Як «російськомовний український націоналіст» став агентом фсб: розповідь про зраду, що починалася з віри в Україну

Першим успішним завданням Станіслава Єрмакова став підпал складу з пальним в Одесі. Разом із спільником вони ретельно підготувалися: вивчили місцевість, обійшли район, зʼясували розташування охорони, схеми камер відеонагляду, маршрути проникнення і відходу. Придбали суміш для підпалу, змінний одяг, порошок проти собак. Йшли до місця пішки, уникаючи поліції і військкоматів, телефонів не брали – лише пусті пристрої для зйомки. Про шокуючу трансформацію – від кримського активіста й бійця «Азову» до агента фсб, який підпалював склади на Одещині, – детально розповідає «Українська правда».

Усе, як за методичкою російських спецслужб

Тільки за 2024 рік Єрмаков і Топало вчинили щонайменше вісім диверсій на об’єктах інфраструктури. Деякі — по дві на день. У січні 2025-го їх затримали українські спецслужби. Тепер Єрмаков — підозрюваний у державній зраді. І герой відео, яке сам записав після затримання: зізнання, яке дуже схоже на спробу потрапити у список на обмін.

Але для тих, хто знав його багато років, це не просто «черговий агент фсб». Це – шок. Бо ще донедавна ворогом Єрмакова була саме росія.

Початок. Історик з арматурою

26 лютого 2014 року. Під стінами кримського парламенту стикаються два табори – український і проросійський. У натовпі – Станіслав Єрмаков. Йому трохи за тридцять, він аспірант-історик із Луганська, живе у Сімферополі. У рюкзаку – газовий балончик, у руках – арматура. Поруч – кримськотатарські та червоно-чорні прапори.

«Ми готувалися до спротиву, бо розуміли: миром це не закінчиться», – згадував він в інтерв’ю для книги «Люди «сірої зони».

У 2000-х Єрмаков переїхав із Луганська до Сімферополя – в батьковій квартирі було безплатне житло. Він вступив до вишу на історичний факультет. Любив читати праці про Третій Рейх, слухав метал, збирав друзів у квартирі. Не цікавився політикою, доки не почав занурюватись у праву ідеологію: Юнгер, Евола, ненависть до «совка» і все більша – до ліберального світу.

Україномовним він ніколи не був. Але росію зневажав. Його однокурсники пам’ятають: «Якби це була Друга світова – він точно не воював би за СРСР».

У 2008 році намагався вступити до партії «Наша Україна», але так і не зміг пробитися до кримського осередку. Цікавився ідеями «Свободи», однак не настільки, щоб вступити. Натомість називав себе «російськомовним українським націоналістом» – самовизначення, яке згодом стане парадоксом його життя.

Втеча, арешт і спецоперація з визволення

Після захоплення Криму Єрмаков був серед активістів спротиву. Разом з іншими заснував онлайн-групу «Правий сектор Крим», залишив там свій номер.

Це був вчинок із романтичним запалом, без жодної вигоди. Але одного дня біля дому його чекали люди в балаклавах. Його схопили і повезли до райвідділку, а згодом – до суду. Усе могло закінчитися як у справі Сенцова – багаторічним ув’язненням за вигаданими статтями.

Єрмакова врятувала адвокатка Євгенія Закревська. Поки його не встигли офіційно затримати, вона забрала в нього паспорт і буквально вивела зі зали суду. Посадила на потяг. Він зник із Криму – і з’явився в Києві.

Патріот, який шукає свій фронт

У столиці Єрмаков жив у санаторії «Салют» разом із іншими переселенцями з Криму. Там і познайомився з Олександром Поповим, волонтером, таким же кримчанином. Разом вони допомагали іншим переселенцям, шукали роботу, не мали ні грошей, ні житла.

Єрмаков був м’яким, не здатним за себе постояти, але – витривалим. У нього не було грошей на проїзд, тож він ходив пішки з однієї точки міста в іншу, виконуючи доручення. Ходив у «Правий сектор», заглядав до «Донбасу», шукав, де себе реалізувати. І нарешті – знайшов «Азов».

Доброволець «Азову»

Позивний «Крим». Служба в «Азові» – Мар’їнка, Іловайськ, Широкине, Горлівка. Він був у найгарячіших точках. Не герой, не медійник – просто боєць.

Його друзі раділи: ось він, завершений шлях. Станіслав Єрмаков – боєць українського підрозділу, який прийшов до цього через Майдан, окупацію, втечу, переслідування. Здавалося, арка персонажа завершилася. Але вона тільки починалась.

Початок розпаду

За кілька років після служби Єрмаков змінюється. Раз на рік приїздить до Києва. У розмовах із друзями – злість, образа на Україну. Все більше проросійських штампів у риториці. Його намагаються переконати, але чують натомість: «Український проєкт – глухий кут».

У 2019-му він пориває зі знайомими після сварок через вибори. У 2021-му – захоплюється російською культурою. Його «провідницею» стає Євгенія Більченко – викладачка філософії, яка відома своїми антиукраїнськими заявами. Після скандалу в університеті вона переїжджає до росії.

Вони пишуть одне одному вірші, спільні пости, Єрмаков охороняє її під час перформансів. Саме через Більченко він знайомиться з майбутнім спільником – Миколою Топалом. А згодом – із кураторами фсб.

Зникнення, Одеса, шпигунство

Після повномасштабного вторгнення Єрмаков зникає. Залишає речі, каже, що йде до військкомату. Насправді – переїздить до Одеси. З мамою не виходить на зв’язок. Його друзям відомо лише одне: він пішов «у підпілля».

Спершу – збір інформації, зйомки на телефон, позначки на картах. Потім – диверсії. Підпали складів, маршрути вздовж залізниць, обхід камер, знешкодження собак, «чисті» телефони. Усе – за вказівкою фсб. Усе – з надією, що колись з Одеси його вивезуть до Росії.

Але ФСБ затягує обіцянки. Увесь 2023 рік – нові завдання, а «евакуації» немає. У 2024-му Єрмаков і Топало переходять до активних дій. Вісім диверсій. А потім – арешт.

Фінал. Відеозізнання і чекання обміну

Сьогодні Єрмаков – у СІЗО. Йому інкримінують державну зраду, тероризм і незаконне поводження з вибуховими речовинами. Він не приховує, що чекає на обмін. У записаному відео охоче розповідає про те, що зробив.

Це не сповідь – це стратегія. І водночас – хрест на всьому, що колись було частиною його життя.

Це не просто зрада

Станіслав Єрмаков – не перший, хто перейшов на бік ворога. Але його історія особлива. Бо він не був агентом із самого початку. Він був українцем. Був добровольцем. Був тим, хто стояв під парламентом Криму з арматурою. Був «Кримом» у батальйоні.

І саме це робить його перехід на бік ворога таким трагічним. Бо справжня зрада – починається не з наказу. А з розчарування, болю, вразливості. І з відчуття, що тебе ніхто не почув. Це не виправдання. Це – попередження.

Читайте також: Перший етап чемпіонату України з автомобільного спорту в дисципліні картинг стартував на Київщині

Фото: Українська правда.

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook-сторінці і в Telegram-каналі.