«У нас немає на передовій чужих, там всі свої»: історія реабілітолога з Бучі, який друкує дрони на 3D-принтері

«Київщина 24/7» продовжує серію статей про Героїв, які своєю діяльністю прославляють наш регіон. Звісно, військові серед них на першому плані, бо саме на їхніх плечах тримається вся країна, за їхніми спинами живе кожен з нас і щодня зустрічає сонце. Але є ще й інших фронт – волонтерства та допомоги. І від міцності та стабільності цього тилу залежать й успіхи та незламність на передовій. Ті, хто поставив інтереси тих, хто потребує підтримки, вище власних – також Герої. Нам треба знати про них, бо саме такі приклади дають впевненість, що ми переможемо. Бо саме з таких історій складається велич і міць нашого народу.

Сьогодні історія Руслана Хатнюка, реабілітолога з Бучі, який безупинно допомагає нашим військовим, як в тилу, так і на фронті. В робочий час Руслан відновлює тих, хто повернувся з «нуля», а поза роботою він друкує дрони та боєкомплекти на 3D-принтері для наших воїнів на передовій. 

«Ми не вірили, що розпочнеться війна. У нас не було ні тривожної валізи, ні зібраних речей»

Русланові 43, народився чоловік на Чернігівщині, а у 2002 році переїхав в Ірпінь. Спокійне життя за межами шумної столиці було до вподоби Руслану та його дружині, тому у 2014 вони придбали приватний будинок у Бучі та переїхали туди. За освітою Руслан реабілітолог, а дружина – фельдшер екстреної швидкої медичної допомоги. Тож у планах сім’ї медиків було побудувати невеличкий реабілітаційний центр та допомагати з реабілітацією людям після інсульту та з ДЦП.  Однак, всі плани подружжя змінило 24 лютого 2022 року, коли розпочалась повномасштабна війна.

«Спочатку не зрозуміли, що відбулось. О 5 годині подзвонив товариш і каже: «Руслан, почалася війна». Ми не вірили, що розпочнеться війна. У нас не було ні тривожної валізи, ні зібраних речей. Навіть після дзвінка друга я не відразу повірив, що це дійсно відбувається. Приблизно тоді ж я вийшов на вулицю і побачив, що відбувається обстріл Гостомеля, а він якраз біля нас.  Після цього почали з дружиною дивитися наші медіа, але там намагалися всіх заспокоїти. Тому ми навіть не уявляли, що буде далі відбуватися в Бучі», – згадує початок війни Руслан.

Разом із дружиною та двома маленькими дітьми Руслан залишився в Бучі. А вже 28 лютого біля їхнього будинку були російські танки.

«Так ми потрапили в окупацію. Над будинком постійно літали ворожі літаки, їздила техніка загарбників, тому діти з дружиною були постійно в підвалі. Окупанти намагались біля нашої хати паркувати свої танки, але через специфіку ґрунту і місцевості, їм це не вдалось і вони переїхали за шість хат від нас, там і базувались», – з неприємними відчуттями згадує той чоловік. 

Ні зв’язку, ні світла, ні газу, ні води не було. Аби мати змогу приготувати їсти та нагодувати дітей, довелось черпати воду з кар’єру, який був неподалік. Із запасами харчів допомогли батьки Руслана, які жили поруч та мали запас консервації. А от зі світлом проблему в родині вирішила сонячна панель. Чоловік розповідав як саме:

«Мене 5 років тому зацікавила сонячна станція і я для експерименту купив 1 панель. І саме вона врятувала нас під час окупації! Ми могли заряджати телефони, всі сусіди ходили до нас. Але проблема в тому, що телефон заряджений, а зв’язку не було. Тож ми знаходили зв’язок по місту і дзвонили нашим кумам у Київ, щоб дізнатися новини та зрозуміти, що відбувається, адже ми були відрізані від світу».

«Ми їхали з Бучі поміж трупів розстріляних людей і машин. Це було жахливо»

9 березня біля будинку Руслана почались запеклі бої. Артилерія била, як зі сторони ворога, так і зі сторони ЗСУ. Над головою безупинно літала ворожа авіація. У дітей Руслана почались панічні атаки, тож чоловік вирішив вивозити сім’ю з Бучі.

«Я побачив, що люди скупчуються, кажуть що є евакуаційний коридор. Тож я посадив в машину дружину з дітьми, батьки їхати навідріз відмовились. І о 16:30 ми виїхали. Дорогою довелось проїжджати три російські блокпости.  Вони зупиняли та вигрібали все з машини. Ми їхали з Бучі поміж трупів розстріляних людей і машин. Це було жахливо. І ось лише о 3 годині ночі ми змогли доїхати до Києва до моїх кумів. І як виявилося потім, 9 березня евакуаційного коридору не було. Нам просто пощастило виїхати живими», – одночасно із жахом та полегшенням розповідає Руслан. 

У столиці на той момент теж не було спокійно, тож куми Руслана відправили їх до своїх друзів на Черкащину. І коли нарешті дружина і діти були в безпеці, Руслан вирушив на фронт із гуманітарною допомогою. Чоловік пояснює:

«Я не міг просто сидіти вдома і бути осторонь. Ми знали від знайомих військових, що якраз в Миколаївській області була важка ситуація. Тож ми шукали, що хлопцям можна відвести. Я відповідав у той час за медицину. Почав підіймати всі лікарні, всіх медиків. Потім ми почали розгортатися більше – добувати амуніцію хлопцям і возити на фронт. Таким чином утворився благодійний фонд. Тепер нас вже 34 людини працює». 

«Я взагалі не розумів що таке 3D-принтер. Але зараз ми вже видрукували і відправили 100 дронів на фронт»

Працюючи з військовими, як волонтер та реабілітолог, Руслан постійно дізнавався, чого не вистачає і бракує на передовій: дрони, боєкомплекти, аналізатори для дронів і багато всього іншого. Тож, з того моменту в Руслана почався новий шлях – не лише реабілітолога і волонтера, а і розробника. Разом із друзями, які мали 3D-принтер, вони практично наосліп почали розробляти знаряддя для воїнів.

«Я взагалі спочатку не розумів, що таке 3D-принтер. Міша, мій друг, малював ескізи,  потім інший друг Ігор,  який займається моделювання, далі брав це в роботу. Я зі своїм кумом Олександром займалися електрикою. І почали друкувати наші винаходи. Але потім вийшло замкнуте коло, бо щось не виходило. І ось так почали діяльність – буквально на пальцях, «коряво і горбато робити». Але вже з наступних спроб почало виходити те, що треба. Ми почали підключати військових, які тестували та казали, що треба поліпшити. Таким чином ми почали виправляти недоліки. Зараз ми вже друкуємо дрони, а електрику закуповуємо. Розробили FPV дрон-бомбер. Ми кілька днів тому відправили їх на фронт. 28 вильотів, 19 – з ураженням. А другий дрон на Донецькому напрямку побив рекорд – апарат пролетів 33 кілометри і підбив гаубицю. Також ми робимо  «рубашки на гранату» – це спеціальна колба, в якої додаткова шрапнель – осколки. А ще розробили механізми, які скидають з дронів вибухівку. Також винайшли аналізатори дронів, завдяки яким в повітрі можна відстежувати безпілотники, які наближаються. Окрім того, розробили ноу-хау для зарядки патронів на автомати – тепер можна зарядити 300 патронів не голими руками, а в рукавицях і хоч в сліпу. І зараз масово намагаємось друкувати», – ділиться винахідницькими здобутками Руслан.