Фронтмен гурту «Антитіла» Тарас Тополя: я мрію бути дотичним до контрнаступу в Криму

У рамках відеопроєкту «Київщини 24/7» «Денис Жупник. На часі» нам пощастило взяти ексклюзивне інтерв’ю в захисника України, парамедика та незмінного фронтмена гурту «Антитіла» Тараса Тополі. Він розповів нам, чи був готовий до повномасштабного наступу рф, як вийшло, що він обрав у ЗСУ саме медичний напрям, та чому мріє бути дотичним до контрнаступу в Криму.

Ви були впевнені, що незабаром відбудеться повномасштабне вторгнення рф? Або ж усе-таки сумнівались?

Ніхто не знав і не міг знати, коли точно станеться велика війна. Тому що єдина людина, яка могла це знати напевно, це, власне, путін. І, як ми бачимо тепер, і його найближче оточення не знало дати точного вторгнення. Усе це маскувалося під навчання і таке інше. Але, з іншого боку, я не можу зрозуміти, як у реальності однієї країни могли існувати на той час люди, які абсолютно не готувалися до вторгнення. Перебували в якихось паралельних прямих з усім тим, що відбувалося в країні. Тому що для мене це, знову ж таки повторюсь, не була очевидною саме дата вторгнення, але було очевидним, що рано чи пізно ця широкомаштабна війна вона буде. І тому, коли мене питають, чому ви готувалися, я відповідаю: камон, друзі, що би там не розказували в телевізорі, на ток-шоу, з офіційних джерел чи зливних бачків телеграм-каналів, завжди треба мати власну клепку в голові, як каже мій тато. Тому не лише мені, а й моїм друзям і багатьом тим, хто з 2014-го року був пов’язаний із волонтерством і допомагав армії з моменту анексії Криму і війни на Донбасі, було зрозуміло, що велика війна буде. Існувало лише питання, у якому форматі: чи буде вона широкомасштабною, з яких дірок вони попруть. От у цьому було питання. А те, що ця історія невідворотна й до неї потрібно готуватися із 2014-го року, було очевидно. Наша країна перебувала в стані турбулентності перед початком війни і великою мірою для нас було нормальним продумувати варіанти, що ми будемо робити, якщо це станеться.

На випадок, якщо це станеться, ми продумали принаймні перші кроки. Одним із цих кроків було записатися до сил територіальної оборони. Чому? Тому що ми прекрасно розуміли, що, якщо війна почнеться, вистояти проти рф можна буде лише тотальним супротивом усієї країни. Власне, що й показала історія. Ми зрозуміли, що найзрозуміліше й найпередбачуваніше місце, у якому ти можеш бути під час таких масштабних потрясінь, це там, де є такі самі люди, як ти. Люди зі зброєю, які знають, для чого вони прийшли, які знають, що робити, серед яких є люди з бойовим досвідом та ін. Тому ми перед тим, як війна розпочалася, розпочали промокампанію, де агітували вступати до сил територіальної оборони, самі вступили до сил територіальної оборони, і, коли почалася війна, зробили те, що запланували заздалегідь.

Була така думка в коментарях, що й ви, і ваш гурт, і Сашко Положинський закликали вступати в ЗСУ в рамках промокампанії. Що ви домовилися з владою: ану хлопці, зробіть для нас промо. Це не так?

Чесно кажучи, мені все одно, у кого є яка думка щодо того, що роблять «Антитіла». Ми впевнені в тому, що робимо, і, навіть отримуючи час від часу хейт та критику, нам абсолютно одинаково. Зараз я наведу конкретний приклад: учора я повернувся з полігону, де на відео проводив інтерв’ю в бійців Гвардії наступу. У цих роликах ми закликали вступати до Гвардії наступу. Це 9 бригад, які створюють для того, аби штурмом деокуповувати захоплені москалями території. Хтось може сказати, що це промокампанія. Побачимо, що буде відбуватися через декілька місяців. Але… є в повітрі запах контрнаступу. А те, що люди собі видумують, це їхні справи. Історія все розставляє по своїх місцях, у тому її прекрасна властивість.

Чому ви обрали в ЗСУ саме медичний напрям, адже ви за освітою юрист, як і Сергій Вусик? Звідки навички, які курси пройшли? Або ж свідомо вибрали цей напрям, щоби відмежуватися від закидів про вбивства людей?

Усе разом. Найперше й найважливіше, що «Антитіла» з 2014 року закрили для себе росію. Тоді, коли відбулася анексія Криму. Це був рубікон, перехідний момент, із якого для нас і той ринок, і взагалі весь російський простір став закритий. Почалася війна на Донбасі, ми стали працювати як волонтери. Доставляли дуже багато необхідного знайомим, друзям і родичам туди, на схід. Вони були мобілізовані, пішли добровольцями. І серед іншого доставляли аптечки й медицину, засоби захисту, те, що рятує життя. Для того, аби доставляти якісно, щоби привозити ті речі, які дійсно необхідні, ми мали ознайомлюватися, що ми робимо, для чого робимо. Розібратися в класах бронежилетів, з тим, як укомплектована американська аптечка, з кровоспинними турнікетами, бандажами. Було багато такого стафу, про існування якого ми не знали, але потім були вимушені заглибитись, розібратися в дрібницях. Щоб, коли ми привозили це на передову тим людям, які були для нас дорогі, мати впевненість, що це буде ефективно працювати і врятує життя.

Також маємо величезну кількість людей, які вже були на той момент медиками й мали величезний досвід — тобто ми мали в кого його перейняти. Тому, коли ми прийшли в батальйон із цими знаннями й навичками, було абсолютно логічно, що ми й почнемо цим займатись. Уперше прийшовши в батальйон територіальної оборони, ми роздали із запасів нашого фонду десь 400 бронежилетів 4 класу захисту, може навіть і більше, нашим побратимам. У нашому медичному пункті тоді стояла черга, одягали роту за ротою. Також показували, як працювати з аптечками, що в них всередині, як накладати кровоспинний джгут, як користуватись бандажем і таке інше. У подальшому самі проходили курси в інструкторів. Крім того, що самі мали можливість практикувати це безпосередньо в бойових умовах, то ми ще й набиралися досвіду під час служіння і на Харківщині. Скажу так: нас пускали в морги, де ми відпрацьовували самостійно й разом із побратимами з інших рот.

А навчання проходило паралельно?

Так, паралельно зі службою, бо цьому треба вчитися постійно й немає якоїсь межі. З іншого боку, я завжди кажу, що мені спокійніше на душі, знаючи, що захищаючи країну, «Антитіла» вибрали той напрямок, який великою мірою рятує життя. Це, у першу чергу, наша функція була — рятувати життя, допомагати вижити, і в мене совість чиста.

У цій справі ти маєш право на помилку лише один раз. І ми помилялися так само. Я пам’ятаю, коли ми почали збір у 2014 році на бронежилети й нас обманули. Нам продали бронежилети 3-го класу, сказавши, що це 4-й клас. Відповідно, вони не тримали ту кулю, яку повинні були тримати. Ми забрали всі ті плити, що привезли, замінили їх на інші. Тоді це був для нас великий життєвий урок, про те, що, працюючи волонтером, ти привозиш солдату засоби захисту, і він не має змоги перевірити, чи привіз ти якісне чи неякісне. Він розраховує на тебе й вірить тобі. Це велика відповідальність: не лише зібрати гроші, купити і привезти, а і привезти якісне. І це стосується кожного напрямку: медицини, засобів захисту чи якогось кріплення на приціл. Ти маєш докласти максимальних зусиль, щоби розібратись і привезти дійсно те, що буде працювати.

Вам прилітало багато хейту після посту про Харківщину. Ви написали тоді, що в Харкові живе достатньо людей, які є прихильниками «руского міра». Чи дійсно ви так вважаєте? Чи змінилася ваша думка?

Ну, по-перше, мені закидували, що я позносив ці свої публікації. Я їх не зносив, просто фейсбук та інстаграм позаблоковував їх через скарги. До речі, це ще велика проблема: фейсбук не став нашим союзником у цій війні, дуже багато публікацій, зокрема моїх, зносилося, блокувалося через атаки, скарги й таке інше. Я скажу так стосовно харків’ян: поки ми були там, а, це була безпосередньо бойова робота на передній лінії, я зустрів масу крутих людей. У нас з’явилося дуже багато друзів із Харкова. Один із таких — Льоша Настенко, харків’янин, хірург, пішов служити разом із нами, у нашу команду бойових медиків. І зараз «Антитіла» виведені в бойовий резерв із передової, а він продовжує служити. Величезна кількість харків’ян, дійсно, правильних, розумних, толкових. Взагалі, Харків, як я і казав, це молоде, свіже місто з прогресивними ідеями. Поспілкуйтеся з Фоззі з ТНМК. Він як корінний харківянин може розказати набагато більше. Але Харків український, і ті містяни, які стали на захист Харківщини, поклали своє життя, те покоління, яке відбивало Харківщину від окупантів, яке йшло на штурм, тримало позицію, за них у мене звичайно безмежна гордість. Я щасливий жити з такими людьми в один час. Насправді, незважаючи на всю драматичність подій, які відбуваються — ми живемо в неймовірні історичні часи. Часи, де кожен проявляє себе по-чесному, по-справжньому, іноді навіть із негативної сторони, але ми можемо бачити людей без рожевих окулярів.

Чи не хотіли б ви бути дотичними до звільнення Харківщини? Не було почуття: що, ось, на місці тих захисників могли бути ми?

Я скажу, що наш батальйон затрофеїв нормально всіляких ніштяків. Але в мене особисто заздрощів і бажання увірватись у цей двіж не було. Бо, я скажу зараз про себе: мені не приносила великого задоволення війна й не приносить. Дійсно кажуть: є такий тип людей, штурмовиків, і в нас таких у батальйоні багато, і я пишаюся такими хлопцями. Знаєш, у них адреналін, вони рвуться в бій, бо їм це, може, вони навіть собі не признаються, але подобається. Це такий характер. Є різні люди. Ці люди народжені для війни. У мирний час вони живуть війною, тренуються і отримують задоволення. Я таких людей поважаю, але я не такий. Я трошки для іншого народжений. Тому те, що ми робили, це було вимушено. Піти на війну й робити цю військову роботу — це обов’язок. Запах крові, сморід від вибухів снарядів не приносить мені задоволення. Тому я не відчуваю якоїсь такої, знаєш, втраченої нагоди. Я, навпаки, відчував радість за те, що це все відбувається, ми звільняємо території і є успіхи в ЗСУ на полі бою, але суму за тим, що я не в тій гущі подій, у мене не було. Хоча, я вже декілька разів про це казав, я мрію бути дотичним до контрнаступу в Криму. Хочу, щоби на березі мису Фіолент був дитячий табір або якесь місце відпочинку для дітей, батьки яких загинули, захищаючи Україну. За це я буду боротися. І якщо прийдеться в цьому контексті повернутись і взяти участь у деокупації Криму — теоретично ми можемо це зробити.

Тобто, якщо буде такий контрнаступ, ми ще зможемо побачити там гурт «Антитіла» й Тараса Тополю особисто?

Усе може бути. Нас вивели в резерв наказом і таким самим наказом можуть повернути назад. У мене є військовий квиток, і я залишаюся, як і Сергій Усик та Дмитро Жолудь, військовослужбовцем — сухопутні війська, піхота, стрільці.

Чи маєте ви якесь звання військове?

Ні, я солдат. Я маю поліцейське звання — лейтенант, але воно не прирівнюється до військового.

Дивіться велике інтерв’ю з музикантом за посиланням на нашому ютуб-каналі.

Бесіду вів Денис Жупник

Текст: Ірина Маймур

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook-сторінці і в Telegram-каналі.