Російські окупанти спалили Іванківський музей, але їм не під силу зламати дух українців

За два роки повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України 1946 об’єктів культурної інфраструктури зазнали пошкоджень чи руйнувань через збройну агресію рф. Російська війна знищує українську культурну спадщину. Пам’ятки нашої культури під прицілом ворога, тому що він має на меті знищити українську ідентичність. Бомби та ракети руйнують бібліотеки, церкви й мечеті, університети й театри. Так, на другий день повномасштабного вторгнення російський снаряд влучив в Іванківський історико-краєзнавчий музей, що у Вишгородському районі Київської області.

Серед різних експонатів у закладі зберігалася колекція картин видатної української художниці Марії Примаченко, і всі вони були врятовані, завдяки працівникам музею.

До другої річниці звільнення Київської області від російських окупантів журналісти «Київщина 24/7» поспілкувались з керівницею відділу культури, туризму, молоді та спорту Іванківської селищної ради Надією Бірюк і дізнались, яке наповнення мав музей до того, як прийшли окупанти, як рятували картини Марії Примаченко і яким Надія Бірюк бачить відновлений музей.

ДОВІДКА: Надія Костянтинівна Бірюк народилась 14 січня 1963 року у селі Білий Берег Іванківського району. Закінчила Київський державний педагогічний інститут ім. Горького. З 1996 року Надія Бірюк є керівницею відділу культури Іванківської районної державної адміністрації, а у 2016 році відділ культури реорганізували у відділ культури, національностей, релігій, молоді та спорту. Надія Бірюк є депутатом Вишгородської районної ради. За час роботи Надії Бірюк на посаді керівника відділу культури, молоді та спорту в Іванківській громаді з’явились народні колективи «Любисток», «Журавка», «Криничанка», у музичній школі відкрили клас хореографії, образотворчого мистецтва та гри на бандурі. Праця Надії Бірюк відзначена Почесною грамотою Міністерства культури України та грамотами й подяками Київської ОДА, Київської обласної ради та Іванківської районної ради.

— Як Ви зустріли 24 лютого 2022 року? Хто Вам повідомив про початок повномасштабного вторгнення? Які були Ваші перші дії?

— Ранок 24 лютого 2022 року розпочався зі дзвінка моєї родички, яка повідомила, що в районі Красятичів йдуть бої, лунають вибухи, почалось повномасштабне вторгнення рф в Україну. Спершу я не повірила і почала це заперечувати. Кажу, що якби почалась війна, то мене б вже викликали на роботу. Пізніше ввімкнула телевізор і вже побачила повідомлення нашого Президента України Володимира Зеленського про початок повномасштабного вторгнення російської федерації на територію нашої країни. Тоді ж я почала метушитись по будинку, поспіхом збиратись на роботу, але все буквально випадало з рук.

Вже о восьмій ранку я була на роботі й прийшли майже всі працівники. Дехто навіть і не знав, що розпочалось вторгнення, бо не вмикали телевізор і не брали до рук телефон. Тоді ж з колегами почали обговорювати як діяти далі. Після цього пішла в селищну раду, там вже закінчилась нарада, без мене, бо, мабуть, не додзвонились через перебої зі зв’язком. Згодом у кабінеті вже зібрала всіх колег, хто прийшов на роботу 24 лютого і сказала, щоб вони заховали всі цінні речі, які мають. Наш бібліотекар Світлана Годун каже: «Надія Костянтинівна, куди ж я заховаю книги, вони для мене усі цінні». Я свої речі в сейф заховала, дещо колеги знесли у підвальне приміщення. Всі розійшлися додому, а з музейним наглядачем Галиною Коренною ми почали вирішувати що ж будемо робити з музейними експонатами, бо їх було дуже багато. 

— Як і коли Ви дізналися, що росіяни окупували Іванків? Чи була комунікація з окупантами?

— Ввечері 24 лютого ми почули потужні вибухи й стрілянину, а 25 лютого вже почався сильний обстріл, почали літати гелікоптери. Здається більше ніж 30 гелікоптерів летіли над річкою. З самого ранку 25 лютого ми всі сиділи у підвалах, околицями Іванкова йшло багато техніки, літала авіація, була стрілянина, доносились сильні вибухи. Можу сказати, що росіяни постійно у нас у селищі не перебували, вони приходили періодично, патрулювали вулицями, тоді ж було усвідомлення, що Іванків під окупацією.

Росіяни розшукували учасників АТО, керівництво громад, працівників селищної ради, в тому числі росіяни розшукували й мене.

7 березня 2022 року ми з сім’єю були вдома, а чоловік пішов до сусіда. Після чого прийшов і питав чи ми нічого не чули й не бачили, бо він від сусіднього двору вгледів, що під’їхало п’ять військових автівок до нашого двору і почали стукали у ворота, але самовільно не заходили.  Їм ніхто не відчинив, тож вони поїхали.

А вже 8 березня, чоловік вийшов на вулицю поратись по господарству, і тоді ж під’їхали знову автомобілі, але вже два. Окупанти зупинились біля нашого будинку і розійшлись по різних точках, водій був біля машини, а один росіянин покликав мого чоловіка:

– Идите сюда! Бирюк — ты?

– Я.

– Бирюк Надежда кто вам?

– Жінка моя.

– А где она?

– Виїхала перед війною!

Я здивувалась як чоловік одразу збагнув, що ж їм відповісти, а на мить задумалась, що було б якби вони зайшли до будинку.

– А вы чем тут занимаетесь?, – каже окупант.

– Пораюсь!

– Мы хотим, чтобы Надежда открыла дом культуры, потому что привезли гуманитарную помощь! А почему вы не идете гуманитарку получать? Одевайтесь и идите получать.

Сама я не бачила коли чоловік говорив з ним, мене покликав син і сказав, що тато говорить з росіянами. Коли вони від’їхали, чоловік зайшов до будинку і каже: «Ната, по твою душу приходили».

Можу сказати, що у мене був тоді нервовий зрив, я не знала що мені робити. Почала плакати й кричати, не розуміла чому вони до мене прийшли, чого від мене хотіли. Ще почала уявляти цих росіян на автомобілях, усіх цих чоловіків і що вони могли б зі мною зробити, куди б мене повезли… Було дуже страшно… Чоловік після цього сказав, що я більше на вулицю не буду виходити, тільки ввечері могла вийти подихати свіжим повітрям.

Після того, як за мною приходили, я одразу свій телефон прикопала на земельній ділянці у дворі, тому що багато фотографій було — і з учасниками АТО, і з культурних заходів, і з виставок українських. До кінця окупації мій телефон був закопаний у дворі.

Зв’язку з ріднею не було від 5 березня, майже місяць від нас не було звістки. Тому що антени позбивали, але з Запрудки жінка знаходила місце, де був зв’язок, їй передавали номери телефонів, щоб вона обдзвонювала рідних і сповіщала, про те, що з нами все гаразд. Але росіяни побачили, як вона телефонувала, після цього вони обстріляли їй хату і вбили собаку.

Рятував нас усіх під час окупації Іванківський хлібзавод, який не переставав працювати. Люди лісами добирались до нього, через річку плили, набирали в мішки хліба, щоб передати сусідам, родичам, знайомим.

— Снаряди влучили в Іванківський історико-краєзнавчий музей, спалахнула пожежа. Розкажіть, будь ласка, який був музей до того як прийшли росіяни?

— Іванківський історико-краєзнавчий музей був дуже сучасним. Були повністю перероблені експозиції, були створені нові експозиції. Заслужений майстер творчості Василь Скопич, наша самодіяльна художниця Ганна Ігнатюк і наш земляк Степан Савченко передали свої картини до музею.

Наш заклад був відремонтований у 2018 році й тішив відвідувачів тільки 4 роки. Музей був дуже красивий, багато унікальних експонатів. Історія краю дуже насичена, цікава та глибока. До музею діти приходили не тільки дивитися експозиції, але й реферати писати. Ми записували стародавні пісні, збирали стародавній одяг, вишиванки, рушники.

У музеї була кімната автомобілістів, оскільки в Іванківській громаді було велике автопідприємство і був окремий великий музей автомобілістів, коли ж автопідприємство закрилось, то вони попросили, щоб їхній музей розмістили у нашому. Звільнили кімнату під цей музей і в ній містилась історія цього підприємства.

У музеї було багато цікавих експонатів, пам’яток, історії та культури: експонувались портрети наших славетних героїв та земляків, фотовиставки, зберігалась велика кількість старовинних речей, подарованих мешканцями нашого району, зразок української хати поліського краю. Були в музеї й тематичні композиції «Чорнобиль наш біль» та «Трагедія і доблесть Афгану».  А ще виставка «Іванків та Мюнстер у другій світовій війні — українсько-німецький дослідницький проєкт». У березні 2007 року відкрилася фотовиставка та вийшов у світ альбом «Іванків 808 днів окупації», в яку ввійшли архівні документи, знімки та спогади свідків окупації під час Другої світової війни.

Іванків — це колишнє єврейське містечко, тут дуже багато євреїв проживало, тому в музеї була поновлена експозиція «Іванків єврейський». Також була карта старовинного Іванкова.

Була кімната флори й фауни Полісся. Зберігались ткані вироби народної художниці України Ганни Верес і картини народної художниці України Марії Примаченко. Однозначно, що ці роботи були візитівкою нашого музею.

— Хто перший дізнався про те, що музей горить, і хто Вам про це повідомив?

— Як я вже казала, що ранок 25 лютого 2022 року ми провели з сім’єю в підвалі. Коли гуркіт трохи стих, я вийшла з підвалу і побачила, що до мене дзвонили. Подзвонила техпрацівниця музею і першою сказала, що горить музей. Я не повірила, тоді ж зателефонувала наглядач музею Галина Коренная і теж сказала, що горить музей. Не задумуючись я почала одягатись і збиратись до музею, зі мною пішов мій племінник Артем, який працював звукооператором у будинку культури. Потім передзвонила до заступника навчально-тренувальної роботи ДЮСШ Іванкова, який чергував у будинку культури, сказала, що горить музей і щоб брав вогнегасник й біг до парку.

Коли почали виходити з двору, то побачили військовий автомобіль із кулеметниками позаду. Ми повернулись і заховались біля будинку. Як тільки автівка проїхала, то одразу почали бігти й почули, що нас переслідує вже інший автомобіль. Почали ховатись за різними будинками та багатоповерхівками. Добігли до парку і звідти вже побачили, що горить наш музей. Дах вже палав неабияк. Коли я дзвонила і просила вогнегасник, то я уявити не могла, що пожежа таких масштабів!  Про пожежу я сповістила голову селищної ради Тетяну Свириденко.

Сторож Анатолій Харитонов став свідком того, як снаряд рашистів влучив в Іванківський історико-краєзнавчий музей, а потім почалася страшна пожежа. І все це розповів нам. До музею прибіг і мій чоловік, бо побачив, що за нами їдуть, тож злякався, щоб нас не розстріляли. Сторож та двоє мешканців села залізли через вікно в музей і почали передавати з вікна на вулицю картини сусідам.

Снаряд влучив у кімнату, де були роботи Марії Примаченко. Але перед цим наглядачка музею Галин Коренная заховала їх в іншу кімнату і сторож знав, де вони були. Коли всі 14 робіт були ззовні, чоловіки почали рятувати інші експонати — те, що ще не горіло. Їх передавали через вікно та переносили у двір до Харитонових, він поруч.

Тоді вже почали лампи розжарювання лускати, стеля теж почала руйнуватися й падати — там вже було страшно і небезпечно знаходитись.  Всі винесені експонати перевезли у безпечне місце, де вони пробули до повного звільнення Київщини. Додам, що голова Іванківської селищної ради Тетяна Свириденко записала першою репортаж про те, що у Іванківський історико-краєзнавчий музей влучив російський снаряд, і тільки після цього, широкому загалу стало відомо про цю подію.

— Скільки робіт Марії Примаченко було у музеї? І що, на жаль, не вдалось врятувати?

— Всі картини Марії Примаченко, які були в музеї, вдалось врятувати й зберегти. 14 картин і її портрет, намальований Ганною Ігнатюк. Врятовані картини вціліли й не потребують реставрації.

До серпня 2022 року картини нікому не показували, про їхнє місцеперебування знало всього четверо людей. І у вересні 2022 року у Києві відбулась виставка картин Марії Примаченко «Марія Примаченко. Врятоване»

Все, що не вдалось врятувати з музею, мені болить і досі. Дуже багато експонатів, приблизно 80% всіх експонатів, не вдалось винести. Не вдалось врятувати тканні роботи Ганни Верес. Але був музей ткацтва в Обуховичах з її роботами. Там вони збереглися, але росіяни, які там оселилися, руки витирали цінними рушниками, накривались ними, один рушник слугував їм як фіранка. Однак там, на щастя, ці роботи збереглись.

У нас же в музеї згоріло багато фотографій. Картини Ганни Ігнатюк, Степана Савченка, Василя Скопича згоріли. Тоді, в перший день, ми навіть не знали, куди все сховати та що таке взагалі може бути.

— 1 квітня 2022 року ЗСУ звільнили Іванків. Ви можете пригадати той день? Після окупації Іванкова, які нові цілі та задачі були перед Вами?

— 1 квітня 2022 року я побачила, як під’їхала автівка мого сина, з ним я побачила свою невістку і пізніше побачила, як йде моя колега з селищної ради Світлана. Коли вона сказала, що бачила вже наших військових на площі, ми розплакались і обійнялись. Тоді для нас це була Перемога. Ми дуже сильно цьому раділи! Діти вчепили прапор України на автомобіль, почали їздили центром і так сповіщали усіх, кого бачили, що наш Іванків звільнили від рашистів.

Чи ти знав людину 20 років, чи  місяць, всі обіймались, цілувались і раділи, всі були дуже щасливі. Тоді ж багато людей йшло на площу, там були наші військові. Підняли прапор України, всі заспівали гімн. Але ще 31 березня ми бачили, як російські військові тікали з білими прапорцями.

На роботу я вийшла 3 квітня. З волонтерами ми почали об’їжджати села і розвозити харчові продукти мешканцям Іванківської громади. Перше, що я зробила, — об’їхала всі заклади культури, зустрілась з усіма працівниками, бібліотекарями, дізнавалась чи з ними все в порядку. Перевіряла заклади, потроху почали повертатись до роботи, облаштовувати заклади, прибирати все скло, сміття, яке залишили окупанти. Почали плівкою забивати вікна та дахи.

Нині, за два роки після звільнення, потроху почали відбудовувати: щось своїми силами, щось із залученням різних організацій, але багато в громаді ще не зроблено. 

— Яка зараз ситуація з відновленням Іванківського музею?

— Прикро, але ситуація з відновленням нашого музею поки стоїть на одному місці. Збираємо кошти на відбудову та на облаштування музею. Є відкритий рахунок, куди люди можуть перевести свою допомогу. Приватна організація обстежила музей, щоб ми знали на що саме збирати кошти — на повну відбудову з нуля чи на відновлення. Є висновок, що приміщення треба все зносити.

Допомагають нам із-за кордону. Через проєкт Save Ukrainian Culture від Міністерства культури та інформаційної політики України є можливість долучитись до відновлення не тільки нашого музею, а й багатьох об’єктів культури, які частково зруйновані чи знищені повністю внаслідок збройної російської агресії.

Люди, які живуть закордоном, можуть долучитись до відновлення нашого музею: коли вони купують квиток до свого місцевого музею, вони додатково можуть купити віртуальний квиток до нашого музею. Таким чином кошти зараховуються на спеціальний рахунок для відбудови. Можливо це українці, які виїхали з повномасштабним вторгненням, можливо й іноземці нас підтримують. Люди з Німеччини, Нідерландів, США, Великобританії долучаються до цієї ініціативи. Ця ініціатива допомагає отримати якусь частину коштів на відновлення і на підтримку музею зараз.

— Яким Ви бачите відновлений музей? Що там буде?

— Врятовані картини Марії Примаченко і роботи ткаль Валентини та Ганни Верес обов’язково будуть візитівкою відновленого музею. Окрім загальної історії Іванківської громади, додамо обов’язково історію окупації у 2022 році Іванкова, історію захоплення громади, деокупацію, фото знищеного музею.

У відбудованому музеї хочу бачити різноманітні майстер-класи для дітей. Для молоді встановити літній кінотеатр, хочу, щоб музей був живим місцем, куди прийдуть діти, дорослі, щоб не тільки познайомитись з нашою історією, а й відпочити.

Наш музей розташований на пагорбі, звідки видно річку Тетерів, це дуже гарне і мальовниче місце. Можна облаштувати терасу, щоб люди відпочивали й милувались природою нашої громади, нашої України й милувались нашими музейними експонатами та різними виставками.

Хочу бачити людей, які долучились до відновлення музею, які нам допомагали в цьому. Журналістів, які доєднались до висвітлення історії нашого музею, запросити представників телебачення, місцевого радіомовлення, закордонних партнерів. Хочу усіх бачити на відкритті нашого відновленого Іванківського історико-краєзнавчого музею.

Читайте також: Музей історії Києва проводить виставку з нагоди другої річниці звільнення Київщини

Фото: Надія Бірюк, з відкритих джерел

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook–сторінці і в Telegram–каналі.