усі служби, ведуть персоналізовану роботу з людьми, які планують повернутись, і гарантують безперервний супровід протягом перших місяців після повернення.
• Житлові програми. У Хорватії держава відновлювала або будувала житло для тих, хто повертався, часто — у партнерстві з міжнародними організаціями. В Ізраїлі використовувалась субсидійна іпотека та система поселень для новоприбулих. Для України це означає розвиток доступного кредитування, створення тимчасового житла на перехідний період, запровадження житлових ваучерів або прямих компенсацій за оренду, а також підтримку місцевих ініціатив з будівництва у громадах. 

«Для багатьох саме питання «Де жити?» —  головне. Особливо для тих, чиє житло зруйноване. Програма «єОселя» — це лише один із елементів. Ми маємо бачити пілотні проєкти від громад, партнерство з будівельниками, знижки на оренду — це має бути комплексна житлова політика», — зазначає Віолетта Дворнікова.

• Партнерство з міжнародними донорами. Жодна з країн не діяла поодинці. Косово та Грузія активно працювали з ООН, ЄС, USAID, UNHCR. Держави формували пакети повернення, частково фінансовані донорами. Україна має шанси залучити грантове фінансування на відбудову соціального житла, запропонувати механізми компенсацій для поверненців за рахунок партнерських програм і інтегрувати повернення до загальної системи післявоєнного відновлення, що вже підтримується донорами.
• Цільове працевлаштування. Ізраїль використовував підхід, коли для кожного поверненця складалась індивідуальна карта працевлаштування — із зазначенням доступних професій, курсів підготовки, супроводу. У Хорватії були створені економічні зони, де відкривались нові виробництва з прицілом на повернення. Україні варто запровадити державні бонуси роботодавцям, які беруть на роботу поверненців, розвивати національну платформу професійної реінтеграції та підтримувати освітні програми, орієнтовані на дефіцитні професії в регіонах. 

«Люди повернуться лише туди, де можуть працювати. Ми повинні відкрито і публічно показати, в яких регіонах є вакансії, які спеціальності потрібні, як держава підтримує новий старт після повернення», — підкреслює експертка.

• Психологічна підтримка родин. Часто повернення пов’язане зі стресом, культурною адаптацією та тривогою. Грузія організувала спеціальні центри адаптації для репатріантів, де надавали юридичну, соціальну та психологічну допомогу. В Україні така підтримка може реалізовуватись через Центри єдності, створені за кордоном та в Україні, у вигляді менторських програм для родин, що повертаються, за участі громадських організацій, які мають досвід роботи з переселенцями та ветеранами.

Віолета Дворнікова також наголошує на важливості загальної атмосфери довіри та поваги до людей, які повертаються.

«Адже «найбільш токсичним стало штучне розділення українців на «тих, хто залишився» і «тих, хто виїхав». Це хибний і небезпечний підхід. Всі — частина нації. Ми маємо говорити з людьми не мовою примусу, а мовою довіри. Інакше ми втратимо не тільки людей, а й майбутнє», – підкреслює голова ГО «Європейської асоціації жінок України».

Що реально потрібно для повернення — 5 ключових умов

Віолета Дворнікова наголошує: мотивація до повернення українців додому має бути не лише емоційною, а сильною, конкретною і підкріпленою діями держави. 

За її словами, без чіткої та цілісної стратегії, заклики до повернення ризикують залишитися лише політичними лозунгами. Вона виокремлює п’ять критичних напрямів, без реалізації яких масштабного повернення не буде.

1. Робота: ключ до повернення — це зайнятість

«Люди повернуться лише туди, де можуть працювати», — підкреслює Дворнікова.

Йдеться не лише про створення великої бази вакансій, а насамперед — про системну державну політику зайнятості. Україна має публічно і прозоро комунікувати:

• У яких регіонах потрібні які спеціалісти;
• Яку підтримку отримають ті, хто повернувся (податкові пільги, програми перекваліфікації, стартові гранти);
• Як можна швидко інтегруватися в економічне життя — як найманим працівникам, так і підприємцям.

Особливу увагу слід приділити стимулюванню малого та середнього бізнесу, створенню індустріальних парків і підтримці виробництва у звільнених регіонах.

2. Житло: базова потреба, що формує рішення

«Для багатьох — це головне. Особливо для тих, чиє житло зруйноване», — каже експертка.

Проблема житла — одна з найболючіших для переселенців і потенційних репатріантів. Програма «єОселя» — це лише часткове рішення. Держава має просувати:

• Пілотні проєкти швидкого будівництва в громадах;
• Партнерства з забудовниками, які передбачають пільгові умови купівлі чи оренди;
• Компенсаційні механізми для тих, хто втратив домівку;
• Іпотечні програми, адаптовані під доходи людей, які щойно повернулися з-за кордону.

Стан житлової інфраструктури в регіонах, куди пропонується повернення, має бути чесно оцінений і відкрито показаний.

3. Освіта: довіра батьків — індикатор готовності країни

«Міністерство освіти повинно не ускладнювати, а спрощувати інтеграцію дітей, які кілька років жили за кордоном».

Родини, які мають дітей шкільного чи студентського віку, ухвалюють рішення про повернення саме через якість та доступність освіти. Серед кроків, які називає Дворнікова:

• Адаптаційні програми для школярів, які вчилися за іншими навчальними планами;
• Підготовчі курси до вступу в українські університети;
• Дистанційні формати навчання як перехідний етап інтеграції;
• Пільги на навчання для дітей українців, які повертаються після тривалого перебування за кордоном.

Без гнучкого і людяного підходу держава ризикує втратити молодь — майбутнє України.

4. Безпека: страх за життя — головна перепона

«Навіть якщо в містах тихо, війна не зникла. Люди мають мати чітке розуміння, як держава реагує на загрози».

Безпековий фактор залишається головним бар’єром для повернення. Держава повинна:

• Регулярно інформувати громадян про безпекову ситуацію;
• Пояснювати плани цивільного захисту, евакуації, укриттів;
• Показувати реальну готовність інфраструктури до надзвичайних ситуацій;
• Гарантувати психологічну підтримку для дітей і дорослих.

«Ми не можемо перекладати питання безпеки на плечі громадян. Це — функція держави», — наголошує Дворнікова.

5. Повагa і діалог: не ділити, а об’єднувати

«Штучне розділення на «тих, хто виїхав» і «тих, хто залишився» — хибне і небезпечне».

Найбільше, що сьогодні потребують українці за кордоном — це довіра і відчуття, що їх розуміють і поважають. Мова звернень має бути не осудливою, а об’єднавчою. Держава повинна:

• Будувати наратив національної єдності: всі — частина однієї країни, попри географію;
• Залучати українців за кордоном до публічного діалогу;
• Створювати майданчики для зворотного зв’язку, спільних рішень і взаємної підтримки.

«Інакше ми втратимо не тільки людей, а й майбутнє», — підсумовує експертка.

Час не на нашому боці: повернення українців треба займатися вже зараз, а не після закінчення війни

Процес повернення українців додому не можна відкладати на невизначене майбутнє, коли «стане легко». За словами Віолетти Дворнікової, саме зараз, навіть у складних обставинах, необхідно формувати міцний фундамент для довготривалої, системної та ефективної репатріації. 

Повернення — це не одномоментна акція, а тривалий, поступовий процес, який потребує послідовної державної підтримки, планування і готовності працювати з людьми на всіх етапах їхнього повернення.

«Люди хочуть бути вдома», — каже Віолетта Дворнікова. 

Однак рішення повернутися на батьківщину для багатьох завжди пов’язане з певним ризиком. Адже повернення – це не просто переїзд, це – відновлення життя, а ще робота, освіта дітей, безпека, соціальна адаптація. Цей шлях часто непростий і містить у собі виклики, як матеріальні, так і психологічні. Саме тому, за словами експертки, держава стати підтримуючою силою. 

«Держава повинна мінімізувати ризики. Це означає створення максимально прозорих і зрозумілих механізмів підтримки — від інформування про доступні можливості роботи і житла до соціальної допомоги та психологічного супроводу. Люди мають відчувати, що повернення не стане для них випробуванням на виживання, а навпаки — шансом почати нове життя, отримати підтримку і захист. Цей підхід дозволить не лише залучити тих, хто хоче повернутися, а й створити сприятливе середовище для їхньої адаптації і сталого розвитку», — наголосила Віолетта Дворнікова.

У цьому процесі важливу роль відіграє і зміна суспільного ставлення до людей, які виїхали з України під час війни. Кожен українець, незалежно від того, де він перебував у цей складний час, залишається частиною нації і має потенціал для розвитку країни. Це ключова ідея — замість поділу на «тих, хто залишився» і «тих, хто поїхав». Не треба нікого звинувачувати за від’їзд, а запросити назад. 

«Запрошення має бути щирим і конкретним, супроводжуватись реальними діями — створенням робочих місць, житла, освітніх можливостей, соціальних сервісів. Тільки так люди відчують, що їх дійсно чекають і цінують», — резюмувала голова ГО «Європейської асоціації жінок України».

Читайте також: З 3 червня Київ та область накриє спека: синоптики попереджають про підвищення температури

Фото: Віолетта Дворнікова, з відкритих джерел

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook-сторінці і в Telegram-каналі.