«У собачки були відрубані 4 лапи й хвіст, а на вухах вирізані сердечка»: відома на весь світ волонтерка з Ірпеня Анастасія Тиха про порятунок особливих тварин

Зооволонтерка Анастасія Тиха стала відомою під час евакуації з Ірпеня у лютому 2022 року завдяки світлині, що облетіла весь світ. На ній дівчина у дублянці у двох руках тримає повідці з собаками з інвалідністю, які тягнуть її в різні сторони. Анастасія саме прямувала вперед до підірваного навпіл Романівського мосту. Їй разом із собаками потрібно було спуститися вниз. На краю стояло багато фотографів, з якими дівчина почала сваритися, бо ті не давали їй пройти. У цей момент фотограф Крістофер Очкіоне й зробив упізнаване на весь світ фото. Тоді дівчині вдалося вивести понад 20 травмованих тварин.

Після деокупації Київщини дівчина повернулася й створили притулок для тварин-інвалідів в Ірпені. І зовсім нещодавно він опинився у скрутному становищі. Анастасія, чия світлина стала символом милосердя і сміливості, на сторінці притулку «Дім особливих хвостиків» в соціальних мережах повідомила, що один з масштабних притулків для тварин з особливими потребами хочуть знищити. Сусіди скаржаться на гавкіт та навіть телефонують з погрозами потруїти собак.

Журналісти «Київщини 24/7» поспілкувались із зооволонтеркою Анастасією Тихою про травми, з якими до неї потрапляють тварини, їхнє лікування, проблеми, що виникають у керуванні притулком та головне, як вдалось їй розв’язувати проблему зі скаргами та погрозами сусідів.

– Нещодавно Ви писали, що притулок на межі закриття. У чому проблема і як вдалось її вирішити?

– Коли ми з моїм колишнім чоловіком вирішили відкрити притулок, то знайшли будинок, куди пустили жити з собаками. Однак, це був густонаселений приватний сектор, а коли собак побільшало, ми почали заважати сусідам. До певної міри я розумію людей, які жили поряд, їм заважав гучний гавкіт собак. Але це переросло не тільки в обурення, а й в телефонні погрози від невідомих мені людей, можливо й тих самих сусідів. Погрози були різного характеру: від отруєння собак до інстанцій, рейди яких погрожували надіслати. Також до нас приїжджав депутат з Ірпеня й теж повідомив, що на нас надходить багато скарг.

Після усього єдиний вихід з цієї ситуації був – переїзд. Я написала пост в соціальних мережах про ситуацію, яка склалась, та про те, що ми збираємось переїжджати, але тоді ще навіть не знали куди. Бо наш притулок потребував відповідної ділянки, де поряд не було б сусідів, яким ми б заважали. На щастя за тиждень нам вдалось знайти потрібну нам ділянку. Після чого почалось найважче – облаштування. Ми одразу почали будувати паркан, добудовувати будівлю, перевозити вольєри. Саме цим ми й займаємось останній місяць. Наразі 80% із запланованого вже зробили.

– Як Ви прийшли до такої важливої місії – допомога тваринам-інвалідам?

– Загалом, ми з моїм колишнім чоловіком почали займатись безпритульними тваринами 6 років тому. Спочатку ми брали до себе просто безпритульних тварин на перетримку. Ми надавали їм медичну допомогу та утримували, доки шукали їм домівки. А потім я побачила, що волонтери шукають перетримку саме для собак інвалідів «спінальників» (ред. – тварина, яка отримала серйозні травми опорно-рухового апарату, в першу чергу – хребта, і частково паралізована). На той час мені було 18 років, я запропонувала свою допомогу і моя знайома погодилась. З того моменту як у нас з’явився Стронг (ред. – імʼя собаки) я зрозуміла, що мені дуже подобається займатись саме такими особливими собаками.

Ми потроху займались цим, але повномасштабне вторгнення росії в Україну все змінило. 9 березня 2022 року ми евакуювались з Ірпеня в Київ з 20 собаками. Після чого люди почали звозити нам тварин з усієї Київської області. І так з 20 собак у нас різко стало 45. Я жартую, що 9 березня ми евакуювались, а 10 березня у нас з’явився притулок, бо в нас не було вибору, хотіли допомогти усім покинутим тваринам. Адже перших пів року ми брали усіх підряд тварин, які потребували допомоги. Вже через пів року ми почали співпрацювати з Миколаївською областю, звідти волонтери евакуювали нам тварин, бо там було «гаряче». Через сім місяців від початку повномасштабного вторгнення я зрозуміла, що кількість собак у нас стала величезна. Бо для мене тоді 70 собак здавалось дійсно забагато. У цей час ми продовжували займатись інвалідами та хворими тваринами, але брали й здорових собак. На початку осені 2022 року я ухвалила рішення, що прилаштовую усіх здорових тварин у сім’ї й більше не беру їх, натомість починаю займатись виключно тваринами-інвалідами. Бо я розуміла, що волонтери не хочуть брати таких тварин, бо це на їхню думку безнадійні тварини, які будуть висіти на твоїй шиї майже усе життя.

До весни 2023 року ми прилаштували усіх здорових собак та почали брати травмованих, хворих, старих та онкохворих тварин з усієї України. Тобто усіх, від кого відмовляються волонтери та навіть лікарі.

– Чи збільшилась кількість тварин-інвалідів під час повномасштабного вторгнення? Як на здоров’я тварин впливає війна?

– Я не можу сказати, що їх стало більше. Хоча у моєму  притулку їх стало набагато більше, бо почала плідно цим займатись. Але, наприклад, збиті внаслідок ДТП тварини їдуть до нас звідусіль, хоч частіше з заходу. Та їдуть такі переламані, що я такого ще ніколи не бачила. З фронту їдуть найчастіше до нас стріляні, покинуті й старі тварини, а також ті, що довгий час голодували. Також з сумної статистики можу сказати, що кожна друга собака, або кіт привезений до нас з Донецької області – онкохворий.

– Ви отримали першу Всеукраїнську зоозахисну премію. Що вона для Вас означає?

– Так, 1 березня 2023 у Києві відбулося нагородження першою Всеукраїнською зоозахисною премією. Її отримали 20 зоозахисників, які рятують життя тварин в Україні. Ініціаторами відзнаки виступили Всеукраїнський гуманістичний рух UAnimals та міжфракційне об’єднання «Гуманна країна».

Чесно, я не очікувала цієї нагороди, хоч й не приховую, що мені було приємно її отримати. На той момент я у волонтерстві була всього рік, хоча вважаю, що за той рік зробила стільки всього, що дехто й за 5 років не зробив би.

Окрім, нагороди ми нічого не отримували. UAnimals лише одного разу допомогли нашому притулку із закупівлею карантинних боксів для котиків. Після чого, я ще один раз до них зверталась, але якось не склалась наша співпраця. Однак, волонтери UAnimals возять нам тварин з Донецької області вже близько року.

– Війна застала вас в Ірпені, який перетворився на зону бойових дій. Як вдавалося доглядати за тваринами в таких умовах? Як відбувалась евакуація тварин? Чи вдалося усіх врятувати?

– Для нас початок повномасштабного вторгнення був неочікуваний, ми не вірили до останнього, що це можливо. Тим паче, що війна буде у Київській області. Перший тиждень після 24 лютого ми провели більш-менш нормально. Потім стало «гарячіше», почали відключати електрику, потім газ та воду. Коли вже відключили воду, то дбати про тварин з інвалідністю стало вкрай важко. Ми почали думати, як нам виїхати з Ірпеня, адже єдиний вихід це Романівський міст, який уже був підірваний, тобто виїхати машиною ми не могли, тільки пішки. Але нам пощастило, що жили ми за 3 кілометри від цього мосту. Наша знайома Сніжана знайшла нам місце у Києві, де ми змогли облаштуватись з собаками. Тож ми зібрали своїх 2 рюкзаки речей і ще рюкзак медикаментів для собак, усіх тварин та пішли. Колишній чоловік тягнув візочок із супермаркету, в якому стояли коти у переносках і лежала собака з інвалідністю. Також він тягнув за собою старого собаку, який не міг йти так само швидко, як інші собаки. Інші ж йшли на повідцях. Так ми дійшли до мосту, але собаки пручалися та виривалися в різні сторони, бо були налякані вибухами. Тож ми на жаль, загубили 4 собаки…Біля мосту нам допомогли українські військові перенести тварин через річку. На іншому кінці мосту нас чекала машина, яку теж організувала подруга Сніжана.

Ми виїхали з Ірпеня до Києва. Але оскільки, окрім собак з притулку, загубилась ще моя власна, я п’ять днів поспіль їздила на блокпост і благала пропустити мене до міста, щоб їх знайти. Військовий на блокпосту не витримав та все ж пропустив мене. Так мені вдалось знайти свою собаку та ще двох з притулку, які загубились. Потім ми кожного тижня почали їздити в Ірпінь, щоб привезти корм тваринам та їжу людям, які залишались у місті. На 6 лінії була перетримка для собак, яких покинули люди, тож ми ще туди почали возити корм. Також ми збирали тваринок, які були травмовані, або просто загублені. Це кумедно виглядало, коли ти йдеш із собаками на повідцях, яких ти вирішила евакуювати, а позаду йде ще кілька без повідця, які вирішили евакуйовуватись самі. За місяць нам вдалось, без машини, вивезти 50 собак.

– Після деокупації Київщини Ви повернулись в рідний Ірпінь та відкрили там притулок. Як вам вдалось відновити роботу? Скільки евакуйованих тваринок повернулись з Вами в Ірпінь?

– Той самий знімок, зроблений під час евакуації з Ірпеня на шляху через зруйнований Романівський міст, зіграв важливу роль у долях собак. Адже усі вони знайшли домівки за кордоном, зокрема й інваліди. Тож в Ірпінь ми повернулися всього з трьома собаками з того фото та з 60, яких везли вже з Києва. Але після деокупації Київщини тварин ставало все більше. Часу думати про створення притулку не було, потрібно було діяти. Саме тому, на мою думку, ми робили багато помилок, бо все було в хаосі.

Але створення тепер нового притулку для нас було як нове дихання. Тут все буде зроблено так, як потрібно. Все систематизовано, з можливістю вигулу собак та потрібними парканами. Ми вже навіть зробили кошатник з вигулом для котиків. У тому притулку такої можливості, на жаль, не було.

– Як ви знаходите тварин, які потребують допомоги?

– Я нікого не шукаю. Якби я шукала, у мене напевно було б вже більше тисячі тварин. Особисто для себе я ділю цей процес на 3 категорії. До першої категорії відносяться звичайні люди, які бачать травмовану тварину, починають шукати куди її влаштувати та знаходять нас, або їм хтось нас рекомендує. Друга категорія – волонтери, яким трапляється травмована тварина, а вони такими не займаються, бо не мають ресурсів, тож вони звертаються до нас і ми їх приймаємо. Також ми співпрацюємо з волонтерами з Донецької, Запорізької, Харківської та Сумської області, які про нас знають та звертають у разі потреби. Третя категорія – військові, які знаходять травмованих тваринок, яким потрібна допомога, на фронті. Вони про них дбають, після чого передають волонтерам, які найближче до них, а ті вже нам.

– Скільки тварин зараз на утриманні у вашому притулку?

– Наразі у нас близько 150 собак, але їх привозять кожного дня та інколи забирають, тому точно сказати не можу. Котів у нас 75, бо минулої зими я перестала їх брати, зрозуміла, що це все ж таки не моє.

– Хто фінансово допомагає притулку? Чи зменшився потік допомоги притулку за час його існування?

– Притулок я утримую сама та трішки допомагає колишній чоловік, з яким ми розпочинали справу. З фінансових питань на мені зарплатня працівникам, оренда приміщень та закупівля корму. На лікування тварин ми відкриваємо збори в соціальних мережах, тоді нам допомагають люди з усього світу, адже лікування дуже дороге. Якщо це масштабні закупівлі, наприклад, вольєрів або візочків для тварин-інвалідів, я намагаюсь шукати благодійні фонди та організації, які можуть нам з цим допомогти. Ще я дуже вдячна організації Nova Ukraine, яка вже 2 роки допомагає нам із закупівлею вольєрів. Також я вдячна «Сузірʼя груп», це — мережа зоомагазинів Masterzoo, які допомагають нам з минулої зими. Вони взяли собі під опіку найскладніших собак, а саме «спінальників», і кожного місяця допомагають, щоб вони були нагодовані та їм було, де жити. Адже, окрім забезпечення кожного місяця корму для цих собак, вони ще й будуть робити нам косметичний ремонт приміщення, де живуть тварини.

Щодо допомоги від людей, то вона досить цікаво працює. Наприклад, в травні, коли почався наступ росіян на Харків та Сумщина дуже страждає, допомога зменшилась. У квітні нам вистачило покрити усі потреби. Як буде на наступного місяця — я й не знаю.

– З якими травмами тварини потрапляють до Вас? Який випадок Вам запам’ятався найбільше?

– Найчастіше до нас потрапляють собаки та коти, яких збивають автівки. Найпоширеніша у них травма — перелом хребта, після чого тварини не відчувають задні лапи. Далі йдуть онкохворі тварини.

Згадую випадок зі щасливим кінцем. Минулої весни до нас приїхала собака, на ім’я Бос, його власниця, яка має алкогольну залежність, відрубала йому передні лапи. Він провів у лікарні довгий час, зі зрозумілих причин він був дуже агресивний до людей. Йому зробили пересадку шкіри, наростили куксу (ред. – частина кінцівки, що залишається після ампутації, травми), щоб він міг ходити на лапках. Потім зайнялись протезуванням, після чого він приїхав до нас в притулок, де провів кілька місяців. А жінка, яка його знайшла й привезла до нас, пропала на пів року. Але згодом вона з’явилась та захотіла його провідати. Коли вона приїхала, то вже не змогла поїхати без нього. І ось Бос уже 4 місяці живе у люблячій родині. Зараз для нього зробили протези і він нічим не відрізняється від здорової собаки.

При згадці іншого випадку у мене мурашки по шкірі. Собаку знайшли у лісі, він схожий з попереднім тим, що у них схожі травми. Коли побачили цю собаку, то плакала вся лікарня та я. На це було дуже важко дивитись. Це напевно найважчий випадок з усіх на моїй практиці. У собачки були відрубані 4 лапи, хвіст та на вухах вирізані сердечка. Це не можливо було зробити без седації, бо собака не пережила б больового шоку, тому тут, скоріш за все, працював садист-психопат «недоветеренар», або людина яка вміє робити седацію. Ця собака потрапила до нас дуже агресивна. Але знову ж таки: причина її поведінки зрозуміла, вона пережила жахливі страждання. Зараз їй теж наростили кукси й лікарі вирішують, які протези їй встановити. Чи буде ця історія зі щасливим кінцем і собачка знайде свою родину — ще не знаю, але дуже на це сподіваюсь.

– Як у Вас вистачає сил та терпіння щодня бачити покалічених тваринок?

– Ніяк. На початку, коли я тільки починала займатись тваринами-інвалідами, я майже весь їхній біль пропускала через себе. Зараз я займаюсь з психологом, щоб подолати це. Це важко бачити, особливо собак, над якими жорстоко знущались люди…

– Чи бувають випадки, коли тварині не можуть допомогти? Що роблять у таких випадках?

– Зі 100% тварин, які до нас приїжджають, виживає, напевно, 70%. Бувають травми несумісні із життям, бувають захворювання, від яких не виживають. Тут згадую ще один випадок. До мене подзвонили люди та повідомили, що у Василькові лежить котик на узбіччі дороги, я поїхала та забрала його. Він був наче здоровий, лише цистит, через тиждень йому стало гірше, його прооперували, побачили, що у нього є пухлина в сечовому міхурі, все видалили, наче все добре. Далі лікарі його 3 місяці рятували, але він помер.

Тож, буває таке, що намагаєшся допомогти й наче нічого серйозного, але тварина помирає. Буває, що щось дуже серйозне і ніхто тварині не дає шансів, а вона виживає. Але завжди, якщо лікарі кажуть, що травми несумісні із життям зовсім, ми тварин відпускаємо, (ред. – роблять евтаназію – припинення життя у швидкий та безболісний спосіб).

Якщо говорити про онкозахворювання, то ми ведемо тварин до моменту, поки не починають розростатись метастази. Якщо тварина відмовляється від їжі, ми даємо їй три дні, раптом це просто якесь погіршення. За ці 3 дні лікарі роблять обстеження, рентген, УЗД та аналізи, і якщо ми бачимо, що це вже все, ми відпускаємо цю тварину. Завжди, коли до нас приїжджають онкохворі тварини, якщо випадок не операбельний, то живуть вони місяць-два максимум. За цей час ми оточуємо їх турботою та любов’ю. Коли настає час ми її відпускаємо, що вона не мучилась.

– З якими ще найчастіше проблемами Ви зустрічаєтесь, керуючи притулком?

– Напевно найбільша проблема – дороге лікування. Не завжди вдається закрити збори на лікування тваринам, тому я намагаюсь покрити витрати з власної зарплати, з якої ще й утримую притулок. Це дуже важко!

Друга проблема — це, напевно, людське ставлення до цього. Я часто чую такі дорікання: «Навіщо допомагати хворим тваринам, краще їх усипити та допомогти 10 здоровим!». Я завжди на це кажу, що здоровим собакам є кому допомогти, наприклад, у Київській області притулків для здорових тварин десь 20, а волонтерів взагалі 100-200, якщо не більше. А цим тваринам я сама вибрала допомагати! Ви або підтримуєте, або ні!

Ну і ще бувають такі випадки, коли нам віддають, наприклад, собаку, який приїжджає до нас весь в пролежнях, з сепсисом, нирки відмовляють від чого тварина помирає. А мені кажуть, що я її вбила і я винувата, бо мені віддали здорову собаку, хоча це не так!

– Чи можна взяти тваринку з вашого притулку? Скільки таких випадків було?

– Будь-яка людина може взяти тваринку з нашого притулку. Вони проходять зі мною співбесіду, потім дивляться тваринку та беруть її на випробувальний термін. Якщо все добре, то вони її собі залишають. Якщо протягом випробувального терміну людина розуміє, що собака їй не підходить або навпаки, то вони її повертають. Я це сприймаю абсолютно адекватно, краще так, ніж ця тварина знову залишиться покинутою.

Хоча є закономірність, якщо це маленька, здорова, та ще й породиста собачка то на неї буде черга з охочих забрати. Якщо ця собака велика, стара або інвалід, її навряд чи заберуть, але таке теж буває. Я це називаю дивом!

Для фінансової допомоги:

Карта Монобанк Анастасія Т. 5375414115367020

PayPal anastarie63@gmail.com

Читайте також: Руслан Кравченко та Посол Данії Олє Егберг Міккельсен обговорили реалізацію пріоритетних проєктів для Київщини

Фото: Анастасія Тиха, Крістофер Очкіоне.

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook-сторінці і в Telegram-каналі.