Розмова з головною котомамою країни: репортаж про те, як актор Олексій Суровцев будує притулок для котів

Бородата котоматуся, папкоцький і котомачо: під час окупації Київщини він вирубав двері квартир штурмовою сокирою і зламував автівки, щоби врятувати життя пухнастиків, яких покинули господарі. Тепер він власноруч облаштовує в Ірпені притулок для тварин. Відомий актор Олексій Суровцев показав «Київщині 24/7», як він створює найкращий котодім в Україні.

«Для того, щоб не загубити штани, я облаштую тут ще і готель»

Це буде притулок саме для котів?

Так. Для того, щоб не загубити штани, тут буде ще і готель для котів. 4 великі бокси, де люди можуть залишити тварин, коли від’їжджатимуть з дому.

Один бокс на кожну тваринку?

Так.

Я знаю, що для котів дуже складно робити притулки в Україні. Їх майже немає, бо котам треба дуже багато особистого простору. Вони ж територіальні тварини.

Це неправда. Із собаками набагато складніше. Кіт – він сам по собі. Його розмістив, дав йому їжу, воду, туалет, поставив якусь дряпалку… Коти 70% свого життя сплять. А собака постійно потребує уваги. Тому з ними набагато складніше, ніж із собаками.

А в цих боксах котам буде достатньо простору?

Це великі бокси – більших в Україні не знайдете. Взагалі-то оце – дуже велика клітка для тварини. Тут і людину можна достатньо комфортно розмістити. Подивись, як багато простору.

Скільки тут можна буде прихистити тварин? Це ж мало тут котів буде?

Мало? Мало у вашому розумінні – це скільки?

Я думала, що один бокс для однієї тварини?

Ну, так. Десь близько 20 тварин. Це мало?

Розраховується, що вони тут будуть постійно жити?

Ні, звичайно. Перетримками. Ми кожній тварині шукатимемо сім’ю.

Зараз це легко зробити?

Ні, не легко.

Скільком тваринам ви вже знайшли сім’ю?

Не рахував, не знаю. Десь сотні…

Це саме коти, а не собаки?

Так, більше коти.

Ви проводите якийсь кастинг для господарів?

Є звичайні вимоги. Обов’язково людина повинна, по-перше, любити тварин, і це одразу помітно. По-друге, у неї має бути досвід. По-третє, вона повинна бути матеріально забезпечена, бо тримати тварину, лікувати – це досить нормальні гроші. Подумай, кому би ти могла довірити свою дитину, наприклад? Так само і з котами.

Які це гроші?

Ну дивіться, в мене двоє – кіт і кішка. Тільки на їжу в місяць – десь 2-2,5 тис. грн. Якщо тварина захворіє – великі витрати. У мене, наприклад, був кіт, якого я хотів забрати собі з притулку. І він хворів на хронічну ниркову недостатність. Кожен день лікування мені обходився у 2-2,5 тис. грн.

Звичайно, обов’язково заповнюємо з новими господарями договір. Згідно з ним, новий власник повинен оплатити чіпування, вакцинування, стерилізацію/кастрацію (1-2 тис). Це не тому, що в мене немає грошей, а для того, щоб власник одразу відчував обов’язки і відповідальність. Коли спочатку я віддавав тварин просто так – то були випадки типу «ой, мені потрібно кудись поїхати, можу на вас залишити…». Тобто люди просто брали кішку як іграшку. А тварина – як людина, її потрібно виховувати. Вона не може зайти у квартиру і зрозуміти, де в неї туалет. Спочатку вона може нервувати, кричати вночі. Розумієш? А деякі люди думають, що це так легко:  взяв тварину і вона така, як у кіно – тапки носить, м’ячиком грається, їсть все, що попало.

Його вилікували?

Ні…

Він старий був?

Так, старий. Не знаю. Скільки років, але дуже старий. У нього не було жодного зуба. В додаток у нього був ВІК (вірус імунітету кота), як ВІЧ у людини. І не вдалося його вилікувати.

Це був вуличний кіт?

Так, я його підібрав. У мене є дуже велика історія з цим котом. Мабуть, його просто покинули при евакуації. Напевно, знали, що тварина хвора, потрібно її кожен день лікувати, слідкувати за її раціоном та ін. Просто залишили в Ірпені, і я взяв до притулку. Потім хотів забрати до себе, але не вийшло.

Чого ви хотіли саме до себе його забрати?

Коли ти бачиш тварину, ти розумієш – твоя тваринка чи ні. Я побачив його – і відразу зрозумів, що хочу його додому. Але відразу забрати не можна, бо в мене два своїх коти. Він повинен був пройти медогляд і карантин 2 тижні. І наприкінці 2-го тижня в нього дуже погіршилось здоров’я. Взагалі, я тобі скажу, у котів може бути дуже багато інфекцій. Наприклад, «Панлейкопенія». Вона може просто на взутті у тебе бути: ти можеш прийти додому, твій кіт понюхає – і все. Тому тварин треба вакцинувати.

«Мені дуже було дивно, що здорові мужики тікають звідси, а не захищають свій дім»

Як ви дізналися про початок повномасштабного вторгнення? Які були ваші перші почуття?

Коли почалася війна, я був на відпочинку в Буковелі. Одразу перше, що подумав: у мене тут коти – треба якось повернутися і забрати їх, бо годувала їх на час відпустки сусідка. І останнє, про що вона подумає, коли сюди щось прилетить, це мої коти. Я хотів повернутися, забрати їх і поїхати. І наступного ранку повернувся, але настрій уже був такий: робити будь-що, аби допомогти… Тож увечері я вже вирішив залишатися, бо тут багато жінок, дітей, старих людей. Треба допомога. Мені було дивно, що здорові мужики тікають звідси, а не захищають свій дім.

Яка історія з евакуацією тварин під час окупації вразила вас найбільше?

Дуже багато історій. Найсумніша історія – це кіт-Лебовський. Який помер, якого я хотів забрати собі. Зараз роблю футболки з його принтом. Дуже багато історій, і кожна історія класна по-своєму.

Як виникла ідея створити притулок? Звідки взялися кошти, ресурси, приміщення?

Перший притулок ми створили під час активних військових дій у Києві. Тоді було багато тварин, яких не було куди дівати. Ми знаходили їм нових чи старих господарів, але для цього потрібен час. І протягом цього часу треба десь тварину тримати. Тож у колаборації з ветеринарною клінікою зробили нашвидкуруч притулок, де тварини тримались у великих клітинах. Але в Києві стало небезпечно, у сусідній будинок два рази прилітало… І я вирішив, що всіх тварин треба максимально роздати.

Дякувати людям, для всіх тварин знайшлися нормальні господарі. Швидко. Коли я повернувся сюди, почав шукати нове приміщення, але не міг знайти, ніхто не здавав. Шукав ферми якісь за містом – нічого. І ось у будинку, де я живу, був магазин. Він з’їхав, і мені здали приміщення, зробили класну знижку на цілий рік.

Це власні кошти чи донати?

Частково донати, частково власні. Донати зараз дуже слабкі, тому що літо. По-друге, всі втомилися від війни, втомилися донатити. Тому зараз не вистачає донатів. В подальшому я сподіваюсь, що вистачить.

Може у вас є якісь креативні ідеї для збирання донатів?

Поки що ми збираємо стандартними такими шляхам. Футболки зробив. Мерч, який продається, і 70% грошей від нього йде на притулок.

Хто розробляв принт?

Є дівчинка така. Я з нею дуже давно співпрацюю. Вона дизайнер. Іра Пась.

«За законом, ми маємо право зламувати будь-які двері – якщо життю людини чи тварини загрожує небезпека»

Мені здається, що коти досить дикі й хижі тварини. На відміну від собак, вони можуть запросто вижити на вулиці під час війни.

Будь-яка тварина, яка опиняється на вулиці, пристосується до будь-яких умов. Це таке хибне уявлення, що домашня тварина на вулиці пропаде. Але не коли люди зачиняли тварин вдома – краще би випускали на вулицю.

А яка логіка зачиняти вдома? Типу «ми повернемось»?

Там така ситуація була у багатьох, що вони залишали тварин на сусідів, сусіди потім виїжджали і залишали ще на когось, а ті потім далі ще на когось… І в підсумку залишалася одна людина з купою тварин. І що робити? Своє життя дорожче: просто кидали і виїжджали… Так, ми отримували цілу купу тварин, які просто зачинені вдома. Або люди думали, що це ненадовго, типу «ну ми трохи корму насипали, води дамо, і через два тижні повернемось». Не вийшло.

А там, де зачинено, ви виламували двері?

Виламував двері. Дуже багато людей мені давали ключі, пересилали якось. Інакше ми брали дозвіл на злам у господаря, достатньо було мати відеодозвіл.

А як ви господарів знаходите? Ціла спецоперація?

Мені писали господарі: урятуйте нашу тварину та ін. Потім вони заповнювали гугл-форму, де вся інформація, що мені потрібна. Там був пункт: якщо ключів немає, то потрібен дозвіл на злам. Хоча за законом ми маємо повне право зламувати будь-які двері, якщо життю людини чи тварини загрожує небезпека. Колись у мене був аврал – дуже багато замовлень, і деякі з них від волонтерів, а не від власників. З-поміж них була кішка, яка просиділа 3 тижні без їжі та води! Зламав двері, кішка жива, відправив у лікарню. Через 2 дні пишуть власники – перше, що вони питають «що там двері»? Я кажу: під заміну, просто прикрив їх. Вони: хто вам давав дозвіл?! Ми кішку їм не віддали, знайшли нових власників.

А двері ви зламували власноруч чи з поліцією?

Яка поліція? Тут нікого не було. Тут війна, військові… Потім мене вже всі військові знали й подарували штурмову сокиру.

«Чому я люблю тварин? Бо з самого маленького віку вони в мене були»

Адресу притулку можна вказувати?

Ні, просто Ірпінь. Чому не можна адресу – бо я кожного дня буду тут знаходити коробочки з котами. Адресу будуть знати тільки ті, кому це справді потрібно. Бо інакше приходитимуть люди і просто підкидатимуть тварин. А я не можу всіх прихистити. У нас так було в попередньому притулку. Три рази підкидували – і що робити..?

А ви не вбачаєте якоїсь причини у цьому? Це якийсь рівень суспільства? Виховання? Свідомості? Як це можна змінити?

Рівень виховання… Змінити тільки своїм прикладом. Ти знаєш, у нас немає предмету в школі, як потрібно любити тварин. Чому, наприклад, я люблю тварин? Бо з самого маленького віку в мене були тварини. І мама до сих пір їздить на дачу й підгодовує безхатніх тварин. Тобто це виховання. І своїм прикладом вона і мій батько, показували, як треба ставитись до тварин. Ми зараз хочемо об’єднатися з волонтерами, зробити велику організацію і підняти питання стерилізації. У нас досить багато відомих людей, які готові це підіймати у своїх колах.

Я так розумію, що вам не доводилось в дитинстві випрошувати тварин у батьків?

Постійно були коти, і кожного кота звали Васька. Були й собачки. Ми просто жили в селі. Потім переїхали у Дніпро. Але коти все одно були. Потім сам почав жити – також були коти.

У законодавстві України є стаття про жорстоке поводження з тваринами, але мало прецедентів, щоб вона працювала.

Є. І от ми зараз плануємо… Я не хочу голосно зараз про це казати, бо ми тільки збираємося: Зоопатруль, URSA та ін. Збираємось організувати велике об’єднання, може, партію – щось таке, за допомогою чого ми будемо вирішувати цю проблему. Це складно, бо зараз інші проблеми. Напевно, ти знаєш випадок з павліном? Якась молода потвора купив собі павліна. Пиячив із друзями, взяв за шию його і просто скрутив її. Усі сміялись, знімали на відео… Ми важкими зусиллями й усебічним пресингом на поліцію досягли того, щоб цьому злочинцю дали якийсь строк – 60 днів, мабуть, і дуже великий штраф. Перші кроки є, але це не так просто. Потрібно звертати увагу суспільства і громадськості на поводження з тваринами.

Скільки ви вже котів виховали?

Зараз в мене кіт Арбузік (Кавунчик) і кішка. Їм 11 і 12 років. До того… Не знаю, скільки було – дуже багато.

Авторка: Аня Алляйн.

Фото: Олександр Мілоградський.