У бою і на передовій, і в облраді – перше інтерв’ю депутата Київської обласної ради Олександра Мутеля після вступу до лав ЗСУ

Депутат Київської обласної ради Олександр Мутель з перших днів повномасштабного вторгнення боронить Батьківщину в лавах ЗСУ. У тилу йому теж доводиться воювати за прозорість видатків бюджету на захист області – для цього він ініціював створення Координаційної ради з питань безпеки, яке вже другий місяць на розгляді КОВА.

В ексклюзивному інтерв’ю «Київщині 24/7» Олександр розповів про психологічні аспекти військової служби, волонтерство, що зробив для Київщини за 3 роки депутатства, яким може бути повторний наступ на область та чому у 2020 році став членом ОПЗЖ.

Олександр Мутель став депутатом Київської обласної ради 2020 року. Там активно просував програму «Безпечна Київщина». До цього працював в Управлінні державної охорони, у поліції, юридичній компанії. Має дві вищі освіти – юридичну та за фахом ««Міське будівництво та господарство» (другу – отримав для більш ґрунтовної роботи в облраді з розбудови Київщини). З перших днів повномасштабного вторгнення став на захист Київщини, вступивши до лав ЗСУ. Сьогодні боронить нашу країну на передовій.

Як ви вирішили вступити до лав ЗСУ? 

Коли почалась повномасштабна війна, був суцільний хаос, паніка, люди виїжджали. І спочатку, відповідно, ми допомагали людям евакуюватись, особливо з околиць Києва: Буча, Ірпінь, Бородянка. Допомагали чим кому могли. Коли повертались із Західної України, щоб порожньою машиною не їхати – назад завантажували волонтерку. Щоб довести людям допомогу, заїжджали різними шляхами. Комунікація відбувалось дуже жваво і ситуаційно…

Коли перший хаос закінчився, зібрались з друзями й вирішили: ми дорослі чоловіки, і маємо, як і всі, стати до зброї й захищати Батьківщину. Куди податись? Перший досвід був не зовсім приємний. Коли я звернувся до колег- депутатів, які займались формуванням підрозділів територіальної оборони Київської області з пропозицією долучитись, мені сказали: ви ж депутат проросійської політичної сили – поки не складете мандат, ми вас не візьмемо. Мене це, чесно кажучи, розлютило: хлопці, про що ми говоримо, коли стоїть питання війни й захисту Батьківщини. Ми не можемо зараз фільтрувати людей за політичною силою. Я тут народився, тут виріс, тут планую жити, у мене тут діти народились, я хочу, щоб діти тут жили. Давайте розбиратись, хто ким був і ким залишився вже після війни…

Тому я подався туди, де проходив раніше строкову службу – у Нові Петрівці. Уже через тиждень ми в складі спецпідрозділу відправились на Харківський напрямок у район Ізюму.

Страшно не було?

Про війну розмовляти складно, адже, щоб зрозуміти, як воно там відбувається в психологічному плані, треба там побувати. Стан військового на передовій не можна описати якимись словами. Це важко, це складно, це небезпечно. І в цих умовах потрібно виконувати бойові завдання.

Усім страшно. І я вам більше скажу: боєць, який перестав боятися – це людина, яка вже психологічно вигоріла. Людина з восковими очима без жодних емоцій – це говорить про те, наскільки людина перегоріла в стані стресу. Настільки, що їй вже байдуже: чи вона загине чи ні. Вона вже психологічно нездатна боротися. І якщо в нас з’являлися такі  – їх відразу ж вивозили. У команді має бути взаємопідтримка, впевненість у тих, хто знаходиться поруч. Ми один одного підтримуємо, коли дивишся на обличчя побратима й бачиш посмішку – це велика-велика надія, що все буде добре.

Як забезпечує держава на передовій, волонтерської допомоги багато?

Із власного досвіду, у нашому підрозділі на передовій відсоток волонтерської допомоги в аспекті забезпечення – це близько 70%. Транспортні засоби для виконання завдань – передано волонтерами. Одяг можна розділити 50 на 50, але в контексті, що хлопці купили самі і що нам передали волонтери… Форма, яку безпосередньо надає держава, недостатньо практична в тих умовах. Зброя, боєприпаси – все це дала держава. Харчування в загальному є, і, скажемо, хороше, але за умови, якщо є можливість приготувати, і є люди, які цим займаються. У нашому ж випадку це специфічні завдання, на які не понесеш із собою 5 банок тушонки в скляній тарі. Адже усе потрібно було нести на собі, і кожні 200-300 грам мали значення. Тому коли йдеш на завдання, харчі це таке, головне – вода і боєприпаси. Це можливість вижити. Відповідно ми брали сублімоване харчування – це те, яке легке, ситне й готується швидко – просто заливаєш окропом. Для цього в кожного є маленький пальник та сталева чашка.

Зважаючи на те, скільки військової допомоги Україна отримує зі всього світу, чути про таке забезпечення дивно. Закрадаються сумніви: можливо, держава неправильно використовує кошти?

У мене також є певні сумніви щодо використання коштів. Я не хочу говорити загалом про державу, тому що обсяги надання допомоги й потреби я не можу оцінити. Але щодо обласної ради, я безпосередньо працюю в постійній комісії з питань регламенту депутатської діяльності, законності, правопорядку, взаємодії з правоохоронними органами та запобіганню корупції. Кошти, які зараз облрада виділяє на потреби військових, насправді вражаючі. Але мені дуже не подобається відсутність прозорості у прийнятті рішень.

Куди закуплене потім передають і у якій кількості конкретно якому підрозділу – це справа військових. Але ми вирішуємо питання забезпечення, то маємо розуміти: скільки коштує той генератор, скільки коштує той комплект військової форми. На прикладі військової форми для тероборони Київщини – під час обговорення цієї статті видатків в облраді в мене було багато запитань: що входить у комплект форми, яка вартість кожної позиції… Спочатку ми купували в українських виробників, у підсумку – у турецьких, вартість комплекту двічі змінювалась. Загальна сума виділялась одна, коли нам звітували, вона була інша. Що відбулося з різницею? На жаль, я не отримав відповідей.

Тож, я запропонував створити Координаційну раду з питань безпеки Київської області, куди ввійдуть представники депутатського корпусу, Адміністрації області з залученням спеціалістів відповідних напрямків.

Ви також займаєтесь і волонтерською діяльністю зараз?

Коли наш підрозділ був виведений  на ротацію, з побратимами вирішили створити «Благодійний фонд «Загін спецпризначення «Омега». Намагаємося максимально забезпечити хлопців усім необхідним.

Один із напрямків, що нам вдалося якісно реалізувати – відправлення наших поранених після лікування на безкоштовну реабілітацію за кордон. Перша група вже перебуває в Греції, документально готуємо наступну. Ще одне місце для реабілітації – Польща. Приймаюча сторона оплачує власне реабілітацію. А Фонд шукає гроші на виконання логістичних функцій. Держава в цьому нам не допомагає, адже в бюджетах немає таких статей видатків, тому ми вимушені просити фінансової допомоги в українців.

Повторний наступ на Київщину завжди можливий… Як на вашу думку, окупантам вдасться вдруге просунутись так далеко, як минулого разу?

Моя думка: уже не буде такого ефекту, який був в перші дні повномасштабної війни. Очевидно, що ми готуємось. Очевидно, що в нас сконцентровані військові сили. Я так само, як і ви, отримую інформацію зі ЗМІ: у якому стані знаходиться оборона Києва. Точно буде не так погано, як на початку, але чи вийде просунутись? Це війна, тут не можна бути впевненими на 100%. Минулого лютого у росіян була велика перевага в озброєнні, наявності елітних підрозділів та ефекту несподіванки, але все це вони втратили.

Що ви вважаєте своїм головним досягненням в депутатській роботі? Які найбільші складнощі, з якими ви стикаєтесь?

До початку повномасштабної війни я собі визначив кілька пріоритетних напрямків, які хотів би реалізувати в області. Так, як до цього проходив службу в поліції, мені було дуже цікаво завдяки  обласній програмі «Безпечна Київщина» реалізувати проєкт створення системи відеоспостереження в межах Київської області. На період до повномасштабної війни – камерами відеоспостереження  були закриті основні транспортні магістралі області. Це давало можливість відслідковувати, як приклад, викрадені автівки. Система здатна ідентифікувати авто за трьома показниками (а саме – за номером, кольором і маркою0, вихопивши його із загального потоку і відслідковуючи куди він виїжджає. Таким чином визначається, де вкрадений автомобіль знаходиться. Загалом це  можливість  ефективніше боротися зі злочинністю.

Але у нас все, як завжди, впирається у фінансування. У 2020 році я поставив за мету під’єднати до цієї системи усі населені пункти навколо Києва. Відповідно, першим районом був Бучанський. Адже це дуже велика частина в передмісті Києва, де проживає багато людей, які їздять до Києва на роботу – трудова міграція. Передбачалося, що система відеоспостереження цих населених пунктів під ’єднається до загальної системи Київської області. Це було моє основне завдання, тому що майже кожна громада на той час уже мала свої системи відеоспостереження, але вони працювали виключно в межах населеного пункту. Тобто якщо машину вкрали і вона заїхала у Вишневе чи Ірпінь, то для отримання інформації, куди ця машина поїхала, потрібно було робити запит до місцевих поліцейських. Вони перевіряли архів, витрачали час, а в цьому аспекті оперативність – головне. Завдання було – зробити систему так, щоб вона працювала злагоджено й швидко.

Які питання, окрім крадіжок авто, могла б вирішувати така система?

Її ефективність може бути дуже високою в різних аспектах. Наприклад, якість прибирання доріг від снігу: через цю систему ми можемо бачити, де дороги прибрані, де ні. Крадіжки лісу – це теж болюча тема: вивозиться ліс – звідки, куди, яка машина. Вивіз сміття: деякі негідники намагаються вивезти сміття в зелені зони. Ось виїжджає машина зі сміттям, видно, що вона виїжджає з населеного пункту, везе вантаж. За правилами, вона має доїхати до сміттєзвалища, але інші камери вже не фіксують, що ця машина туди доїхала. А через деякий час ця машина повертається порожня. Це говорить про те, що в проміжку, між цією камерою і цією, машина десь розвантажилась – тобто ми вже маємо номерний знак, марку автомобіля – можемо знайти власника. Також система дає можливість вести чіткий контроль за роботою громадського транспорту, рятувальних, аварійних та екстрених  служб. Легко? – Легко. Краще система дає можливість боротись зі злочинністю? – Краще.

Я так розумію, що в аспекті окупації Київщини, ця система допомагає в розкритті злочинів військових рф?

Поки окупанти не зрозуміли, що в нас функціонує така система – вона нам давала можливість відслідковувати їх переміщення. На сьогодні велика частина камер знищена, якраз під час окупації. До речі, одна з важливих статей видатків після звільнення Київської області – це відновлення й розширення системи відеоспостереження: ми виділяли кошти на купівлю нових камер і ремонт зруйнованих комунікацій. Це теж насправді важливо.

Що завадило тоді об’єднати населені пункти в загальну систему?

Коли я приїжджав з пропозицією до керівників громад, у них виникало дуже багато питань:

– Чому ми маємо під’єднуватись, а ви нам кошти виділятимете, а ви будете обслуговувати ці камери?

– Ні, ми будемо обслуговувати тільки систему, яка веде до вашого населеного пункту. В населеному пункті ви будете так само, як і раніше, з власного бюджету їх обслуговувати.

– Ні, це нам нецікаво.

Яка причина такого спротиву місцевої влади?

Це інформація. Люди бояться, що в системі Київської області хтось щось буде бачити про їхню діяльність, якщо ця система буде загальною.

З цього приводу ми проводили наради із СБУ і Нацполіцією. Я наголошував на необхідності зведення систем відеоспостереження. Усі підтримали. Але до початку повномасштабної війни відчутних зрушень  так і не змогли зробити.

Тож, я пішов іншим шляхом. Виступив з ініціативою: якщо ми не можемо під’єднати системи маленьких громад до системи Київської області, давайте почнемо з великого. А велике – це зробити спільне відеоспостереження Києва та області – тобто об’єднуємо 2 системи в одну. Таким чином, уся злочинність, яка функціонує в Києві і виїжджає чи переміщається в Київську область, відслідковується. Відслідковується як поліцією Київщини, так і поліцією міста Києва. Тому що це різні структурні підрозділи. І з цією ініціативою я звернувся до Київської міської ради, а саме до Комісії з питань дотримання законності, правопорядку та зв’язків із правоохоронними органами міста Києва. Ми запросили представників поліції Києва та області, СБУ, вивчали це питання технічно, скільки це буде коштувати (перед війною це вартувало близько 1,5 млн грн). Задум був такий: якщо ми зможемо об’єднати системи Києва та області – то системи громад зайдуть в цю систему дуже легко, адже це вже буде глобальна система. Що в підсумку могло б перейти  в початковий етап обговорення питання агломерації Києва.

У чому суть питання агломерації Києва?

Це питання вже давно обговорювалось. Це світова практика: столиця і передмістя працюють в єдиний системі. Не лише в питаннях, що стосується безпеки та боротьби зі злочинністю, але й водопостачання та водовідведення тощо. Вкрай важливе – питання транспортної інфраструктури. Її максимально ефективне функціонування між Києвом та областю. Це дає нам можливість вирішити багато питань: розвантажити транспортний потік авто та людей, які щодня в’їжджають до столиці, а ввечері повертаються до області, розподілити його за різними напрямками  і т. д.

Для прикладу візьмемо один ЖК у Софійській Борщагівці. Його населення – близько 12 000 людей. Уявіть собі, яка це кількість людей, більшість із яких виїжджають до Києва на роботу. І що там коїться з дорожнім рухом через те, що це все не продумано. Для людей ускладнення руху розпочинається в самій Борщагівці, ще не доїжджаючи до Києва. Такі питання вирішило б створення єдиної системи. Тоді комфортне життя передмістя насправді стане комфортним в комунікації зі столицею.

Нащо вам знадобилась друга вища освіта в депутатській роботі?

Ми розпочали процес визначення меж Київської області. Востаннє карту меж Київської області було затверджено в 60-х роках. Тож, область охоплює певні території, які на сьогоднішні є спірними між областю та столицею. Мене на жаль, не включили до складу робочої групи, куди входили представники Києва та області. Я туди ходив як депутат за власною ініціативою. Коли я побачив, які там колізії, у кожного своя правда, немає чіткого механізму. На жаль, жодна зі сторін не шукала компромісного рішення – обговорення велось у форматі конфлікту.

Почав вивчати питання з наукової точки зору, щоб розібратися, як воно має бути – вирішив вступити до Національного університету будівництва та архітектури на факультет «Міське будівництво та господарство». І захистився, отримав диплом. Але, на жаль, це вже було під час повномасштабної війни. Зараз процес визначення меж області заморозився на тому, що Київська облрада прийняла рішення щодо меж області, а Київ через суд його заблокував. Але завдяки цьому я, в усякому випадку, для себе отримав досвід і це мене підштовхнуло до навчання. До речі, темою моєї дипломної роботи був шляхопровід у місті Вишневому (у місті велика проблема – залізничні колії розрізняють місто навпіл, що значно ускладнює комунікацію).

Чому це в нас так відбувається? Є талановиті науковці, які насправді можуть усе розпланувати – але на місцях воно не реалізується. На місцях воно реалізовується виключно в тих межах, де у місцевої влади є свої інтереси.

Яким був ваш кар’єрний шлях до депутатства?

В Поліції охорони Київської області я займався технічною охороною. Досягнень у мене там якихось відчутних немає. Але ця робота дала мені можливість чітко зрозуміти: який рівень технічна охорона має в загальній системі боротьби зі злочинністю. За офіційною статистикою, 40% злочинів розкриваються за допомогою технічних засобів (таких як система відеоспостереження, сигналізація тощо). Але моя думка й думка колег з поліції: в реальності це близько 80%.

У вашій біографії є плями у вигляді ОПЗЖ: чому ви стали членом саме цієї партії, чому вирішили з неї вийти і як ви ставитесь до того, що вона зараз в Україні є забороненою?

Вирішили вийти? Я не виходив. Наразі в обласній раді навіть немає групи: за регламентом для її створення необхідно 5 депутатів, у нас залишилось 4. Люди, які залишились, кожен працює самостійно.

Чому вступив? Повернемось до моєї роботи в поліції. Коли я побачив наскільки ефективний і необхідний технічний напрямок охорони в Київській області – захотів, щоб це була насправді потужна система. Дізнавшись, що на базі облради реалізовується програма «Безпечна Київщина», я вирішив долучитись до її реалізації. Шляхом депутатства можна було більш ефективно це зробити. Ця можливість мені була надана від ОПЗЖ, за що я вдячний.

Ви були помічником народних депутатів Сергія Льовочкіна та Олександра Пузанова. Чому ви саме з ними співпрацювали, чому на громадських засадах вирішили допомагати їм у депутатській роботі?

На сьогодні я залишаюсь помічником на громадських засадах народного депутата Олександра Пузанова. Відповідно, за його рекомендацією та підтримки я став депутатом обласної ради. Я вважаю, що в структурі колишньої партії пройшла очистка війною. Ні Пузанов, ні Льовочкін не залишили нашу країну в ці важкі часи. У кожній партії є негідники. У кожній політичній силі є люди, які показали себе не патріотами. Так само і в нас: виявилися люди, які зрадили Україну. Я вважаю, що мої однопартійці, які залишись в країні і щоденною працею допомагають: хто військовим, хто пішов безпосередньо воювати, виконувати інші функції допомоги державі – це нормальні правильні люди. От як на війні: буває, ті хто в житті поводив себе тихо й спокійно, на полі бою виявляються більш здатними дати відсіч ворогу, ніж ті, які в тилу кричали про те, що рвуться в бій.

Авторка: Аня Алляйн.

Фото: Олександр Мутель.

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook-сторінці і в Telegram-каналі.