Ігор Копитін: росія пішла ва-банк із дронами. Україна масштабує виробництво ударних дронів

Впродовж понад трьох років повномасштабної війни стало зрозуміло, що дрони українського виробництва – один із ключових елементів ведення бойових дій, і потреба в них на фронті зростає в геометричній прогресії. Виробництво безпілотників стало ключем до переваги на фронті. Але чи має Україна технологічну перевагу? Де слабкі місця?

В ексклюзивному інтерв`ю Київщині 24/7  Копитін Ігор Володимирович, народний депутат, член Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки розповідає про темпи виробництва дронів українського виробництва, проблеми з контрактами, плани на масштабування та кадровий голод у галузі. А також чи справді дрони українського виробництва не поступаються іноземним аналогам, а українські ударні FPV-дрони, нічні «бомбери» та дрон-літак українського виробництва вже змінюють хід війни на передовій.

Що гальмує ринок БПЛА в Україні: про довгострокові контракти й бюрократію

–Нещодавно в ЗМІ з’явилася інформація, що держава почала менше контрактувати виробників дронів. З чим це пов’язано?

-Заплановані на цей рік обсяги закупівель значно перевищують минулорічні. Згідно з інформацією пана Умєрова, Агенція оборонних закупівель вже уклала контракти з 76 виробниками БПЛА. Зокрема, з 36 виробниками FPV-дронів. Загалом у 2024-2025 роках Міноборони вже спрямувало понад 104 млрд гривень українським виробникам безпілотників. Звісно, боєздатна армія не може обійтися без потрібної кількості безпілотників, і в ситуації, коли в Україні таку техніку виробляють понад 150 компаній, це є стратегічним напрямком ВПК, напрямком, який в Міноборони назвали вже частиною стратегії технологічного переозброєння Сил оборони і розвитку національного оборонного виробництва. Агенція оборонних закупівель на даний час запроваджує нові моделі співпраці з виробниками дронів.

–Але на цьому напрямку є реальні проблеми

-Так, вони потребують співпраці як виробників так і державних структур з метою їх усунення та вирішення певних проблем. Це відсутність саме довгострокових контрактів: багато виробників не отримали перехідних угод, що ускладнює планування виробництва та закупівлю комплектуючих. Є певні фінансові труднощі: держава не завжди має можливість оперативно фінансувати закупівлі, що призводить до затримок. Також терміново потрібно посилити науково-технологічну складову з метою уникнути технологічного відставання. Нам потрібно нарощувати виробництво FPV- та оптоволоконних дронів з метою не поступитися ворогу в технологічному аспекті.

Відомо, що буквально кілька днів тому Кабінет Міністрів України вніс зміни до Порядку здійснення закупівлі безпілотних систем, засобів радіоелектронної боротьби тактичного рівня вітчизняного виробництва та їх складових частин. Фактично уряд значно спростив процедуру приймання безпілотних систем тактичного рівня та їхніх складових, які відтепер можуть здійснюватись без залучення представників державного замовника, на підставі сертифікату якості, виданого виробником за результатами заводських випробувань. Це має сприяти активізації і зниженню вартості виробництва дронів, скороченню шляху від заводу до бойових підрозділів.

Проєкт “Лінія дронів”

–Чи справді ми втратили технологічну перевагу над росією в безпілотниках, як пишуть декотрі експерти? Якщо так, у чому головна причина: брак системності, політики чи ресурсів?

-Україна не втратила технологічну перевагу над росією в безпілотниках, а навпаки, активно розвиває цю сферу. Українські військові мають перевагу в сучасних видах дронів, таких як нічні бомбери та дрони зі штучним інтелектом. Але російські війська поки що мають більше дронів на оптоволокні.

Насправді такі висновки мають робити професійні військові, а не аналітики, які розповсюджують, вибачте, чергову зраду в соціальних мережах. Але зазначу: наразі йдеться про своєрідне технологічне змагання, де обидві сторони навчаються одна в одної, реагують на зміни й швидко адаптуються. І вороги, і наші Сили Оборони, – всі постійно працюють над покращенням технічних характеристик дронів, шукають нові підходи, експериментують у використанні БПЛА. Вони бачать наші напрацювання, відчувають їх у реальних умовах і починають працювати або над подібними рішеннями або над засобами протидії. Ми діємо так само, уважно стежимо за їхніми кроками і відповідно реагуємо. Не забуваємо про кількісне виробництво в рф: за даними ГУР, станом на кінець травня 2025-го темпи виробництва росією «Shahed-136/Герань-2» – це близько 2700 дронів на місяць, і ще 2500 на місяць вони випускають імітаторів ударних БПЛА типу «Гербера». Фактично росія в 5 разів збільшила виробництво дронів порівняно з минулим літом.

Головні виклики для України в цій сфері – це російські РЕБ-системи, які можуть перебивати сигнал між дроном та оператором та дрони на оптоволокні, які не піддаються впливу РЕБ, але мають обмеження у дальності польоту.

Головне завдання, яке стоїть перед нашими силами оборони – необхідність швидкої адаптації до нових технологій та розробки автономних дронів.

Проте Україна активно працює над вирішенням цих проблем, і її технологічний розвиток у сфері безпілотників залишається одним із ключових факторів успіху на полі бою.  Виробництво БПЛА і в Україні також зростає. Вважаю, що говорити про якусь технологічну перевагу недоречно. Але дійсно, у ворога є перевага в ресурсах. Хоча наші Сили Оборони показують здатність швидко адаптуватися, знаходити нестандартні рішення та ефективно використовувати усі доступні ресурси. І це також дуже важливий фактор, який серйозно впливає на ситуацію на фронті.

–Чи дійсно у нас, маючи тисячі бойових кейсів, не сформувалася єдина національна стратегія щодо дронів? Що заважає запустити в Україні повноцінне державне чи державно-приватне виробництво дронів з промисловим масштабом, повторюваністю та контролем якості?

-Україна має всі передумови для створення масштабного виробництва дронів, і процес уже набирає обертів. Існують конкретні ініціативи для масштабування виробництва, країна планує значне збільшення виробництва всіх типів дронів, включаючи FPV, далекобійні та наземні роботизовані комплекси.

В Україні вже запущено і державне, і приватне виробництво дронів, повторюсь, понад 150 виробників працюють над створенням моделей і серійним виробництвом БПЛА. В Силах Оборони, нагадаю, створено окремий рід військ — безпілотні війська. Це свідчить про те, що держава усвідомлює значення дронів у сучасній війні й приділяє цьому напрямку надзвичайно серйозну увагу. Також важливо, що у Збройних силах України вже розпочався масштабний проєкт «Лінія дронів», ініційований Президентом України Володимиром Зеленським. Його мета – розвиток найкращих підрозділів безпілотних систем та масштабування їхнього бойового досвіду у Силах оборони. Цей проєкт передбачає створення мережі спеціалізованих частин, які отримають сучасне оснащення, необхідні ресурси та фахівців. Фактично, завдяки проєкту йдеться про масштабування найефективніших рішень в армії. І ще: цей проєкт \отримав 4,6 млрд грн додаткового фінансування від Міністерства оборони, що буде спрямоване зокрема і на закупівлю БПЛА.

З боку держави бачу багато важливих кроків, зокрема і в питанні зняття зайвої бюрократії. Адже Кабмін вже значно спростив процедури прийняття на озброєння безпілотних систем та їх складових, ухвалено закони про пільги на імпорт ключових компонентів, що сприятиме розвитку виробництва. Триває пошук найбільш ефективних систем закупівель, що дозволить швидше і якісніше організовувати забезпечення наших безпілотних військ.

Щодо запуску повноцінного державного або державно-приватного партнерства, то, на мою думку, найефективніша модель виглядає так: держава гарантує закупівлю певного обсягу конкретного виду озброєння протягом тривалого періоду. Тобто фактично система довготермінових контрактів, які гарантуватимуть виробникам сталий фінансовий потік. Це вплине на стабільність виробництв та збільшення потенціалу виробничого обсягу. Це також чіткий сигнал для інвесторів, який дає розуміння обсягу ринку, за який вони можуть поборотися. І саме така модель співпраці між державою і виробниками виглядає найбільш практичною. Держава формує потребу, визначає обсяг закупівель — і це дає ринку орієнтир. Це цілком конкурентна модель, і ми свідомо йдемо цим шляхом. Бо якщо конкуренції не буде, отримаємо зриви постачань, проблеми з якістю, завищення цін, зловживання та інші негативні наслідки, які обов’язково виникають в умовах монополії або відсутності здорової конкуренції.

Копитін Ігор Володимирович про те, як запустити державне виробництво БПЛА на промислових масштабах

–Чому рф встигла запустити масштабне виробництво дронів (наприклад, «Алабуга») — а Україна досі в основному тримається на волонтерських і малих ініціативах?

-росія змогла запустити масштабне виробництво дронів, зокрема в рамках проєкту «Алабуга», завдяки не тільки централізованому фінансуванню, а також співпраці з Іраном.

Я не бачу підстав казати про те, що у нас немає масштабного виробництва БПЛА. В Україні вже є кілька великих виробників, які можуть випускати до 100 тисяч одиниць щомісяця. Крім них працює велика кількість менших компаній, які також є потужними і стабільними гравцями. Сектор працює, розвивається і повністю здатен покривати поточні потреби Збройних Сил. Причому не лише з огляду обсягів, а й технологічно. Цього року Міноборони планує закупити 4,5 мільйона FPV-дронів. Тобто наші виробники показують здатність виробити таку кількість FPV. Ми не відстаємо, ми просто не є ідентичними за розмірами рф, тому і масштаби, і структура фінансування виробництва у нас інша. В Україні ВПК – це по суті частка ринкової економіки, а не адміністративно-регульований сектор, повністю підконтрольний державним структурам, як в рф.  У нас держава намагається регулювати дронову індустрію через абсолютно ринкові механізми. Тобто ми говоримо: у цьому році планується закупівля певної кількості дронів — і це стає сигналом для виробників, що є ринок, на якому вони можуть отримати дохід. Вони змагаються за контракти, показують, хто і які моделі може зробити і в які терміни. У Росії підхід інший — вони “заливають” гроші в окремі виробничі центри, або створюють нові з нуля, або централізовано фінансуючи масштабування й розвиток.

Наш шлях: дати виробникам можливість конкурувати. І це працює. У нас з’являються абсолютно нові розробники, нові виробники, вони починають підключатись до державних програм, відбувається масштабування галузі.  Дійсно, велику роль відіграють волонтери й малі виробники. Багато рішень саме від них — швидких, нестандартних, гнучких. А конкуренція мотивує великих гравців рухатися вперед: зменшувати вартість, покращувати якість, переносити виробництво компонентів в Україну, шукати нові технологічні рішення. Тобто бачимо здорову конкуренцію, а держава задає рамки й формує попит.

Існують позитивні напрацювання та масштабні плани розширення виробництва дронів у співпраці з нашими партнерами. У цьому плані важливо, що іноземні інвестиції заходять в галузь. Нещодавно міністр оборони Франції Себастьєн Лекорню повідомив про партнерство між великим французьким автовиробником та національним оборонним заводом в Україні. Тобто планується розгорнути тут виробництво безпілотників, що постачатимуться і для Сил Оборони, і також французькій армії. І це є важливим кроком у державно-приватному партнерстві. Такі проєкти свідчать про шалений попит на БПЛА у світі, а також про те, що Україна вже довела спроможність розробляти і випускати технологічно ефективні та інноваційні БПЛА. Це буде сприяти подальшому масштабуванню дронової індустрії в Україні.

Кадровий голод у БПЛА-галузі: про навчання операторів і інженерів

–Чи є державна програма з розвитку кадрового потенціалу в сфері БпЛА, як це вже реалізує росія у школах через підручники і курси?

-Сьогодні в Україні вже існує дуже велика кількість приватних шкіл, які займаються навчанням пілотів БПЛА. Часто школи працюють за рахунок благодійних внесків або підтримки громадських організацій. Паралельно діють і державні навчальні центри — при різних родах сил безпеки та оборони — які теж готують пілотів. Наприклад, є Центр підготовки операторів БПЛА «Крук», сертифікований Міністерством оборони. Розвитку кадрового потенціалу в сфері сприяє і масштабний проєкт «Лінія дронів», ініційований Президентом України. Основні аспекти програми передбачають навчання операторів БПЛА – спеціалізована програма включає тактичну підготовку, роботу з безпілотними комплексами та освоєння методів перехоплення ворожих дронів. А також залучення цивільних спеціалістів – до проєкту можуть долучитися інженери, ІТ-фахівці, медики та інші спеціалісти.

Мережа навчальних центрів постійно зростає. Багато шкіл або центрів фінансуються самими виробниками дронів — і це частина конкурентної боротьби за майбутні контракти. Бо якщо виробник має власну школу або партнерський навчальний центр, то він вже створює екосистему навколо свого продукту. Чи хотілося б бачити більш потужні державні навчальні центри? Так. Зараз у кожного роду військ, які беруть участь у бойових діях, є свої навчальні майданчики. Можливо, їх поки недостатньо, але частину навантаження беруть на себе приватні й громадські структури — і вони реально закривають чималу частину потреб.

Окрім цього, в Україні активно розвиваються військові стартапи, які співпрацюють з армією та залучають західні інвестиції. Це сприяє розвитку технологій автономності, штучного інтелекту та кібербезпеки у сфері БпЛА.

Україна поступово формує системний підхід до розвитку безпілотних технологій, і кадровий потенціал є одним із ключових напрямів цієї стратегії.

Окремо хочу сказати про кадри для виробників БПЛА. Дуже важливо, що наші освітні заклади розуміють велику актуальність безпілотних систем та вже пропонують програми навчання інженерів БПЛА. Наприклад, на магістерський ступінь вже можна вступати до Київської школи економіки, де пропонують опанувати професію інженера БПЛА. А пройти курс «Інженерія безпілотних систем» можна в Національному авіаційному університеті та НТУ «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського». Наразі всі виробники дронів стикаються з дефіцитом інженерів, який непросто вирішити, і це гальмує розвиток галузі. Тому важливо, щоб якомога більше університетів підключались, запроваджували спеціальність та курси, а держава надавала гранти і освітнім закладам для нових програм, і, власне, студентам.

–Як ви бачите оптимальну модель співпраці між військовими, мілтек-компаніями та державою для забезпечення фронту дронами нового покоління?

– Оптимальна модель співпраці між військовими, мілтек-компаніями та державою має базуватися на системному підході, який забезпечує швидке впровадження інновацій та масштабне виробництво.

На мою думку, ідеальних систем, які безпомилково працюють і повністю задовольняють потреби всіх зацікавлених стейкхолдерів, не існує. Система закупівель дронів — не виняток. Над нею постійно працюють, шукаючи найбільш оптимальні рішення, і потрібно продовжувати працювати. Адже головна мета — зробити систему закупівель максимально гнучкою, щоб вона могла швидко реагувати на зміну потреб армії. Тактика бойових дій постійно змінюється, і те, що було важливим вчора, завтра може втратити актуальність. А технології розвиваються дуже динамічно. Ворог постійно шукає нові способи протидії, а наші підрозділи мусять шукати рішення, як цю протидію подолати. Тому вважаю, що перший принцип ефективної закупівельної системи — це гнучкість. Можливість швидко змінювати характеристики продукції, яку треба постачати. Другий — це ефективне й раціональне використання державних коштів. Адже закупівлі дронів здебільшого фінансуються саме з державного бюджету.  І останнє —  потрібне напрацювання нової моделі, в якій саме бойові підрозділи формують запит на ті дрони, які їм реально потрібні. Ці запити централізовано аналізуються й агрегуються закупівельною агенцією, після чого формуються укрупнені лоти для закупівлі. Такий підхід, на мою думку, потенційно здатен поєднати дві важливі речі: з одного боку, дати фронту саме те, що потрібно тут і зараз, а з іншого — забезпечити економію державних коштів за рахунок масштабування обсягів закупівель.

Україна вже робить кроки в цьому напрямку: мілтек-індустрія активно розвивається, а військові стартапи отримують підтримку.

Авторка: Наталя Толуб

Фото: пресслужби Ігоря Володимировича Копитіна

Читайте також: «Нас били залізними прутами«: моторошні історії викрадених росією українських дітей