Як зберегти українську мову в столиці: позиція представника мовного омбудсмена в Києві

«Мова має значення». Це твердження ми чуємо майже щодня. Адже щомиті наші військові борються на фронті за ідентичність та унікальність української нації. росія ж, просуваючи власні наративи, намагається «просочити» наше суспільство зсередини та розколоти його. І питання мови — в самому центрі цієї боротьби. Коли над головами українців літають ракети, приносячи нашій державі тисячі жертв, у топах музичних чартів — моргенштерн. Але чому так відбувається? У чому проблема?

Ексклюзивно для інформаційного агентства «Київщина 24/7» — інтерв’ю з представником Уповноваженого із захисту державної мови в місті Києві, учасником бойових дій російсько-української війни Ігорем Спірідоновим. Говоримо про мовні порушення у столичних закладах освіти, нав’язування російської пропаганди та про те, як мова стає інструментом розколу в українському суспільстві.

Чому Київ в більшості досі спілкується російською? Які превентивні заходи очікують столицю для збереження української мови? І чому російські виконавці досі в топах Apple Music? Читайте в нашому матеріалі.

«Мовний фронт має не менше значення, ніж фронт військовий»

– Які Ваші ключові цілі на посаді представника Уповноваженого з захисту державної мови в Києві?

Мені 37 років, я народився в місті Дніпро. У Києві проживаю вже протягом 14 років — із 2011 року. До війни працював у секретаріаті Уповноваженого із захисту державної мови на посаді юриста. Згодом пішов на війну, а після отримання поранення і неможливості продовжувати службу за станом здоров’я мені запропонували обійняти посаду представника Уповноваженого із захисту державної мови в місті Києві.

Щодо цілей на цій посаді: перш за все, хочу зазначити, що, оскільки Київ є лідером серед міст за кількістю скарг громадян на порушення мовних прав, моєю основною метою є налагодження ефективної взаємодії з громадянами та представниками громадських організацій для консолідації зусиль у протидії порушенням законодавства про державну мову в різних сферах суспільного життя.

Ефективне запобігання, протидія та виявлення правопорушень неможливі без співпраці з органами влади. Тому другою ключовою метою я вважаю налагодження плідної співпраці з правоохоронними органами, податковими службами та іншими органами державної влади, щоб ефективно розв’язувати проблеми, які сьогодні існують у столиці України щодо застосування державної мови.

– Чому Ви вирішили погодитись на цю посаду після бойового поранення? Чи бачите в цьому продовження своєї боротьби за Україну?

Як я вже казав, спочатку я працював юристом. Потім потрапив до лав Збройних Сил України, де прослужив майже два роки в розвідувальному підрозділі. Поранення на фронті отримав 21 серпня 2024 року на Покровському напрямку.

Зараз уже очевидно, що я непридатний до подальшої служби за станом здоров’я. Минуло майже вісім місяців із моменту поранення, і я все ще змушений пересуватися за допомогою милиць, що значно обмежує мої фізичні можливості.

Коли моє безпосереднє керівництво дізналося про ймовірність мого повернення до цивільного життя через необхідність звільнення з військової служби, мені запропонували обійняти посаду представника Уповноваженого із захисту державної мови в місті Києві. Я довго не вагався і погодився.

Чому погодився? Бо бачу, що багато людей продовжують страждати через порушення їхніх мовних прав — їх не обслуговують державною мовою, не надають інформацію українською. Я впевнений, що боротьба за українську мову — це також продовження боротьби за Україну.

Мовний фронт має не менше значення, ніж фронт військовий. Одна із цілей так званої «спеціальної військової операції» росії — тобто, «денацифікація». Вона насправді передбачає ліквідацію всіх українських законів щодо захисту й розвитку державної мови. Мова має значення. Попри всі спроби ворога нав’язати суспільству думку, що «мова не на часі», або що «мова неважлива», реальність доводить протилежне.

Російські наративи активно просуваються через так званих «корисних ідіотів» — окремі спільноти, які несвідомо підтримують інформаційно-психологічні спецоперації ворога.

Тому я вважаю: боротьба за українську мову — це невіддільна частина боротьби за незалежність і майбутнє України.

«Використання продуктів країни-агресора становить пряму загрозу національній безпеці України»

– Нещодавно соцмережі обурив випадок: на Контрактовій площі грала російська музика, й зокрема гімн країни-агресора, у день масованого удару по Сумах, де загинуло багато людей. Як Ви особисто реагуєте на такі ситуації?

Це абсолютно неприйнятна ситуація. Використання будь-чого, що пов’язане з росією — чи то музики, чи товарів, чи мови — є неприйнятним. Не кажучи вже про гімн росії — це взагалі нонсенс. Це загрозливе явище на 12-му році війни, під час повномасштабного вторгнення ворога.

Особисто я вважаю, що кожен громадянин України має усвідомлювати цю загрозу. З іншого боку, і держава повинна на законодавчому рівні протидіяти всьому російському, адже використання будь-яких продуктів країни-агресора становить пряму загрозу національній безпеці України.

Що стосується роботи з відповідальними органами та міською владою щодо подібних інцидентів, то певна діяльність уже ведеться. Наскільки мені відомо, наразі діє лише адміністративна відповідальність. Однак справді важливо впроваджувати додаткові заходи для впливу на порушників, оскільки ті скандали, які виникають через такі випадки, потім гучно розходяться по всій країні.

Щодо публічного виконання російської музики, ситуація дещо складна. З моральної точки зору все очевидно — це неприпустимо. А от з юридичної є нюанси. У 2022 році були ухвалені зміни до закону України «Про культуру», які запровадили заборону публічного виконання і демонстрації російських музичних творів.

Проте законодавці не прописали конкретного покарання за ці порушення. Тобто заборона є, а механізму відповідальності немає. Тому зараз ми, у секретаріаті Уповноваженого із захисту державної мови, взаємодіємо з Національною поліцією України щодо цих питань. Саме поліція наразі уповноважена вживати заходів там, де в Кодексі України про адміністративні правопорушення (КУпАП) не визначено відповідального органу.

Але проблема в тому, що в КУпАПі немає окремої статті про відповідальність за публічне використання російської музики або спілкування. Тому такі порушення поліція кваліфікує за статтею 173 КУпАП — «Дрібне хуліганство». І який за це штраф? Всього від 51 до 119 гривень! Як ви думаєте, чи мотивує такий штраф припинити порушення? Очевидно, що ні.

– Чи ведеться вже якась робота з відповідальними органами або міською владою щодо подібних інцидентів?

Коли до Секретаріату Уповноваженого із захисту державної мови надходять скарги громадян на публічне використання російської музики, ми передаємо їх до поліції. Проблема в тому, що часто за наданими матеріалами неможливо чітко ідентифікувати порушника. І навіть коли вдається — накладають лише ці мізерні штрафи.

На мою думку, необхідно суттєво посилити відповідальність. Запровадити високі штрафи за публічне використання російської музики або мови. Чітко прописати у законодавстві нову статтю, що регулюватиме відповідальність саме за такі випадки.

–  Які механізми контролю чи впливу Ви плануєте застосовувати, щоби мінімізувати публічне використання мови агресора в столиці?

Після наказу Уповноваженого із захисту державної мови, за наявності ознак порушення, здійснюється державний контроль за застосуванням державної мови. Представники Уповноваженого, після з’ясування обставин і виявлення порушників, мають право складати відповідні акти.

Після складання акта моя робота, як представника, скажімо так, на етапі документальної фіксації завершується. Далі матеріали передаються на розгляд Уповноваженого або іншого уповноваженого представника, який уже має право застосовувати штрафні санкції щодо порушників.

Я, як представник, не наділений повноваженнями самостійно накладати штрафи. Я уповноважений складати протокол, який передається Уповноваженому для ухвалення остаточного рішення. Уповноважений, розглянувши матеріали, може:

• Застосувати штраф;
• Застосувати попередження (у випадках, коли порушник визнав провину, розкаявся і пообіцяв не повторювати порушення);
• Або взагалі припинити провадження, якщо, на його думку, відсутні ознаки правопорушення або є процесуальні порушення.

У рамках співпраці я готовий активно допомагати місцевим правоохоронним органам у протидії порушенням, зокрема щодо публічного використання російської музики.

На мою думку, важливо також проводити роз’яснювальну роботу серед суб’єктів господарювання у Києві — ресторанів, кафе, розважальних центрів, нічних клубів. Адже порушення часто трапляються саме там. Треба попереджати їх про відповідальність, а також про репутаційні ризики.

Якщо свідома громадськість дізнається, що у певному закладі крутять, наприклад, басту, касту чи іншу російську музику, це може призвести до суттєвих репутаційних втрат та падіння прибутків.

Крім того, важливо комунікувати із закладами щодо потенційних конфліктів: прослуховування російської музики може спричиняти бійки й інші інциденти. Адже саме російська мова і культура нині є джерелом розколу в нашому суспільстві, а не українська.

Втім, якщо порушення вже відбулося, реакція має бути швидкою і жорсткою.

Я підтримую необхідність посилення відповідальності і вважаю, що штрафи мають бути суттєвими. Наприклад, штраф у розмірі 5 тисяч гривень справді міг би вплинути на свідомість порушників. Така моя позиція щодо цього питання.

«Якщо україномовні перестануть переходити на російську під час спілкування, російськомовні поступово почнуть пристосовуватися»

– Минає третій рік повномасштабної війни. Чому, на Вашу думку, значна частина населення досі не перейшла на українську мову в побуті?

Перехід на українську мову для багатьох — це вихід із зони комфорту. Не кожна людина готова до такого кроку. Людина могла 30 років спілкуватися російською, і навіть якщо вона розуміє логіку змін — що російський агресор, який розмовляє тією ж мовою, напав на нас і вбиває наших людей, — усе одно в неї можуть залишатися внутрішні бар’єри.

Багато хто виправдовується: «Я з Донецька», «Я з Луганська», «Я з Дніпра», і тому звик спілкуватися російською.

Я сам народився в Дніпрі, і до певного часу теж говорив російською — усе навчання, спілкування з родичами відбувалися саме цією мовою. Але після Помаранчевої революції у 2004 році я зрозумів: треба переходити на українську.

Чому? Тому що мова — це питання нашої ідентичності і безпеки.

Нерідко можна почути тези на кшталт «мова не на часі» або «мовне питання розколює суспільство». Проте важливо пам’ятати: більшість таких наративів були створені в російських спецслужбах і активно поширюються через анонімні телеграм-канали. Це — елемент інформаційної війни, спрямований на ослаблення нашого суспільства.

Тому сьогодні мова має бути пріоритетом.

Це не тільки про спілкування — це про нашу гідність, про нашу незалежність і про наше майбутнє.

– Що, окрім штрафів і контролю, може допомогти у зміні мовної поведінки суспільства?

Штрафи та контроль — це вже реакція на наслідки, це інструмент впливу на порушників. Але причини потрібно вирішувати на державному рівні — через активну популяризацію української мови, через рекламні кампанії, просвітницькі заходи, культурні акції.

Контроль діє для певної категорії людей: якщо людина бачить загрозу штрафу у розмірі 3400 гривень, маючи зарплату 12 тисяч гривень, — це стає для неї вагомим аргументом. Закон про мову, попри певні прогалини (адже він є компромісним, об’єднаним із кількох проєктів), навіть у нинішньому вигляді працює краще, ніж повна відсутність закону або ганебний закон Колесніченка-Ківалова (закон, який, не змінюючи статус української мови як державної, суттєво розширював можливості використання регіональних мов у тих регіонах, де носіїв цих мов було щонайменше 10 % населення, а в деяких випадках — навіть менше – ред.),  який фактично легалізовував російську мову.

Звичайно, закон потребує доопрацювання, але навіть його повноцінне виконання вже могло б значно поліпшити мовну ситуацію — як в Україні загалом, так і в Києві зокрема.

Якби б усі сфери життя — державні органи, суди, правоохоронні органи, спецслужби, освіта, культура, медицина, транспорт, обслуговування — чітко дотримувалися мовного законодавства, це психологічно впливало б на суспільство. Люди, які досі вагаються, більше переходили б на українську, бо все навколо звучало б саме нею.

Згадайте ситуації, коли людина з україномовного села потрапляла у російськомовне місто і зіштовхувалася з булінгом: «Що ти говориш мовою села? Говори нормальною мовою!»

Це породжувало комплекси і психологічні травми. Люди часто змушені були переходити на російську, щоб не бути «білою вороною».

А тепер уявімо зворотну ситуацію: коли в місті панує українська мова, людина природно адаптується і переходить на неї.

Ті, хто був змушений колись перейти на російську, повернуться до української. А ті, хто ніколи не говорив українською, — поступово навчатимуться і переходитимуть, бо середовище буде сприятливим.

І важливо: мовна стійкість — це також про характер. Якщо україномовні перестануть переходити на російську під час спілкування, російськомовні поступово почнуть пристосовуватися, а не навпаки. Раніше, на жаль, україномовні часто ламалися і переходили на російську, а зараз ця тенденція змінюється. І це дає надію.

«Одне порушення — це інцидент. Десять — це система»

– Яку роль, на Вашу думку, має відігравати освіта, бізнес та культура в утвердженні української мови як безальтернативної в публічному просторі?

Це дуже цікаве питання. В принципі, освітяни — це працівники, від яких залежить, яке покоління громадян ми виховаємо і якою мовою воно спілкуватиметься. Бо саме в освіті формується фундамент особистості. Навіть якщо дитина вдома говорить російською, у садках і школах має закладатися мовна основа. Тому для мене вкрай важливо, щоб в освіті не було порушень мовного законодавства.

Звісно, важливо дотримуватися закону в усіх сферах. Але освіта — це основа основ. Саме тому порушення мовного законодавства в навчальних закладах повинні викликати найжорсткішу реакцію — як з мого боку, так і під час розгляду справ уповноваженим із захисту державної мови.

Я прихильник нульової толерантності до порушників мовного законодавства. Особливо — коли йдеться про вихователів, учителів, викладачів. Використання недержавної мови, тим більше мови країни-агресора, в освіті — це, на мою думку, акт надзвичайної тяжкості.

Освітяни, особливо в Києві, мають чітко усвідомлювати: якщо нам стане відомо про порушення мовного режиму в дитсадках чи школах, ми реагуватимемо жорстко. Вважаю, що такі посадові особи повинні бути суворо покарані.

Наведу до прикладу футбол. У футболі є жовті й червоні картки. За грубий фол гравцю можуть одразу показати червону. Так от, використання російської мови в освітньому процесі — це, на мою думку, пряма червона картка.

Це не просто порушення — це завдання психологічної травми дітям. Діти бачать новини: обстріли Сум, Харкова, Києва… І коли в школі звучить мова агресора, у них виникає когнітивний дисонанс: «Чому я маю говорити мовою того, хто вбиває моїх співгромадян?»

Тому всі порушення в освіті — надзвичайно серйозні. Відповідно до статті 188-52, за перше порушення передбачено штраф — від 3400 гривень. За повторне протягом року — майже 12 тисяч гривень.

Тож я через вас хочу звернутися до всіх освітян Києва: якщо хтось ще має спокусу порушувати мовний закон, застерігаю — не грайте з вогнем. Припиніть зросійщувати наших дітей! Інакше реакція буде рішучою.

Щодо бізнесу, то ситуація така сама. Порушення мовного закону — це питання репутації.

Мали скарги на великі супермаркети — не називатиму бренди, ви самі їх знаєте. В одних випадках керівництво реагувало адекватно: визнавало помилки, затверджувало внутрішні положення, проводило інструктажі, навіть влаштовували мінііспити з мови. У документах чітко прописували відповідальність працівників.

Але якщо в мережі постійні порушення — це вже питання до самої компанії: чому не працюють на випередження? Одне порушення — це інцидент. Десять — це система.

Втім, загалом бізнес у Києві починає розуміти: або реагуєш сам, або доведеться відповідати перед державою.

Щодо освіти — скарги також надходять. Остання — зовсім свіжа, на один із закладів Києва. Ми вже почали заходи державного контролю.

Є також скарги на заклади в Одесі, Дніпрі — діти записують викладачів, які проводять заняття недержавною мовою.

Ми працюватимемо, щоб усі викладачі заговорили українською. Дуже вдячні студентам, учням і батькам за їхню активність. Без них ми фізично не змогли б охопити всі уроки й лекції. Наші ресурси обмежені.

Саме тому інформація від громадян для нас дуже важлива. 

Також будемо проводити профілактичні заходи. Я тільки почав роботу, ще не встиг провести системні моніторинги. Але вважаю, що треба робити вибіркові несподівані візити в школи — без попередження. Інакше директори просто «підчистять» ситуацію перед перевіркою. Тільки спонтанні візити дадуть об’єктивну картину.

Бо часто ситуація така: на уроці вчитель говорить українською, а на перерві — переходить на російську. Це абсолютно неприпустимо.

Увесь освітній процес — від 8:00 до 16:00, у школах, під час виїзних заходів та екскурсій — має відбуватися державною мовою.

– Як так сталося, що в українських чартах і сьогодні домінують російські виконавці — навіть ті, хто підтримує чи мовчить щодо війни? Чи планується публічна дискусія, чи просвітницька кампанія щодо впливу культурного контенту на інформаційну безпеку країни?

Так, на жаль, справді існує ця ситуація з потраплянням російських виконавців до трендів Apple Music, YouTube. Останнім часом був якийсь башкирський гурт, який, хоча й співає башкирською мовою, відкрито підтримує так зване «СВО» і фінансує російську армію.

А щодо того, чому так відбувається, що країна, яка страждає від російської агресії, дозволяє російським пісням потрапляти в топи YouTube, Spotify та інших стримінгових сервісів — це комплексна проблема. Це і наші важкі колоніальні травми, коли українське поступово витісняли, і агресивна експансія російського культурного продукту.

Що ж до YouTube, то там є серйозна проблема, з якою поки що ніхто в Україні не впорався. Проблема в алгоритмах: пошукова система YouTube нав’язує українцям російськомовні відео. Ви самі можете це перевірити. Наприклад, якщо не входити до свого облікового запису і просто ввести запит українською — наприклад, «мультфільм» — то серед запропонованого буде «Простоквашино», «Маша і Ведмідь» тощо. І це попри те, що ви вводите запит українською, а не російською.

Раніше деякі експерти пояснювали це тим, що користувачі вводять запити російською — але ні, це не так. Я особисто перевіряв багато разів. Проблема в тому, що алгоритми систематично пропонують російськомовний контент, навіть якщо мова пристрою — українська, і запити вводяться українською.

Це не лише з мультфільмами. Напишіть, скажімо, «як відремонтувати холодильник» або «як полагодити сантехніку» — і у вас буде шок. Майже всі відео — російськомовні. На українській версії Google, з українськими налаштуваннями, без жодної згадки про російську мову на пристрої — ви все одно отримуєте посилання на російськомовні ресурси.

Це глибока системна проблема, яка потребує державного втручання на найвищому рівні. Бо або керівництво Google і YouTube сприймає Україну як частину російського мовного простору, або алгоритми досі не оновлено відповідно до нових реалій.

Людина не шукає моргенштерна — їй його просто «пхають». Це небезпечно. Потрібно офіційно звертатися до керівництва Google та YouTube із вимогою змінити алгоритми, щоб запити українською давали українськомовний результат, а не російськомовний контент.

Навіть якщо ввести запит англійською — хай краще потрапляють англомовні відео, польські чи іспанські. Наші діти вивчають англійську і знатимуть її краще за попередні покоління. Але проблема в тому, що люди натискають на те, що їм пропонує система. І цього достатньо, щоби російський контент заробляв.

Кожен перегляд чи прослуховування російського відео — це прибуток його авторів, які сплачують податки до російського бюджету. Це — пряма монетизація війни. Чим більше переглядів — тим більше податків, тим більше грошей у російського Міноборони на ракети.

Це питання національної безпеки. Потрапляння російських виконавців до трендів YouTube збільшує дохід рф, а це в свою чергу — нові обстріли України. Цей зв’язок очевидний.

Проблема в тому, що суспільство часто не усвідомлює цього ланцюга. Більшість діє на автоматі. І тому потрібна не тільки зміна алгоритмів, а й масова просвітницька кампанія — як реклама ЗСУ чи соціальні ініціативи.

Було б добре, якби зусилля держави спрямували також на пояснення, що слухати російський контент — це фінансувати армію ворога. Це має бути зрозумілим кожному.

Наскільки мені відомо, близько року тому перша леді Олена Зеленська піднімала цю тему на зустрічі з представниками Google. Вони наче обіцяли врахувати пропозиції — але процес змін іде надто повільно.

Якщо навіть першу леді ігнорують — то хто ще має звернутись? Можливо, саме президенту варто публічно підняти цю тему. Бо мова йде про безпеку, про інформаційний фронт, який ми не маємо права програти.

Ситуація вимагає системного рішення. І кожен перегляд російського відео — це ще один внесок у війну проти нас. Це треба пояснювати, нагадувати і з цим працювати — щодня.

–  Яким Ви бачите ідеальний мовний ландшафт столиці — через рік, через п’ять?

Загалом, я розумію, що питання українізації публічного простору буде непростим. Хоча принаймні у публічних місцях потрібно з цим активно працювати. Зараз, як ви знаєте, спостерігається позитивна тенденція: дедалі більше людей спілкуються українською.

Звісно, всім свідомим громадянам хочеться, щоб українізація суспільства відбулась якомога швидше. Якщо змоделювати ідеальну мовну ситуацію в Києві, то для мене вона виглядає так: українська мова тотально домінує в усіх сферах суспільного життя.

Освітній процес має відбуватися українською мовою — без будь-яких «підводних каменів». Тобто уроки, перерви, спілкування у вчительських, заходи поза межами шкіл — усе має бути державною мовою. На жаль, зараз є випадки, коли урок проводиться українською, а після його завершення вчителі переходять на російську — це неприпустимо.

Ідеальна ситуація — це коли:

• всі заклади освіти, незалежно від форми власності, використовують державну мову;
• у Києві без проблем можна знайти спортивну секцію, де тренер викладає українською мовою (нині з цим серйозні труднощі);
• у супермаркетах, аптеках, усіх закладах обслуговування споживачеві за замовченням надають послуги державною мовою.

Не повинно бути так, що батьки мусять об’їжджати пів Києва, аби знайти для дитини тренера, який працює українською. Ми не перебуваємо в мовному гетто! Українці у своїй столиці не повинні відчувати себе меншиною.

Також важливо навести порядок у сфері медичних послуг. Часто можна почути скарги на те, що в поліклініках, стоматологіях, лікарі за замовченням спілкуються російською. Це неприпустимо.

Ще одна проблема — таксі. Чимало скандалів виникає через те, що пасажири на законних підставах вимагають обслуговування державною мовою або просять вимкнути російську музику, але у відповідь отримують агресію. Так не має бути. Ми перебуваємо в Києві — столиці України, а не московії.

Коли вдасться досягти повної реалізації мовних прав у столиці — сказати важко. Порушення тривають. Адже ситуація не стала такою за один рік — це результат десятиліть, а то й століть русифікації. Але прагнути і працювати над виправленням ситуації потрібно. І я, у межах своїх повноважень і можливостей, робитиму все для цього на своїй посаді.

Мій ідеальний мовний ландшафт — це Україна, де у всіх регіонах, від Галичини до Донбасу, від Волині до Криму, домінує українська мова. Без різких контрастів. Щоб незалежно від того, чи ти у Львові, Дніпрі, Сімферополі чи Ужгороді — всюди звучала рідна мова. Я дуже хочу дожити до того моменту, коли це стане реальністю.

Читайте також: «Київ міг упасти»: боєць «Англієць» про те, як Київщину звільняли від окупантів

Фото: Київщина 24/7, Ігор Спірідонов, Вечірній Київ, Укрінформ

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook-сторінці і в Telegram-каналі.