Я не в політиці й не хочу в ній бути – очільник Гостомельської військової адміністрації Тарас Думенко

21 березня Тарас Думенко очолив новоутворену Президентом Гостомельську селищну військову адміністрацію Бучанського району Київської області. Він не військовий, не політик і не корінний гостомельчанин, тож навколо його призначення розгорілись скандали. Журналістці «Київщини 24/7» вдалося розпитати особисто в Думенка про його призначення, чутки щодо проросійського минулого та майбутнє Гостомельської громади.

Тарас Думенко направду народився не в Гостомелі, але з містечком його життя пов’язане ще з дитинства

«Я народився в Луцьку. З 5 до 12 років мешкав у Кам’янці-Подільському. В 12 – з батьками ми переїхали до Києва. У Гостомелі вперше побував 2002-го року. Тоді це було приємне тихе передмістя Києва. Моя сім’я придбала тут будинок – переїхали бабуся з дідусем, зокрема і я. Наразі я мешкаю в Гостомелі».

Нині Тарас Думенко – керівник тимчасового органу державної влади

«Дуже прикро, що Юрія Ілліча (голову Гостомеля) було вбито. Зараз я тимчасово виконую функції, зокрема, і всього органу місцевого самоврядування. Але жодним чином не посідаю роль очільника громади. Місцевий тимчасовий орган державної влади було створено в Гостомелі вперше в Україні згідно із Законом про правовий режим воєнного стану у зв’язку з тим, що органи місцевого самоврядування фактично припинили виконувати покладені на них Конституцією зобов’язання. Я сподіваюся, що після закінчення воєнного стану люди на виборах оберуть того очільника, якого б більшість жителів громади хотіла би бачити на його посаді».

Тарас жодним чином не прагнув очолити військову адміністрацію Гостомельської громади

«Я не в політиці і не хочу в ній бути. У мене невиборна посада. До жодних політичних партій не входив, жодного разу не балотувався і не маю намірів балотуватися. Політика – мабуть, не моє.

Так трапилось, що, будучи членом виконавчого комітету Гостомельської селищної ради, у перші дні війни я почав запитувати в колег в органах місцевого самоврядування: чим я можу бути корисним. Так народилось декілька чатів з координації волонтерського руху та ініціатив з пошуку рідних. Потім поступово ми перейшли до того, що я почав координувати евакуацію по Гостомельській громаді. Тричі їздив в цю громаду, поки вона була окупована, разом із гуманітарними коридорами і ДСНСівцями. До війни в мене була досить хороша робота (директор з інновації в аудиторсько-консалтинговій компанії Kreston Ukraine), на яку я дуже сподіваюся повернутися. Загалом я можу відповідати на питання тільки щодо тих призначень, які роблю я».

Щодо скандальних чуток навколо призначення та звинувачення у зв’язках із місцевими політиками-корупціонерами

«Усім недоброзичливцям я хочу побажати міцного здоров’я, конструктивної позиції, бажання чути і можливості бути почутими. Стосовно зв’язків: у будь-якої публічної особи є різні знайомі. Сказати, що я не знав особисто місцеву владу, я не можу. Адже я був членом виконкому. Ба більше – усі мої недоброзичливці теж знали місцеву владу та активно з нею співпрацювали. З іншого боку – я впевнений, що ні в кого не знайдеться жодного доказу моєї участі в будь-яких корупційних схемах чи спільних справах з ними. Давайте будемо говорити про факти, а не про те, хто з ким був знайомий чи незнайомий.

Я знайомий з багатьма насправді хорошими людьми. Додайтесь до мене у фейсбук, погортайте мою сторінку – стане зрозуміло, чим я приблизно займався в житті».

«Найважчим у період окупації Гостомельської громади була комунікація з людьми»

«З людьми, які фактично залишились напризволяще. Дуже тяжким було розуміння того, що ти не можеш до них ніяк дібратися й допомогти. Найгірше розуміти, що з багатьма втрачається зв’язок – і ти не розумієш, чи люди живі, чи ні…».

«Сьогодні найбільше часу та сил займає обстеження руйнувань, учинених російськими військами»

«На території нашої громади наразі зафіксовано понад 3700 пошкоджених об’єктів. Обстеження ще триває. Це дуже багато просто паперової роботи, яка потребує складення комісійних актів, кошторисів, дефектовок тощо. Це необхідна бюрократія, але за мирного часу.

Коли ми говоримо про технічні звіти, обстеження будівлі й несучих конструкцій – то це людська безпека. І там направду мають бути фахові люди, які скажуть точно: чи встоїть ця стіна, чи ні. Як би комусь не здавалось, що вони знаються на будівництві, на жаль, трапляються трагічні випадки, коли самобуди падають на людей.

Тож, мені здається, що зараз ця бюрократія не на часі. Хоча би в частині демонтажу повністю зруйновних будівель вона могла би бути спрощеною. Та з іншого боку – поки є ці рештки, усі розуміють правильність демонтажу. А завтра, коли вже все прибрано, багатьом стає чомусь незрозуміло, чому його демонтували. Так навіть було і зі звичайними будівлями, пошкодженими за мирного часу. Наприклад, це будівлі після трагічних випадків вибуху газу. І тут доводиться приймати рішення між неправильним і дуже неправильним. Як ви думаєте, чи можна в аварійній чи частково пошкодженій будівлі відновлювати газопостачання? Думаю, ні. Але це дуже важко пояснити мешканцям: чому ж у будинку, у якому з 3-х під’їздів залишилось 2, не повернули газ чи електрику.

Сьогодні в Гостомельській громаді є біля 900 будинків, які повністю зруйновані аж до фундаменту. І очевидно, що відновлювати ці конструкції буде економічно невигідно. Коли з 3-поверхового будинку залишається півповерховий – очевидно, що ці півповерхи, де залишилась тільки цегла, краще забрати й побудувати новий будинок».

Біля 70% гостомельчан вже повернулися додому

«Точно це важко встановити, тому що Гостомель і наша громада досить строката. У нас перемішані й багатоквартирні квартали, і вулиці, які забудовані приватними будинками, таунхаусами тощо. І от ходячи по вулицях з приватним будинкам ти бачиш, що повернулося майже 90% населення.  Тому що в кожного там своя городина. Люди повертаються, навіть не маючи будинків: повертаються в підвали, гаражі, літні кухні й продовжують там жити за будь-яких умов. Вони дуже прив’язані до своєї землі. Якщо ми говоримо про багатоквартирні будинки – там повертається близько 40-50% мешканців. Але якщо це новобудови, то й до війни вони були заселені на 50-60%. Фактично зараз іншого способу, ніж отаким емпіричним спостереженням, встановити, яка кількість гостомельчан повернулась, у нас немає».

Житлові проблеми в Гостомельській громаді

«Звичайно, є люди, які вказують на те, що їм немає, де жити. З іншого боку – за минулий тиждень ми зареєстрували 107 вимушено переміщених осіб з інших областей (Херсонська, Харківська, Запорізька, Миколаївська області), які знайшли змогу поселитися в нашій громаді.

Наприклад, у нас ЖЕК – управитель 63-х будинків. З них – тільки 24 пошкоджені. У приватному секторі, приміром, у селі Озера частково пошкоджено 35 будинків, повністю зруйновано – 20. А там 2400 мешканців – біля 800 дворів. Тобто в Озерах, на щастя, пошкоджено лише приблизно 5% житла. У Гостомелі в приватному секторі пошкоджено – близько 25-30%. У Горенці – більші пошкодження. У Мощуні руйнування ще страшніші – близько 60-70%.

З перших днів війни у Гостомельській громаді діє оперативний штаб з ліквідації наслідків

«Ми активно працюємо. У перші дні деокупації це були зустрічі 2 рази на день у цілодобовому режимі. Ми збирались з усіма службами, звітували й проговорювали конкретні питання відновлення. Це була важка робота координації служб ДТЕКу, гуманітарного штабу, медслужб та ін. Наразі гарячих питань, які потребують щоденної координації, усе менше і менше. Сьогодні штаб збирається усього двічі на тиждень.

Також біля півтора місяці назад у нас створено робочу групу з відновлення села Мощун. Зараз із 3-тижневих зустрічей ми переходимо на щотижневі зустрічі. Так само була створена робоча група саме з відбудови Військового містечка, у якому вціліло лише 2 будинки.

Ці робочі групи, на жаль, я теж очолюю».

Для забезпечення гостомельчан житлом військова адміністрація працює в кількох напрямках

«Багато в чому ми бачимо позитивну динаміку зрушення з хорошими рішеннями.

По-перше, сподіваємося, що приймуть Законопроект №7198, який передбачає порядок відшкодування втрат мешканцям у другому читанні.

По-друге, розглядаємо розміщення в санаторіях та інших закладах, які є поряд з нашою громадою. На жаль, більшість цих санаторіїв знаходяться в дуже незадовільному стані – і приведення їх хоча би до базових норм є нерентабельним і нешвидким.

По-третє, наразі ми монтуємо модульне містечко неподалік Військового містечка, де жили мешканці багатоквартирних будинків.

По-четверте, окремо співпрацюємо з благодійними організаціями.

Для мешканців приватних будинків історія з модульними містечками взагалі не працює: вони не хочуть туди селитися – вони хочуть поближче до своїх домівок. І тут ми хочемо подякувати «Ротарі Клубу», який минулого тижня вперше в Україні встановив модульний будиночок на приватній території в Мощуні. Там «Ротарі» вирішив підтримати жінку, яка у війні втратила матір і сина, повністю втратила будинок. Вони встановили цікаво спроєктований модульний будинок українського виробництва на 14 квадратних метрів. Хоч він і невеликий, але для людини – це вже сьогодні вихід. Вона може жити в себе вдома, користуватись водою, світлом, теплом, кондиціонером.

Митрополичий Фонд Православної Церкви України взяв під опіку 20 сімей із села Озера – наразі вже закупив для них модульно-каркасні будинки. Вони теж невеличкі, але це вже постійне житло».

«Для повноцінної відбудови Гостомельської громади за належного фінансування потрібно 2-3 роки»

«У цьому контексті я би хотів звернути окрему увагу на те, що залишається наразі поза увагою: ключові підприємства громади вщент зруйновані. Наприклад, гостомельський склозавод «Ветропак»; Державне підприємство «Антонов»; цегляний завод «Слобожанська будівельна кераміка»; перший український виробник персональних комп’ютерів ЗАТ «Навігатор»; логістичні складські комплекси, на яких згоріло товару на мільярди гривень, як-от міжнародна компанія ТОВ INTER CARS UKRAINE, величезний фармдистрибютор «БаДМ», міжнародна компанія «Kuehne + Nagel Ukraine» тощо. А ці підприємства давали фінансовий потенціал та робочі місця. І це дуже прикро».

«Сьогодні – навіть не питання «де жити», сьогодні – питання «як далі себе прогодувати в цій громаді»

«Люди, які працювали на скляному виробництві, – це люди, які звикли працювати на скляному виробництві. Їх перепрофілювання й побудова нового підприємства триватиме не менше часу, ніж відновлення цього ж скляного виробництва. Умовно: якщо ми перепрофілюємо склодувів на зварювальників. Що краще: мати хороших склодувів чи поганих зварювальників? Звичайно ж, з хорошими склодувами більше шансів досягти успіху. Тому інакшого шляху, ніж відновлення цих підприємств, ми не бачимо.

Військова адміністрація активно допомагає підприємствам в частині фіксації збитків, розмінування тощо. А з іншого боку, ми просимо їх зберігати робочі місця для мешканців. Це один із необхідних заходів для того, щоб громада далі жила та розвивалася».

Авторка: Аня Алляйн.

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook-сторінці і в Telegram-каналі.