«Вони продовжують жити з нами»: художниця малює душі померлих на війні

Художниця Olga Wilson малює історії людей, які постраждали через війну в Україні. Свої роботи вона викладає на сторінці Instagram.

Кожен пост Ольга ілюструє щемливим зображенням власного авторства, додаючи розповідь про конкретну людину, сім’ю чи ситуацію. Щоб надати проблемам війни більшого розголосу, тексти дописів авторка дублює англійською мовою.

Кореспондентка «Київщина 24\7» поспілкувалася з художницею. Особистої інформації мисткиня про себе поки не розголошує, але зазначила, що вона з України та є її громадянкою. Про 24 лютого вона згадує так:

«В мене був червоний від повідомлень телефон, мене трясло від паніки і страху. А потім ще довго голова і тіло відмовлялись прийняти дійсність. Пила заспокійливе, не спала і майже не їла. Ми весь час були в новинах і кожного ранку перевіряли чи всі живі.»

Ольга повідомляє, що спочатку зовсім не могла малювати і взагалі щось робити. Щоб пережити емоції від страшних новин та подій, вона змусила себе повернутися до мистецтва.

«До мене почали звертатися люди, що їм це теж допомагає, а хтось розповідає про події через ці ілюстрації, бо не всі можуть морально витримати страшні фото та відео з новин.»

Першими історіями, розміщеними на сторінці, є обстріл пологового будинку в Маріуполі, вбивство людей у черзі за хлібом у Чернігові та влучання снаряду в автівку з літньою парою поблизу Макарова.

В сюжетах ілюстрацій Ольги переважають зображення душ людей, які померли через російську агресію. Тут військові, цивільні, цілі родини та навіть домашні улюбленці, які перебувають незримо поруч із живими.

«Чому душі…Нехай метафорично, нехай метафізично, але я вірю, що вони продовжують жити з нами. Поки ми пам’ятаємо.»

Окрім душ, художниця зображує інші реалії з життя українців. Наприклад, є замальовка, присвячена тим, «хто починає кожний день із перевіркою, чи їхні родичі та друзі досі живі та в безпеці, і чи їх будинки стоять».

В різноманітті малюнків є щасливі сюжети, які викликають посмішку. Це, наприклад, про єнота-полоскуна, якого знімали з дерева в Білій Церкві. Або про розгромлену окупантами пекарню в Бучі, відновлену Яцеком Полєвським.

«Я швидко намалювала портрет Яцека, бо від таких новин з’являється посмішка.)
Від початку війни Яцек Полєвський підтримував українців, але, побачивши зруйновану Бучу, вирішив туди поїхати. З Познані він їхав із сином і другом до Бучі. З Польщі привезли 500 кг борошна, а ще 600 закупили у Львові. Бучанська пекарня дивом змогла вижити під бомбами й служила базою для росіян під час окупації.»

«Найважче було починати малювати на початку, бо руки тремтіли. Із недавнього було дуже важко після портрету дідуся Степана Васильовича із Маріуполя. Його онука потім розповіла як він помер. Його застрелив снайпер, коли він просто відносив консерви до свого сусіда. Від цього дуже довго збирала себе докупи.»

Зараз до Ольги звертаються відомі компанії України, волонтери та прості люди, щоб вона зобразила їх історії в своїх малюнках. Ось, наприклад, одна з підписниць скинула фотографію будинку в Димерці, де посеред руїн виросли жовті нарциси. За словами власниці хати, їм вдалося виїхати: «Ми були з дитиною і чоловіком, нас засипало. Чоловіка ранило, мене контузило. Не пам’ятаю, як вилізли, в стані шоку. Разом з нашою, знищили ще хат 12-13». Художниця за допомогою мистецтва доносить біль, який прихований за кожною з таких історій:

«Наше завдання — дбайливо берегти пам’ять та історію про загиблих. Ми — не статистика. Кожна душа, історія, життя — дуже унікальні».