Військові експерти назвали 8 найефективніших видів зброї, створеної в Україні, яка просто зараз знищує окупантів

Українці вже чули достатньо про успіхи закордонних Bayraktar, Javelin, HIMARS тощо на полі бою. Однак значні перемоги у війні щодня показують і види озброєнь, створені в незалежній Україні. Журналісти видання LIGA.net разом із військовими експертами зібрали вісім найкращих розробок українського ВПК, які прямо зараз знищують армію Путіна.

“БТР-3”

Розробка бронетранспортера почалася у 2000 році за технічним завданням компанії ADCOM з ОАЕ для місцевої морської піхоти. Перша машина була зроблена на базі модернізованої версії БТР-80.

У 2014 році БТР-3 одним із перших відбув у зону АТО на північ Донеччини. Це була партія із 20 бронетранспортерів, яка щойно зійшла з конвеєра для відправлення в Таїланд. Тому новенькі БТР-3 мали камуфляж армії Таїланду та були без обігрівачів. Попри недоліки, БТР-3 був кращим за російські аналоги.

Війна на сході та експортні контракти мотивували розробників удосконалювати БТР-3 та випускати модифікації. Зокрема, БТР-3ДА отримав німецький двигун та американську трансмісію. Ця версія швидша та більш маневрова, у неї покращений бронезахист екіпажу, оптико-електронний модуль з телевізійним та тепловізійним каналами.

За даними Defence Express, станом на 2020 рік БТР-3 став наймасовішим та найпопулярнішим у світі українським бронетранспортером – виготовлено понад 700 одиниць. “Якщо порівнювати з російським аналогом БТР-82, то наш кращий”, — каже LIGA.net голова фонду “Повернись живим” Тарас Чмут.

“ВІЛЬХА”

Вперше про проєкт ракетного комплексу “Вільха” повідомив п’ятий президент Петро Порошенко на засіданні РНБО в січні 2016 року. Технічні параметри спочатку трималися в секреті. Згодом стало відомо, що “Вільха” – це глибока модернізація радянського комплексу РСЗВ “Смерч”.

Це була не фантазія, а необхідність. Був колосальний дефіцит “Смерчів” — десь на два тижні бою. Треба було терміново щось розробити, — Олександр Турчинов, секретар РНБО у 2014-2019 роках.

На відміну від радянської РСЗВ, яка покривала одним залпом території в кілька футбольних полів, тепер кожна ракета має свою мету, і на дальності 70 км вона може знищувати цілі не за площею, як старий “Смерч”, а точковим попаданням. “Вільха” забезпечує формування індивідуального польотного завдання для кожного снаряда, що дає можливість одним залпом уразити декілька цілей.

Створення “Вільхи” коштувало Україні близько 1 млрд грн, повідомив у 2018-му тодішній міністр економічного розвитку Степан Кубів. 800 млн з них пішли на створення лінії з виробництва твердого ракетного палива.

У 2019 році почалися випробування модернізованої версії “Вільха-М” зі збільшеною максимальною дальністю до 110-130 км.

“Вільха-М” — це український HIMARS, каже LIGA.net Валентин Бадрак, голова Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння. “Вона вже існує, нею стріляли, навіть уклали контракт з ОАЕ. Те, що вона не прийнята на озброєння в ЗСУ, — проблема військового відомства, — пояснює експерт. — Попри те, що цей ракетний комплекс є тактичною зброєю, його масові постачання в ракетні війська можуть мати стратегічні наслідки”.

На відміну від модернізованої версії, “Вільха” вже прийнята на озброєння і на початок березня 2022-го здійснила півсотні влучних пусків по армії РФ, повідомив виробник. Підтверджені факти знищення десятків одиниць бронетехніки, систем ППО, засобів РЕБ та мобільних командних пунктів.

Розробники “Вільхи” навряд чи найближчим часом зможуть похвалитися новими фактами знищення російської техніки. За каденції Володимира Зеленського Генштаб відмовився від закупівель системи, аргументувавши це тим, що “Вільха” не використовується в зоні ООС. “У мене 98 ракет “Вільха” лежать на складах, і я їх сьогодні на війні не застосовую”, — заявив наприкінці 2020 року тодішній головнокомандувач ЗСУ Руслан Хомчак.

Ці 98 ракет (а точніше 100) були замовлені ще у 2018 році. Цього запасу вистачить на вісім повних залпів однієї пускової установки. Враховуючи інтенсивність російсько-української війни – це ніщо. “На жаль, резерви не створювались, і вони достатньо швидко закінчились”, — підтверджує проблему Турчинов.

В Укроборонпромі відмовились відповісти на запитання LIGA.net, чому не створювалися резерви снарядів для “Вільхи”.

“КОЗАК-2М1”

Ідея “Козака” з’явилась у 2008 році. Міноборони звернулось до однієї з приватних компаній, яка займалась виробництвом інкасаторських автомобілів для банків, і попросила створити легкий бронеавтомобіль для армії. Машин такого класу в українській армії тоді не було, розповів начальник відділу розвитку компанії в ефірі Мілітарного.

Був створений прототип машини, на якому навіть покатався третій президент Віктор Ющенко на параді до Дня Незалежності у 2009 році, але далі випробувань справа не пішла. Автомобіль вийшов занадто важким. Міноборони часів наступного президента Віктора Януковича не проявило зацікавленості в доопрацюванні “Козака”.

Агресія Росії на сході України повернула актуальність створення легкого бронеавтомобіля. У 2015-му виробник представив нову модель “Козак-2” на шасі Iveco Eurocargo 4×4 з турбодизельним двигуном. І Нацгвардія уклала контракт на купівлю 22 машин.

Проте “Козак-2” мав низку недоліків, зокрема схильність до переворотів та відсутність центральної підкачки шин. Тому у 2016-му був виготовлений “Козак-2М1”. На відміну від попередника, він мав безрамний (несучий) корпус та незалежну підвіску.

Вимоги до модернізованої версії сформували командувачі Десантно-штурмових військ та Сил спецоперацій. У 2020-му “Козак-2М1” прийняли на озброєння. У 2019 році вартість бронеавтомобіля складала 10,5 млн грн.

У грудні 2021-го українські військові отримали 44 машини “Козак-2М1”. Десять відправили до 73-го морського центру спецоперацій, 20 — до 122-го окремого батальйону 81-ї аеромобільної бригади. Також сертифікати на броньовані автомобілі “Козак-2М1” отримав 3-й полк спеціального призначення. Хоча, за словами розробника, непублічно до ЗСУ було поставлено більше “Козаків”.

У січні 2022 року керівництву ЗСУ представили демонстраційний зразок “Козак-7”, розроблений уже під експорт. Він швидший та легший, тому головнокомандувач Валерій Залужний зацікавився новою моделлю.

Тим часом “Козак-2М1” активно використовується у великій війні з Росією. В липні командування ДШВ показало, як українські військові на бронемашині вивозили побратимів із Сєвєродонецька. “Козак”, попри обстріли, практично не постраждав.

“Козак” — це суперуспішний проєкт, який після війни матиме шалений попит у всьому світі, каже LIGA.net голова експертної організації StateWatch Гліб Канєвський.

“НЕПТУН”

Ракетний комплекс “Нептун” отримав порцію захвату після того, як у квітні потопив флагмана російського флоту — крейсер “Москва”. “[Цією операцією “Нептун”] забезпечив Україні колосальний психологічний вплив на противника та сприяв довірі до наших розробок західних партнерів”, — пояснює LIGA.net Бадрак.

Однак цієї важливої для України перемоги могло і не бути: перший піддослідний комплекс передали ЗСУ лише за пів року до повномасштабного вторгнення. Виробник почав розробку протикорабельної ракети ще у 2010 році попри те, що такі проєкти вважались тоді недоречними, пише Defense Express.

Після захоплення Росією Криму та втрат корабельного складу ВМС України, роботу над проєктом прискорили. “Нептун” став частиною секретної ракетної програми, запущеної у 2018 році, й вже у січні того року ракета проходила перші льотні випробування.

Коли показував випробування “Нептуна” генералам країн НАТО — ті казали: “Ну, гарна комп’ютерна графіка”. Я пояснював, що це реальна ракета, а ті відмовлялись вірити, оскільки за такі короткі терміни та за такого обмеженого бюджету неможливо зробити крилату ракету. Вони були шоковані, — Олександр Турчинов, секретар РНБО у 2014-2019 роках.

Розробка “Нептуна” коштувала Україні близько $40 млн.

На основі берегового комплексу “Нептун” можна створити сухопутний — для враження ракетами наземних цілей у межах 500 км, розповідає Бадрак. Однак комплекс тільки нещодавно прийняли на озброєння, тож його освоюють в умовах бойових дій. Відтак “Нептун” поступається конкурентам, що пройшли вже по кілька генерацій, пояснює LIGA.net Михайло Люксіков, головний редактор порталу Мілітарний.

“Характеристики Нептуна, окрім дальності, доволі посередні. А співвідношення невлучань та кількості пусків не відповідає критерію ефективної зброї. Тож який сенс у дальності, якщо ви нікуди не влучаєте?” — вказує LIGA.net на головний недолік розробки сержант резерву морської піхоти ВМСУ Чмут.

Укроборонпром не відповів на запитання LIGA.net, чому з виробником “Нептуна” так довго не підписували контракт.

“ПОЛОНЕЗ”

Комплекс радіоелектронної боротьби “Полонез” народився як відповідь на нові загрози з боку російських безпілотників, які під час війни на сході України почали частіше з’являтися на передовій. Одна з приватних компаній, яка тривалий час розробляла радіолокаційні засоби й окремо на той момент уже створила постановник перешкод “Анклав”, вирішила об’єднати ці засоби в єдиний комплекс “Полонез”.

Тож новітній комплекс здатний виявляти, ідентифікувати, виставляти перешкоди окремо навігаційним каналам і каналам управління, телеметрії безпілотників і надавати цілі для стрілецьких комплексів. Виявивши ціль, “Полонез” передає отриману інформацію в центр управління, зокрема підрозділам для використання засобів вогневого ураження.

До складу комплексу входить вищевказаний “Анклав”, який створює перешкоди для навігаційних систем GLONASS та GPS. Радіус його дії — до 30 км.

“СТУГНА-П”

Протитанковий ракетний комплекс “Стугна-П” почав розроблятися у 2005 році та через шість років був прийнятий на озброєння ЗСУ. Він оснащений напівавтоматичною системою наведення за лазерним променем. Призначений для ураження танків та інших бронецілей, оснащених сучасним динамічним захистом; може збивати вертольоти, що зависають.

Одна із переваг — виносний пульт, який можна розмістити від пускової установки на відстані до 50 метрів. “Тобто ви сидите в бліндажі, а пускова установка десь нагорі або на дереві. Це убезпечує розрахунок”, — пояснює на практиці голова фонду “Повернись живим” Тарас Чмут.

Комплекс має експортну версію “Скіф”: відрізняється від “Стугни” тим, що має не український, а білоруський прилад наведення . Також “Скіфи” можуть використовувати ракети більшого калібру — 152 мм.

Частину “Скіфів”, вироблених на експорт, з початком вторгнення Росії передали українській армії, тому на деяких відео можна помітити арабські написи на моніторах цих комплексів.

Попри плюси комплексу, керівництво ЗСУ не насичувало ним війська. “Так, ми докуповували його щороку. Але загальна кількість не дозволяє казати про якусь надперевагу”, — переконаний Чмут.

На думку Турчинова, зараз “Стугна” — це найбільш дефіцитна зброя, її не вистачає всім підрозділам.

Крім того, за словами Чмута, більшість комплексів “Стугна-П” не мають тепловізійного прицілу, що заважає повноцінному використанню вночі. “Розробники готові дістати турецькі приціли, але держава має бути готова за це платити, — пояснює він. — По-друге, в тотальній більшості ми виробляли кумулятивні, а не термобаричні та уламково-фугасні снаряди. Останні два дозволили б розширити діапазон типових цілей, зокрема, до скупчення живої сили противника”.

“Поки триває кровопролитна визвольна війна на українській території, зброї не може бути ані забагато, ані достатньо”, — так в Укроборонпромі відповіли на запитання LIGA.net, чи достатньо зараз комплексів “Стугна-П” і снарядів до неї для забезпечення потреб ЗСУ.

“ФЕНІКС”

Оглядова радіолокаційна станція бойового режиму 80К6КС1, яка отримала назву “Фенікс”, виготовлена у 2020 році. Вона сумісна з будь-яким зенітно-ракетним комплексом ЗСУ, зокрема з новітнім, що тільки розроблятиметься.

“ЗРК з будь-якою, навіть надпотужною ракетою буде просто “сліпою” та безпорадною зброєю. Тож мова про “очі”, які бачитимуть ворога, пильно стежитимуть і забезпечать наведення на ціль”, — пояснює LIGA.net Бадрак. Власне, “Фенікс” і має стати цими “очима”.

Серед унікальних нюансів “Фенікса” те, що він виконаний без використання клістронів — українська протиповітряна оборона раніше тотально залежала від цього комплектування, додає Бадрак.

У порівнянні зі старими оглядовими РЛС, “Фенікс” має значно більшу дальність огляду, точність, швидкість обробки інформації та може опрацьовувати у десятки разів більше цілей. Водночас він мобільний, легко розгортається за лічені хвилини та виходить на бойовий режим, як говорять, “з коліс”, пише профільне видання Defense Express.

“Фенікс” успішно пройшов державні випробування у складі наявних у Повітряних силах ЗСУ ЗРК середньої дальності та був прийнятий на озброєння. “Фенікс” — це достойна продукція світового рівня, яка має попит на міжнародних ринках, каже LIGA.net Чмут.

“ФУРІЯ”

Безпілотний авіаційний комплекс розвідки та коригування вогню артилерії “Фурія” створений у 2014 році та вже сім років використовується у бойових діях з російськими окупантами. За цей час ЗСУ, Нацгвардія та СБУ отримали понад 100 комплексів (в кожному – по три безпілотники).

У 2020 році “Фурія” першою з БПЛА пройшла державні випробування і була прийнята на озброєння ЗСУ. На сьогодні це єдиний штатний засіб артилерійської розвідки.

“Хоча “Фурія” за параметрами й не відповідає західним конкурентам, але до 2014 року в нас цим взагалі ніхто не займався, — каже LIGA.net Люксіков. — Спершу все створювали на ентузіазмі, потім нарешті долучилась держава”.

Після повномасштабного вторгнення росіяни активно використовують засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ), намагаючись приглушити, зокрема, “Фурію”, але український безпілотник працює ефективно, стверджує директор компанії-розробника Артем В’юнник.

Застереження і побоювання, що всі наші безпілотники попадають, коли почнеться “справжня війна з Росією” і сюди привезуть “справжній надпотужний російський РЕБ”, виявились, м’яко кажучи, перебільшенням, — Артем В’юнник, директор компанії-розробника.

Вартість комплексу — 4,2 млн грн. Саме стільки за нього в серпні 2022-го заплатив фонд “Повернись живим”. “Фурію” передали у користування полку Азов.

Велика війна показала слабкі сторони “Фурії”. Комплекс потребує більшої кількості тепловізійних камер, щоб ефективніше проводити розвідку і пошук цілей ворога навіть у світлий час доби, каже топменеджер компанії-розробника.

З огляду на темпи пошкодження безпілотників у перші тижні активної війни, треба змінювати склад комплексу. “Концепція з трьох літальних апаратів у складі комплексу (один — працює, один — у резерві, один — у ремонті) в умовах бойових дій насправді майже недієздатна. У комплексі повинно бути не три, а щонайменше п’ять-сім літальних апаратів і відповідна кількість батарей для них”, — додає він.

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook-сторінці і в Telegram-каналі.