«Пісня — це сила»: як фольклористи музею Гончара співають на руїнах хат Київщини

Команда музею Івана Гончара заснувала проєкт «Живі». Його учасники разом із волонтерами відвідують зруйновані населені пункти Київщини, допомагають матеріально жителям та… співають на руїнах народні пісні. Для чого це робити та як такі співи сприймають мешканці, кореспондентка «Київщина 24/7» розпитала завідувачку відділу фольклору Мирославу Вертюк.

Пісня — це сила, і вона має не лише розважальний характер. Традиційною піснею віддавна людей переводили з одного статусу в інший: видавали заміж, проводжали на війну, підтримували під час ув’язнення, оплакували смерть. Вона супроводжує нас в різні етапи життя, сіє спокій та впевненість, допомагає емоціям вийти назовні. Тому фольклористи під час повномасштабного вторгнення задумались — як традиційна культура може бути корисною на  тлі повномасштабної війни та яка роль народної пісні на тлі сьогодення.

Відповідь прийшла з Гуцульщини. Жителям села Криворівня вдалося зберегли багатовікову традицію колядування. Але колядують там не лише в помешканнях людей, а й на обійстях хат, в яких ніхто не живе. Як стверджують колядники, пісня здатна закликати та «замолити» життя.

Тому фольклористи музею Гончара, взявши за основу цю традицію «замолювання життя» піснею, вирішили заспівати на місці зруйнованих хат Київщини. Крім того, це можливість трохи розважити людей, відволікти їх від горя, повернути радість. І, звичайно, популяризувати українську культуру та познайомити слухачів з маловідомими піснями.

Незважаючи на те, що традиція взята з циклу колядувань, пісні до свого репертуару фольклористи добирали самостійно. Зазвичай — із приватних архівів різних регіонів та жанрів. Тут переважають ліричні пісні та веснянки, але учасники проєкту не виключають, що додадуть купальські та літні тексти.

Крім співаків, в команді проєкту «Живі» є ще оператори та фотографи, які фіксують процес, монтують та викладають на сторінку музею у Facebook. Обов’язково з номером картки власника хати, на руїнах якої співали фольклористи. Таким чином допомагатиме пісня не лише духовно, а й матеріально. Також під час поїздок волонтери відвозять людям їжу, посуд, одяг, оскільки все їхнє майно знищено росіянами та доводиться відбудовувати з «нуля».

[embedyt] https://www.youtube.com/watch?v=A_PJoh8nlWk[/embedyt]

«Живі» вже побували в селах Слобода-Кухарська та Мощун. Як стверджує пані Мирослава, критики ніде не почули. Навпаки, завдяки пісні відбувається психологічне пропрацювання болю, своєрідна арт-терапія, яка сприяє духовному піднесенню. Одну з історій постраждалих музей публікує на своїй сторінці, а саме Дудара Миколи Трохимовича (1941 р.н.):

«Кабан згорєв, кури погорєли, два собаки згорєли. Коти одниє осталися. І все. І ми отак осталися. Оце в чом я… Живемо. Я не кину (обійстя — ред.), пока не вмру…

Було багато (бджіл — ред). Три вулики згорєло, а два розбіло. Осталося 5 семей тільки. Картопелька посаджена, цібулька посаджена, часничок посаджений, морква посєяна, помідори посєяни — все. Гурків ще не посіяв. Це думаю завтра посєять.

Я посапав ягоди клубніку. Все посапав. І цвіти ще ж доглядаю! Усе я хочу, щоб було в мене. Цвіти пожовтєли да погорєли. Я саджу, й саджу, й саджу. Я люблю цвіти.

Як я роблю — наче я дужчий роблюсь, а як сиджу — мені все болить. Тре робить! (сміється – ред.)

Я з свого дворища нікуди не пойду. Буду вмирать, но ни пойду! Я тут ужився. Мій пуп аж там на полі закопаний…

Отуточка поспевайте в саду мойму, шоб я любовався, що це мій сад. Шо це ж у мене стильки було дівчат да поспівали.

Хай вам дає Бог здоров’я!»

Мирослава Вертюк стверджує, що їхній спів не є ритуальним, це більше психологічна підтримка мешканців Київщини, які опинилися у скруті, та популяризація української народної спадщини. Проте багато слухачів помічають у проєкті «Живі» щось сакральне. Адже архаїчні явища, які пройшли крізь віки, підтримують українців у важкому сьогоденні. Це ніби зв’язок з поколіннями предків, які незримо за допомогою традиційної культури захищають своїх нащадків та ніби промовлять: «Ми — Живі, доки нас пам’ятають».