Звичайні люди, які стали добровольцями, головні Герої опору російській агресії: історія амбітної киянки

«Київщина 24/7» продовжує серію статей про Героїв, які прославили наш регіон. Це історії людей, на плечах яких тримається вся країна, за спинами яких живе кожен з нас і щодня зустрічає сонце, у серцях яких стільки відваги, що і смерть їх не лякає. Нам треба знати про них, бо саме такі приклади дають впевненість, що ми переможемо, бо ж маємо таких воїнів. Бо саме з таких, часто болісних і нестерпних, історій складається велич і міць нашого народу.

Сьогодні історія Катерини Поп, колишньої юрисконсультки, громадської діячки та волонтерки, яка стала бойовим парамедиком.

«Я ЗАВЖДИ ХОТІЛА ДОПОМАГАТИ ІНШИМ»

Катерина Поп до повномасштабної війни з росією

Молода, тендітна, амбіційна! Киянка Катерина Поп до повномасштабного вторгнення працювала юрисконсульткою. А паралельно з роботою дівчина волонтерила. Понад шість років надавала юридичні послуги громадським організаціям, які займалися проблемами молодого покоління. Навіть, мала власну ГО «Інститут розвитку та сприяння демократії», де молоді допомагали з вибором професії, навчанням та роботою. Переважно це були підлітки з неблагополучних родин. Дівчина своїми знаннями допомагала юним українцям відстоювати свої права на навчання та достойну роботу. Ділилася досвідом демократизації суспільства та знаннями євроінтеграційних процесів з юним поколінням.

Попри клопітливу паперову тяганину, робота Каті подобалася. Адже дівчина допомагала тим, хто дійсно потребував підтримки, але часто її не отримував. Особливо тішилася тому, що «підіймала» молоде покоління і допомагала їм здобути сучасні знання. Сьогодні про той період свого життя Катя згадує з ностальгією:

– Я допомагала складати документацію громадським організаціям і вела юридичний супровід. Як юрист консультувала місцеве самоврядування. Надавала юридичні послуги людям, які не могли дозволити собі юриста. Мені подобалося те, чим я займалася…

«ВИПИЛА КАВИ І ПІШЛА ОТРИМУВАТИ ЗБРОЮ»

Війна застала Катерину вдома у столиці. 24-го лютого у рідному Голосієво дівчина прокинулася від вибухів. І перше, що зробила, так це обдзвонила родичів і знайомих, аби переконатися, що всі живі-здорові. Сама ж випила чашку міцної кави й пішла отримувати зброю. Дівчина чітко пам’ятає той момент: і смак гіркого напою, і свою внутрішню зібраність та навіть холоднокровність…

– Я пішла до Льодового стадіону, який в Голосіївському районі. Там було дуже багато людей і великий хаос. Всі хотіли отримати зброю і захищати рідне місто. Я кілька годин простояла в черзі й без результату… Повернулася додому ні з чим, – згадує своє розчарування дівчина.

Катерина мала досить хороші навички зі стрільби, адже здобула фах юриста-криміналіста: навчання за цією спеціальністю передбачає і стрілецьку підготовку. Але 24-го лютого це не мало значення, бо ж охочих стати на захист України було стільки, що худорлявій дівчині з юридичною освітою автомата не вистачило.

Кілька днів Катерина чекала вдома, не знаходячи собі місця і не відходячи від телевізора. Новини були одна страшніша за іншу, а у дівчини ніби руки були зв’язані. Незабаром зателефонували друзі й сказали, що знають, де точно їм видадуть зброю. Тож разом з ними дівчина пішла отримувати озброєння, а потім – в ТРО та до лав ЗСУ. 

З-поміж рідних ніхто і не намагався зупинити дівчину. Дідусь, який замолоду служив в армії, і знає, що таке обов’язок перед батьківщиною, підтримав онуку і неабияк пишався її рішенням. Катерина згадує:

– Він сказав: «Це гарна ідея! Якщо всі підуть воювати, то це швидше закінчиться».

Після присяги тендітна дівчина, яка звикла до затишних офісів і стильних костюмів, стала військовим парамедиком. Розповідає, що у тій метушні обирати не доводилось: куди відправили – туди й пішла служити.

– Там був дуже великий «кіпіш». Ніхто нікого не запитував, ким ти хочеш служити. Підходить твоя черга і тобі кажуть: «Ось є місце парамедика – підеш туди», – згадує ті дні Катерина Поп. 

Катерина виросла з бабусею і дідусем, які були медиками: бабуся працювала офтальмологом, дідусь – ветеринаром. Тому з дитинства знала і вміла чимало медичних та лікувальних процедур, тож не мала жодного страху перед тим, що на неї чекало:

– Я не боялася ні уколів, ні будь-яких поранень, ні крові. Для мене це було не страшно.

Катерина Поп під час навчання з медичної допомоги на фронті

«НЕ ВИСТАЧАЛО, НАВІТЬ, ФОРМИ. ДЕХТО ЙШОВ ВОЮВАТИ У СПОРТИВНИХ КОСТЮМАХ»

За два тижні, бо часу було обмаль, курсів тактичної медицини, Катерина згадала старі навички й освоїла нові. Та згадує, що в перші дні було непросто як морально, так і фізично:

– Спочатку було важко, бо ніхто не був до такого готовий. У нас елементарно не було в що вдягтися. Хто в чому прийшов. У спортивних костюмах, навіть, йшли воювати. Були проблеми з амуніцією. А ще дуже важкі бронежилети. Це не те навантаження, яке може витримувати дівчина, у порівнянні з хлопцями.

До важкого бронежилета і життя під присягою Катя звикла. Моральний дух підняли волонтери, які допомагали всім і завжди.

– Це було щось… Іноді мені здавалось, що я просто подумаю, що нам потрібно те-то чи те-то, а волонтери вже це привозять! Не встигнеш зробити допис у соцмережі, як вже дзвонять, запитують – скільки й куди привезти. Одна власниця військторгу просто відкрила нам свій склад і сказала, мовляв, беріть все, що потрібно і скільки треба. І ні копійки не взяла. Нас одягли, взули, озброїли просто небачено швидко, – із вдячність розповідає медикиня.

Спочатку Катерина захищала рідну столицю. Хоча на передову дівчину не пустили через вагу і зріст. Бо, щоб швидко евакуйовувати  поранених з поля бою, потрібні були дужі здорові чоловіки. Завдання не для тендітної дівчини.  

У складі 112-ї бригади Катя дні та ночі лікувала поранених у стабілізаційних пунктах. Буквально «стягувала» медикаменти, бо було далеко не все, що потрібно, облаштовувала шпиталі. Тут став у пригоді її досвід громадської діячки та організаторські здібності й знайомства.

Потім були виїзди в найгарячіші точки цієї війни: на Херсонський, Миколаївський і Харківські напрямки. І тут уже не мало значення, який у тебе фах: служба була різна. Катерина охороняла стратегічні об’єкти, рятувала поранених, комплектувала медичні бригади. 

Та де б не була, скрізь зустрічала таких, як вона людей цивільних професій – юристів, тренерів, маркетологів, які, не вагаючись, взяли до рук зброю і стали на захист Батьківщини. Саме завдяки таким добровольцям, каже дівчина, ми вистояли в перші дні та тримаємося зараз:

– Ми тут часто жартуємо: що якби не приїхав професор з одного вишу призиватися на велосипеді; якби не приїхав Вася з лівого берега, який працював різноробом, і коли почалася війна не став ховатися; і якби не прийшла така Катя в рожевому костюмі та не сказала: «Давайте мені автомат», – то в багатьох містах, в тому числі й в Києві, вже розмовляли б російською мовою.

Катерина Поп читає книгу у час між виконанням бойових завдань

Зараз дівчина служить у рідному Києві. Тут, тепер вже бойовий медик Катерина Поп, займається комплектуванням медичних бригад. Такий «передих», каже військова, ненадовго. Будь-якої миті разом з побратимами та посестрами може опинитися у самому пеклі цієї війни.

До нашої перемоги залишати службу Катя з Києва не збирається. Однак військову кар’єру після війни продовжувати не буде. Планує як і раніше підтримувати тих, хто не в змозі дозволити собі юриста. Щоправда, тепер відстоюватиме права своїх товаришів по службі.

Слава Героям!

Авторка: Яна Курченко

Читайте також: Розбудовував столицю, а довелося її боронити: історія Героя Олександра Горгана

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook-сторінці і в Telegram-каналі.